Вселенський патріарх
Вселе́нський патріа́рх (грец. Οἰκουμενικός Πατριάρχης) — один із титулів предстоятеля Константинопольської православної церкви. Інша назва — Константинопольський патріарх.
Титулування
Титул «Вселенський» вживається як рівнозначний до «Константинопольський», що відображено у повному титулуванні глави Константинопольської православної церкви (Константинопольського патріархату): «Його Божественна Всесвятість, Архієпископ Константинополя–Нового Риму і Вселенський патріарх» (грец. «Η Αυτού Θειοτάτη Παναγιότης, ο Αρχιεπίσκοπος Κωνσταντινουπόλεως, Νέας Ρώμης και Οικουμενικός Πατριάρχης»)».
Титулування «Вселенський» виникло у часи, коли місто Константинополь (тепер м. Стамбул, Туреччина) остаточно закріпилося у статусі столиці Східної Римської (Візантійської) імперії. Відповідно, архієпископ Константинополя отримав загальноімперську юрисдикцію, згідно з рішеннями Четвертого Вселенського Собору (451) — правила 9, 17 та 28.
Взірцем для такого означення глави Церкви був титул візантійських імператорів — «Δεσπόται της οικουμένης» («Володар світу», букв. «Володар Ойкумени», де Ойкумена у широкому розумінні — заселена територія Землі, увесь цивілізований світ). Перша згадка про подібне титулування з’явилася наприкінці 5 ст. у патріарха Акакія (472–489). Від 6 ст. вживання титулу усталено.
Статус
Початково титул Вселенського патріарха не передбачав того, що Константинополь здійснює протекторат над іншими помісними церквами. Проте містив конотацію значно ширшої влади, ніж духовне окормлення вірних на території певної Церкви. Первісне трактування «Вселенського патріарха» як такого, хто стоїть «у центрі Всесвіту», викликало протест з боку Західної, Римо-католицької церкви. З часом, цей титул все ж звузився до територіального принципу, хоч і залишив за його носієм дещо більше прав, аніж мають інші православні предстоятелі.
Зокрема, Вселенський патріарх — «перший за честю» або «перший серед рівних» («Рrimus inter pares»). І не лише тому, що він очолює першу в переліку Православних автокефальних церков у диптиху. Традиційно саме він скликає міжправославні наради, собори (зокрема й Всеправославні), для вирішення нагальних питань місцевого чи всеправославного рівня, головує на них.
Саме Вселенський патріарх видав томоси про автокефалію всім помісним Церквам, що постали після Вселенських соборів (зокрема, 2019 — Православній церкві України).
Він має також право найвищого церковного суду (дає підсумкові судові рішення) над кліриками інших помісних Церков, зокрема і над їх предстоятелями (на підставі ухвал Вселенських соборів, передусім — четвертого, якими Вселенському патріарху делеговано право приймати апеляції від кліриків з усіх Православних церков). Фактично йдеться про найвищу судову інстанцію для взаємовизнаних Православних церков, що входять у православний диптих, або які визнано Константинопольським патріархатом. Попри це, Вселенський патріарх також підлягає загальному суду всіх предстоятелів інших помісних Церков, тобто несе відповідальність за свої рішення.
Така історична тяглість титулу «Вселенський» із часів Візантійської імперії, поряд із намаганнями максимально обмежити міжнародний характер діяльності Константинопольського патріарха (а отже, й авторитет грецької меншини), — все це є причинами невизнання цього статусу світською владою Турецької республіки. Остання заперечує роль Константинопольського патріарха як міжнародного релігійного лідера, не визнає його міжнародну правосуб’єктність із відповідними правами і повноваженнями. Згідно із законодавством Туреччини, якщо сам патріарх чи співробітник патріархії офіційно вживатимуть титул «Вселенський патріарх», вони можуть бути оштрафовані чи навіть притягнуті до кримінальної відповідальності.
У Туреччині Вселенський патріарх офіційно вважається лише керівником місцевої етнорелігійної громади православних греків — саме у цьому статусі він є учасником урядових церемоній. Логічним продовженням такого ставлення є встановлені обмеження щодо кандидатури нового патріарха (громадянин Туреччини, який народився і працює у цій країні), що в умовах швидкого зменшення кількості членів грецької громади може мати складні наслідки для розвитку патріархії.
Незважаючи на протидію турецьких чиновників, статус «Вселенський» як титул Константинопольського патріарха офіційно зафіксовано у низці міжнародно-правових актів у Європі та США.
Література
- Ґеанакоплос Д. Коротка історія Вселенського Константинопольського патріярхату, першого серед рівних у Східній Православній Церкві. Харків, 2000. 22 с.
- Саган О. Н. Вселенське православ'я: суть, історія, сучасний стан. Київ : Світ знань, 2004. 912 с.
- Митрополит Калліст (Уер). Православна Церква / Пер. з англ. Київ : Дух і Літера, 2009. 384 с
- Вселенський Патріарх Варфоломій. Віч-на-віч із Тайною. Православне християнство у сучасному світі / Пер. з англ. Київ : Дух і Літера, 2011. 360 с.
- McGucking J. A. The Orthodox Church: An Introduction to its History, Doctrine, and Spiritual Culture. Madlen; Oxford : Wiley-Blackwell, 2011. 400 р.
- Лубська М. І. Християнські церкви: устрій і правовий статус. Київ : Центр учбової літератури, 2018. 728 с.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Саган О. Н. Вселенський патріарх // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Вселенський патріарх (дата звернення: 29.04.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 30.12.2022
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
Національна поліція України
