Бетховен, Людвіг ван
Бетхо́вен, Людвіг ван [ нім. Beethoven, Ludwig van; 16.(?)12.1770, хрещений 17.12.1770, м. Бонн, тепер Німеччина — 26.03.1827, м. Відень, Австрія] — композитор, піаніст і диригент.
|
Бетховен, Людвіг ван (Beethoven, Ludwig van) | |
|---|---|
| Народження | 16(?).12.1770 |
| Місце народження | Бонн |
| Смерть | 26.03.1827 |
| Місце смерті | Відень |
| Напрями діяльності | музичне мистецтво |
| Традиція/школа | Віденська класична школа |
Зміст
Життєпис
Син придворного співака, онук капельмейстера боннської придворної капели (фламандця за походженням). У дитинстві опанував гру на органі, клавесині, скрипці, альті, флейті. Композитор і теоретик К.-Г. Нефе (1748–1798; Німеччина) навчив його основ композиторської й виконавської майстерності та виховав у традиціях німецького просвітництва. 1789 Бетховен слухав лекції з філософії у Боннському університеті. З 1792 жив у м. Відні, вдосконалював майстерність у Й. Гайдна, Й.-Г. Альбрехтсбергера (1736–1909; Австрія) і А. Сальєрі. Став відомим піаністом (виступи у містах Відні, Празі, Берліні, Дрездені, Будапешті).
Завоював широке визнання і як композитор. Ранні твори [деякі фортепіанні сонати й квартети, перша (1800) і друга (1802) симфонії] написані під впливом В.-А. Моцарта, К.-Ф.-Е. Баха (1714–1788; Німеччина), Й. Гайдна.
Демократичний світогляд, республіканські прагнення Бетховена, його творчість формувалися під впливом ідей Великої французької революції 18 ст.
Від 1797 Бетховен почав глухнути. Останні твори (зокрема 9-у симфонію, що завершується грандіозним хором на слова «Оди радості» Ф. Шиллера, та «Урочисту мессу») композитор написав уже зовсім глухим.
Творчість
Автор 240 творів: 9 симфоній, 11 увертюр, 5 концертів для фортепіано з оркестром, скрипкового концерту, потрійного концерту для скрипки, віолончелі й фортепіано з оркестром, 2 мес, 16 струнних квартетів, 10 сонат для скрипки з фортепіано, для віолончелі з фортепіано, 32 сонат для фортепіано («Патетична», 1799; «Місячна», 1801; «Апасіоната» 1805 та ін.), балету «Творіння Прометея» (1801), інструментальних п’єс, пісень (зокрема пісні «Вільна людина», написаної відразу ж після взяття Бастилії) тощо.
Бетховен у кожному жанрі був новатором, творцем нових форм і засобів музичної виразності. Він розширив форму сонатно-симфонічного циклу, сповнив її драматичним змістом.
Індивідуальні риси творчого стилю композитора яскраво виявилися в 3-й, «Героїчній», симфонії (1804). Лінія, накреслена в цьому творі, розвивається у 5-й (1808) і 9-й (1824) симфоніях, в опері «Фіделіо» (1805), у музиці до драми Й.-В. Гете «Егмонт» (1808) та ін.
Створив серію обробок австрійських, англійських, угорських, іспанських, італійських, слов’янських та інших народних пісень. Музичний фольклор використав у 6-й симфонії (хорватські пісні), у варіаціях на тему російського танцю, у так званих російських квартетах (опус 59).
Бетховен — останній з представників віденської класичної школи. Його творчість знаменує собою найвищий злет музичного класицизму. В останніх творах дедалі більше схилявся до засад романтизму.
Україніка
У деяких творах Бетховен звертався до українського музичного фольклору. Зокрема, обробив для голосу й фортепіано українську народну пісню «Їхав козак за Дунай» (у циклі «Двадцять чотири пісні різних народів»), створив варіації на її основі, а також на тему української народної пісні «За городом качки пливуть» [обидві — в циклі «Десять варійованих тем для фортепіано з супроводом (за бажанням) флейти або скрипки», 1818]. Фінал сонати для скрипки та фортепіано № 8 (присвячено Олександру І, 1803) написано в жанрі козачка.
Інтонації українських народних пісень відчутні також у низці інших творів Бетховена: одна з тем 1-ї частини 3-ї («Героїчної») симфонії, теми фіналів 7-ї симфонії, 4-го фортепіанного концерту, квартету opus 130, особливо у трьох квартетах opus 59 [написані 1806–1808 на замовлення дипломата А. Розумовського (1752–1836) та йому присвячені].
З А. Розумовським, який 1790–1836 жив у м. Відні, Бетховен з 1792 підтримував постійні стосунки (виступав у його салоні, знайомився з домашньою бібліотекою, що містила також видання українських народних пісень, партитури і клавіри творів українських композиторів, слухав виступи капели графа, яка складалася переважно з українських півчих). 1808 А. Розумовський організував власний струнний квартет (під керівництвом скрипаля І. Шуппанціга), який став першим виконавцем згаданих, а також деяких інших квартетів Бетховена.
В Україні серед відомих інтерпретаторів творчості Бетховена були М. Лисенко (в його репертуарі — фортепіанні концерти № 3 і 4, до якого М. Лисенко написав власну каденцію, та інші фортепіанні твори; хор з опери «Фіделіо», який виконував Київський «Боян» під керуванням М. Лисенка), О. Виноградський (1855–1912), І. Слатін (1845–1931), в їх репертуарі — всі симфонії Бетховена.
Українськими виконавцями творів Бетховена були також Г. Беклемішев (1881–1935), Ф. Блуменфельд, М. Колесса, Н. Рахлін, квартет імені М. Лисенка.
Образ митця відтворено в картинах М. Божія «Апасіоната» (1975) і О. Лопухова «Бетховен» (1970–1974), у вірші М. Рильського «Бетховен» тощо.
Визнання
У різних країнах світу встановлено понад 100 пам’ятників Бетховену, перший — 12.08.1845 у м. Бонні.
На музику Бетховена створено балет Дж. Ноймайєра «Бетховен-проект» (2018).
У м. Харкові 2003 засновано конкурс юних виконавців імені Бетховена.
На честь композитора названо астероїд 1815 Бетховен (відкрито 1932).
Додатково
Бетховен став прототипом головного персонажа роману Р. Роллана «Жан-Крістоф» (1904–1912), за який письменник отримав Нобелівську премію з літератури (1915). Р. Роллан написав також книгу «Життя Бетховена» (1903).
Творчість композитора надихнула письменника Е.-Е. Шмітта на написання есе «Коли я думаю, що Бетховен помер, а стільки кретинів живі» (2010).
Цитата
Що ж ти плачеш, Бетховен? За відстань, за холод, за морок
Непроглядної ночі — летить геніальності крик,
І співає, й згоряє, і вогненні зграї над морем...
Що ж ти плачеш, Бетховен, чи ж гірший ти інших музик? […]
Ти про все вже забув. І ридання вже глибоко сховане
Під покровом мовчань. Але мідні розтруби грози
Проростають із теплого серця живого Бетховена.
До безсмертя. До смерті. І очі сухі. Ні сльози.
(Л. Первомайський. Бетховен // Поетичні майстерні. URL: http://maysterni.com/publication.php?id=30924 ).
Література
- Каверіна Л. К. Нев’януча молодість Бетховена. Київ : [б. в.], 1970. 28 с.
- Локощенко Г. Д. Бетховен і наша пісня // Музика. 1970. № 6. С. 15–17.
- Альшванг А. А. Людвиг ван Бетховен: Очерк жизни и творчества. 5-е изд. Москва : Музыка, 1977. 447 с.
- Федорчук І. Український фольклор у творах західноєвропейських композиторів // Музика. 1981. № 5. С. 4–5.
- Cooper B. Dictionnaire Beethoven. Paris : J.-C. Lattès, 1991. 614 p.
- Цахер И. О. Поздние квартеты Бетховена: Особенности драматургии. Москва : Музыка, 1997. 140 с.
- Stricker R. Le Dernier Beethoven. Paris : Gallimard, 2001. 328 p.
- Lockwood L. Beethoven: the Music and the Life. New York : Norton, 2005. 624 p.
- Вспоминая Бетховена. Биографические заметки Ф. Вегелера и Ф. Риса / Пер. с нем. Москва : Классика-XXI, 2007. 218 с.
- Проблеми взаємодії мистецтва, педагогіки та теорії і практики освіти. Харків : Видавництво ТОВ «С. А. М.», 2015. Вип. 45: Бетховен — terra incognita. 244 с.
- Бурда Л. Родина Розумовських і композитори Максим Березовський та Людвіг ван Бетховен // Музика. 2020. URL: http://mus.art.co.ua/rodyna-rozumovs-kykh-i-kompozytory-maksym-berezovs-kyy-ta-liudvih-van-betkhoven/
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Гордійчук М. М., Гнатів Т. Ф. Бетховен, Людвіг ван // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Бетховен, Людвіг ван (дата звернення: 3.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 16.12.2020
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
