Галаган, Григорій Павлович
Галага́н, Григо́рій Па́влович (Ґалаґа́н; 15.08.1819, с. Сокиринці, тепер Прилуцького району Чернігівської області, Україна — 25.09.1888, там само) — громадський діяч-українофіл, етнограф, меценат.
|
Галаган, Григорій Павлович | |
|---|---|
| Народження | 15.08.1819 |
| Місце народження | Сокиринці |
| Смерть | 25.09.1888 |
| Місце смерті | Сокиринці |
| Місце поховання | Сокиринці |
| Alma mater | Санкт-Петербурзький державний університет |
| Напрями діяльності | етнологія, громадська діяльність |
Зміст
Життєпис і діяльність
Походив із козацько-старшинського шляхетського роду Галаганів. 1840 закінчив юридичний факультет Санкт-Петербурзького університету.
З вересня 1841 працював на посаді секретаря Городнянської повітової палати державних маєтностей, з грудня 1843 — у Чернігівській палаті державних маєтностей. Досліджував становище селян, постраждалих через неврожай, організовував допомогу коштом і продовольством для найбідніших. У перерві між службою (осінь 1842 — весна 1843) відвідав Італію, де почав збирати колекцію творів російських та українських художників, підтримував митців-співвітчизників, які навчалися і працювали в м. Римі.
Від кін. 1840-х оселився в родовому маєтку в с. Сокиринцях (тоді — Полтавської губернії), вів активну громадську й культурницьку діяльність. У 1847 узяв шлюб з Катериною Василівною Кочубей (1826–1896); єдиний син Павло помер від тифу в 16-річному віці.
Протягом 1847–1851 — маршалок дворянства Борзнянського повіту Чернігівської губернії, у 1851—1854 обраний совісним суддею цієї ж губернії.
Був активним прибічником скасування кріпацтва і проведення селянської реформи. В 1858 — призначений (разом із В. Тарновським) членом Чернігівського губернського комітету з поліпшення побуту поміщицьких селян. У 1859 — запрошений експертом редакційних комісій при Головному комітеті з селянських справ, а після здійснення реформи (1861) — призначений від уряду членом у Чернігівське губернське з селянських справ присутствіє.
1872 засновує в с. Сокиринці перше в Україні ощадно-позичкове товариство, одне із кращих у 19 ст. Правлінню товариства передає облаштовану кам’яницю та значну грошову суму, частину якої спрямовує на заснування лікарні, богадільні, організацію ремісничих класів у місцевому училищі. За два десятиліття товариство перетворилося на крупний осередок підтримки селянських господарств у 22 населених пунктах.
Протягом 1874–1882 виконував обов'язки маршалка дворянства Прилуцького повіту; був обраний головою училищної ради.
До кінця життя ревно захищав інтереси селян, виконуючи різні обов’язки у складі офіційних і громадських комісій, зокрема: віце-президент тимчасової комісії з улаштування побуту селян Південно-Західного краю при Київському генерал-губернаторі (1863–1865); член комісії з питання зниження викупних платежів, голова комісії з питань переселення (1881); голова Державної комісії у справах кредитної кооперації при Міністерстві фінансів та ін. Після впровадження земських установ — брав діяльну участь у роботі Полтавського земства, особливо у сфері народної освіти.
Похований у родовому маєтку в с. Сокиринці. 1935 склеп Галаганів був зруйнований, місце перепоховання решток достеменно невідоме.
Діяльність з народної освіти, виховання, просвітництва
Продовжуючи сімейні традиції, вів активну освітньо-культурну діяльність. Був почесним попечителем і меценатом Пирятинського повітового училища (1848), Чернігівської губернської гімназії (1852–1860); ініціатор створення Товариства поширення писемності у південно-руському краї.
У пам'ять покійного сина заснував приватну чоловічу гімназію в м. Києві (1871), відому як Колегія Павла Галагана (Див. Галагана Павла колегія). Працюючи над проектом закладу, знайомився з кращими педагогічними розробками і надбаннями шкільної справи; запрошував до керування колегією відомих педагогів. Відписав на її утримання маєтки в Полтавській і Чернігівській губерніях, велику бібліотеку; до кінця життя опікувався матеріальним забезпеченням і навчально-виховним процесом. Колегія, що отримала незвичну для того часу автономію, приймала на навчання і проживання в інтернаті до 70 вихованців, з яких 30 — стипендіати Г. Галагана. З її стін вийшла ціла плеяда відомих учених, мислителів, літераторів (зокрема С. Бердяєв, А. Кримський, В. Липський, М. Чубинський, В. Грабар, Н. Котляревський, Г. Левитський). Колегія Павла Галагана проіснувала до 1917 (тепер у її приміщенні діє Національний музей літератури України).
У 1876 розроблює деталізований план удосконалення початкової освіти в Прилукському повіті; по його впровадженні повіт у 1880-х посів у губернії чільне місце за кількістю учнів. Жертвує свій маєток в с. Дігтярях для облаштування ремісного училища; землі у с. Гнилиці да доходи з них — на утримання Земського училища. За ініціативи та матеріальної підтримки Г. Галагана засновано гімназію в м. Прилуках (1874), чимало народних, приходських шкіл. В 1883 в м. Прилуках заснована жіноча гімназія, почесною опікункою якої стала дружина Г. Галагана.
Матеріально підтримував історико-етнографічний та літературний часопис «Кіевская старина», суспільно-політичний та художній вісник «Основу». Був одним із співзасновників Київської міської публічної бібліотеки (1866; тепер — Національна бібліотека України імені Ярослава Мудрого).
Викупив із кріпацької неволі кобзаря Остапа Вересая. За українофільськими поглядами був близький до Старої Громади, надавав їй фінансову підтримку. Спілкувався із широким колом української інтелігенції, діячами українського національного руху; підтримував дружні зв’язки і листування з Т. Шевченком, В. Тарновським, М. Максимовичем, М. Гоголем, М. Костомаровим, П. Кулішем, О. Русовим, П. Чубинським тощо.
Етнографічний доробок
Вів активні етнографічні розвідки, докладав зусиль до справи популяризації української народної культури, архітектури, музики.
1851 отримав диплом почесного членства у краєзнавчій Комісії для опису губерній Київського навчального округу (при Університеті св. Володимира, тепер — Київський національний університет імені Тараса Шевченка); підготував статистичний, сільськогосподарський і етнографічний опис маєтку в с. Сокиринцях.
Видав за свої кошти низку збірок етнографічних матеріалів: «Южноруські пісні з голосами», «Сборник этнографических материалов, касающихся Малороссии» (обидва 1857), «О склонении малороссийских имен» (1869), «Подробное описание малороссийской вертепной драмы в таком виде, в каком она сохранилась в с. Сокиренцах» (1882, разом з П. Житецьким). Значний обсяг етнографічних розвідок знайдено в архіві Г. Галагана після його смерті.
Був членом Київської археографічної комісії. У 1873–1875 очолював Південно-Західний відділ Імператорського Російського географічного товариства. Відділ став осередком діяльності українофілів, провадив історичні, географічні, статистичні, етнографічні тощо дослідження українських земель.
Упорядкував і поповнив цінну колекцію кількох поколінь Галаганів: зібрань козацької зброї, старовинних меблів, українських костюмів, килимів, посуду; картинну галерею відомих художників України, Росії, Західної Європи.
Нащадки
Григорій Павлович був останнім представником роду Галаганів; після його смерті родова садиба прізвище і герб перейшли до його племінниці Марії Комаровської та її чоловіка — генерал-лейтенанта графа Костянтина Ламздорфа (від 1894 за царським указом іменувався Ламздорфом-Галаганом).
Нащадки цієї лінії нині мешкають в США. Онука графа Миколи Костянтиновича Ламздорфа-Галагана Єлизавета Блейк, а також її близькі родичі відвідують Україну; поповнюють унікальними документами з сімейного архіву родовий фонд Галаганів у Центральному державному історичному архіві України, фонди Чернігівського обласного художнього музею імені Григорія Ґалаґана.
Література
- Половець В., Тимошенко А. Г. П. Галаган (1819-1888). До 180-річчя від дня народження // Сіверянський літопис. 1999. № 02. С. 63–70.
- Гісцова Л. З. Родовий фонд Галаганів ЦДІАК України // Архіви України: науково-практичний журнал. 2000. № 4–6 (244). С. 39–44. URL: https://archives.gov.ua/Publicat/AU/2000-4-6-03.php.
- Крупенко О. В. Меценатство Григорія Галагана // Література та культура Полісся. Вип. 18. Ніжин, 2002. С. 155–159.
- Смольніцька М. Григорій Галаган: портрет особистості на тлі доби // Український історичний збірник. 2003. Вип. 5. С. 169–198.
- Смольніцька М. К. Колегія Павла Галагана в національно-культурному житті України (1871-1920 рр.). Київ : [б.в.], 2007. 528 с.
- Павловский И. Ф. Полтавцы: Иерархи, государственные и общественные деятели и благотворители. Харьков: «Издательство САГА», 2009. 308 с.
- Шевчук О. М. Організація і зміст навчально-виховного процесу Колегії Павла Галагана (1871-1920 рр.): монографія. Умань : Жовтий О. О., 2013. 250 с.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Редакція ВУЕ Галаган, Григорій Павлович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Галаган, Григорій Павлович (дата звернення: 30.04.2024).
Оприлюднено: 27.08.2019
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
Національна поліція України
