Григорій I Великий
Григо́рій І Вели́кий (лат. Gregorius I), Григорій Двоєслов (грец. Γρηγόριος ὁ Διάλογος; точна дата народження невідома, бл. 540, м. Рим, тепер Італія — 12.03.604, там само) — релігійний діяч, дипломат, богослов, Папа Римський у 03.09.590 — 12.03.604, канонізований у християнстві як святий. У Католицькій церкві вшанований як один із чільних Отців церкви (поряд із Аврелієм Августином, Амвросієм Медіоланським та Єронімом Стридонським).
|
Григорій I Великий (Gregorius I) | |
|---|---|
| Народження | бл. 540«бл» не може бути присвоєно заявленому типу числа типу зі значенням 0.54. |
| Місце народження | Рим |
| Смерть | 12.03.604 |
| Місце смерті | Рим |
| Місце поховання | собор Святого Петра в Римі |
| Місце діяльності | Італія, Греція |
| Напрями діяльності | церковне управління, дипломатія |
| Традиція/школа | християнство |
Зміст
Життєпис
Життєпис папи уклав у 9 ст. агіограф, відомий під ім’ям Йоан Диякон (грецький переклад життєпису ліг в основу слов’янських перекладів, перший з яких здійснено уже
в кін. 9 або 10 ст.).
Народився в побожній аристократичній сім’ї з кола відомих і заможних римських патриціїв. У родоводі присутні як авторитетні носії світського публічного статусу, так і церковні діячі (папа Фелікс ІІІ), християнські подвижники, затворники.
Отримав найкращу на той час освіту — знав тексти Вергілія, Цицерона, Сенеки, був знавцем римського права, ґрунтовно вивчав Святе Письмо.
Близько 572 імператор Юстин ІІ (правив 565–578) призначив Григорія префектом м. Рима. Значно посприяв обороні міста від лангобардів. Близько 574 (після смерті батька) полишив адміністративну службу, прийняв чернечий постриг. Коштом від отриманої спадщини заснував 6 монастирів на Сицилії. Батьківський дім на Авентійському пагорбі в м. Римі перелаштував на абатство Святого Андрія (за бенедиктинським статутом), де став служити простим ченцем.
578 проти свого бажання був узятий на службу до Папи Римського Пелагія ІІ — спершу як диякон, згодом був призначений апокрисарієм (послом до імператорського двору) в м. Константинополь, де перебував у 579–585.
Після повернення до м. Рима став абатом монастиря Св. Андрія, був найближчим помічником і секретарем Пелагія ІІ. Після його смерті (590) обраний спільним рішенням Сенату, кліриків і народу на Святий престол (перший випадок в історії Церкви, коли папою став чернець).
Помер від гострого нападу подагри, на яку страждав останні роки життя.
Діяльність
На службі в м. Константинополі набув відомості богословськими дебатами з Константинопольським патріархом Євтихієм (пом. 582) з питання, чи отримають душі нові тіла після воскресіння. Ствердну позицію Григорія підтримав візантійський імператор Тиберій ІІ Костянтин (правив у 574–582).
Як глава Римської області провадив дієву соціальну політику (на відміну від світських можновладців): боровся з голодом, епідеміями, наслідками стихійних лих; реорганізував користування церковними землеволодіннями, захищав орендарів; піклувався про нужденних. Виявив непересічні особисті здібності та досвід організації адміністративної та господарської діяльності.
На Апостольському престолі діяльність Григорія І була спрямована передусім на християнізацію Західної Європи. Прагнув подолати аріанську єресь (див. Аріанство), поширену серед «варварських» народів (вестготів, лангобардів, франків тощо). Діяв поміркованими, дипломатичними засобами (проповідь, євангелізація, листування з владною верхівкою), враховував національні та культурні особливості. Спромігся владнати військовий конфлікт і укласти мирну угоду з лангобардами, які взяли в облогу м. Рим у 592–593, що посилило авторитет Римського єпископа (і водночас викликало незадоволення Візантії). Зі свого боку, Григорій І гостро критикував візантійського імператора Маврикія, особливо його едикт щодо заборони чернечого постригу для військових і державних службовців.
Щонайбільше відносини між Римом і Візантією загострилися через використання Константинопольським патріархом Іваном ІV (бл. 575–594) титулу «Вселенський» (див. Вселенський патріарх). На знак протесту Григорій І став називати себе «рабом рабів Божих» (лат. servus servorum Dei), що відтоді стало частиною церемоніального титулу римських пап. У такий спосіб підкреслив своє служіння як наслідування прикладу Ісуса Христа: за Євангеліями, «прийшов Він не для того, щоби служили Йому, а щоби послужити, й віддати Свою душу як викуп за багатьох!» (Мт. 20:28).
596 папа спрямував місію до Британії (т. з. Григоріанська місія) — 40 ченців із абатства Св. Андрія під очільництвом пріора Августина (майбутній архієп. Августин Кентерберійський). Місія стала успішною: було навернуто до християнства кентського короля Етельберта І (пом. 616) та його підданих, Англійська церква увійшла під юрисдикцію Римського єпископа.
Багато піклувався про вікаріати Римської церкви. Вів інтенсивне листування з єпископами, абатами, королями та ін., прагнув створити фундамент єдиної християнської Церкви в Європі. Упорядковував церковну адміністрацію, видалив з неї мирян. Значну увагу приділяв церковній дисципліні, належній поведінці духовенства, душпастирській діяльності.
Уславився мудрістю, освіченістю, аскетичним способом життя, ораторським мистецтвом, любов’ю до музики. Уклав канонічний список семи смертних гріхів (хіть, гнів, заздрість, зажерливість, смуток, гординю, пожадливість) та протиставив їм перелік чеснот (поміркованість, доброта, любов, стриманість, щедрість та ін.). Уніфікував і вдосконалив практику римської літургії. З його ім’ям пов’язують запровадження літургії передосвячених дарів, спеціальної меси за померлих (Григоріанська меса). Увів латинську мову як універсальну для Західної церкви.
Зорганізував церковні хори, упровадив стиль церковного співу (Cantus Gregorians), тепер названий на його честь (див. Григоріанський спів).
Похований у базиліці Святого Петра. Згодом, за понтифікату Григорія IV, мощі, паллій і пояс Григорія І помістили в гробниці біля вівтаря базиліки; з 1606 — під вівтарем у каплиці Клементина новозбудованого собору Святого Петра (у старовинному саркофазі з мозаїчним зображенням).
Праці
Залишив багату писемну спадщину: близько 850 листів, коментарі до Святого Письма, гомілії, життєписи святих, посібник для пастирів, збірки пісень. Проте упродовж останніх 30 років авторство багатьох приписуваних Григорію І текстів було піддано сумніву.
У царині християнського богослов’я та філософії папу Григорій І часто характеризують як майстерного популяризатора богословських праць св. Августина та інших Отців церкви. Вважав богословські й філософські знання необхідними для виконання священницького обов’язку. Філософські уподобання Григорія І зосереджувались на проблемі буття людини в світі та моральній філософії. Чільною для літературно-богословської спадщини Григорія І стала тема належності людини до вічності, реального життя в стражданні і перспектив його якнайшвидшого подолання.
У богословському тексті «Тлумачення книги праведного Йова» (лат. «Expositio in librum beati Job»; 580), який почав укладати ще в м. Константинополі, наведено містичне тлумачення Святого Письма, покликане надати аргументи для морально-етичного вчення церкви. Книга «Гомілія на Євангеліє» («Homiliae in Evangelium»; 590-592) містила 40 фрагментів тлумачень євангельських текстів, написаних у жанрі постилла (від лат. post illa — після цих, форма проповіді-роз’яснення щойно прочитаних слів Євангелія). «Гомілія на пророка Єзекіїля» («Homiliae in Hiezechihelem prophetam»; кін. 593 — поч. 594) містила алегоричні тлумачення біблійного тексту, а також драматичні розмірковування про долю Рима, який утратив статус столиці світу.
У «Книзі пастирських правил» («Liber Regulae Pastoralis»; 590) викладено регламент діяльності священників і єпископів, а також вимоги до кандидатів на священство, правила і вказівки до пастирської, проповідницької діяльності. Упорядкував «Сакраментарій», укладений папою Геласієм І.
Григорію І атрибутоване авторство знаних «Діалогів про життя і дива Італійських Отців та безсмертя душі» («Dialoguerum de vita et miraculis Patruum Italicorum et de aeternitate animarum»; 593–594, у 4 кн.). Твір став зразком першого патерика Західної церкви (церковнослов’янський переклад відомий як «Патерик римський»), який висвітлював житія святих, містив розмисли метафізичного характеру про безсмертя душі, зокрема про чистилище, посмертне існування душі. «Діалоги» власне й зумовили закріплення за Григорієм І, особливо серед Східних церков, імені Двоєслов, або Співрозмовник. Працю вважають імпульсом для створення богословських і художніх текстів з цієї тематики, зокрема «Божественної комедії» Данте Аліг'єрі. Проте авторство «Діалогів» було піддано сумніву вже у часи Реформації. За висновком історика релігії, богослова Ф. Кларка (Francis Clark, нар. 1959; Велика Британія), трактат укладено невідомим псевдоепіграфом уже після смерті папи, хоча у тексті використані беззаперечні фрагменти його текстів та листування.
Епістолярій «Збірка листів» («Registrum epistolarum») складається з 848 листів, що містять поради й рекомендації з різних питань (від ведення домашнього господарства до приватного листування).
Визнання
1298 папа Боніфацій VIII проголосив Григорія І Доктором церкви.
Згідно з Римським мартирологом, пам’ять про Григорія І вшановують у день обрання його на Святий престол — 3 вересня; у православ’ї — святителя Григорія Двоєслова згадують у день смерті, 12 березня (відповідна дата юліанського календаря припадає на 25 березня). Вшанований також англіканськими, лютеранськими та деякими ін. церквами.
Переклади і копіювання праць Григорія І активно здійснювали у період т. з. київського релігійного відродження 16–17 ст., його тексти та життєписи містилися в рукописах Київської митрополії (зокрема, у «Прологах», «Мінеях», списках «Діалогів», Супрасльському літописі, «Тлумаченні на Пісню Пісней Григорія Великого»; більшість текстів зберігається в колекціях Інституту рукопису Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського), цитати папи увійшли до полемічних праць.
1831 папа Григорій XVI заснував високу нагороду Ватикану — Орден святого Григорія Великого (4-та в ієрархії папських відзнак), яким нагороджують за заслуги перед Святим престолом.
29.06.1990 Іван Павло II оприлюднив Апостольське послання, присвячене 1400-й річниці обрання Григорія І Папою Римським. Віряни звертаються за допомогою і підтримкою до святого в лікуванні різних хвороб тяжкого перебігу, передусім подагри. Дотепер його вважають покровителем співаків (музикантів), учнів, студентів, вчителів і будівельників.
Додатково
- Художній образ Папи Григорія І є одним із найвідоміших у італійській і німецькій іконографії. Зазвичай його зображали як чоловіка літнього віку, з сивою бородою, у папському або чернечому вбранні, з голубом на правому плечі (символ Святого Духа) і книгою в руках (або за написанням творів). Нерідко з праведником Йовом (Григорій І був одним із інтерпретаторів його діянь) або поряд із імператором Траяном, якого він, за легендою, визволив із пекла.
- Усе своє життя папа Григорій І збирав наспіви різних християнських церков і різних народів, які включив до збірника «Антифонарій». Він так цінував цей збірник, що, за переказом, наказав прикріпити його до вівтаря базиліки Св. Петра ланцюгом — як невід’ємну частину церковного життя.
- Дійшли згадки, що на початку понтифікату (590) в м. Римі поширилася епідемія. Григорій І очолив спокутувальну релігійну процесію, яка пройшла містом. За легендою, під час неї, поблизу мавзолея імператора Адріана начебто мав видіння ангела (архангела Михаїла): той ховав закривавлений меч у піхви на знак того, що гнів Божий уже минув і хвороба зникне. На згадку про цей сюжет на мавзолеї встановили постать ангела, а саму будівлю перейменовано (див. Замок Святого Ангела у Римі).
- В українській писемній та усній традиціях дійшов цикл легенд про папу Григорія, зокрема про його порятунок у дитинстві рибалками, про чудесне віднайдення ключів від келії, про зустріч з ангелом за трапезою та ін.
Цитата
«…узиваю до особливого захисту святого Григорія Великого, щоби разом із шерегом святих Пастирів Римської Церкви він міг допомогти мені, а разом зі мною всім тим у різних Церквах, розсіяних світом, хто розділяє відповідальність за пастирську працю, забачити нові потреби і нові проблеми, скористатися можливостями, що виникають, для відповіді на них, підготувати засоби і методи, щоби вести Церкву до третього тисячоліття християнства, вберігаючи недоторканним вічне послання про спасіння та пропонуючи його майбутнім поколінням, як незрівнянну спадщину істини і благодаті».
«...invoco la speciale protezione di san Gregorio Magno perché, unitamente alla schiera dei santi Pastori della Chiesa di Roma, voglia aiutare me stesso, e con me tutti coloro che condividono nelle varie Chiese sparse nel mondo la responsabilità del lavoro pastorale, a intravedere le nuove esigenze e i nuovi problemi, ad utilizzare le opportunità emergenti per rispondervi, a predisporre mezzi e metodi per avviare la Chiesa verso il terzo millennio cristiano, mantenendo intatto l’eterno messaggio della salvezza e offrendolo, quale incomparabile patrimonio di verità e di grazia, alle future generazioni».Апостольське послання Верховного понтифіка Івана Павла ІІ від 29 червня 1990 р. «PLURIMUM SIGNIFICANS» з нагоди 14-го століття возведення святого Григорія Великого на понтифікат / Пер. з іт. А. Арістової. URL:https://www.vatican.va/content/john-paul-ii/it/apost_letters/1990/documents/hf_jp-ii_apl_19900629_plurimum-significans.html
Джерела
- Петков П. Два превода на Житието на Григорий Велики // Palaeobulgarica. 1993. № 17. С. 27–35.
- The Letters of Gregory the Great : in 3 vol. / Тrans. from lat. by J. R. C. Martyn Ontario : Pontifical Institute of Mediaeval Studies, 2004.
- Святий Григорій Великий. Діалоги. Життя та подвиги св. Бенедикта. Львів : Місіонер, 2019. 120 с.
Література
- Dagens C. Saint Gregoire le Grand, culture et experience chretiennes. Paris : Etudes augustinitnnes, 1977. 474 p.
- Straw C. Gregory the Great: Perfection in Imperfection. Berkeley : University of California Press, 1991. 316 p.
- Clarck F. The Gregorian’ Dialogues and the Origins of Benedictine Monasticism. Leiden : Brill, 2003. 464 p.
- Зема В. Є. Папа Григорій Великий у лабетах легенд та історіографії // Український історичний журнал. 2007. № 1. С. 20–39.
- Maughan S. S. Mighty England Do Good: Culture, Faith, Empire, and World in the Foreign Missions of the Church of England, 1850–1915. Grand Rapids : William B. Eerdmans, 2014. 527 р.
- Отрош М. І. Церковно-політична історія римських пап : у 3 т. Одеса : Фенікс, 2019. Т. 1. С. 245–253.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Присухін С. І., Арістова А. В. Григорій I Великий // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Григорій I Великий (дата звернення: 12.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 18.08.2023
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
