Блуменфельд, Фелікс Михайлович
Блуменфе́льд, Фе́лікс Миха́йлович (Блюменфельд; 19.04.1863, с. Ковалівка, тепер район м. Кропивницького, Україна — 21.01.1931, м. Москва, тепер Росія) — композитор, піаніст, диригент, педагог. Дядько К. Шимановського.
|
Блуменфельд, Фелікс Михайлович | |
|---|---|
| Народження | 19.04.1863 |
| Місце народження | Кропивницький |
| Смерть | 21.01.1931 |
| Місце смерті | Москва |
| Місце поховання | Донське кладовище |
| Alma mater | Санкт-Петербурзька державна консерваторія імені М. А. Римського-Корсакова |
| Напрями діяльності | музичне мистецтво |
Життєпис
Батько був учителем музики і французької мови, засновником пансіону для хлопчиків у м. Єлисаветграді (тепер м. Кропивницький). Усі діти в родині займалися грою на фортепіано, вокалом, імпровізацією. Першим учителем п’ятирічного Фелікса був брат Станіслав (у майбутньому професійний піаніст, викладач Інституту шляхетних дівчат у Києві, засновник приватної музичної школи, яка після його смерті перейде під керівництво М. Лисенка як музично-драматична). Навчався в Г. Нейгауза (батька Г. Нейгауза).
Середню освіту здобув в Єлисаветградському семирічному земському училищі (1872–1880).
1880 вступив на інженерне відділення політехнічного училища в м. Ризі (тепер Латвія). На відпочинку в Криму познайомився з М. Римським-Корсаковим, після чого вирішив стати музикантом.
1881–1885 навчався в Санкт-Петербурзькій консерваторії (тепер Санкт-Петербурзька державна консерваторія імені М. А. Римського-Корсакова). Студіював у класі фортепіано Ф. Штейна (1819; тепер Німеччина — 1893; тепер Росія) і класі композиції М. Римського-Корсакова. Закінчив консерваторію із золотою медаллю.
Регулярно відвідував зібрання «Могутньої купки». Був членом Бєляєвського гуртка — об’єднання композиторів і виконавців, які збиралися в домі видавця і мецената М. Бєляєва (1836–1904; тепер Росія).
З 1885 — викладач, з 1897 — професор Санкт-Петербурзької консерваторії. Викладацьку діяльність поєднував із роботою в Маріїнському театрі, де працював концертмейстером (1895–1898) і диригентом (1898–1912).
1905 лишив роботу в консерваторії із солідарності з М. Римським-Корсаковим, якого звільнили за підтримку революційно налаштованих студентів. Концертував у містах Санкт-Петербурзі, Москві, Варшаві, Вільнюсі та ін. 1907–1908 брав участь в «Історичних російських концертах» та «Російських сезонах» у м. Парижі, де диригував оперою «Борис Годунов» з Ф. Шаляпіним та І. Алчевським у головних ролях. У цей час захоплювався концертмейстерством і ансамблевою грою в дуетах і тріо. Виступав з Г. Нейгаузом, П. Коханським (1887; тепер Україна — 1934; США), Н. Кошиць та ін.
1918–1920 — ректор Київського державного музично-драматичного інституту ім. М. В. Лисенка (тепер Державний музично-драматичний інститут імені М. Лисенка), а 1920–1922 — ректор і професор Київської консерваторії (тепер Національна музична академія України імені П. І. Чайковського). Диригував Республіканським симфонічним оркестром ім. М. В. Лисенка (тепер Національний заслужений академічний симфонічний оркестр України), оркестром оперного театру.
1922 піаніст, педагог К. Ігумнов (1873–1948; тепер Росія) запросив Блуменфельда в Московську консерваторію (тепер Московська державна консерваторія імені П. І. Чайковського), де останній продовжив свою багатогранну діяльність як педагог, диригент, композитор, концертмейстер, ансамбліст.
Заслужений діяч мистецтв РСФСР (з 1927).
Творчість
На світогляд і творчість Блуменфельда вплинули М. Балакірєв, О. Глазунов, А. Рубінштейн, О. Бородін, композитор, диригент О. Лядов (1855–1914), публіцист, музичний критик В. Стасов (1824–1906; обидва — тепер Росія) та ін. Захоплювався творчістю М. Мусоргського.
Виступав в ансамблях зі скрипалями П. де Сарасате (1844; тепер Іспанія — 1908; Франція) та Л. Ауером, віолончелістом О. Вержбиловичем (1849–1911; тепер Росія). Акомпанував багатьом співакам, зокрема своєму другові Ф. Шаляпіну. Був першим виконавцем багатьох фортепіанних творів П. Чайковського, М. Балакірєва та ін.
Брав участь у постановках новаторських опер у Маріїнському театрі. Диригував на прем’єрах: повної редакції «Бориса Годунова» М. Мусоргського (1904), «Трістана та Ізольди» (1899) та «Персня нібелунгів» (1905) Р. Вагнера, «Фераморс» (1898) А. Рубінштейна, «Сервілія» та «Оповідь про невидиме місто Кітеж і діву Февронію» (обидві — 1907) М. Римського-Корсакова. Із симфонічним оркестром Російського музичного товариства виконував нові твори молодих композиторів. Зокрема, 1906 під його керуванням прозвучала Третя симфонія О. Скрябіна. Дружив із С. Дягілєвим.
1921 опублікував збірку обробок народних пісень з голосу Лесі Українки «10 українських народних пісень: з супроводом».
Учні: Л. Баренбойм (1906; тепер Україна — 1985; тепер Росія), С. Барер (1896; тепер Україна — 1951; США), В. Белов (1906–1989; тепер Росія), Л. Берман (1930; Росія — 2005; Італія) О. Гаук (1893; тепер Україна — 1963; тепер Росія), В. Горовиць, М. Грінберг (1908; тепер Україна — 1978; тепер Естонія), О. Едельман (1904; тепер Україна — 1995; США), М. Канерштейн (1902–1987; Україна), Л. Лінде (1876; тепер Фінляндія — 1942; тепер Росія), Н. Перельман (1906; тепер Україна — 2002; Росія), М. Раухвергер (1901; тепер Україна — 1989; тепер Росія), В. Стешенко (1904; тепер Україна — 1953; тепер Латвія), Г. Таранов (1904–1989; тепер Україна), О. Цфасман, С. Шліфштейн (1903–1975; тепер Росія), М. Юдіна (1899–1970; тепер Росія) та ін.
Автор близько 200 творів для фортепіано (етюди, моменти, експромти, ноктюрни, прелюдії, мазурки, полонези), Концертного allegro ор. 7, ліричної сюїти, балади у формі варіацій ор. 34, «Дзвони» ор. 40, сонати-фантазії оп. 46, сюїти на теми польських мелодій, симфонії, п’єс для віолончелі, струнного квартету, 50 романсів (цикли «Весна», «Степи Аккерманські» та ін.), обробок українських народних пісень та ін. Блуменфельд-композитор мав сталий індивідуальний стиль: лірико-драматичний, віртуозний, з прозорою фактурою при наявності потужного звукового насичення, з витонченою гармонією, майстерним нюансуванням.
Література
- Шамаєва К. Концертна діяльність піаністів у Києві в двадцяті роки ХХ сторіччя // Науково-методичні записки Київської консерваторії імені П. І. Чайковського. 1964. Т. 2. Вип. 2. С. 32–57.
- Курковський Г. Педагоги — піаністи Київської консерваторії (1913–1933 рр.) // Українське музикознавство. 1967. Вип. 2. С. 264–280.
- Шамаєва К. Концертне життя Києва в перші пореволюційні роки // Українське музикознавство. 1973. Вип. 8. С. 35–45.
- Растопчина Н. Ф. Блуменфельд і українська фортепіанна школа // Музика. 1974. № 1. С. 14.
- Анастасьева М. Век любви и печали. Москва : ИК «Синее яблоко», 2002. 255 с.
- Терещенко А. Блуменфельд Ф. М. // Українська музична енциклопедія : в 5 т. / Гол. ред. Г. Скрипник. Київ : Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені М. Т. Рильського НАН України, 2006. Т. 1. С. 221–222.
- Київська фортепіанна школа. Імена та часи / Авт. проекту Т. О. Рощина; авт.-упоряд. Т. О. Рощина, О. В. Ринденко. Київ : Національна музична академія України імені П. І. Чайковського, 2013. С. 74–83.
- Шамаєва К. Фелікс Блюменфельд у Києві // Часопис Національної музичної академії України імені П. І. Чайковського. 2013. № 4. С. 78–85.
- Сікорська І. Історія одного твору // Музика. 2014. № 2. С. 30–34.
- Шамаєва К. Родина Блюменфельдів в Україні // Міжнародний вісник: Культурологія, Філологія, Музикознавство. 2014. Вип. 2 (3). С. 276–283.
- Шимановські, Блюменфельди, Нейгаузи: музичні родини на перехресті культур / Ред.-упоряд. О. І. Полячок. Кропивницький : Лисенко В. Ф., 2019. 664 с.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Кушка Н. М. Блуменфельд, Фелікс Михайлович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Блуменфельд, Фелікс Михайлович (дата звернення: 1.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 10.01.2024
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
