Бенедиктинці
Бенедикти́нці, бенедикти́нки (бенедиктини; лат. Ordo Sancti Benedicti, O.S.B. — Орден Святого Бенедикта, ОСБ) — послідовники найдавнішого серед чернечих орденів, що був заснований в 6 ст. Бенедиктом Нурсійським в Італії, а також члени згромаджень (конгрегацій) ченців, братів-мирян і черниць, які дотримуються статуту св. Бенедикта.
Історична довідка
Сучасні бенедиктинці є духовними нащадками традиційного чернецтва доби раннього середньовіччя в Італії й Галлії.
Історичним осередком ордену був монастир, заснований Бенедиктом Нурсійським у 529 на г. Монте-Кассіно. Після його руйнації лангобардами насельники розійшлися в різні землі. Поширенню ідей і статуту св. Бенедикта у Центральній і Західній Європі сприяли підтримка папи Григорія І Великого, місія Августина Кентерберійського з християнізації Англії та влада Каролінгів. Від 7 ст. виникли жіночі згромадження, покровителькою яких вважалася сестра св. Бенедикта — св. Схоластика. Термін «бенедиктинці» з’явився серед послідовників статуту св. Бенедикта на поч. 8 ст. в Англії.
На порубіжжі 7–8 ст. бенедиктинці християнізували частину німецьких земель, де було засновано бл. 60 обителей. Невдовзі духовні осередки діяли не тільки в Англії, Франкському королівстві, Італії, Німеччині, а й на території Іспанії, сучасних Нідерландів, Бельгії, Австрії, Швейцарії тощо; орден поступово охопив більшість західного чернецтва. Монастирі стали важливими центрами господарсько-економічного розвитку, політичного адміністрування, кращої тогочасної освіти, культури, літургійного життя. Основні сфери діяльності у період раннього середньовіччя: освіта і просвітництво, організація шкіл, бібліотек, скрипторіїв, художніх майстерень, місіонерство (зокрема, в 11–13 ст. — на слов’янських і прибалтійських землях).
У 10–11 ст. було ініційовано проведення Клюнійської реформи (ідейним і керівним центром якої стало бенедиктинське абатство Клюні, див. Клюнійське абатство). Завдяки діяльності бенедиктинців-подвижників утворилися інші чернечі ордени — цистерціанців, картузіанців, камальдулів (усі — 11 ст.), сестер-сакраменток (17 ст.) тощо. До 12 ст. бенедиктинці відомі як один із найчисельніших і найбагатших католицьких орденів, опора папства. Проте наступні три століття стали періодом його занепаду, що пов’язують із успішністю нових конкуруючих орденів — домініканців і францисканців, подіями Реформації та процесами секуляризації.
До 1560-х бенедиктинські монастирі практично повністю зникли у Північній Європі. Упродовж 2-ї пол. 18 ст. понад 95 % монастирів у Європі були офіційно розпущені урядами або знищені в ході революцій і воєн.
Від сер. 19 ст. в європейських країнах відбулося помітне пожвавлення чернечого життя: відроджуються старі монастирі або створюються нові громади, поширився літургійний рух. Конгрегації були засновані в обох Америках, нові монастирі виникали на теренах Східної Азії, Африки, Австралії. 1893, в умовах «бенедиктинського відродження», папа Лев XIII провів організаційну реформу (бреве «Summum Semper»): більшість автономно діючих конгрегацій увійшли до Бенедиктинської конфедерації.
Організація
Статут ордену, укладений св. Бенедиктом бл. 535–540, вимагав суворої чернечої дисципліни, дотримання обітниць постійного перебування в обителі, послуху, цнотливості та обов’язкової праці. Девіз ордену: «Молися і працюй» (лат. «Ora et labora»).
До 11 ст. бенедиктинські монастирі зберігали свою автономію, згодом, після низки реформ, утворено конгрегації монастирів, кожна з яких обирала свого абата. Важливих повноважень набули щорічні загальні капітули.
Від 1893 більшість конгрегацій та окремі незалежні монастирі (з правами ектраординарного членства) об’єднані у Бенедиктинську конфедерацію (лат. Confœderatio Benedictina Ordinis Sancti Benedicti), однак єдина для всіх осередків адміністративно-канонічна структура відсутня. Окремі жіночі монастирі, федерації таких монастирів і жіночі релігійні конгрегації бенедиктинської традиції також можуть бути пов'язані з Конфедерацією. Очолює Бенедиктинську конфедерацію абат-примас, обраний синодом абатів на 8-річний термін. Він представляє бенедиктинців перед Святим Престолом.
Згромадження ордену діють у країнах Західної Європи, а також США, Австралії та Новій Зеландії, Індії, країнах Південної Африки (Нігерії, Танзанії тощо). Принципом діяльності монастирів є самоутримання, через те обителі засновують поза межами міст для ведення господарства. Станом на 2018 Бенедиктинська конфедерація включала 19 конгрегацій (з регіональними відмінностями, особливими місіями і релігійними традиціями) та лічені незалежні монастирі. Загальна кількість монастирів — бл. 400, монахів — бл. 7,5 тис., з них майже 4 тис. — священники. Близько 13 тис. черниць і сестер також асоційовані з Конфедерацією (хоча не мають повноправного членства) і разом утворюють Міжнародну спільноту бенедиктинців (лат. Communio Internationalis Benedictinarum). Бенедиктинці тісно співпрацюють з ін. орденами, які також дотримуються статуту св. Бенедикта.
Офіційний сайт Бенедиктинскої конгрегації: https://www.osb.org/
В Україні
Згромадження бенедиктинців з’явилися в Східній Європі (Польща, Литва) приблизно з кін. 10 ст., протягом 11–13 ст. провадили активну місіонерську діяльність. На теренах України перші бенедиктинські монастирі в Галичині та на Поділлі почали діяти з кінця 14 ст. [у містах Львові, Кам’янці (тепер. м. Камянець-Подільський), Язловці (тепер село Чортківського р-ну Тернопільської області]. Заснована при жіночому монастирі у Львові школа стала першим освітнім закладом для жінок на цих землях.
На території Речі Посполитої всі бенедиктинські монастирі були зруйновані під час шведського вторгнення 1654. На землях України у складі Російської імперії — ліквідовані царським урядом 1864.
За сприяння митрополита Андрея Шептицького було організовано згромадження бенедиктинців східного обряду.
Діяльність жінок-бенедиктинок відроджено з 1988 у м. Житомирі, куди кілька монахинь прибули з Вільнюської обителі. 1995 розпочалося будівництво нового монастиря з каплицею для парафіян. Від 2004 громада сестер перебралася до нової монастирської споруди, 24.09.2006 відбулося освячення монастиря та каплиці під назвою Непорочного Зачаття Божої Матері. З 2014 монастир отримав статус абатства. Станом на 2018 абатство афілійоване до конгрегації Благовіщення Пресвятої Богородиці (Congregatio ab Annuntiatione, заснована 1920).
У 2016 ініційовано спорудження нового монастиря сестер-бенедиктинок у м. Львові. 19.03.2021 освячено споруди новозбудованого монастирського храму Святих Бенедикта і Схоластики та монастиря Св. Йосипа. Капеланські і душпастирські функції покладено на отців-бенедиктинців з Польщі, які прибули в Україну на запрошення митрополита Львівського Мечислава Мокшицького. Озвучено наміри щодо фундації чоловічого монастиря.
Додатково
Історики вказують на те, що роль бенедиктинців у розвитку європейської цивілізації і культури була винятковою. При всіх абатствах діяли школи, ремісничі та художні майстерні. Бенедиктинські бібліотеки були найбільшими і найбагатшими за фондами в Європі. Бенедиктинці провели реформу латинського письма, в їхніх школах і університетах уперше було запроваджено готичний стиль письма і книгодруку. Вперше видано праці Петра Ломбардського, Ансельма Кентерберійського, П’єра Абеляра. У добу Нового часу орден відомий підтримкою релігійного мистецтва, дослідженнями середньовічної літератури, живопису, музики. Бенедиктинські монастирі здійснили істотний вплив на розвиток архітектури Західної Європи (т. з. бенедиктинський стиль).
Література
- Trajdos T. Kościół Katolicki na ziemiach ruskich Korony i Litwy za panowania Władysława Jagiełły (1386–1434). Wrocław : Ossolineum, 1983. 328 p.
- Penco G. Storia del monachesimo in Italia. Dalle origini alla fine del Medioevo. 3 ed. Milano : Jaca Book, 2002. 552 p.
- Зайбт Ф. Блиск і вбогість Середньовіччя. Історія з початком і кінцем / Пер. з нім. Львів : Український Католицький Університет, 2009. 512 с.
- Dell'Omo М. Storia del monachesimo occidentale dal medioevo all'età contemporanea. Il carisma di san Benedetto tra VI e XX secolo. Milano : Jaca Book, 2011. 611 p.
- Історія європейської цивілізації. Середньовіччя : у 3 т. / Пер. з іт.; за ред. У. Еко. Харків : Фоліо, 2018.
- The Benedictine Order // The Catholic Encyclopedia. URL: https://www.newadvent.org/cathen/02443a.htm
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Арістова А. В. Бенедиктинці // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Бенедиктинці (дата звернення: 29.04.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 08.12.2021
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
