Амвросій Медіоланський
Амвро́сій Медіола́нський [Св. Амвросій; лат. Ambrosius Mediolanensis; італ. Sant’Ambrogiо; при народженні — Аврелій Амвросій (лат. Aurelius Ambrosius); бл. 340, м. Августа Треверорум, тепер м. Трір, Німеччина — 04.04.397, м. Медіолан, тепер м. Мілан, Італія] — релігійний діяч, богослов, проповідник, Отець церкви, християнський святий.
|
Амвросій Медіоланський (Ambrosius Mediolanensis) | |
|---|---|
| Справжнє ім’я | Аврелій Амвросій |
| Народження | бл. 340«бл» не може бути присвоєно заявленому типу числа типу зі значенням 0.34. |
| Місце народження | Трір |
| Смерть | 04.04.397 |
| Місце смерті | Мілан |
| Місце поховання | базиліка Св. Амвросія у Мілані |
| Місце діяльності | Рим, Мілан |
| Напрями діяльності | богослов'я, етика, проповідництво |
| Традиція/школа | християнство |
Зміст
Життєпис і діяльність
Біографія відома з власних творів Амвросія Медіоланського (особливо листів між 379 і 396), а також життєпису, укладеного бл. 412–413 його останнім секретарем, дияконом Павліном (відомий як св. Павлін Медіоланський). Поціновані й праці церковних істориків 4–5 ст. Руфіна Аквілейського, Сократа Схоластика, Созомена, Феодорита Кирського.
Походив зі шляхетної заможної сім’ї префекта Галлії. Після загибелі батька (352) родина переселилася до м. Рима. Разом із братом (Уранієм Сатиром) Амвросій отримав юридичну освіту, готуючись до кар’єри чиновника. Вільно оволодів грецькою і латиною, глибоко вивчав право, риторику, ораторське мистецтво, літературу. Захопився філософією, особливо працями Платона, Цицерона, Светонія та ін.
Бл. 370 (за ін. джерелами у 373) став намісником Лігурії й Емілії з резиденцією в м. Медіолані.
374 обраний християнською громадою міста на єпископську кафедру. Намагався уникнути єпископства, адже тільки готувався прийняти хрещення. Справа дійшла до імператора Валентиніана І (364–375), наказу якого не міг зневажити: в умовах гострого конфлікту між аріанами (див. Аріанство) і прихильниками нікейського віросповідання, кандидатура Амвросія була компромісною для обох сторін.
30.11.374 був охрещений, за 7 днів пройшов усі щаблі церковної ієрархії, 07.12.374 — висвячений у сан єпископа. Припускають, що на хіротонії Амвросія імператор був присутній особисто. Відтоді й до кінця життя — єпископ Медіоланський.
У 378–395 радник імператорів Граціана (367–383), Валентиніана ІІ (375–392), Феодосія І Великого; ідейний натхненник антиязичницької політики. Відіграв особливу роль у наверненні в християнство Аврелія Августина, якого й охрестив 387.
Похований у кафедральній базиліці, що названа на його честь (Basilica di Sant’Ambrogio), у крипті під вівтарем, поміж мучениками Протасієм і Гервасієм.
Діяльність та ідеї
Належав до найвпливовіших постатей у християнській церкві та політичному житті Римської імперії 4 ст.
Після обрання єпископом пожертвував Церкві й нужденним усе майно і кошти, до кінця життя вів безкорисливий, аскетичний спосіб життя. Після отримання високої церковної посади вдався до ґрунтовного вивчення богослов’я, Святого Письма, праць західної та східної патристики. Став одним із кращих екзегетів і проповідників на Заході.
Відомий як прихильник нікейської ортодоксії, ревний борець з язичництвом та аріанством. Під впливом його діяльності, позиції аріан у Північній Італії та Іллірії були значно послаблені.
В 382 переконав імператора Граціана порушити стійкі римські традиції й прибрати з будівлі Сенату вівтар і статую богині Вікторії.
У 385 відмовився передати міланську базиліку аріанам.
Вважав віру цементуючою силою імперії. Обстоював принципи невтручання держави у діяльність церкви; вищого морального авторитету церкви та її державного захисту. Один із фундаторів доктрини папоцезаризму. Наполягав, що в духовних справах церква має вищість над усіма християнами, включно з імператором («Імператор в церкві, а не над церквою»). Доводив, що обов’язком священика є засудження світських володарів за неморальні вчинки. Особисто дотримувався цього принципу: у 390 змусив імператора Феодосія І Великого до публічного церковного покаяння (за масові вбивства в м. Фесалоніки) та впровадив ритуал такого покаяння.
Авторитет Амвросія істотно вплинув на антиязичницьку кампанію Феодосія, заборону давньоримських релігійних практик та осередків язичницького культу.
Сприяв поширенню на Заході богословської думки християнського Сходу та інкультурації ідей східної патристики (Філона Александрійського, Орігена, Афанасія Великого, Василя Великого, Григорія Богослова тощо).
Першим на Заході застосував алегоричний метод біблійної екзегези, спираючись на доробок Александрійської богословської школи (зокрема, будував на ньому свої проповіді, які вплинули на формування християнського світогляду Аврелія Августина).
Чудово знав грецьких і римських авторів: Гомера, Софокла, Платона, Евріпіда, Ксенофонта, Вергілія, Тацита, Сенеку, Саллюстія, Цицерона та ін. Переосмислив у християнському контексті ідеї Цицерона та античних стоїків (див. Стоїцизм). Значну увагу приділяв моральним завданням церкви, обов’язкам духовенства, вченню про чесноти (див. Аретологія). Прагнув протидіяти моральному занепаду в пізньоримському суспільстві, звеличував ідеал цнотливості у міжстатевих стосунках та боговгодного міцного шлюбу.
Відомий як упорядник церковного співу: ввів розмірний такт, ритми, різні мелодії, написав від 12 до 18 гімнів. За іменем Амвросія названа особлива традиція в католицькому богослужінні — амвросіянський спів. Йому приписують утвердження відмінної від латинської т. з. Міланської (амвросіянської) літургії, яка дотепер правиться в Міланській католицькій єпархії.
Праці
Автор багатьох творів, переважно догматичного, екзегетичного та морально-аскетичного змісту. Праці Амвросія стосуються питань, актуальних для дебатів з аріанством, — богослов’я Трійці, христології, сотеріології, вчення про таїнства, гріх та покаяння. Серед них: «Про таїнства» («De sacramentis»), «Про православну віру» («De fide orthodoxa»), «Про Святого Духа» («De Spiritu Sancto»), «Про рай» («De paradiso») та ін. Автор коментарів до біблійних книг: Євангелія від Луки («Expositio evangelii secundum Lucam»), «Шестодневу» («Hexaemeron»); «Ноя» («De Noe»); «Про Ісаака, або душу» (De Isaac vel anima ), «Пояснення псалмів» («Explanatio psalmorum та ін.). Трактат «Про обов’язки священнослужителів» («De officiis ministrorum», бл. 391) є християнізованою версією трактату Цицерона «Про обов’язки» («De officiis»).
Станом на 2020 дійшли фрагменти його проповідей, 91 лист.
Перші друковані видання текстів Амвросія з’явилися вже з кінця 15 ст.: Веніса (1485), Крібелліуса (1490), Авербаха (1492).
Вшанування
Вшановується у Католицький церкві, Православних і Давньосхідних церквах, серед англіканських і лютеранських церков тощо. Уславлений серед Вчителів і Отців Церкви.
Заснована ним в 4 ст. у м. Мілані Базиліка Мучеників — у 11 ст. перебудована й названа на його честь.
Вважається святим покровителем м. Мілана. 1447–1450 на теренах частини сучасних Ломбардії та П’ємонту існувала Амброзіанська республіка, названа за ім’ям святого.
День пам’яті св. Амвросія 7 грудня (за юліанським календарем припадає на 20 грудня).
Канонізований невдовзі після смерті, про що свідчать наявні вже з 5 ст. латино- і грекомовні житія святого.
В західно-християнській іконографії зображується чоловіком середнього віку з коротким темним волоссям і борідкою, який тримає в руці єпископський посох, батіг (символ перемоги над аріанами та язичниками); серед інших атрибутів — дитина, голуб і пташине перо (знак Божого натхнення), хрест, митра, вулик, напис «Добра мова — як медові соти» тощо. У східно-християнській традиції — у фелоні й омофорі, з Євангелієм у руках. У світському мистецтві — переважно як старець в єпископських шатах і тіарі; найпопулярніший сюжет — святитель перешкоджає імператору Феодосію увійти у собор.
Додатково
- У вересні 381, невдовзі після закінчення другого Вселенського (Константинопольського) собору, провів у м. Аквілеї собор єпископів, де з’ясовував ставлення ієрархів до кожного пункту аріанської доктрини. Шерегу єпископів було позбавлено сану.
- Серед гімнів Амвросія Медіоланського найвідоміший — «Тебе, Боже, хвалимо» («Te Deum laudamus», 356), хоча його авторство з погляду науки є спірним. Музику для гімну писали Д. Букстегуде, Г. Гендель, В. А. Моцарт, Ф. Гайдн, Л.-Г. Берліоз, А. Дворжак, а також українські композитори — А. Ведель і Д. Бортнянський.
- У 385, протестуючи проти наміру імп. Юстини, матері імператора Валентиніана ІІ, передати базиліку Понтіана аріанському єпископу, Амвросій разом із іншими єпископами та вірянами зачинився у храмі. Витримував облогу протягом трьох днів; разом із паствою молився, співав гімни й антифони. Після того як солдати стали переходити на бік вірян, імператор був вимушений поступитися. Звичай богослужбових співів згодом поширився з м. Медіолана на всі західні провінції імперії.
- Амвросію приписують, серед іншого, 42 вірша-гекзаметра у підписах до фресок кафедральної базиліки. Ці вірші дійшли до нашого часу, хоча самі фрески не збереглися.
Праці
Р о с. п е р е к л. —
- Полные творения. Киев, 1875.
- О должностях священнослужителей церкви Христовой. Киев, 1875. LXXIX, 222 с.
- Об обязанностях священнослужителей. Москва, 1995.
- О покаянии. О надежде воскресения. Москва : Изд-во им. Святителя Игнатия Ставропольского, 1999. 303 с.
- Святитель Амвросий Медиоланский. Собрание творений : в 3 т. / Пер. с лат. Д. Е. Афиногенова, прот. А. Гриня, М. В. Герасимовой; пер. со старослав Ф. Б. Альбрехта. Москва : Издательство ПСТГУ, 2012.
У к р. п е р е к л. —
- Святитель Амвросій, єпископ Медіоланський. Творіння : у 2 т. / пер. прот. Петра Івасейка та ін.; під ред. Святійшого Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета. Київ : Вид. від. УПЦ Київ. Патріархату, 2015 .
Література
- Лосев С. Св. Амвросий Медиоланский как толкователь св. писания Ветхого завета. Киев : тип. Корчак-Новицкого, 1897. 103 с.
- Пареди А. Святой Амвросий Медиоланский и его время. Милан : Христианская Россия, 1991. 272 с.
- Казаков М. М. Епископ и империя: Амвросий Медиоланский и Римская империя в IV веке. Смоленск : ТРАСТ-ИМАКОМ, 1995. 334 с.
- Адамов И. И. Святитель Амвросий Медиоланский. Москва, 2006. 584 с.
- Бойцов М. А. Покаяние императора: Феодосий и Амвросий Медиоланский // Вестник древней истории. 2009. № 2 (269). С. 21–48. URL: https://publications.hse.ru/mirror/pubs/share/folder/au6iyp6hgv/direct/74239389
- Гофманн Й. Історія ранньої церкви. Найважливіші аспекти / Пер. О. Конкевича. Львів : Український католицький університет, 2019. 244 с.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Арістова А. В. Амвросій Медіоланський // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Амвросій Медіоланський (дата звернення: 7.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 02.03.2020
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
