Кругла площа в Полтаві
Кру́гла пло́ща у Полта́ві — ансамбль пам’яток архітектури національного значення, Україна.
Міститься в історичному центрі м. Полтави на плато підвищеного правого берега р. Ворскли в оточенні багатоповерхової забудови 20 ст. Це центральний міський майдан, перетин головних магістралей, круглий у плані, площею близько 10 га, діаметром 345 м. Цей діаметр дорівнює максимальній відстані, з якої людина бачить будівлі з розрізненням деталей. Від майдану радіально розходяться 8 вулиць. Ділянки між ними по периметру майдану забудовані 2–3-поверховими будівлями у стилі класицизму. У центрі площі стоїть Пам'ятник Слави в Полтаві.
Історична довідка
Архітектурний ансамбль створено за єдиною містобудівною концепцією на початку 19 ст. Виникнення ансамблю пов'язане з реконструкцією міста після надання йому статусу центра генерал-губернаторства. Перші обриси площі зафіксовані на плані, конфірмованому Олександром І (1803).
Кругла форма площі відповідала радіальному трасуванню шляхів, які з 2-ої пол. 18 ст. розходилися звідси, від міської брами, на міста Київ, Москву, Кременчук, Костянтиноград (тепер Красноград), Катеринослав (пізніше Новоросійськ, тепер м. Дніпро), Харків. Оскільки тут у 18 ст. був Ярмарковий вигін, то й на новій площі первісно планувалися лавки для продажу дьогтю й «вина» (тобто горілки). У зв'язку з наближенням 100-річчя Полтавської битви 1709 виникла ідея спорудити пам’ятник на відзнаку тієї події. Спершу місце для монумента визначили на головній вулиці (Олександрівська, тепер Соборності), де мали розміститися й будинки всіх губернських установ. Але 1805 за пропозицією малоросійського генерал-губернатора князя О. Куракіна вирішено пам’ятник Слави й головні губернські установи будувати на Круглій площі, яка тоді й була найменована Олександрівською. Автором розпланувального вирішення був губернський архітектор М. Амвросимов. Його проект затверджено 1805.
У 1806 розроблено «Генеральне розміщення казенних будівель на полі Олександрівської площі» («Генеральное положение казенных строений на поле Александровской площади»), де показані обриси всіх будівель, за винятком генерал-губернаторського будинку (на плані залишили порожнє місце з північно-західного боку площі). Після цього були запроектовані для розміщення по периметру Олександрівської площі такі будівлі: губернські й повітові присутствені місця, будинки генерал-губернатора, цивільного губернатора, віце-губернатора, дворянського зібрання, Малоросійський поштамт, губернська гімназія. Перші п'ять споруд, з генерал-губернаторським будинком включно, збудовано 1806–1811 за типовими проектами, розробленими 1803 петербурзьким архітектором Андреяном Дмитровичем Захаровим (1761–1811). Прив'язку проектів до місця здійснив М. Амвросимов, він же керував будівництвом. Пізніше за проектами інших архітекторів зведено поштамт і будинок дворянського зібрання. Проект гімназії лишився нереалізованим, замість неї з північного боку площі 1834–1841 споруджено Петровський кадетський корпус.
За час свого існування ансамбль зазнав суттєвих змін. Для нейтралізації серйозної містобудівної вади (невідповідність висоти забудови розмірам площі), у 1820-х центральне коло розчленували доріжками на чотири сектори, створивши палісадники з клумбами. У 1830-х влаштовано сквер із радіальними алеями, 1881 його оточено чавунною огорожею, а 1886 у сквері висаджено дерева. Коли дерева розрослися, площа перетворилася на парк із кільцевою магістраллю та радіальними аллеями (висока рослинність повністю виключає можливість бачити будівлі на протилежних кінцях площі).
У 2-й пол. 19 — на поч. 20 ст. деякі будівлі на площі зазнали реконструкції: головний корпус і флігелі Малоросійського поштамту об'єднано в одну будівлю з неоренесансним фасадним декором. Серйозний дисонанс внесло спорудження 1911–1913 на місці знесених повітових присутствених місць триповерхової ремісничої школи в архітектурних формах модерну.
У роки Другої світової війни ансамбль зазнав значних руйнувань. Після визволення м. Полтави 1943 проведено обміри, натурні дослідження і фіксацію всіх будівель. Внаслідок виконання цих робіт група полтавських архітекторів під керівництвом головного архітектора міста Л. Вайнгорта, за участю Д. М. Литвинцева та Миколи Юхимовича Онищенка 1944 подала на республіканський конкурс науково обґрунтований проект відновлення ансамблю, який і був реалізований 1945–1959. Будівлі відбудовано у первісному вигляді за архівними архітектурними креслениками, але з внутрішнім розплануванням, яке диктувалося новими функціональними вимогами. На місці повітових присутствених місць з використанням залишків ремісничої школи споруджено Будинок зв'язку в архітектурних формах класицизму. Цим завершено ансамбль, строго витриманий у єдиному стилі.
Характеристика
Ідейним центром та містобудівною домінантою ансамблю є монумент Слави, поставлений 1811 у геометричному центрі площі на місці перетину вісей восьми радіальних вулиць і головних вісей симетрії всіх розташованих по периметру площі будівель. Колона, загальною висотою понад 16 м, замикає перспективи радіальних вулиць, спрямованих від площі на головні містобудівні домінанти старого міста: Успенський собор у Полтаві, Хрестовоздвиженський монастир у Полтаві та парафіяльні церкви. Все це забезпечувало композиційну цілісність міста, органічне включення нового архітектурного ансамблю в історично сформоване архітектурне середовище.
Головними особливостями ансамблю є великі розміри площі, помірна висота будівель (до 14 м), симетрична забудова прилеглих кварталів за принципом поміщицької садиби з головним корпусом по вісі симетрії та службами обабіч. Органічний взаємозв'язок частин і цілого, стильова єдність при різноманітності індивідуальних вирішень є визначальними рисами ансамблю. Усі будівлі мали 2 основні поверхи, підняті на високий рустований (див. Руст) цоколь. Великий масштаб колонних портиків — сильний засіб композиційного об'єднання ансамблю. По периметру площі чергувалися будівлі, у яких чолові фасади акцентувалися трикутними фронтонами, з будівлями, чолові фасади яких не мали фронтонів, а лише горизонтальні аттики. При цьому кожен з будинків вищих губернських урядовців відрізняється величиною і декором — відповідно до рангу господаря. Проте принципи функціонального зонування і розпланування цих споруд були єдиними: головним був бельетаж, де містилися парадні зали, приймальні й кабінети; на 2-ому поверсі були житлові апартаменти, у цоколі — приміщення обслуги. Це виявлялося ззовні архітектурними членуваннями фасадів. Характерна риса — відсутність входів з боку площі, оскільки всі парадні входи були на дворових фасадах. У цьому виявився вплив традиційних принципів формування поміщицького садибного будинку. Найбільша будівля ансамблю — Петровський кадетський корпус, що займає увесь фронт площі між двома радіальними вулицями, своєю важкою масою і прямолінійністю розташування, без урахування криволінійного периметру площі, дещо порушує просторову урівноваженість загальної композиції. Усі будівлі муровані з цегли, потиньковані й побілені.
Будинок генерал-губернатора
Виходить на лінію забудови у західному секторі Круглої площі. Це комплекс, який складається з триповерхового П-подібного у плані мурованого корпусу, фланкованого цегляним муром із двома брамами, симетрично розташованими обабіч, найбільший серед трьох будинків урядовців. Будівництво розпочато 1808 за типовим проектом 1803 архітектора А. Захарова, завершено 1810. До 1856 тут була канцелярія генерал-губернатора. У 1840-х будинок зазнав перебудов за проектом губернського архітектора В. Рибіна: на головному фасаді влаштовано парадний вхід (первісно вхід був із дворового фасаду), що призвело до внутрішнього перепланування. Будівля зазнала руйнувань у роки Другої світової війни, відбудована 1953 (за іншими даними 1959–1960) за проектом архітектора Віталія Андрійовича Пасічного (1921–2003) з частковим переплануванням відповідно до нових функціональних вимог, оскільки тут розмістилася Обласна рада профспілок. Головний фасад, що виходить на площу, строго симетричний, акцентований портиком великого ордера (застосовано аттичний варіант іонічного ордера) що спирається на виступ цокольного поверху. Портик завершує горизонтальний аттик. Будинок органічно доповнюють в'їздові брами на територію садиби, кожна з яких є тридільною, з широким прямокутним проїздом, фланкований спареними колонами тосканського ордера, що несуть антаблемент зі ступінчастим парапетом. У невисоких бічних пілонах — хвіртки для пішоходів.
Будинок цивільного губернатора
Формує північно-східний фронт забудови Круглої площі. Це комплекс, що складається з центрального П-подібного в плані триповерхового мурованого корпусу та двох одноповерхових Г-подібних у плані флігелів, розташованих на кутах ділянки симетрично щодо центрального корпусу. Вони об’єднані муром, що має проїзди й хвіртки. Споруджено 1806–1811 за типовим проектом 1803 А. 3ахарова. 1820 центральний корпус пошкодила пожежа, після чого його відбудували. Поруйновано під час Другої світової війни, відбудовано 1954–1956 за проектом архітектора Ісроеля Лейзеровича Шмульсона (1913–1974) та архітектора Василя Степановича Явникова з переплануванням, викликаним розміщенням тут тресту «Укрнафтогазорозвідка». Головний корпус симетричний, його центральна частина на головному фасаді акцентована ризалітом із пристінним шестиколонним портиком тосканського ордера, що спирається на цокольний поверх. Портик вінчає невисокий аттик. Бічні флігелі мають розпланування і декор, подібні до флігелів будинку віце-губернатора.
Будинок віце-губернатора
Виходить на лінію північного фронту забудови Круглої площі між двома радіальними вулицями. Це комплекс, що складається з трьох будинків, сполучених цегляною огорожею: по центральній вісі — прямокутний у плані триповерховий мурований будинок віце-губернатора, по боках — два Г-подібних у плані одноповерхових флігеля. Споруджено 1811 за типовим проектом архітектора А. Захарова 1803. У 19 ст. тут упродовж певного часу містилися Казенна палата, Приказ громадської опіки (Приказ общественного призрения), офіс губернського архітектора, губернська креслярня. Під час Другої світової війни частково зруйнований, 1957 відбудований за проектом архітектора М. Сморчука з пристосуванням під 8-квартирний житловий будинок з повним переплануванням. Архітектурні форми лаконічні, майже без декору. Це єдина будівля ансамблю Круглої площі, яка на фасаді не має колонного портика. Бічні флігелі мають симетричні фасади, що виходять на площу.
Будинок губернських присутствених місць
Займає усю ділянку східного фронту забудови Круглої площі між вулицями Монастирською і Соборності. Це видовжений криволінійний у плані триповерховий корпус. Його споруджено 1810 за типовим проектом 1803 архітектора А. Захарова. Первісно будинок займав тільки середню частину ділянки, а по боках ішла цегляна огорожа з двома симетрично розміщеними брамами. 1818 будинок відремонтовано, а 1866 (за іншими даними 1854) огорожу з брамами знесено й натомість за проектом харківського губернського архітектора Федора Івановича Данилова (1810–1885) впритул до середнього корпусу добудовано бічні крила однакової з ним висоти. Тут протягом 19 — поч. 20 ст. містилися більшість губернських установ: губернська управа, казенна палата, Приказ громадської опіки тощо. Після 1920 тут розміщувалися партійні й радянські органи міста. 1943 будівля спалена німецькими військами, що відступали. Відновлена 1951 за проектом архітектора М. Онищенка і архітектора Д. Гольдінова. Зараз тут міститься Виконавчий комітет Полтавської міської ради. Головна вісь симетричної будівлі акцентована монументальним шестиколонним портиком іонічного ордера, піднятого на висоту цокольного поверху. До нього підводять широкі парадні сходи. Портик увінчує масивний трикутний фронтон. Архітектурне вирішення фасаду дещо відрізняється від проектного варіанту А. Захарова. В інтер'єрі первісний декор не зберігся, повоєнний — дуже скромний, у псевдокласицистичних формах.
Будинок Дворянського зібрання
Виходить з південно-східного боку на лінію забудови Круглої площі. Розташований посередині трикутної в плані ділянки між вулицями Соборності й 1100-річчя Полтави. Збудовано 1810, автора проекту не встановлено; здогадно — Матвій Федорович Казаков (1738–1812), або М. Амвросимов чи Федір Олексійович Плотніков (1782–?). Згідно з проектом на кутах ділянки планувалося симетрично відносно центрального корпусу поставити два одноповерхових флігеля, сполучених цегляним муром, проте це не було реалізовано. Тут у 1830-х працювала перша в Полтаві громадська бібліотека. Протягом 19 ст. у залі Дворянського зібрання виступали М. Мусоргський, А. Рубінштейн, П. Чайковський, О. Скрябін, С. Рахманінов, Ф. Шаляпін. Будинок потерпів від пожежі 1943 й відновлений 1947 за проектом архітектора Д. Литвинцева за участю архітекторів П. Черняховця, Д. Гольдінова, М. Онищенка, Л. Вайнгорта. Його пристосовано, з відповідним переплануванням, під двозальний кінотеатр (на 2020 — кінотеатр імені Івана Котляревського). Споруда прямокутна в плані, симетрична, з центральним ризалітом, що домінує в композиції. Він триярусний, з шестиколонним портиком композитного ордера, піднятим на висоту першого поверху й увінчаним трикутним фронтоном, у тимпані якого раніше був ліпний старовинний герб м. Полтави. Бічні крила двоповерхові. Будинок Дворянського зібрання своїм витонченим святковим образом відрізняється від строгих і дещо сухуватих форм казенних споруд, розташованих на Круглій площі. Раніше ця відмінність посилювалася ще й багатством скульптурного декору на фасадах: у крайніх інтерколумніях портика були скульптури — дві алегоричні постаті, а в інших інтерколумніях стояли циліндричні вази з ліпними гірляндами і маскаронами.
Будинок Малоросійського поштамту
Займає південно-західний сектор Круглої площі між вулицями В’ячеслава Чорновола і Петра Лідова. Комплекс споруд, який первісно складався з головного корпусу і двох одноповерхових флігелів обабіч, зведено 1809 за проектом, ймовірно, петербурзького архітектора Єгора Тимофійовича Соколова (1750–1824). Після переведення Малоросійського поштамту до м. Чернігова в цих будівлях розміщено повітове училище й притулок для виховання дітей збіднілих дворян, наглядачем якого був І. Котляревський. 1818–1822 тут навчався А. Мокрицький, згодом М. Остроградський. З 1860-х у приміщенні діяла Маріїнська жіноча гімназія. Після 1877 центральний корпус перебудовано: розібрано колонний портик головного фасаду та бічні флігелі, натомість добудовано бічні крила; фасад пишно декоровано в стильових формах неоренесансу. У міжвоєнну добу (1920–1941) тут містилася середня школа. Будівля згоріла 1943. Відбудову завершено 1961 у формах, близьких до первісних, за проектом архітектора Л. Вайнгорта та ін. на основі детальних архітектурно-археологічних та архівних досліджень. При цьому здійснено внутрішнє перепланування для розміщення тут Полтавського міського комітету Комуністичної партії України. Будівля симетрична, Ш-подібна у плані. Вісь симетрії головного фасаду акцентує шестиколонний іонічний портик із трикутним фронтоном. Бічні крила видовженого корпусу заакцентовані тривіконними ризалітами. Відновлення первісного архітектурного образу цієї пам’ятки стало одним із найцікавіших аспектів реставрації архітектурного ансамблю Круглої площі у повоєнну добу.
Будинок Полтавського Петровського кадетського корпусу
Займає ділянку північно-західного фронту Круглої площі між двома радіальними вулицями. Це найбільша споруда ансамблю, що своїм масивним нерозчленованим об'ємом домінує в забудові. Полтавський Петровський кадетський корпус створений за ініціативи полтавського генерал-губернатора князя Миколи Григоровича Рєпніна-Волконського (1778–1845). Названий на честь російського імператора Петра І. Будівництво розпочалося 1836 (за іншими даними 1834) за проєктом архітектора з Санкт-Петербурга В. П. Стасова (1769–1848; тепер Росія) під керівництвом архітектора-художника Миколи Івановича Бонч-Бруєвича (1810–?) на ділянці, яка раніше була відведена для спорудження чоловічої гімназії. Будівництво завершено 1841. Спершу будівля не була потинькована і в її образі важливим був контраст червоних цегляних стін з побіленими деталями. Кадетський корпус був розрахований на навчання і проживання 400–500 кадетів. Тут викладали відомі українські історики, громадські діячі: Павло Ілліч Бодянський (1809–1867), Опанас Андрійович Грановський (1871–1913), Д. Пильчиков, В. Білозерський, І. Павловський, а також художники І. Зайцев та В. Волков. Випускниками Кадетського корпусу було багато військових діячів, а також українські художники М. Ярошенко, М. Бутович. Під час Другої світової війни будинок зазнав руйнувань. Його відбудовано 1957 за проєктом архітектора Матвія Набойченка. При цьому фасади були потиньковані й побілені. За радянської доби використання пам’ятки відповідало первісному призначенню — тут містилося Полтавське вище зенітно-ракетне командне училище. Триповерховий Т-подібний у плані корпус має симетричний головний фасад, довжиною 132 м. Його середина акцентована восьмиколонним портиком римо-доричного ордера великого виносу, що спирається на масивну рустовану аркаду першого поверху. Портик несе трикутний фронтон, що фіксує головну вісь споруди. Дворовий корпус, який під прямим кутом прилягає до основного, в місці прилягання акцентовано сферичною банею на глухому циліндричному підбаннику. Вона покриває розташовану на другому поверсі колишню церкву, підкреслюючи в зовнішніх панорамах ансамблю домінуючу роль будинку кадетського корпусу. Суворий монументальний образ кадетського корпусу відповідав його утилітарному призначенню військового навчального закладу закритого типу та ідеологічній ролі — як наочного виявлення імперської ідеї доби імператора Миколи І. Гіпертрофовані розміри цієї будівлі, сухість і схематичність її пластики — характерні риси пізнього, т. з. Миколаївського класицизму.
Будинок зв'язку
Займає весь південний фронт забудови Круглої площі між вулицями 1100-річчя Полтави і В’ячеслава Чорновола. Первісно на цій ділянці 1811 за типовим проектом архітектора А. 3ахарова було споруджено повітові присутствені місця. Комплекс складався з центрального прямокутного в плані двоповерхового мурованого корпусу та двох одноповерхових флігелів обабіч. Центральний корпус не мав колонного портика. Пізніше тут містилися пожежна частина, різні установи. У 19 ст. будівлі зазнали неодноразових перебудов. 1912 на розі теперішніх вулиць 1100-річчя Полтави та Соборності на місці розібраного бічного флігеля зведено масивний триповерховий корпус ремісничої школи в стилі модерн, з лицевим червоним цегляним муруванням на фасаді. Він став дисгармонійним елементом в ансамблі Круглої площі. Під час Другої світової війни найбільших руйнувань зазнали будівлі цього сектора Круглої площі. Тому у процесі повоєнної відбудови ансамблю було вирішено не відновлювати ці будівлі в їхньому первісному чи історично сформованому вигляді, а збудувати нову споруду з використанням частково збережених капітальних стін обгорілих будинків. Задля досягнення стилістичної єдності всього ансамблю Круглої площі Будинок зв'язку, збудований 1958 (архітектори Д. С. Бойченко, Д. С. Вероцький, З. П. Марченко), не тільки вирішено у стильових формах класицизму поч. 19 ст., а й дотримано спільний для всіх будівель площі характер фасадних членувань. Будинок симетричний, його вісь акцентована шестиколонним іонічним портиком головного входу, піднятим на висоту цоколя. З побудовою цього будинку, найпізнішого в ансамблі, було виправлено дисгармонійні моменти загальної композиції площі та завершено архітектурний ансамбль, строго витриманий у єдиному стилі.
Значення
Ансамбль Круглої площі — найцінніша складова архітектурної та містобудівної спадщини м. Полтави. Він є композиційним центром і символом міста. Це найзначніший класицистичний архітектурний ансамбль в Україні, унікальність якого полягає ще й у тому, що тут вдалося поєднати абстрактні архітектурні вирішення «зразкових проектів» А. Захарова з архітектурною творчістю місцевих зодчих, котрі зуміли з типових елементів, загальновживаних по всій Російській імперії, створити нову неповторну мистецьку цілісність. Цей архітектурний ансамбль за розмірами і якістю містобудівного вирішення може бути віднесений до шедеврів світового містобудівного мистецтва. Великий, героїчний масштаб, створюваний колосальним ордером головних фасадів будівель, їхня ієрархічна підпорядкованість і сувора стильова єдність архітектури чіткої регулярної площі, у фокусі якої поставлено пам’ятник Слави, служать найповнішому виявленню ідейного змісту всього ансамблю.
Джерела
- Російський державний історичний архів (м. Санкт-Петербург). Ф. 1293. Оп. 354. Спр. 1: План Полтави 1-ї чверті 19 ст.
- Російський державний історичний архів (м. Санкт-Петербург). Ф.1293. Оп. 354. Спр. 4: План Полтави 1803.
- Державний архів Полтавської області. Фонд планів. Спр. 12: Генеральное положение казенных строений на поле Александровской площади; 1806.
- Російський державний історичний архів (м. Санкт-Петербург). Ф.1293. Оп. 74. Спр. 158: О построении генерал-губернаторского дома в Полтаве; 1808.
Література
- Арандаренко Н. Атлас карт и видов к запискам о Полтавской губернии. Полтава, 1851.
- Бучневич В. Записки о Полтаве и ее памятниках. Полтава, 1900.
- Павловский И. Ф. Полтава в начале XIX в. Вып.1. Киев, 1902.
- Павловский И. Ф. Полтавская битва 27 июня 1709 г. и ее памятники. Полтава, 1909.
- Павловский И. Ф. Полтава. Исторический очерк. Полтава, 1910.
- Рудинський М. Архітектурне обличчя Полтави. Полтава, 1919.
- Онищенко М. Будівництво казенних будівель в Росії і на Україні на початку ХІХ ст. за типовими проектами Андреяна Захарова // Питання історії архітектури та будівельної техніки України. Київ : Держбудвидав УРСР, 1959. С. 183–209.
- Ігнаткін I., Вайнгорт Л. Полтава. Історико-архітектурний нарис. Київ : Будівельник, 1966. 103 с.
- Пам'ятки архітектури й містобудування України: Довідник Державного реєстру національного культурного надбання / В. В. Вечерський, О. М. Годованюк, Є. В. Тиманович та ін.; За ред. А. П. Мардера та В. В. Вечерського. Київ: Техніка, 2000. С. 196–197.
- Вечерський В. В. Пам’ятки архітектури й містобудування Лівобережної України: виявлення, дослідження, фіксація. Київ : Вид. дім А.С.С., 2005. С. 206–219.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Вечерський В. В. Кругла площа в Полтаві // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Кругла площа в Полтаві (дата звернення: 2.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 28.07.2020
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
Національна поліція України
