Класицизм (архітектура)
Класици́зм (фр. classicisme, від лат. classicus — зразковий, досконалий) — стиль в архітектурі 18 — першої половини 19 ст., заснований на відтворенні та переосмисленні ідеалів, принципів і форм античності — Греції Давньої та Риму Стародавнього.
Зміст
Історична довідка
Виникнення класицизму в архітектурі пов’язане з творчістю архітектора А. Палладіо доби пізнього ренесансу в Італії (другої половини 16 ст.). З огляду на це класицизм отримав найменування «палладіанства», а вивчення творчої спадщини А. Палладіо було обов’язковим у процесі навчання архітекторів, які працювали у цій стилістиці. Як цілісна система теоретичних поглядів і відповідної їм практики класицизм сформувався у Франції епохи абсолютизму в середині 17 ст. паралельно з класичним напрямом стилю бароко. У другій половині 17 ст. архітектор і теоретик Н.-Ф Блондель сформулював головні постулати класицизму, витримані в дусі картезіанського (див. Картезіанство) раціоналізму.
Основними подіями, що зумовили формування і розвиток класицизму, стали:
- 1748 — започаткування систематичних археологічних розкопок давньоримського міста Помпеї (див. Помпеї, Геркуланум і Торре-Аннунціата);
- 1750 — опублікування трактату Ж.-Ж. Руссо «Розмірковування про мистецтва й науки» (фр. «Discourse on the Arts and Sciences»);
- 1756–1764 — видання праць Й. Й. Вінкельмана «Думки про наслідування давньогрецьких творів у живописі та скульптурі» (нім. «Gedanken über die Nachahmung der griechischen Werke in Malerei und Bildhauerkunst»; 1753), «Історія стародавнього мистецтва» (нім. «Geschichte der antiken Kunst»; 1764) як апофеоз захоплення греко-римською античністю;
- 1766 — публікація твору Г. Е. Лессінга «Лаокоон, або Про межі живопису і поезії» (нім. «Laokoon oder Über die Grenzen der Malerei und Poesie»).
Значний вплив на формування естетики класицизму справили архітектурні фантазії античної тематики в гравюрах Дж. Б. Піранезі (1720–1778; Італія) та полотнах Ю. Робера. З 1800 у м. Парижі стали видавати окремими випусками збірник кращих премійованих проєктів, розроблених у Паризькій академії мистецтв упродовж 1780-х. Видання мало успіх і стало посібником для архітекторів усієї Європі, поширюючи зразки класицистичних архітектурних вирішень різноманітних будівель і споруд. Цілковите домінування класицизму в європейській архітектурі датовано другою половиною 18 — першою половиною 19 ст.
Періодизація стилю:
- ранній класицизм — 1750–1775;
- високий класицизм — остання чверть 18 ст.;
- пізній класицизм (ампір) — перша половина 19 ст.
Характеристика
Класицизм є стилем епохи Просвітництва, тому його найхарактерніша риса — раціональність. Розвиваючи принципи ренесансу й на підставі загального захоплення щойно заново відкритою греко-римською античністю, класицизм абсолютизував формотворчу роль ордера архітектурного: невід’ємною складовою будівель і споруд стали колонні й пілястрові (див. Пілястра) портики з фронтонами, аттиками й колонади, в яких використовували як грецькі, так і римські ордери. Характерними для стилю є монументальність ордерних форм, чіткість і строгість симетричних композицій, урівноваженість об’ємів, панування прямих ліній, стриманість декору. Колони можуть поєднуватися як із декорованими фасадними поверхнями, так і з велетенськими масами гладеньких стін, незайманість яких порушено тільки скульптурними фризами. Ці споруди формували грандіозні містобудівні та паркові ансамблі, тож ансамблевість є найхарактернішою рисою класицизму. При цьому зі строгою симетричністю архітектурних побудов констрастували вільні за системою розпланування ландшафтні парки так званого англійського типу. У добу панування класицизму з'явилися типові або зразкові проєкти громадських, житлових, сакральних будівель, придатні для повторного, зокрема й масового застосування. Хоча класицизм був орієнтований на «класичні» античні взірці, проте найпоширенішими зразками виявилися твори А. Палладіо, що їх гравіровані плани, фасади й інші зображення були широко представлені у тодішній друкованій продукції. Знаменита палладіанська Вілла Ротонда поблизу Віченци отримала безліч повторів у Європі й Америці: саме від захоплення цим шедевром походять найпоширеніші композиції палаців (чи їхніх центральних частин) з портиками й центральним куполом.
Національні особливості
Класицизму притаманна абстрагованість від реальних етнічних і етногеографічних особливостей формоутворення, зумовлена розумінням античного мистецтва як абсолютної норми та зразка. З огляду на це національні відмінності архітектури цього стилю є мінімальними.
Франція
Перша споруда французького класицизму — церква Святої Женев’єви у м. Парижі (Пантеон) 1755–1792 архітектора Ж.-Ж. Суффло (1713–1780; Франція) — хрещатий однокупольний храм із куполом заввишки 120 м, що має три оболонки. До прямого цитування античних взірців удався архітектор П.-А. Віньйон (1763–1828; Франція): церква Мадлен у м. Парижі 1806–1842 — периптер коринфського ордера. Архітектори Ш. Персьє і П.-Ф.-Л. Фонтен (1762–1853; Франція) 1805 забудували паризьку вулицю Ріволі типовими чотириповерховими з мансардами житловими будинками, створивши цілісний ансамбль вулиці й опрацювавши тип будинку для забудови Парижа протягом усього 19 ст. Визначним паризьким архітектурним ансамблем класицизму є площа Згоди (Конкорд) 1753–1775 архітектора А. Ж. Габрієля. Для французького класицизму характерне звернення до символічних простих форм, що яскраво виявився у творчості Е.-Л. Булле і К.-Н. Леду. Їхня творчість, названа «революційним класицизмом», започаткувала «паперову архітектуру», тобто архітектурне проєктування, розраховане не на реалізацію проєктів (здебільшого фантастичних і несамовитих), а на розвиток мислення, на відкриття нових шляхів розвитку зодчества. Завершив розвиток цього стилю у Франції «новий класицизм» або ампір, найвиразнішою пам’яткою якого є тріумфальна арка на площі Зірки в Парижі.
Італія
Попри те, що країна є батьківщиною стилю, єдиним вартісним його витвором є споруда театру Ла Скала у м. Мілані 1776–1778 архітектора Дж. П’єрмаріні (1734–1808; Італія) — зразок для європейських оперних театрів 19 ст.
Велика Британія
Протягом 18 ст. тут процвітало палладіанство. Архітектор В. Кент у палладіанському стилі створив у 1730-х замок Холкхем у графстві Норфолк; його ж Чізвік-хауз 1725–1730 у передмісті м. Лондона — вільна копія вілли Ротонда А. Палладіо. Аналогічну віллу Міруортс у графстві Кент збудував 1723 архітектор К. Кемпбел (1676–1729; Велика Британія). Архітектори брати Р. Адам і Дж. Адам (1732–1794; Велика Британія) у другій половині 18 ст. створили замок Кедлстон-холл 1759–1785 поблизу м. Дербі (графство Дербішир) та будинок Королівського художнього товариства у м. Лондоні 1772. Архітектор В. Чемберс (1723; Швеція — 1796; Велика Британія) — автор урядової будівлі у м. Лондоні Сомерсет-хауз 1776–1796. Архітектор Р. Смерк (1780–1867; Велика Британія) 1823–1847 звів будівлю Британського музею з точним відтворенням античного грецького іонічного ордера на фасадах; він же — автор споруди Королівського театру Ковент Гарден, 1823.
Німеччина
Першим витвором строгого класицизму, що вплинув на стилістику архітектури м. Берліна, є Бранденбурзькі ворота в Берліні. Провідний архітектор німецького класицизму К. Ф. Шинкель працював у різних німецьких землях, Греції, Росії. Його твори є зразками монументально суворого раціоналістичного класицизму, який у 20 ст. отримає назву «греко-германського стилю»: драматичний театр (Шаушпільхауз) 1818–1821, Старий музей 1822–1828, Нова гауптвахта 1818 – усі в м. Берліні; Миколаївська церква 1830–1835 у м. Потсдамі. Провідний німецький архітектор пізнього класицизму — Л. фон Кленце, творець Королівської площі у м. Мюнхені з будівлями гліптотеки, пінакотеки й пропілеями (1816–1862), а також меморіального музею «Вальгалла» 1842 поблизу м. Регенсбурга.
Австрія
Класицизм у м. Відні з’явився і став модним завдяки А. Розумовському: його палац, зведений 1806 за проєктом архітектора Л.-Ж. Монтуає (1749; Бельгія — 1811; Австрія) — перший зразок віденського класицизму. Протягом першої половини 19 ст. у спрощених формах цього стилю зводили більшість адміністративних будівель в Австрійській імперії, зокрема й у м. Відні [Парадна брама (Пропілеї, Брама Героїв) імператорського палацу Новий Гофбург 1821–1824, архітектори П. фон Нобіле (1774; Швейцарія — 1854; Австрія), Л. Каньола (1762-1833; тепер Італія)].
Угорщина
Класицизм в Угорщині не позначився епохальними архітектурними витворами. Проте у цей час активно розбудовували м. Пешт, яке згодом об'єдналомя з містом на протилежному березі р. Дунаю — Будою, утворивши нову метрополію — Будапешт. Його класицистичну забудову (будівлю Угорського національного музею 1837–1847 тощо) створили три архітектора — М. Поллак (1773; Австрія — 1855; Угорщина), Й. Хільд (1789–1867) і М. Зіттербарт (1803–1867; обидва — Угорщина). До пізнього класицизму належить Ланцюговий міст у Будапешті. Визначною пам'яткою угорського класицизму є найбільший у країні архієпископський кафедральний собор у м. Естергомі 1802–1869 архітекторів П. Кюнеля (1765; Угорщина — 1824; Австрія), Я. Пакха (1796; Австрія — 1839; Угорщина), Й. Хільда.
Чехія і Словаччина
Чеські та словацькі землі перебували у сфери впливу двох класицистичних архітектурних шкіл: Віденської (Австрія) та Дрезденської (Німеччина). Зразком класицистичного міського палацу є резиденція архієпископа у м. Братиславі 1778–1781 архітектора М. Хефеле (1716; Австрія — 1794; Угорщина). Заміські палацово-паркові ансамблі, які створювала аристократія у Чехії і Словаччині, композиційно пов'язані з ландшафтом і мають симетричну розпланувальну композицію на основі курдонера, строгі ордерні форми. Палацові корпуси доповнюють паркові павільйони (див. Ледніце-Валтіце). Чистотою стилю відзначається палац Качина 1802–1822 дрезденського архітектора К. Ф. Шуріхта (1753–1832; Німеччина) із застосуванням греко-доричного та іонічного ордерів.
Латвія
Тут з початку 19 ст. виник так званий «бюргерський класицизм» зі строго осьовими композиціями фасадів житлових будинків, особняків і палаців. Зразками цього є заміські палаци в регіоні Курземе. Визначними пам’ятками доби є військовий шпиталь 1830–1833 у м. Ризі архітектора О. Є. Штауберта (1780–1843; тепер Росія); Арсенал-пакгауз 1828–1830 там само та фортеця 1810–1830-х у м. Даугавпілсі.
Естонія
Класицистична стилістика представлена, в основному, в містах Тарту і Таллінні. Наймасштабнішою пам'яткою класицизму є комплекс Тартуського університету, головний корпус якого збудовано в монументальних ордерних формах 1803 за проєктом професора університету архітектора Й. В. фон Краузе (1757; тепер Польща — 1828; тепер Естонія). Характерним явищем були міські та заміські садибні будинки ордерної архітектури.
Польща
Класицистична стилістика привнесена до Польщі з Франції, Італії, частково — з Німеччини. Спершу класицистична простота ордерних форм виявилися в творах елітарної архітектури — головним чином на фасадах та в інтер’єрах палаців аристократії [ Лазенківський палацово-парковий ансамбль та палац «Круликарня» 1786–1789 у м. Варшаві, палац у Яблонній 1775–1779; усі — архітектора Д. Мерліні (1730; Італія — 1797; тепер Польща)]. Пізніше класицистичні стильові риси стали характерними для громадських будівель — адміністративних та фінансових установ, навчальних і лікувальних закладів, музеїв, театрів, торгових рядів тощо. Масово будували шляхетські заміські палацики — одно- чи двоповерхові, з обов'язковим колонним портиком і фронтоном на чолі. Від них відрізнялися міські палаци аристократії, особливо у м. Варшаві: без курдонерів, з багатоповерховими фасадами, що виходять на лінію забудови вулиці. У сакральній архітектурі класицизм позначився створенням невеликих католицьких і лютеранських церков ротондального (див. Ротонда) типу з портиками (костел Святого Олександра у м. Варшаві 1818–1823 архітектора Х. П. Айґнера 1756; тепер Польща — 1841; Італія). Зводили й костели традиційного зального типу, але обсяги сакрального будівництва значно зменшилися, порівняно з добою бароко. Тож класицизм є першою стильова епохою в польській архітектурі, коли сакральні споруди втратили провідні позиції, поступившись цивільним будівлям. Пізній класицизм позначився значними обсягами будівництва: великі репрезентативні будівлі з'явилися у м. Варшаві після 1818 як наслідок творчої діяльності архітектора А. Корацці (1792;Італія — 1877; тепер — Польща): палац Сташиця 1818–1823, Скарбниця 1824 та Польський банк 1825, будівля Великого театру у Варшаві — усі вони дозволили сформувати значні містобудівні ансамблі.
Литва
Стилістика класицизму тут поширювалася як із Польщі, так і з Росії. Провідний архітектор — Л. Стуока-Гуцявічюс: Вільнюська ратуша 1786–1799, радикальна реконструкція в класицистичному дусі ґотичного Вільнюського кафедрального собору 1783–1801. Пізній класицизм (ампір) представлено палацом російського генерал-губернатора у м. Вільнюсі 1824–1832 архітектора В. П. Стасова.
Білорусь
На білоруські землі поширювався вплив як російської школи класицизму, так і Варшавської та Віленської. З кінця 18 ст. тут почали широко застосовувати російські зразкові проєкти для будівництва казенних будівель. У строгих ордерних формах, притаманних високому класицизму, вирішено палац П. Румянцева-Задунайського у м. Гомелі 1785–1805, перебудований 1837–1848 для І. Паскевича (1782; тепер Україна — 1856; тепер Польща). Храми у стилі класицизму: центричний собор Святого Йосифа у м. Могильові 1781–1798 архітектора М. О. Львова (1755–1803, тепер Росія); хрещатий однокупольний Петропавлівський собор у м. Гомелі 1809–1819 архітектора Дж. Кларка (1775; Велика Британія — 1826; тепер Білорусь).
Росія
Архітекторами, що працювали у стилі класицизму, були В. Баженов, Ж.-Б.-М. Валлен-Деламот, В. Гесте, Ч. Камерон, Дж. Кваренгі, М. О. Львов, О. Р. де Монферран, К. Россі, Л. Руска, І. Старов, В. П. Стасов, Ж.-Ф. Тома де Томон, А. Штакеншнейдер, тобто переважно іноземці. Їхні найвизначніші витвори зосереджено у м. Санкт-Петербурзі та його околицях. Традиційно виділяють дві архітектурні школи класиизму — Петербурзьку й Московську; засновниками обох були іноземні фахівці.
Румунія і Молдова
У церковній архітектурі традиційні композиції храмів поєднувалися з класицистичними колонадами й портиками (Георгіївська церква 1795 монастиря Нямц у регіоні Західна Молдова, Румунія). У великих містах (Ясси, Бухарест) класицизм перетворився на моду. Він приніс у регіон нові типи споруд, такі як церкви-ротонди (у с. Лецкань біля м. Ясс 1795). У цивільній архітектурі вплив класицизму проявився в рустуванні (див. Руст) фасадних площин перших поверхів, заміні традиційних лоджій на колонні портики чи галереї (будинок І. Кантакузино у м. Яссах кінця 18 ст. — 1845). У Молдові визначними пам’ятками є кафедральний собор 1830–1835 у м. Кишиневі та тріумфальна арка 1840 там само.
Класицизм в Україні
В Україні в стилі класицизму споруджено: Круглу площу в Полтаві; палаци: Воронцовський в Одесі, Кочубеїв у Диканці, Кирила Розумовського у Батурині; садиби: в Качанівці, Ґалаґанів у Сокиринцях, Чечелів у Самчиках; Спасо-Преображенські собори у Болграді та Дніпрі; Воскресенську церкву в Батурині; костел Святої Агнеси Оссолінеуму 1827 у м. Львові; Флорівський монастир та забудову Подолу в м. Києві (початку 19 ст., архітектор А. Меленський), Контрактовий дім у м. Києві [1815–1817, архітектор В. Гесте, будинок Київського (Імператорського) університету Святого Володимира тощо. З класицизмом пов’язано формування найбільших парків — садиби у Качанівці та Олександрія, парк у Білій Церкві.
Додатково
За влучним спостереженням мистецтвознавця І. Грабаря, починаючи з середини 18 ст., європейська архітектура стрімко йде назад, у минуле, поступово поринаючи в античний світ, причому кожне покоління йде, в порівнянні з попереднім, усе далі в глибину століть. Спершу ретельно вивчають твори А. Палладіо, потім — книгу римлянина Вітрувія і одночасно досліджують, рисують і реставрують пам'ятки Давнього Риму та, зрештою, беруться за обстеження грецьких колоній в Італії, особливо Пестума і міст Сицилії, поки не доходять поступово до м. Афін, але й тут не зупиняються, а шукають натхнення ще далі, в глибині Єгипту. Кожній сходинці цього безперервного заглиблення в минуле відповідав певний період в архітектурі 18 і 19 ст.
Цитата
«Клясицизм, як реакція проти напруженого і декоративного бароко, приходить на Україну ще в половині 18 століття, рівночасно з поширенням цього стилю в Західній Европі. У великій мірі залежав цей напрямок від мистецьких і спеціяльно архітектурних шкіл, де плекали клясичний стиль на основі ренесансових підручників клясичної архітектури (Віньола, Палладіо та ін.)»
Цит. за: Січинський В. Історія українського мистецтва: Архітектура. Нью-Йорк : Наукове товариство ім. Шевченка в Америці, 1956. Т. І. С. 140.
Література
- Асеев Ю. Стили в архитектуре Украины. Киев : Будивельнык, 1989. 104 с.
- Тищенко О., Ясієвич В. Класицизм // Мардер А. П., Євреїнов Ю. М., Пламеницька О. А. та ін. Архітектура: короткий словник-довідник. Київ : Будівельник, 1995. С. 125–126.
- Norwich J. J. Great Architecture of the World. New York : Da Capo Press, 2003. P. 178–195.
- Вечерський В. Курс історії архітектури. Київ : Інститут проблем сучасного мистецтва, 2006. С. 178–185.
- Вечерський В. Курс історії архітектури країн Східної Європи. Київ : АртЕк, 2007. С. 40; 44; 158–160; 168; 184; 216–219; 246–248; 261.
- Architectural Theory: From the Renaissance to the Present. Köln : Taschen, 2015. 845 p.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Вечерський В. В. Класицизм (архітектура) // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Класицизм (архітектура) (дата звернення: 29.04.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 20.12.2023
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
Національна поліція України
