Алієнор Аквітанська
Алієно́р Аквіта́нська (Елеонора Аквітанська, фр. Aliénor d’Aquitaine; бл. 1122 або 1124, імовірно м. Пуатьє, тепер регіон Нова Аквітанія, Франція — 1204, абатство Фонтевро, біля м. Сомюр, тепер регіон Пеї де ла Луар, Франція) — державна діячка, королева Франції (1137–1152) та Англії (1154–1189).
|
Алієнор Аквітанська (Aliénor d’Aquitaine) | |
|---|---|
| Народження | 1122/1124«/1124» не може бути присвоєно заявленому типу числа типу зі значенням 1122. |
| Місце народження | Пуатьє, Франція |
| Смерть | 1204 |
| Місце смерті | Фонтевро, Франція |
| Місце поховання | Фонтевро, Франція |
| Напрями діяльності | політика, державна влада |
Життєпис
Алієнор Аквітанська ймовірно народилася у 1122–1124 (рік визначено приблизно, виходячи з інформації про її вік на час вступу у перший шлюб). Її батько— герцог Аквітанії Гійом Х.
1137 Алієнор Аквітанська вийшла заміж за короля Франції Людовіка VІІ (роки правління 1137–1180), супроводжувала його під час Другого Хрестового походу (1147–1149; див. Хрестові походи). У 1152 Людовік VІІ розлучився з нею, приводом для чого стала кровна спорідненість між ними. Того ж року вона вийшла заміж за графа Генріха Анжуйського, який у 1154 став королем Англії під іменем Генріх ІІ Плантагенет. Наслідком цього став перехід під владу англійської корони її посагу — земель Аквітанії. Сукупно територія, що перейшла у володіння династії Плантагенетів завдяки шлюбу Алієнор Аквітанської з Генріхом ІІ Плантагенетом, займала майже половину території Франції. В історіографії поширено думку про те, що саме цей факт став передумовою розв’язання в майбутньому Столітньої війни між Англією та Францією (1337–1453).
Від першого шлюбу вона народила двох доньок, від другого — трьох доньок і п’ятьох синів. Двоє її синів стали королями Англії: Річард І Левове Серце (1189–1199) та Іоанн Безземельний (1199–1226). Алієнор Аквітанська померла й похована в абатстві Фонтевро.
Діяльність
У березні 1173 Алієнор Аквітанська підтримала заколот чотирьох старших синів (Вільяма, Генріха, Ричарда і Жоффруа) проти їхнього батька. Одним із приводів для цього стало захоплення Генріхом ІІ частини Аквітанії, якою королева прагнула володіти одноосібно.
У березні — травні того ж року Алієнор Аквітанська потрапила в полон. Вона перебувала в почесному ув’язненні зі збереженням титулу до літа 1189, отримавши свободу й повернувшись до королівського двору після смерті чоловіка та сходження на трон її сина Річарда І Левове Серце.
Під час Третього хрестового походу (1189–1192), а також перебування Річарда І Левового Серця в полоні у імператора Священної Римської імперії Фрідріха VI фактична влада у країні належала Алієнор Аквітанській. У 1193–1194 вона зібрала суму у 150 тис. марок (тогочасний дворічний загальний прибуток англійської королівської скарбниці) для викупу Річарда І з полону. Після смерті Річарда І і сходження на престол Іоанна Безземельного у 1199 королева повернулася до Аквітанії.
У 1199–1204 вона перебувала в абатстві Фонтевро у Франції, однак у 1201 підтримала свого сина Іоанна Безземельного в суперечці за англійський престол із її онуком Артуром (сином її сина Жоффруа, герцогом Бретані).
Додатково
Алієнор Аквітанська сприяла розвиткові літератури куртуазної. Вона мала власний двір у м. Пуатьє, де її оточували митці та поети. Серед них був, зокрема, трубадур Бернар де Вантадур (Бернат де Вентадорн), який присвятив їй низку своїх поетичних творів.
Алієнор Аквітанській присвячено також твори «Роман про Брута» (бл. 1150) поета Васа (Нормандія) і «Роман про Трою»(бл. 1160) поета Бенуа де Сент-Мора (Нормандія).
Література
- Kelly A. Eleanor of Aquitaine and the Four Kings. Cambridge : Harvard University Press, 1978. 427 p.
- Ґендерний підхід: історія, культура, суспільство / Під ред. Л. Гентош, О. Кісь. Львів : ВНТЛ-Класика, 2003. 250 с.
- Флори Ж. Алиенора Аквитанская. Непокорная королева / Пер. с франц. И. А. Эгипти. Санкт-Петербург : Евразия, 2012. 432 с.
- Evans M. Inventing Eleanor: The Medieval and Post-Medieval Image of Eleanor of Aquitaine. London; New York : Bloomsbury Academic, 2014. 224 p.
- Pernoud R. Aliénor d’ Aquitaine. Paris : Albin Michel, 2015. 298 p.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Рудь М. О. Алієнор Аквітанська // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Алієнор Аквітанська (дата звернення: 4.05.2024).
Оприлюднено: 10.10.2019
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
Національна поліція України
