Берліоз, Луї-Гектор
Берліо́з, Луї́́-Гекто́р (фр. Berlioz, Louis-Hector; 11.12.1803, м. Ла Кот-Сент-Андре, тепер регіон Овернь — Рона — Альпи, Франція — 08.03.1869, м. Париж, Франція) — композитор, диригент і музичний критик, член Академії красних мистецтв (з 1856).
|
Берліоз, Луї-Гектор (Berlioz, Louis-Hector) | |
|---|---|
| Народження | 11.12.1803 |
| Місце народження | Ла Кот-Сент-Андре |
| Смерть | 08.03.1869 |
| Місце смерті | Париж |
| Напрями діяльності | музичне мистецтво |
Зміст
Життєпис
Народився у сім’ї лікаря. 1809–1811 навчався у семінарії м. Ла Кот-Сент-Андре. Після закриття семінарії здобув домашню освіту (з 1817 навчався у приватних вчителів гри на флейті та гітарі). Написав перші музичні твори — два квінтети для флейти та струнного квартету і «Попурі на італійські теми». 1821 у м. Греноблі склав іспити на звання бакалавра з літератури; того ж року за наполяганням батька почав навчання на медичному факультеті Паризького університету. Водночас відвідував Колеж де Франс, де слухав лекції з літератури, бібліотеку Консерваторії, де вивчав партитури. Наприкінці 1822 написав першу кантату «Арабський кінь», залишив медичний факультет і став учнем композитора Ж.-Ф. Лесюера (1760–1837; Франція). Розпочав музичну творчість. 1823 опублікував першу музично-критичну статтю в газеті «Корсар» («Corsaire»). 1826 офіційно записався до Консерваторії, вчителями були Ж.-Ф. Лесюер і А. Рейха (1770–1836; тепер Чехія — Франція). 1828 у Консерваторії вперше відбувся концерт, повністю складений з творів Берліоза.
Тричі надсилав свої твори на конкурс на здобуття Римської премії, але лише 1830 першу премію виборола його кантата «Сарданапал».
1831–1832 Берліоз перебував в Італії.
З 1833 розпочав кар’єру музичного критика в «Ревю е газетт мюзікаль» («Revue et Gazette musicale») і «Журналь де деба» («Journal des débats»).
Працював помічником бібліотекаря у Консерваторії (з 1839). Не отримавши визнання в м. Парижі як автор опер, 1842 вирушив у мандрівку Європою. Успішно виступав як композитор і диригент з концертами в Бельгії, Німеччині, Австрії, Росії, Великій Британії, а також у містах Франції (Ліоні, Марселі).
Через несприйняття його творчості у Франції в останні роки життя часто подорожував, здобув визнання та прихильність публіки за кордоном.
Творчість
Музична творчість
Берліоз — новатор у галузі симфонізму, творець сюжетно-оповідної програмної музики, яскравий представник романтизму. На його творчість справили вплив Вергілій, В. Шекспір, Й. Гете в поезії, К. В. Глюк, К. М. фон Вебер, Л. ван Бетховен у музиці.
Ранні твори Берліоза [опера «Естель і Неморен», «Золоте весілля Оберона і Титанії», ораторія «Прохід через Червоне море» (усі — 1823)] не збереглися. Восени 1824 він створив «Урочисту месу», яку було вперше виконано 10.07.1825 у церкві Сен-Рок. Під враженням від «Фауста» Й. Гете у перекладі Ж. де Нерваля написав ораторію «Вісім сцен із “Фауста”» (1828), «Фантастичну симфонію. Епізод з життя митця» (1830). Створення «Фантастичної симфонії» є завершенням багаторічних творчих пошуків Берліоза і водночас початком нового етапу появи зрілих симфонічних композицій. Твір належить до програмної музики, автобіографічного жанру. Один з найпоетичніших творів Берліоза — симфонія для соло альта і оркестру «Гарольд в Італії» (1834), написана на прохання Н. Паганіні. Композитор завдяки соло альта створив образ ліричного героя — мрійника. Знахідку Берліоза (характеризувати персонаж за допомогою оркестрового інструмента) згодом використовували й інші композитори.
На замовлення Міністерства внутрішніх справ написав «Реквієм» (1837), а на замовлення уряду Франції до 10-ї річниці Липневої революції 1830 та відкриття колони на площі Бастилії у м. Парижі — «Військову симфонію» (інша назва — «Жалобна та тріумфальна симфонія», 1840).
Оперу «Бенвенуто Челліні» (1838) вирізняє ритмічна віртуозність, мелодійне багатство та яскравість. Берліоз створював партитуру подібно до музики симфонічних творів і вимагав від оркестру відповідного точного і майстерного виконання, тоді як раніше музиканти в опері лише акомпанували співакам. Новаторська опера Берліоза не була прийнята паризькою публікою. Так само не мала успіху його опера «Засудження Фауста» (1846).
Епічний твір Берліоза «Te Deum» (1855) розрахований на виконання двома хорами з 100 голосів, дитячим хором з 600 голосів, оркестром з 200 музикантів і органом. Композитор використав у ньому різні жанри: гімн, молитву, марш.
Від 1856 працював над оперою «Троянці». Однак лише 1863 на сцені Ліричного театру (м. Париж) було поставлено тільки другу частину опери. Останній масштабний твір композитора — комічна опера «Беатріс і Бенедикт», поставлена 1862 у театрі м. Бадена.
Музично-критична творчість
Автор лібрето до власних опер.
Упродовж своєї діяльності музичного критика (1829–1864) опублікував у пресі понад 900 статей, які увійшли до збірок «Оркестрові вечори» (1852), «Гротеск у музиці» (1859), «Через співи» (1862).
Автор «Великого трактату про сучасне інструментування та оркестровку» (1844); працю присвячено музичній композиції, зокрема питанням, пов’язаним з інструментами та оркестром. У другому виданні (1855), переробленому та доповненому, додано розділ про диригування.
Від 1848 писав мемуари, які були видані 1870 після смерті композитора. Публікував у пресі розповіді про свої поїздки Європою у формі серії листів.
Берліоз і Україна
Популяризував у Франції українську музику, зокрема творчість композитора Д. Бортнянського. Цікавився українським пісенним фольклором.
Музика Берліоза виконується творчими колективами України, є складником навчального репертуару, зокрема Національної музичної академії України імені П. І. Чайковського. У травні 2003 у м. Києві відбулися музичний фестиваль і Міжнародна наукова конференція, присвячені 200-річчю від дня народження Берліоза.
Нагороди і визнання
Нагороджений орденом Почесного легіону (кавалер, 1839; офіцер 1864), орденом Червоного орла (Пруссія, 1847), орденом Білого сокола (герцогство Саксен — Веймар — Ейзенах, 1852), орденом дому Саксен-Ернестіне (1856), Королівським гвельфським орденом (1854), орденом дому Гогенцоллернів (1863).
На честь композитора названо астероїд (69288) Берліоз (1990) і кратер на Меркурії (2013), бібліотеку Паризької консерваторії (1990).
У будинку, де народився Берліоз, 1935 відкрито музей, з 1994 у ньому щороку організують фестивалі, присвячені композитору.
Цитати
«Я віддав би усього Вагнера за одну сторінку Берліоза»
«Je donne tout Wagner pour une page de Berlioz»Д. Мійо // Цит. за: Berlioz. Paris : l’Herne, 2003. P. 377
«Музика — водночас почуття і наука: вона вимагає від того, хто нею займається, виконавця чи композитора, природної уяви та знань, які набувають лише за допомогою тривалого навчання та глибоких роздумів. Поєднання знань і уяви становить мистецтво»
«La musique est à la fois un sentiment et une science; elle exige de la part de celui qui la cultive, exécutant ou compositeur, une inspiration naturelle et connaissances qui ne s’acquièrent que par de longues études et de profondes méditations. La réunion du savoir et de l’inspiration constitue l’art»Г. Берліоз. Через співи // Цит. за: Berlioz. Paris : l’Herne, 2003. P. 71
Твори
- Mémoires. Paris : Flammarion, 2010. 640 p.
- Les soirées de l’orchestre. Lyon : Symétrie, 2012. 450 p.
- Grand traité d’instrumentation et d’orchestration modernes. Nouvelle édition. Paris : Hachette, 2018. 334 p.
- Critique musicale : in 10 vol. Paris : Societe Francaise Musicologie, 2020.
- Р о с. п е р е к л. — Мемуары. 2-е изд. Москва : Музыка, 1967. 813 с.
- Избранные письма : в 2 кн. 2-е изд. Москва : Музыка, 1984–1985.
Література
- Wasselin Ch. Berlioz, les deux ailes de l’ame. Paris : Gallimard, 2002. 142 p.
- Berlioz. Paris : l’Herne, 2003. 394 p.
- Remy P. J. Berlioz, le roman du romantisme. Paris : Albin Michel, 2017. 672 p.
- Messina B. Berlioz. Arles : Actes Sud, 2018. 208 p.
- Maubon R. Hector Berlioz ou la passion de la musique. Paris : Les Editions de Paris, 2019. 274 p.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Редакція ВУЕ Берліоз, Луї-Гектор // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Берліоз, Луї-Гектор (дата звернення: 9.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 02.06.2022
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
