Автокефалія

Автокефа́лія (від авто… і грец. ϰεφαλή — голова) — принцип управління помісною церквою, який полягає в повному самоврядуванні, адміністративній незалежності церкви від інших єдиновірних церков (на відміну від більш обмеженої автономії церковної).

Автокефалія церкви виявляється в таких правах:

• обирати і поставляти предстоятеля церкви (що здійснюють без жодних погоджень її архієреї);
• визначати своє влаштування й адміністративне управління;
• видавати закони і правила (Статути помісних церков);
• освячувати святе миро;
• канонізувати святих;
• встановлювати нові чинопослідування та співи (за умови, що вони не суперечать догматам богослужбових текстів);
• скликати свої Помісні собори та запрошувати на них ієрархів інших церков;
• ініціювати скликання Вселенського Собору;
• самостійно вершити церковний суд.

Принцип автокефалії не обґрунтований у Святому Письмі — утвердився через церковну традицію. Питання про право на автокефалію є складним і суперечливим через відсутність правил та канонів визнання. У православних канонах немає правил не лише надання автокефалії, але й її позбавлення. Традиційне підґрунтя запровадження автокефалії:

• політична самостійність території, на якій планується утворити автокефальну церкву;
• географічна віддаленість цієї території від основної території киріархальної церкви («матері-церкви»);
• значна етнічна специфічність регіону.

Заснувати нову автокефальну церкву може:

• єпископат Вселенської церкви;
• єпископат церкви автокефальної, до якого входить відповідна помісна церква. Право надання автокефалії пов’язане з юридичною й канонічною аксіомою: ніхто не може надати іншому більше прав, ніж має сам, тобто самостійність надає лише та церква, яка вже її має.

Автокефалія не є постійним статусом: церкви набували та втрачали автокефалію в процесі історії; автокефалія мала різні інтерпретації й конотаціі, породжені відповідними культурними, соціальними та політичними контекстами. Автокефалія повністю залежить від конкретних умов існування помісної церкви (політично незалежна держава, підтримка держави, національна єдність тощо), визнання православних етнічних особливостей і визнання киріархальною церквою.

Література

1. Єленський В. Є. Автокефалія // Людина і світ. 1997. № 10. С. 3-6.
2. Лотоцький О. Автокефалія: у 2 т. (Репринт). Київ, 1999. Т. 1. 203 с.
3. Саган О. Н. Вселенське православ’я. Суть. Історія. Сучасний стан. Київ: Світ знань, 2004. 910 с.
4. Православная Церковь в Восточной Европе. ХХ век (Под ред. Кристин Шайо) / Пер. с фр. Київ: Дух і літера, 2010. 440 с.
5. Лубський В. І. Канонічне право. Київ: Центр учбової літератури, 2012. 572 с.
6. Колот С. Значення церковних канонів і державного впливу в процесі проголошення автокефалії помісних церков // Наукові записки Національного університету «Острозька академія». Серія «Історичне релігієзнавство». 2014. Вип. 9. С. 79-92.

Автор ВУЕ

• А. М. Киридон

Покликання на цю статтю: Киридон А. М. Автокефалія // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Автокефалія (дата звернення: 29.04.2024).