Григорій XVI

Портрет Григорія XVI. Художник П. Деларош, 1844

Григо́рій XVI [ лат. Gregorius XVI; світське ім’я та прізвище — Бартоломео Альберто Капелларі (італ. Bartolomeo Alberto Cappellari); 18.09.1765, м. Беллуно, тепер область Венето, Італія — 01.06.1846, м. Рим, тепер Італія] — церковний діяч, Папа Римський у 02.02.1831 — 01.06.1846.

Григорій XVI

(Gregorius ХVІ)

Справжнє ім’я Бартоломео Альберто
Справжнє прізвище Капелларі
Народження 18.09.1765
Місце народження Беллуно
Смерть 01.06.1846
Місце смерті Рим
Місце поховання собор Святого Петра в Римі
Місце діяльності Італія
Напрями діяльності церковне управління, теологія
Традиція/школа католицизм

Життєпис

Походив із дворянської родини (батько — нотаріус і адвокат), був наймолодшою дитиною в сім’ї. За прикладом старшої сестри, яка стала черницею ордену цистерціанців, усупереч волі батьків вступив до ордену камальдулів (23.08.1783) у монастир Сан-Мікеле на о. Мурано (див. Венеційська затока). Узяв при постригу ім’я Мауро. У монастирі відбулось його духовне та інтелектуальне зростання. Завдяки ґрунтовній теологічній підготовці був призначений викладачем філософії та теології. 1787 висвячений на священника.

1795 переведений до м. Рима на посаду секретаря генерального прокурора ордену. Після смерті у вигнанні папи Пія VI опублікував працю «Тріумф Святого Престолу і Церкви»
(«Il trionfo della Santa Sede e della Chiesa: contro gli assalti dei novatori…»; 1799) на підтримку вчення про непогрішимість Папи Римського та світського суверенітету папської влади. Праця згодом спричинила значний вплив на обрання нового папи. Обіймав посаду вікарія. З 1805 став абатом монастиря Сан-Григоріо-аль-Челіо в м. Римі. З 1808 — заступник генерального настоятеля ордену камальдулів.

Після розпуску ордену Наполеоном І Бонапартом вимушено полишив м. Рим, усамітнився на о. Мурано (1809–1814).

У 1823 був призначений генеральним настоятелем ордену. З 1825 — кардинал in pectore та префект Конгрегації євангелізації народів.

1826 офіційно піднесений до кардинала-священника, отримав посаду в трибуналі Конгрегації римської та вселенської інквізиції (тепер Конгрегація доктрини віри). На цій посаді служив Католицькій церкві до обрання на Святий престол.

Став наступником папи Пія VIІІ. Обраний після двомісячного конклаву, узяв ім’я Григорія ХVI. На момент обрання не мав єпископського сану.

Понтифікат

03.02.1831 висвячений на єпископа, 06.02.1831 інтронізований.

Початок правління Григорія ХVI припав на часи політичної нестабільності, коли в центральній Італії ширилося збройне повстання, що охопило більшу частину Папської держави. Григорій ХVI був позбавлений світської влади, повсталі проголосили створення нової держави — Об’єднаних італійських провінцій. Владу папи вдалося відновити в березні 1831 за допомогою австрійської армії. Це повстання спонукало низку європейських країн (Австрію, Англію, Францію, Пруссію та Росію) звернутися до понтифіка з меморандумом (від 21.03.1831) щодо нагальності проведення реформ у Папській області (виборність муніципальної влади, залучення світських осіб до державної адміністрації, фінансова та судова реформи). Непоступливість папи призвела до чергового втручання австрійських військ у справи Папської держави, а також до тимчасової французької окупації м. Анкони.

Як прихильник легітимізму, Григорій XVI в енцикліці «Cum primum» (09.06.1832) піддав критиці польське повстання 1830–1831 проти російської імператорської влади, нагадавши польським єпископам про їхній обов’язок підкорятися легітимній владі та заохочувати до цього вірян. Пізніше, після отримання відомостей про злочинні дії царя Миколи I, Григорій XVI спробував виправдати свою критичну позицію (посилався на обман дипломатів, зауважував, що не мав на меті засуджувати і принижувати поляків).

15.08.1832 папа опублікував четверту енцикліку «Mirari Vos», в якій розкритикував політику лібералізму, зокрема ідеї свободи совісті, відокремлення церкви від держави. Засудив індиферентизм, а також діяльність Біблійного товариства та Християнського альянсу; наголошував, що Церква має божественне походження та виконує відповідну євангельську місію. Енцикліками «Singulari Nos» (25.06.1834) і «Commissum divintus» (17.05.1835) засудив ідеологію раціоналізму.

Провів реорганізацію діяльності католицьких місій, посилив їх відповідальність перед Римським престолом. Призначив 95 єпископів-місіонерів, створив 15 нових місійних єпархій та 36 апостольських вікаріатів у США, Канаді, Австралії та Новій Зеландії, Китаї, Японії, Індії тощо. Заснував семінарії для місцевого духовенства та освітні заклади для населення.

Засудив рабство у всіх його проявах (апостольський лист «In suprema apostolatus», 03.12.1839).

Канонізував 5 святих, з-поміж яких: подвижниця ордену капуцинок Вероніка Джуліані (1660–1727; Італія), засновник ордену редемптористів Альфонсо Марія де Ліґуорі (1696–1787; Італія), якого також визнав Учителем Церкви. Проголосив блаженними 35 достойників. Заснував нові чернечі ордени.

Був палким прихильником мистецтва і щедрим меценатом. За часи його правління проводили археологічні розкопки, було відкрито музеї єгипетського та етруського мистецтва (див. у ст. Ватиканські музеї), розпочато відновлення і реконструкцію після пожежі 1823 римської базиліки Святого Павла. Підтримував митців і учених, зокрема лінгвіста Дж. Меццофанті, історика й еклезіолога Гаетано Мороні (1802–1883; Італія) та ін.

Похований у соборі Святого Петра в Римі.

Визнання

Праця діяча «Тріумф Святого Престолу і Церкви» була перекладена кількома європейськими мовами.

Член Академії католицької релігії (з 1800).

Відомі портрети папи: пензля Ф. Подесті (1800–1895; Італія), написаний бл. 1834 (Ватиканські музеї), та П. Делароша (1797–1856; Франція) від 1844 (Музей історії Франції у Версалі).

Додатково

  • Тривалий час Григорій ХVI не давав згоди на впровадження залізничного транспорту та газового освітлення в Папській області, позаяк уважав, що ці надто вартісні нововведення сприятимуть стихійному розвитку торгівлі, а це посилить «згубну антимонархічну буржуазію». Папі навіть приписують (не підтверджено) паронім залізниці як «дороги в пекло» (франц. chemins d'enfer, пор. із франц. chemin de fer — залізниця). Критичне ставлення Григорія ХVI до ліберальної економіки та її наслідків надавало підстави для опозиційних виступів радикально налаштованих італійських націоналістів та спричиняло неконтрольоване зростання чисельності повстань (як в Італії загалом, так і в Папській області зокрема).
  • Григорій XVI — перший Папа Римський, увічнений у дагеротипі (відомо про 2 дагеротипа, що зображували понтифіка, проте їх місцезнаходження натепер невідоме).

Література

  1. Demarco D. Il tramonto dello Stato Pontificio: Il papato Gregorio XVI. Napoli : Edizioni Scientifiche Italiane, 1992. 311 p.
  2. Fischer-Wollpert R. Leksykon papieży. Kraków : Znak, 1996. 464 р.
  3. Martina G. Gregorio XVI // Enciclopedia dei Papi : in 3 vol. Roma : Istituto dell'Enciclopedia Italiana, 2000. Vol. 3. P. 546–560.
  4. Отрош М. І. Церковно-політична історія римських пап : у 3 т. Одеса : Фенікс, 2019. Т. 3: Римські папи від Вестфальського миру 1648 року і до наших днів. С. 82–87.

Автор ВУЕ

С. І. Присухін


Покликання на цю статтю

Покликання на цю статтю: Присухін С. І. Григорій XVI // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Григорій XVI (дата звернення: 15.05.2024).


Оприлюднено

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено:
19.12.2023

Важливо!

Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.

Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.

Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.

Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів


Міністерство оборони України Лого.png

Міністерство оборони України

МВС України Лого.jpg

Міністерство внутрішніх справ України

Генеральний штаб ЗСУ Лого.jpg

Генеральний штаб Збройних сил України

Державна прикордонна служба України Лого.jpg

Державна прикордонна служба України

Увага! Опитування читачів ВУЕ. Заповнити анкету ⟶