Флорівський Вознесенський монастир у Києві
Фло́рівський Вознесе́нський монасти́р у Ки́єві — жіночий монастир, ансамбль пам’яток архітектури національного значення, Україна.
Історична довідка
Перша документальна згадка про монастир датована 1566 (грамота польського короля Сигізмунда ІІ Августа). 1710–1712 його об’єднано з ліквідованим на Печерську Вознесенським жіночим монастирем (заснованим у 17 ст.). У 18 ст. монастир відомий як центр золотошитного мистецтва (гаптування).
Спершу всі споруди були дерев’яними. Першою мурованою стала трапезна церква кінця 17 ст. Після пожежі 1718 на місці згорілого дерев’яного собору Святих Флора і Лавра 1722 заснувано мурований Вознесенський собор, спорудження якого завершено 1732.
1740 збудовано муровану дзвіницю, територію оточено муром. Усі дерев’яні споруди згоріли під час нищівної пожежі 1811. Після того відбудовано Вознесенський собор, трапезну церкву, дзвіницю.
1812–1824 за проєктами й під керівництвом архітектора А. Меленського зведено нові муровані споруди: будинок ігумені, Воскресенську церкву, два павільйони-ротонди над фонтанами обабіч собору та корпуси келій. 1841–1844 в південній частині монастирського двору за проєктом архітектора П. Спарро побудовано Казанську церкву. 1857 на Флорівській горі постала Троїцька цвинтарна церква (не збережено), всю монастирську територію оточено новим цегляним муром.
1929 монастир закрито і перетворено на робітниче містечко металістів. У Казанській церкві влаштовано цех протезного заводу. 1941 діяльність монастиря відновлено.
1952–1954 відремонтовано дзвіницю. У 1960-х у частині монастирських споруд (у трапезній) влаштовано виробничі приміщення Українського спеціального науково-реставраційного виробничого управління Держбуду УРСР. 1971–1973 виконано реставрацію Воскресенської церкви. Станом на 2022 це жіночий монастир Української православної церкви Московського патріархату.
Характеристика
Монастир міститься на Подолі біля підніжжя Флорівської (Фролівської, Замкової) гори. Тут у 16–17 ст. був дерев’яний Київський замок на горі Киселівці (Фролівській), згодом — монастирське кладовище. Є архітектурним акцентом у забудові низинної наддніпрянської частини історичного центру міста, яка є територією Державного історико-архітектурного заповідника «Стародавній Київ».
Композиційним центром ансамблю є Вознесенський собор з розташованою зі сходу архітектурною домінантою — дзвіницею. На захід від собору стоїть трапезна церква, а на південь — будинок ігумені та корпус келій. На схилі гори — Воскресенська церква, на північ від якої — група корпусів келій. Усі споруди муровані й потиньковані (див. Тиньк).
Вознесенська церква (1722–1732) тринавова, чотиристовпна, триапсидна, в стилі українського бароко. Є рідкісним прикладом поєднання хрестовокупольного храму з трибанним. Масивний корпус прикрашений парними фронтонами на північному й південному фасадах і увінчаний трьома банями на світлових підбанниках. Вони розташовані уздовж осі захід-схід, як у традиційних українських дерев’яних тридільних церквах (первісні форми бань втрачено наприкінці 19 ст.). Фасади в довільному порядку розчленовані пілястрами, не пов’язаними ні з внутрішньою структурою споруди, ні з фронтонами. Високі аркові вікна увінчані трикутними і лучковими сандриками. Перед трьома входами влаштовано низенькі склепінчасті притвори під двосхилими дахами з трикутними фронтонами на чолах. В інтер’єрі зберігся монументальний живопис 19–20 ст.
Дзвіниця (1740–1821) первісно мала мурований нижній ярус і два горішні дерев’яні, які 1811 згоріли. 1821 відбудована у стилі класицизму за проєктом А. Меленського. Квадратна в плані, чотириярусна. У першому ярусі — брама та сходи на горішні яруси. Фасади другого ярусу прикрашені пілястрами й арковими нішами. Високий третій ярус має великі арки дзвону, облямовані пілонами іонічного ордера та двоколонними портиками тосканського ордера з фронтонами. Четвертий ярус циліндричний, увінчаний банею зі шпилем.
Трапезна церква 17–19 ст. є найдавнішою спорудою ансамблю. Її недноразово ремонтували й перебудовували: 1759, 1807–1809, 1816–1817 (надбудовано другий поверх, зроблено новий дах із маківкою). Реставровано 1950. Прямокутна в плані з гранчастою апсидою, увінчаною вежею. Фасади членовані лопатками, нішами, горизонтальними гуртами. З південного боку прибудовано два притвори, з північного — трапезну палату, фасад якої розчленовано пілястрами, а вікна прикрашено наличниками. Має числені різночасові прибудови.
Воскресенська шпитальна церква (1824) є ротондою, збудованою на крутосхилі за проєктом А. Меленського. До циліндричного об’єму, оточеного колонадою і увінчаного сферичним куполом з маківкою, з півночі та півдня прилягають прямокутні в плані шпитальні келії. З боку головного фасаду споруда має високий рустований (див. Руст) цоколь із входом у підвальне приміщення. Фасадна колонада тосканського ордера підкреслює класицистичну стилістику.
Будинок ігумені (1821) в стилі класицизму збудований за проєктом А. Меленського. Він одноповерховий на підвалі, прямокутний у плані, симетричний, увінчаний мансардним дахом. Фасади рустовані, головний має три колонні ґанки оригінальних форм, вирішені у формах іонічного ордера.
Келії (корпус № 16, 1822–1832) квадратні в плані, одноповерхові на підвалі, у стилі класицизму, з рустованими фасадами і трикутним фронтоном на чолі. Декілька двоповерхових корпусів келій стоять двома компактними групами на північ та на південь від собору. Це корпуси № 5 1811–1832, № 6 1822–1831, № 7 1840–1890, № 8 1822–1832, № 9 1822–1832, № 10 1822–1832, № 11 1822–1832. Вони належать до однієї історичної доби й витримані в стилістиці класицизму, з потинькованими й побіленими фасадами та окремими деталями ордерів архітектурних, деякі — з дерев’яними ґанками і верандами.
Значення
Композиція ансамблю пам’яток архітектури національного значення вписана в рельєф схилів київських гір. Завдяки цьому монастир відіграє важливу композиційну роль у історичній забудові Києво-Подолу. Кожна монастирська споруда має визначну історико-архітектурну цінність як складник унікального за ступенем збереженості ансамблю.
Література
- Шероцкий К. Киев: Путеводитель. Киев : В. С. Кульженко, 1917. С. 203–204.
- Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР : в 4 т. Київ : Будівельник, 1983. Т. 1. С. 113–119.
- Вечерський В. Українські монастирі. Київ : Наш час, 2008. С. 138–141.
- Дегтярьов М. Флорівський (Вознесенський) жіночий монастир // Звід пам’яток історії та культури України: Енциклопедичне видання : у 28 т. Київ : Головна редакція Зводу пам’яток історії та культури при видавництві «Українська енциклопедія» ім. М. Бажана, 2008. Кн. 1. Ч. 3. С. 1685–1696.
- Київ: Провідник / За ред. Ф. Ернста. Харків : Савчук О. О., 2019. С. 603–606.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Вечерський В. В. Флорівський Вознесенський монастир у Києві // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Флорівський Вознесенський монастир у Києві (дата звернення: 28.04.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 15.07.2022
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
Національна поліція України
