Садиба Ґалаґанів у Сокиринцях
Сади́ба Ґалаґа́нів у Соки́ринцях — пам’ятка архітектури національного значення, Прилуцький район, Чернігівська область, Україна.
Зміст
Загальні відомості
Палацово-парковий ансамбль великопанської садиби. Знаходиться на західній околиці села, в порослій лісом місцевості з горбистим рельєфом. З північного заходу територія обмежена шляхами, із заходу — болотистою долиною, з півдня — природним лісовим масивом.
Історична довідка
Рід Ґалаґанів, що походить від прилуцького полковника Г. І. Ґалаґана (дата народження невідома — 1748; тепер Україна), володів Сокиринцями з 1716. Садибу розпланував 1823–1825 садівник Й. Е. Бістерфельд (середина 18 ст. — 1826; тепер Німеччина — Україна) за участю архітектора П. Дубровського, котрий є автором усіх споруд ансамблю.
1824–1835 на замовлення власника садиби П. Ґалаґана (1793–1834; тепер Україна) збудовано палац, огорожу з брамою, службові флігелі, стайні, паркову альтанку, оранжерею, місток у парку, розплановано і насаджено парк. У розбудові парку брали участь паркобудівник Редель (керував роботами 1826–1831) та садівник К. Хрістіані (керував роботами з 1834). У 19 ст. в маєтку були кріпацький театр і хор. У різні роки садибу Г. Ґалаґана відвідували Т. Шевченко (у 1845), М. Лисенко, Л. Жемчужников (написав тут кілька картин). Тут мешкав, помер і похований (на сільському цвинтарі) О. Вересай.
1920 в садибі відкрито агрономічну школу, згодом перетворену на Сокиринський сільськогосподарський технікум, потім — на сільське професійно-технічне училище № 36; тепер — Сокиринський професійний аграрний ліцей. 1920–1927 діяв Сокиринський художньо-історичний музей. Протягом 1920-х утрачено деякі споруди ансамблю: дві церкви з дзвіницею, частину теплиць, будинки обслуги.
1959 в садибі створено новий історико-етнографічний музей при закладі освіти.
1971 місцевий уродженець М. Харченко (1921–1979; тепер Україна) встановив на території парку пам’ятник О. Вересаю.
Характеристика
Загальна площа палацово-паркового ансамблю становить 427 га. Усі його споруди підпорядковані головним композиційним домінантам: у парадній частині — палацу, у парковій — ландшафту. Центром є палац, який поділяє парк на дві половини — регулярну й ландшафтну. До парадного фасаду палацу через регулярну частину парку веде широка алея завдовжки 400 м. Палац поставлено на її осі, а симетрично до неї — всі інші споруди. Вісь симетрії ансамблю продовжена в композиції ландшафтної частини парку площею 60 га, що спускається по рельєфу до каскаду ставків, загальна площа яких сягає 10 га. Біля брами обабіч алеї розташовані господарські флігелі, які разом з брамою та огорожею становлять групу будівель головного в’їзду. На північ від палацу були господарські двори для худоби та коней із відповідними спорудами.
Палац, як і всі інші будинки ансамблю, вирішено в стилі пізнього класицизму (так званого ампіру) з використанням у паркових малих формах (див. Малі архітектурні форми) мотивів романтизму. Всі споруди муровані з цегли, потиньковані й побілені; дахи вкриті покрівельною сталлю по дерев’яних кроквах.
Палац (1825–1829) складається з центрального двоповерхового корпусу та двох сполучених із ним одноповерховими галереями двоповерхових флігелів. Загальна довжина будівлі 105 м. Центральний корпус прямокутний у плані (40 × 24 м), симетричний; його вісь на парадному й парковому фасадах акцентують портики іонічного ордера з фронтонами та декоративною сферичною банею на низькому циліндричному підбаннику. Розпланування анфіладне (див. Анфілада). Перший поверх центрального корпусу та флігелів був житловим і господарським. Декор інтер’єрів скромний, обмежений карнизами, кахляними печами та камінами. На другому поверсі були парадні покої — зали, вітальня, їдальня, більярдна, кабінети й спальні. У центрі — великий танцювальний зал. Ці приміщення декоровано зі застосуванням класичних ордерних форм (колони, пілястри, антаблементи композитного, доричного й тосканського ордерів). Парадний північно-західний фасад центрального корпусу прикрашено восьмиколонним портиком, поставленим на аркаду першого поверху. Шестиколонний портик садового, південно-східного фасаду спирається на терасу, яку несе аркада. З тераси в парк спускаються сходи, що розширюються донизу і переходять у пандус. Обабіч пандуса на п’єдесталах стоять дві мармурові скульптури античних богинь Гери і Церери (копії античних творів), привезені наприкінці 19 ст. з-за кордону. Тераса оточена балюстрадою, прикрашена мармуровими й чавунними вазами на п’єдесталах. Фасадні площини першого поверху частково рустовані (див. Руст). Вікна прямокутні, без облямувань: на першому поверсі — з виділеними замковими каменями. Фасади збагачені ліпними деталями над вікнами другого поверху у формі вінків зі стрічками.
Огорожу та в’їзну браму побудовано одночасно з ансамблем, збереглися фрагментарно. Брама вирішена як пара пілонів з похилими бічними гранями. Вони увінчані важкими фронтонами з масивними кронштейнами, над фронтонами — аттики. Пілони прорізані прямокутними отворами з арковими нішами над ними. Огорожа ритмічно розчленована пілястрами доричного ордера, фланкована декоративними вежами-альтанками.
Стайня прямокутна в плані, симетрична. Спочатку її центральна частина була двоповерховою, з лоджією на два поверхи та з двома колонами, які підтримували антаблемент, завершувалася щипцями. Тепер другий поверх основного об’єму втрачений.
Службові флігелі розташовані симетрично щодо головної алеї. Їхні центральні прямокутні в плані частини, звернені в бік парадного проїзду, — одноповерхові; бічні, квадратні в плані, — двоповерхові. Перший ярус фасадів оформлений рустом. На причілках — прямокутні ніші, у які вписані по дві пілястри доричного ордера. У другому поверсі — напівциркульний віконний отвір з архівольтом, декорований нішами.
Оранжереї — комплекс мурованих споруд, що об’єднує огорожу, головний вхід і теплиці. Огорожа оточує по периметру квадратне в плані оранжерейне господарство площею 0,3 га. Теплиці — прямокутні в плані заглиблені в землю криті траншеї, розділені поперечними цегляними стінами на низку окремих камер. Декоративне оздоблення огорожі складають пілястри та пілони, які фланкують парадний вхід. Пам’ятка — єдиний збережений зразок давньої споруди цього функціонального типу на Лівобережжі.
Парк оточує палац зусібіч. Його південно-західна територія розпланована за пейзажним принципом. Спостерігаємо чергування відкритих галявин і зелених масивів, відсутність прямих осьових перспектив, наявність покручених стежок на схилах пагорбів. У парку переважали дерева листяних порід — дуб, в’яз, береза, берест, липа, тополя біла, клен гостролистий, граб, каштан. Трапляються також платан, бук, явір (окремі екземпляри), а також шпилькові — модрина, ялина, сосна звичайна і чорна. З чагарників найбільше таволги. У східній і південній частинах парку були ділянки фруктових дерев. Малі архітектурні форми — дві альтанки, два мости, каплиця (не збережено), колодязь, скульптура й вази з квітами — створювали локальні мікроансамблі, урізноманітнюючи загальну композицію.
Альтанка стоїть на краю високого пагорба над ставом і формує гарний краєвид. Вирішена як кругла восьмиколонна ротонда, перекрита сферичною банею. Колони спрощеного іонічного ордера підтримують антаблемент із карнизом значного виносу на ліпних модильйонах.
Місток розташований у південно-східній частині парку. З’єднує схили яру, по дну якого проходить паркова дорога. Збудований з цегли й дерева у стилі неоготики.
Значення
Ансамбль садиби П. Ґалаґана в Сокиринцях — найкраще збережений взірець великопанської садиби стилю класицизм першої половини 19 ст. Як пам’ятка архітектури національного значення (з 1963) має охоронний № 860. Від 1972 Сокиринський парк є пам’яткою садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення.
Додатково
Т. Шевченко описав свої враження про перебування в Сокиринцях у повісті «Музикант».
Література
- Новаковська Н. П. Архітектор П. А. Дубровський на Україні: Матеріали до вивчення творчості // Питання історії архітектури та будівельної техніки України. Київ : Держбудвидав УРСР, 1959. С. 231–263.
- Косаревський І. Сокиринський парк. Київ : Держбудвидав УРСР, 1961. 38 с.
- Вечерський В. Пам’ятки архітектури й містобудування Лівобережної України: Виявлення, дослідження, фіксація. Київ : Видавничий дім А.С.С., 2005. С. 179–183.
- Будзар М. М. Панські маєтки прилуцького краю в історико-культурній ситуації 1920-х рр.: доля садиби Галаганів у селі Сокирниці // Спеціальні історичні дисципліни: питання теорії та методики. 2015. Ч. 26–27. С. 375–393.
- Ткаченко Т. Сокиринська садиба Галаганів як приклад палацо-паркового мистецтва Лівобережної України кінця XVIII — початку ХІХ ст. // Наукові записки з української історії. 2018. Вип. 44. С. 14–23.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Вечерський В. В. Садиба Ґалаґанів у Сокиринцях // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Садиба Ґалаґанів у Сокиринцях (дата звернення: 2.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 21.11.2021
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
Національна поліція України
