Лібералізм
Лібералі́зм (фр. libéralisme, від лат. liber — вільний) — суспільно-політична доктрина, базована на визнанні мирних методів управління та політичних свобод індивіда, обмежених дією законів; сприяє зрушенням та змінам еволюційного характеру задля здійснення суспільних реформ, метою яких є свобода особистості. Одна з трьох класичних політичних ідеологій поряд із консерватизмом та соціалізмом.
Зміст
Історична довідка
Поняття з’явилося у 18 ст., а значення було пов’язане зі словом «свобода» (libertas). Однак його походження пов’язують із іменем італійського бога родючості Лібером, якого згодом ототожнили з грецьким богом Вакхом — богом вина. У Стародавньому Римі 17 березня святкували Лібералії на честь уславлення бога Лібера; у цей день молоді римляни, відзначаючи повноліття, одягали спеціальну тогу (libera toga). Згодом Лібера стали вважати богом вільних самоврядних міст (його ім’я було суголосним із поняттям «свобода»).
На початку 20 ст. термін капіталізм витіснив із широкого вжитку лібералізм. Поступово набувають популярності соціалістичні ідеї, теорії протиставлення ідеологій лібералізму та соціалізму. Але походження терміна «лібералізм» (від слова «свобода») унеможливлювало висвітленняи його в суто негативному контексті. Саме тоді соціалісти замість терміну «лібералізм» почали поширювати термін «капіталізм», запозичений із концепції К. Маркса.
Передумови виникнення
Появу лібералізму, як і інших класичних політичних ідеологій, зумовив синтез різноманітних ідей (філософські ідеї Просвітництва, політичні революції, руйнування феодальних відносин (див. Феодалізм), промислово-технологічне переозброєння, секуляризація суспільних форм буття тощо).
На думку І. Валлерстайна, виникнення політичних ідеологій саме в епоху Нового часу пов’язане з формуванням позитивного ставлення до ідеї змін (під впливом Французької революції 1789–1799). Саме реакцією на ідею змін стала поява трьох ідеологічних доктрин — лібералізму, консерватизму та соціалізму. Кожна з ідеологічних доктрин надала власну відповідь стосовно ідеї, що зміни ― це норма. Відмінність полягала в розумінні характеру процесу змін. Ідеологія консерватизму була першою (причому негативною) реакцією на цю ідею. У дискурсі ідеології лібералізму наголошено, що змінам має бути притаманний реформаторський характер, вони повинні бути поступовими (еволюційними) та раціонально осмисленими. У дискурсі ідеології соціалізму, навпаки, зміни мають бути швидкими та революційними.
Лібералізм поширився Європою в 17–18 ст., проголошував пріоритетність політичних, громадянських і економічних свобод. Уперше термін «ліберальний» з’явився 1810 в Іспанії для означення політичного угрупування, появу якого зумовила визвольна війна з Наполеоном. Утворена політична партія відстоювала утвердження принципів конституціоналізму англійського зразка. Під час революції в Іспанії 1820 лібералами стали називати тих, хто пропагував конституційну монархію та обмеження королівської влади.
Характеристика
У формуванні ідейних основ лібералізму головну роль відіграли релігійні, філософські та суспільно-політичні чинники. Релігійні витоки ідей лібералізму пов’язані насамперед із християнством. Свобода, рівність і братерство — основоположні категорії лібералізму — фактично «євангельські цінності» (див. Євангеліє). У християнстві свободу індивіда обмежують заповіді, а ліберальна проєкція цього принципу передбачає обмеження свободи положеннями законів. Своєрідною проєкцією християнства стали також ідеї правового лібералізму, індивідуалізму тощо.
Базові ідеї, що сприяли появі лібералізму: ідеї свободи, прогресу, раціоналізму, індивідуалізму, суспільного договору, громадянського суспільства, державно-правового устрою, конституціоналізму, взаємовідносин індивіда та держави тощо.
Пріоритетною цінністю лібералізму є свобода індивіда. У розумінні характеру суспільного розвитку лібералізм дотримується еволюційної інтерпретації суспільного поступу. Лібералізм надає вагомого значення спонтанно сформованим інститутам (мова, мораль, звичаї, цінності тощо). За ідеологією лібералізму, приватна власність є недоторканною. Позиція щодо обмеження державного втручання в економіку спричинила вибір лібералізмом ринкової економіки.
Особливості різновидів
Суспільно-політичні чинники зумовили специфіку тенденцій розвитку лібералізму, узалежнену від переваги тієї чи іншої ліберальної традиції: англосаксонська (Дж. Лок, Д. Рікардо, А. Сміт, Д. Юм та ін.) та континентально-європейська (Б. Констан де Ребек, Ф. Гізо та ін.). Для англосаксонської версії лібералізму важливим було акцентувати на пріоритетності еволюційного розвитку, у поступі якого вирішальної ролі набувають спонтанні чинники. Для континентально-європейської версії лібералізму головним було скептичне ставлення до впливу спонтанних чинників на суспільно-політичне буття та перевага конструктивістського раціоналізму стосовно поглядів на траєкторію суспільного розвитку.
У теоретичних розробках ліберальної теорії континентальної Європи складно виділити спільне (притаманне всім концепціям) ядро. Англосаксонська ліберальна традиція була переважно сконцентрована навколо ідеї правової держави, інтернаціоналізму, вільної торгівлі, конституціоналізму. Наріжним каменем французького континентального лібералізму стали проблеми національної консолідації, співвідношення демократії (що втілена в ідеї народного суверенітету) та лібералізму, а також проблеми взаємовідносин між громадянським суспільством та владою. Континентальні ліберали вважали важливішою свободу певної соціальної групи, а не свободу індивіда.
Класичний та сучасний лібералізм
У генезі ліберальної проблематики прийнято виділяти два етапи: класичний лібералізм (17–19 ст.) та сучасний лібералізм (20 ст.). Центральне місце в класичному лібералізмі займає проблематика політичних і економічних свобод, природних прав індивіда, суспільного договору, конституціоналізму, поділу влади, обмеженого врядування, політичного представництва, верховенства права, громадянського суспільства, приватної власності, толерантності, конкуренції тощо (І. Бентам, Е. Берк, Вольтер, Г. Гегель, Т. Гоббс, В. фон Гумбольдт, Д. Дідро, І. Кант, Дж. Локк, Дж. Ст. Мілль, Ш. Л. Монтеск'є, Ж.-Ж. Руссо, А. Сміт, Г. Спенсер, А. де Токвіль, Д. Юм та ін.). Ядро класичного лібералізму сформувала низка взаємопов’язаних між собою принципів: культ свободи особистості; ідея раціональності, що притаманна людині на сутнісному рівні; ідея «рівності можливостей»; філософія природних прав людини; обмеження об’єму та сфери діяльності держави (кредо «laissez faire»); антипатерналізм (див. Патерналізм); верховенство права; ідеї еволюціонізму; ідея вільного ринку; реформістські стратегії тощо.
На рубежі 19–20 ст. відбулися процеси перетворення класичного лібералізму в сучасний лібералізм. Цю трансформацію означають у джерелах по-різному: соціальний лібералізм, ліберал-реформізм, неолібералізм. Понятійне ототожнення двох останніх термінів пов’язане з тим, що ліберал-реформізм виник у США, де його називають неолібералізмом. Проте значно частіше спостережено ототожнення соціального лібералізму та ліберал-реформізму, які вживають синонімічно. Терміном «неолібералізм» більше прийнято означувати окремий етап сучасного лібералізму, який оформився ближче до середини 20 ст.
Центральною проблемою сучасного лібералізму стало питання соціальних гарантій прав та свобод індивіда (Л. Т. Гобгауз, Дж. М. Кейнс, Дж. Дьюї та ін.). Домінантних позицій набула ідея державного регулювання соціальної сфери, що зумовило певну етатизацію проблематики лібералізму. Суттєво було розширено концептуалізацію свободи: у сучасному лібералізмі з’являється концепція позитивної свободи (свобода для), тоді як класичний лібералізм переважно послуговувався лише концепцією негативної свободи (свобода від). Набула актуальності ідея плюралізму, яку органічно доповнила ідея конкуренції, що значно була пом’якшена в теорії сучасного лібералізму. Ідею жорсткої конкуренції витіснила ідея співробітництва, що вимагала змінити ставлення до держави, яку вже сприймали як інструмент розширення свободи, а не її обмеження. Відносини між державою та індивідом стали набувати партнерського забарвлення (див. Партнерство).
Тенденції розвитку лібералізму
На початку 21 ст. виокремилося кілька тенденцій у розвитку лібералізму. Одразу після руйнації СРСР набула популярності концепція Ф. Фукуями (запропонував «оптимістичний» сценарій розвитку лібералізму). На його думку, вже зникли перепони для поширення ідей ліберальної демократії, оскільки разом із розпадом СРСР зникла й остання — соціалістична альтернатива розвитку. «Песимістичний» сценарій розвитку лібералізму презентував І. Валлерстайн, на думку якого і становлення, і тріумф ліберальної ідеології вже в минулому. Майбутнє ж буде характеризуватися зростанням нестабільності та невизначеністю. Концепцію «агонального лібералізму» (грец. γωνία — боротьба) запропонував Дж. Грей, вважаючи, що лібералізму варто спуститися з висот панівної суспільно-політичної доктрини. Лібералізм має боротися за своє місце під сонцем поряд із іншими суспільними практиками, тобто за «плюралістичним» сценарієм розвитку. Певним чином із цією концепцію корелює т. з. «іронічний лібералізм» Р. Рорті.
Фінансово-економічна криза (кінця першого десятиліття 21 ст.), що була до певної міри спровокована неоліберальними стратегіями в економіці, оголила проблеми лібералізму в його економічному вимірі. Це спричинило критику всього корпусу ліберальних ідей, незважаючи на те, що саме досягнення лібералізму у сфері індивідуальних і політичних свобод детермінувало становлення оптимального політичного устрою західних країн, який став взірцем для інших членів світової спільноти.
Ліберальне кредо
Ліберальне кредо ідеології лібералізму переважно позначають поняттям «laissez faire» (з фр. — діймо; не втручайтесь), яке означає необхідність обмеження втручання держави в приватне життя індивіда. Основне завдання ліберальних реформ полягає в реалізації концепції мінімальної держави (тобто ліберального кредо «laissez faire»). Спочатку ліберальне кредо «laissez faire» означало принцип невтручання державної влади лише в економічні відносини. Зараз спостережено зміщення акцентів із проблеми обмеження влади держави (на чому базується ліберальне кредо) на проблему забезпечення динамічної рівноваги між різними центрами влади.
Література
- Wallerstein I. After Liberalism. New York : New Press, 1995. 278 p.
- Лібералізм: Антологія / Упоряд.: О. Проценко, В. Лісовий. 2-ге вид. Київ : ВД «Простір» ; Смолоскип, 2009. 1128 с.
- Куц Г. М. Ліберальні трансформації політичного простору. Харків : Віровець А. П. ; Апостроф, 2011. 300 с.
- Mises L. von. Liberalism: The Classical Tradition. Auburn : Mises Institute, 2018. 205 р.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Куц Г. М. Лібералізм // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Лібералізм (дата звернення: 27.04.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 09.06.2023
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
