Харків
Ха́рків — місто, адміністративний центр Харківської області та Харківського району України, місто-герой України (з 2022).
|
Харків (Харків) | |
|---|---|
| Країна | Україна |
| Область | Харківська область |
| Чисельність населення (тис.осіб) | 1433 |
| Територія (кв.км.) | 370 |
Зміст
Географічне положення
Розташоване на північному сході України у місці злиття річок Харкова (притоки Лопані), Лопані (притоки Уди) і Уди (басейн Сіверського Дінця), на вододілі річкових систем Дніпра і Дону, на межі ландшафтних зон лісостепу і степу.
Відстань до м. Києва — 407 км.
Територія — 370 км2.
Місто адміністративно поділяється на 9 міських районів: Шевченківський, Новобаварський, Київський, Слобідський, Холодногірський, Московський, Індустріальний, Немишлянський та Основ’янський.
Історична довідка
Існує кілька версій про виникнення назви Харків. За фольклорними джерелами назва пов’язана з ім’ям ватажка перших українських переселенців у середині 17 ст. Харка чи Харька (розмовна форма імені Харитон), від імені якого нібито походять назви річки та міста. У 19 ст. висувалося припущення (М. Аристов та ін.) про зв’язок назви міста з назвою половецької столиці Шарукань, яка розташовувалася на цих землях. Назву Харків уперше згадано 1627 у «Книзі Великому кресленню» (рос. «Книга большому чертежу»).
За даними археологічних розкопок, територію сучасного м. Харкова вже у 2 тис. до н. е. досить інтенсивно заселяли скіфи, сармати, половці, а в другій половині 1 тис. н. е. — східнослов’янське плем’я сіверян. У 8 ст. слов’яни заснували на місці майбутнього м. Харкова своє поселення. У 10 ст. воно стало відоме як м. Донець і було не лише фортецею, а й центром ремесел (ковальського, ювелірного, гончарного та інших), важливим пунктом транзитної торгівлі. Перша письмова згадка про м. Донець в Іпатіївському літописі датована 1185. Епізод зі «Слова о полку Ігоревім» згадує м. Донець як місце, де перебував після полону новгород-сіверський князь Ігор Святославич. Місто Донець зруйноване ордами хана Батия в середині 13 ст.
На початку 16 ст. територія сучасного м. Харкова була розташована на теренах Дикого поля та номінально належала Московському царству. Точно визначити рік заснування міста не можна, але писемні джерела вказують на те, що його засновниками були українські козаки й селяни, які втекли від національно-релігійного та соціального гніту польських панів з Придніпровської та Західної України до 1654. Українські переселенці почали обживати незаселені території та формувати Харківський козацький полк, у списку якого в 1655 було зареєстровано 587 козаків, поділених на шість сотень. З кінця 1650-х до 1765 Харків — полкове місто Харківського полку. 1656 московський цар Олексій Михайлович видав указ про створення окремого Харківського воєводства.
1656–1659 «за черкаським» (козацьким) звичаєм споруджено першу Харківську фортецю для захисту Слобідської України від нападів кримських татар і ногайців. Місто було важливим опорним пунктом: оточували глибокий рів і подвійна стіна з дубових колод з 10 баштами. За переписом 1662, фортеця мала 11 гармат, 402 ядра, 8 бочок пороху та значні запаси свинцю.
На початку 18 ст. Харків поступово втратив своє значення як військова фортеця і розвивався як великий центр ремесел і торгівлі. Поширені були килимарство (виготовлення коців), виробництво дукачів, перснів, сережок тощо, шкіряне, шевське, ковальське, слюсарне, столярне та інші ремесла. Значних розмірів набули гуральництво і цегельне виробництво: 1765 у місті було 9 цегелень, 4 пивоварні та 4 солодовні, 27 водяних млинів. Виникли і підприємства мануфактурного типу.
Після ліквідації 1765 полкового адміністративного устрою міст, Харків 1765–1780 був центром Слобідсько-Української губернії, 1780–1796 — Харківського намісництва, 1797–1835 — відновленої Слобідсько-Української губернії, з 1835 — Харківської губернії. 1785 створено міську думу.
Вигідне географічне положення міста сприяло стрімкому економічному зростанню: наприкінці 18 — у першій половині 19 ст. Xарків став значним торговим містом, економічним і культурним центром Слобожанщини. 1659 виник Успенський ярмарок, пізніше — Покровський, Хрещенський і Троїцький ярмарки.
Від 18 ст. Харків формувався як освітній центр: 1727 створено Харківський колегіум. 1768 при ньому відкрито художні класи, якими керував художник І. Саблуков (1735–1777). Тут здобули освіту художник Л. Калиновський, архітектор П. Ярославський та інші. 1789 відкрито Головне народне училище, з 1805 за ініціативи В. Каразіна — університет (тепер Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна). При університеті 1839 засновано практичне ветеринарне училище, перетворене 1850 на ветеринарний інститут. 1812 відкрито Інститут шляхетних дівчат, 1862 — Харківську жіночу недільну школу. 1869 засновано «Харківське товариство грамотності». Від 1871 функціонувало Харківське відділення Російського музичного товариства з музичними класами, які 1883 перетворено на музичне училище.
У м. Харкові була започаткована українська журналістика, створені журнали «Харківський Демокрит» («Харьковский Демокрит»), «Український вісник» («Украинский вестник»), альманахи «Сніп», «Молодик».
На початку 19 ст. місто розвивалося як промисловий центр. До середини 19 ст. міська промисловість переважно мала кустарний характер, основними галузями економіки залишалися торгівля та переробка сільськогосподарської продукції. На 1855 у м. Харкові були 3 мідноливарні, 2 чавуноливарні заводи, підприємства з відливання шроту, виготовлення свинцевих білил, кахлів, 3 шкіряні, 4 вовномийні, 2 миловарні, 5 свічкових, 10 каретних, 3 цегельні, 5 тютюнових, 3 ватні, 2 воскобійні, олійниця тощо. На цих підприємствах працювало близько 2 тис. робітників, а вироблена продукція оцінювалась в 1 млн 131 тис. карбованців.
Розвивався благоустрій міста. 1828 почали брукувати місто каменем (див. Бруківка). Від 1857 функціонував телеграф. 1881 було введено в експлуатацію першу чергу міського водогону, 1882 прокладена перша лінія міської кінної залізниці. Наприкінці 19 ст. у місті побудовано першу електростанцію, це сприяло початку електрифікації міського транспорту і 1905 на вулицях міста з’явився перший електричний трамвай. Від 1860-х у зв’язку зі скасуванням кріпацтва і швидким розвитком Донецько-Криворізького регіону місто перетворювалося на один із найбільших економічних центрів Російської імперії. 1869 проведено залізницю, розвивалася вагоноремонтна справа. 1881 засновано завод з виробництва сільськогосподарських машин і знарядь акціонерної компанії «Товариство М. Гельферіх-Саде», 1897 почав працювати Харківський паровозобудівний завод. На 1917 у м. Харкові було понад 150 підприємств.
Бурхливий перебіг економічних процесів зумовив загострення соціальних суперечностей. Харків у 1870–1880 став центром народництва.
1899 (1900) створено першу українську політичну партію в Придніпровській Україні — Революційну українську партію. 1905 у місті організовано більшовицьку групу «Вперед».
У грудні 1917 — грудні 1919 влада в місті кілька разів змінювалася. 24–25.12.1917 у м. Харкові відбувся І з’їзд Рад України, після якого було проголошено радянську владу. 11.02.1918 на четвертому обласному з’їзді Рад робітничих депутатів Донецького і Криворізького басейнів проголошено Донецько-Криворізьку Радянську Республіку зі столицею у м. Харкові. За Брест-Литовським мирним договором з 03.03.1918 Харків опинився на території, що належала до зони німецької окупації. Після Листопадової революції в Німеччині договір анульовано, німецькі війська залишили м. Харків. 03.01.1919 у м. Харкові знов установлена радянська влада. 08.03.1919 тут відбувся 3-й Всеукраїнський з’їзд рад, на якому проголошено утворення Української Радянської Республіки. 25.06–12.12.1919 місто перебувало під контролем Добровольчої армії. 12.12.1919 було втретє встановлено радянську владу.
Від грудня 1919 до червня 1934 м. Xарків — столиця УРСР (з грудня 1919 — фактична, з травня 1929 — офіційна), 1923–1930 — одночасно центр Харківської округи. З 1932 м. Xарків — обласний центр.
Істотних змін зазнав адміністративно-територіальний устрій міста, 26.01.1919 його розділено на три райони — Іваново-Лисогірський, Петинсько-Журавлівський, Основ’янсько-Холодногірський (до 1938 їх стало вісім).
Місто розбудовувалося. Створювалися промислові гіганти: Харківський тракторний завод (1931), Харківські турбінний та верстатобудівний заводи (1934). У 1924 почала працювати перша в Україні радіостанція. 1939 з’явилася перша тролейбусна лінія міста.
Розвивалися освіта і культура. 1926 з м. Києва переїхав Державний український драматичний театр «Березіль» на чолі з Лесем Курбасом. 1929 перші вистави почав давати Український театр музичної комедії. Розгорнулася боротьба з неписьменністю. У 1920–1930-х виникла густа мережа шкіл-семирічок, у 1930–1931 утворено 23 нових вищих заклади освіти. У 1940–1941 навчальному році у 36 вищих освітніх закладах міста навчалося 30768 студентів. 1932 засновано Харківську організацію Спілки композиторів України, а 1934 — Спілку письменників України (тепер Національна спілка письменників України).
За період Другої світової війни місто зазнало значних руйнувань, пережило окупацію, під час якої у місті діяли підпільні організації. Усього за 21 місяць окупації було вбито і закатовано понад 256 тис. мирних жителів, 164 тис. силоміць вивезено на роботи. З 900 тис. довоєнного населення в місті залишилося 200 тис. осіб. Тільки 1942 у м. Харкові померло 22 708 осіб. Загальний матеріальний збиток, завданий народному господарству Харківщини, установам культури й окремим громадянам, становив 33,5 млрд карбованців. 1942 і 1943 в районі Xаркова точилися запеклі бої між радянськими військами та німецькими окупантами. Місто повністю звільнено від окупантів 23.08.1943. Удостоєно звання Героїв Радянського Союзу 88 харків’ян.
Унаслідок війни у місті було повністю виведено з ладу всі споруди комунального господарства та не залишилося діючих підприємств. Зруйновані електростанції, телеграфний зв’язок, залізничний транспорт. Спалено і пограбовано навчальні, культурно-освітні, медичні та дитячі заклади, пошкоджено і знищено 1600 тис. м2 житлової площі.
Упродовж кількох років місто відбудовували. З 1946 почалася планова реконструкція. Відкривалися нові заводи і фабрики, будувалися житлові масиви: Павлове Поле, Олексіївка, Салтівка. 1962 населення міста наблизилося до 1 млн осіб. Харків став другим (після м. Києва) містом-мільйонером в Україні. 1975 відкрито першу лінію метрополітену.
Після розпаду СРСР (1991) припинила існування велика кількість промислових підприємств (Харківській моторобудівний завод «Серп і молот», Харківський завод тракторних двигунів, Харківський завод «Кондиціонер», Харківський завод «Радіодеталь» тощо). Відбувалася приватизація. Збудовано і введено в експлуатацію третю лінію метрополітену (1995–2016). Відновлено та збудовано нові культові споруди, зросла кількість релігійних організацій різних віросповідань. Реконструйовано аеропорт.
2003 місто відзначило 350-річний ювілей. 2010 Харків було визнано найкращим в Україні містом для життя, 2011 Харків розділив перше місце з м. Києвом.
Станом на 2020 м. Харків — член Міжнародної асоціації Євросітіз; Міжнародної асоціації міст — володарів Призу Європи; Всесвітньої федерації туристичних міст.
За період повномасштабної військової агресії Російської Федерації від 24.02.2022 місто зазнало масових бомбардувань та обстрілів із використанням артилерії, реактивних систем залпового вогню та балістичних ракет. 01.03.2022 російські військові здійснили ракетний обстріл центральної частини міста (зокрема вибух стався біля будівлі обласної державної адміністрації на площі Свободи, унаслідок чого будівлю ОДА частково зруйновано). Зазнали пошкоджень будівля Оперного театру, філармонії, сусідні будинки, окремі корпуси Харківського національного університету ім. В. І. Каразіна. 17.03.2022 внаслідок ворожого обстрілу масштабна пожежа на найбільшому ринку Східної Європи Барабашово знищила близько 7 га його території. Станом на 27.03.2022, понад 1100 об’єктів цивільної інфраструктури міста знищено, три чверті з яких — житлові будинки.
Місто має нагороди і відзнаки. Харків нагороджено орденом Леніна (1970), Жовтневої революції (1983), місту було присвоєно звання «місто воїнської слави» (2013). Харків — перше місто в Україні, яке отримало повний комплект нагород Ради Європи: Диплом (2003), Почесний Прапор (2004), Таблицю Європи (2008) і Приз Європи (2010) за європейську діяльність, розвиток дружби і співпраці з європейськими регіонами. Указом Президента України В. Зеленського від 06.03.2022 місту присвоєно почесну відзнаку «Місто-герой України».
Населення
Загальна кількість населення — 1 433 886 осіб (2021, оцінка), разом з агломерацією — понад 2 млн осіб; друге за кількістю жителів місто України та 17-те в Європі; густота — 3875 осіб/км².
Склад населення за етнічними групами (2001, перепис): українці (60,99 %), росіяни (34,25 %), євреї (0,77 %), білоруси (0,5 %), вірмени (0,5 %). Загалом у Харкові мешкають представники понад 100 національностей, діють 65 національно-культурних об’єднань.
Українську мову вважали рідною 31,77 % жителів міста, російську — 65,86 %, білоруську — 0,06 %, болгарську — 0,01 %, вірменську — 0,19 %, молдовську — 0,02 %, польську — 0,01 %, циганську — 0,05, єврейську — 0,01 % (2001, перепис).
Станом на 01.01.2021 на території міста були зареєстровані та діяли 251 релігійна громада 54 конфесій різних напрямів; на 2015 у місті було 79 релігійних об’єктів, з них 72 — християнські (55 Української православної церкви Московського патріархату, 8 — Української православної церкви Київського патріархату, 1 — Української автокефальної православної церкви, 6 — Римо-католицької церкви, 2 — Української греко-католицької церкви, 5 — ісламських, 2 — іудейські. 2007 збудовано найбільший буддійський храм Європи «Чук Лам Харків».
Вікова структура населення міста (2015): 0–14 рр. — 12,4 %, 15–34 рр. — 29,2 %, 35–49 рр. — 22,5 %, 50–64 рр. — 20,6 %, 65 р. і більше — 15,3 %. З 2011 відбувається зміна структури населення: скорочення кількості осіб працездатного віку — на 1,9 %, збільшення дітей — на 0,9 % і осіб похилого віку — на 1 %.
Кількість населення 1992–2012 зменшувалася, 2012–2022 — зростала, насамперед за рахунок міграційного приросту. Позитивні показники міграційного приросту з 2012 впливали на тимчасову тенденцію зростання чисельності жителів міста в середньому на 0,3 % за рік. На фоні зростання показників народжуваності збільшувалася різниця між показниками смертності та народжуваності, що впливало на загальне скорочення чисельності жителів — на 1,4 тис. щорічно.
Клімат
Клімат — помірно-континентальний із холодною і сніжною мінливою зимою та стійким, іноді посушливим і спекотним літом: середня температура липня — +20,5 °C, січня — –6,1 °C. Середня кількість опадів за рік — 513 мм рт. ст. Більша частина опадів випадає в теплу пору року. Швидкість вітру 4,0 м/с. Вологість повітря 74 %.
Господарство
Промисловість
Харків — промисловий центр України. У місті на 2015 було 19,4 тис. підприємств з обсягом реалізованої промислової продукції 52,9 млрд грн. Обсяг освоєних (використаних) капітальних інвестицій у 2015 становив 6,6 млрд грн і збільшився порівняно з 2010 на 0,7 млрд грн, або на 11,9 %.
Основу виробничого потенціалу становлять підприємства високотехнологічних галузей: енергомашинобудування, електротехнічної промисловості, транспортного та сільськогосподарського машинобудування, приладобудування, радіоелектроніки, авіакосмічної промисловості. Продукція харківських підприємств — турбіни й трактори, генератори для атомних електростанцій, літаки, танки, металообробні верстати та інше. Однією з потужних бюджетоутворюючих галузей економіки міста є машинобудування, репрезентоване провідними підприємствами: АТ «Українські енергетичні машини» (належить до переліку найбільших підприємств світу з проектування та виробництва парових, гідравлічних турбін тощо), АТ «Завод «Електроважмаш», ПАТ «Завод “Південкабель”», ДП «Харківський машинобудівний завод “ФЕД”» (один із лідерів експорту продукції аерокосмічного машинобудування), ДП «Завод ім. В. О. Малишева», ПАТ «Харківський тракторний завод», ПАТ «Харківський підшипниковий завод», ПАТ «Харківський машинобудівний завод “Світло шахтаря”», ПрАТ «Харківський верстатобудівний завод» тощо.
Спеціалізація регіону в хімічній і нафтохімічній промисловості — це насамперед фармацевтичне виробництво та випуск товарів широкого вжитку (виробів з пластмас, товарів побутової хімії, емалей, фарб), хімічних засобів захисту рослин. Функціонують підприємства: ТОВ «Фармацевтична компанія «Здоров’я», ВАТ «Харківське фармацевтичне підприємство «Здоров’я народу», ЗАТ «Стома», ПАТ «Фармстандарт-Біолік» тощо. У місті працював Харківський велосипедний завод (1923–2016), випущені ним моделі велосипедів (зокрема, велосипед «Україна») експортувалися до 30 країн світу.
Підприємства харчової промисловості повністю забезпечують власні потреби регіону у виробництві хлібобулочних і макаронних виробів, м’ясних продуктів, суцільномолочної продукції. Серед підприємств: Корпорація «Бісквіт-Шоколад», ДП «Харківський завод шампанських вин», ТОВ «Харківський м’ясокомбінат», ТОВ «Салтівський м’ясокомбінат», пивзавод «Нова Баварія» та інші.
Широко представлена легка промисловість, що формує багатогалузевий комплекс із виробництва широкого асортименту продукції. Підприємства текстильної, трикотажної, швейної, взуттєвої та інших галузей мають потужний потенціал для виробництва широкого спектру товарів народного споживання і товарів промислового призначення. Зокрема, компанія «VLADI» — один з найбільших у Європі виробників вовняних пледів і ковдр найвищої якості, ТМ «Guash» спеціалізується на створенні й виробництві модного та якісного жіночого одягу, виконаного з трикотажу, фабрика Valure — на виробництві шкіряного взуття тощо. Просуванню та конкурентоспроможності підприємств легкої промисловості, модної індустрії та дизайну Харківщини сприяє некомерційна організація Харківський кластер легкої промисловості та дизайну.
Серед поліграфічних підприємств міста — друкарня «Фактор-друк», Харківська книжкова фабрика «Глобус» та інші.
Сфера послуг
Станом на 01.01.2021 населення міста обслуговували майже 3,3 тис. підприємств торгівлі; близько 3,0 тис. підприємств ресторанного господарства на 129,1 тис. посадкових місць; 2,0 тис. підприємств побутового обслуговування населення; 53 ринки та торговельні майданчики, зокрема 45 змішаних, 1 продовольчий, 7 непродовольчих. На території міста працював Торговельний центр «Барабашово» (площа понад 75 га) — найбільший торговий центр в Україні і Східній Європі, 14-е місце в рейтингу найбільших ринків світу.
У місті функціонували 23 гіпермаркети та 212 супермаркетів. Крім того, реалізацію непродовольчих товарів було зосереджено у 63 торговельних центрах. На території міста здійснювали роздрібну торгівлю 4 українські торговельні мережі, які налічують 97 магазинів. Активно розвивалися 239 підприємств харківської торговельної мережі. Роздрібний товарообіг у місті в 2015 становив 30,5 млрд грн, оптовий товарообіг — 48,3 млрд грн.
На 2015 у м. Харкові функціонувало 83 готелі на 4 108 місць і 8 спеціалізованих засобів розміщення (кемпінг, турбази, гуртожитки тощо) на 709 місць.
У місті розташований найбільші в Україні парк розваг — Центральний парк культури і відпочинку імені М. Горького (закладено 1893; площа понад 130 га), аквапарк «Джунглі» (відкритий 2006; площа близько 3 600 м2), дельфінарій «Немо» (відкритий 2009).
Від 2019 Харків активно реформувався у сфері цифрових трансформації. Із метою поліпшення якості надання послуг у сфері соціального захисту населення та адміністративної підтримки впроваджувалися та розвивалися онлайн-сервіси: відкрито «Будинок Нерухомості», в якому питання щодо нерухомості, реєстрації бізнесу тощо вирішуються за допомогою єдиної онлайн-платформи; із вересня 2020 впроваджено новий електронний сервіс «Єдиний кабінет харків’янина» (мій Харків), який надає можливість мешканцям міста самостійно сформувати окремі документи чи довідки (без відвідування ЦНАП); у рамках медичної реформи в Україні запроваджено медичну інформаційну систему Helsi та дашборд «Медицина Харкова в цифрах».
Станом на 2020 на території міста було зареєстровано 43 біржі, 40 страхових організацій (компаній), 50 кредитних спілок та 8 лізингових компаній (див. Лізинг).
Сферу охорони здоров’я представлено 20 міськими лікарнями, 26 поліклініками, 6 пологовими будинками, 9 стоматологічними поліклініками, 5 диспансерами та 8 іншими закладами медичної сфери. Продовжує існувати Харківське медичне товариство (засноване 1860), яке об’єднує понад 30 профільних товариств, понад 6 тисяч лікарів та науковців.
Транспорт
Харків — важливий транспортний вузол.
Міжнародний аеропорт м. Харкова (пропускна здатність — 650 пас./год.) розташований у південній частині міста, за 12 км від центру. Був введений в експлуатацію 1932, з 1995 має статус міжнародного.
Харків — вузловий центр залізничного сполучення сходу України: зв’язує шість суміжних областей і забезпечує транспортні зв’язки з іншими державами. Залізничний вокзал «Харків» — один із центрів транспортної логістики України. Від залізничних станцій Харків-Балашовський, Харків-Левада електропоїзди відправляються приміськими маршрутами. Приміський термінал є і на вокзалі Харків-Пасажирський.
У місті діяли два пункти контролю на залізниці крізь державний кордон із Російською Федерацією: Харків-Сортувальний та Харків-Пасажирський — Білгород. Харків-Пасажирський — головна пасажирська залізнична станція Харківського залізничного вузла Південної залізниці.
Автовокзал «Харків» — вузол міжнародних маршрутів і міжрегіональних пасажирських перевезень. Через Харків проходять європейські маршрути Е40 та Е105 та автошляхи у межах України: Київ — Харків — Довжанський, Харків — Сімферополь — Севастополь та інші.
Від 1975 працює метрополітен, який має три лінії: Холодногірсько-Заводську, Салтівську та Олексіївську. Метрополітен — другий в Україні за протяжністю ліній (38,7 км), на них розташовано 30 станцій (2010 відкрито станцію «Олексіївську», 2016 — станцію «Перемогу»). Щоденний обсяг пасажирських перевезень внутрішньою авто- та електротранспортною мережею —1,4 млн пасажирів.
Наука, освіта, культура
Наука та освіта
У Харкові діє Північно-Східний науковий центр Національної Академії наук України та Міністерства освіти і науки України, працюють науково-дослідні інститути Національної Академії наук України. Станом на кінець 2018 у місті виконанням наукових досліджень та розробок займалися понад 100 наукових установ та організацій, серед яких Харківська астрономічна обсерваторія, Харківське математичне товариство, Харківське лексикографічне товариство та інші.
На 2015 у місті працювало: 17,9 тис. фахівців наукових організацій; 628 докторів наук; 2428 кандидатів наук. Харків займав друге місце в Україні за кількістю наукових і науково-технологічних організацій (162).
Харків вважають студентською столицею України. Станом на 2020 у місті готували фахівців близько 70 закладів вищої освіти (ЗВО) різних форм власності та рівнів акредитації, серед яких 17 університетів, 9 академій та інші. Більшість ЗВО було засновано на початку 20 ст. Найвідомішим з харківських ЗВО і одним із найстаріших в Україні є Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна. Функціонують також Національний технічний університет «Харківський політехнічний інститут», Національний аерокосмічний університет ім. М. Є. Жуковського «Харківський авіаційний інститут», Український державний університет залізничного транспорту, Харківський національний автомобільно-дорожній університет, Харківський національний аграрний університет імені В. В. Докучаєва, Харківський національний економічний університет імені Семена Кузнеця, Харківський національний технічний університет сільського господарства імені Петра Василенка, Харківський національний університет радіоелектроніки, Харківський національний університет будівництва та архітектури, Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого, Харківський національний медичний університет, Національний фармацевтичний університет, Харківський національний педагогічний університет імені Г. С. Сковороди, Харківський національний університет внутрішніх справ, Національна академія Національної гвардії України, Національний університет цивільного захисту України, Харківський національний університет мистецтв імені І. П. Котляревського, Харківська державна академія дизайну і мистецтва, Харківська державна академія культури, Харківський національний університет міського господарства імені О. М. Бекетова, Харківська державна зооветеринарна академія, Харківська школа архітектури тощо. До рейтингу найкращих університетів світу на 2015 входили Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна та Національний технічний університет «Харківський політехнічний інститут». У ЗВО міста навчалося понад 160 тисяч студентів, із них близько 12 тисяч — іноземці. Студентське братство, студентська субкультура вже давно стали символами і візитівкою міста.
Від 2013 у Харкові проводили «Ніч науки», у рамках якої провідні університети міста презентували свої наукові розробки та досягнення, демонстрували різні експерименти, знайомили із роботою лабораторій і кафедр.
На початок 2021–2022 навчального року в місті налічувалося загалом 213 закладів загальної середньої освіти (різних форм власності), серед них 4 вечірні школи, загальноосвітня школа-інтернат, 233 дошкільних навчальних закладів (різних форм власності) та 28 закладів позашкільної освіти, серед яких 11 дитячо-юнацьких спортивних шкіл (ДЮСШ), 8 палаців дитячої та юнацької творчості, 2 станції юних техніків, дитячо-юнацький клуб моряків, школа мистецтв, міжшкільний навчально-виробничий комбінат, дитячий будинок «Родина» тощо. Функціонував комунальний заклад «Харківський інклюзивно-ресурсний центр Харківської міської ради».
Культура та мистецтво
На 2015 м. Харкові було 84 бібліотеки для дорослих і дітей, 24 школи естетичного виховання, 31 клубна установа культури, 6 парків культури і відпочинку. Серед найбільших бібліотек міста: Харківська державна наукова бібліотека імені В.Г. Короленка, Центральна наукова бібліотека Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна, Харківська державна наукова медична бібліотека тощо. У місті працює низка музеїв: Харківський історичний музей, Харківський літературний музей, Харківський художній музей, Музей видатних харків’ян імені К. І. Шульженко (заснований 1995), Музей археології та етнографії Слобідської України (заснований 1919), Державний музей природи Харківського національного університету імені В. Каразіна (заснований 1807; понад 250 тис. експонатів), Харківський державний академічний музей ляльок імені В. Афанасьєва (заснований 1954), Музей комп’ютерної техніки та програмного забезпечення (заснований 2017), Музей історії та техніки Південної залізниці (заснований 2014), Музей життя і творчості сім’ї Рерихів (заснований 2000) та інші. На околицях міста на місці розстрілу харківських євреїв під час Голокосту розташований меморіальний парк «Дробицький Яр» (відкритий 2002). Функціонує Харківський планетарій імені Ю. О. Гагаріна (з 1957).
У середині 1950-х розпочала свою роботу Харківська телестудія.
Xарків — один з найбільших мистецьких осередків України. Датою заснування театру в м. Харкові вважають 29.09.1780, коли на фортечному валу відбулась перша театральна вистава. 1789 відкрито «Харківський вільний театр». На початку 20 ст. розвиток театру в Xаркові пов’язаний з діяльністю актора, режисера і антрепренера М. Синельникова (1855–1939), який 1910 створив у місті стаціонарний театр (Харківський міський театр). На початок 21 ст. працювала низка театрів, серед яких: Харківський академічний український драматичний театр імені Тараса Шевченка, Харківський національний академічний театр опери та балету імені М. В. Лисенка, Харківський державний академічний драматичний театр імені О. С. Пушкіна (заснований 1933), Харківський державний академічний театр ляльок імені В. А. Афанасьєва (заснований 1939), Харківський академічний театр музичної комедії (найстаріший з театрів цього жанру в Україні; заснований 1929), Харківський театр для дітей та юнацтва (заснований 1920). Функціонують недержавні «Театр 19» (заснований 2000), Зразковий театр дітей «Тимур імені В. Сидіна» (заснований 1976), інші театральні студії та колективи.
Працює Харківська обласна філармонія (заснована 1929), у її складі — Академічний симфонічний оркестр (з 1929), Академічний хор імені В. Палкіна (з 1980), інструментальний ансамбль «3+2» (з 1998), Будинок органної та камерної музики (відкрито 1986).
У Харкові функціонує найстаріший у Східній Європі діючий кінотеатр «Боммер» (побудований 1908 братами Боммер). Перші фільми були зняті у Xаркові 1896 (документальні фільми «Джигітування козаків 1-го Оренбурзького козачого полку», «Вид Харківського вокзалу в момент відходу поїзда», «Народні гуляння на Кінній площі» А. Федецького та ін.). З 1909 актор і кінорежисер О. Олексієнко ставив художні фільми за творами М. Гоголя, М. Старицького та ін. 1927 у м. Xаркові засновано мультиплікаційну майстерню (з 1928 — у м. Києві), яка випустила перші на теренах України мальовані фільми.
Харківський державний цирк (заснований 1906) — один з найстаріших в Україні.
У місті часто відбуваються різноманітні фестивалі, деякі мають традиційну основу. Найвідоміші з них: Міжнародний музичний фестиваль «Харківські асамблеї» (з 1991; на базі Харківського національного університету мистецтв імені Івана Котляревського), Міжнародний фестиваль короткометражного кіно «Харківський бузок» (з 2009), Міжнародний фестиваль класичної музики KharkivMusicFest (з 2017), щорічний фестиваль авіації KharkivAviaFest, фестиваль соціальних інновацій та нової музики Plan B (з 2016), Всеукраїнський фестиваль вертепів і колядок «Вертеп-Фест» (з 2017), фестиваль органної та камерної музики «Харківська Бахіана» (з 1986) та ін.
Попри війну Росії проти України та постійні обстріли, концерт-відкриття фестивалю «KharkivMusicFest–2022» відбувся 26.03.2022 на станції Харківського метрополітену «Історичний музей» (струнний квінтет виконав для слухачів композиції Й. С. Баха, Ф. Шуберта, А. Дворжака, М. Скорика, а також обробки українських народних пісень).
Архітектура
Активна забудова міста почалася ще в козацьку добу — у 17 столітті. На старому городищі між річками Лопанню та Харковом переселенцями з Правобережжя 1651–1655 було споруджено Харківську фортецю. Згідно з описом 1663 Харківська фортеця, яку воєвода В. Селіфонтов перебудував відповідно до тогочасних вимог, прийнятих у Московському царстві, була дерев’яною, чотирикутною в плані, мала три брами та десять дерев’яних рублених башт заввишки 3–13 м. До цього укріплення воєвода В. Сухотін у середині 1660-х прибудував нове «пригородне» укріплення, також прямокутне в плані, без башт, загальним периметром близько 500 м. Його огороджував дубовий частокіл. Це було допоміжне укріплення, в якому викопали чотири колодязі на випадок облоги. Система укріплень стала дводільною, зі Старим городом і Острогом. 1686 укріплення Старого города складалися з земляного валу й частоколу на ньому. Було дев’ять нових рублених башт заввишки 16–17 м. Острог мав шість рублених башт, три з яких були надбрамними. Під час Північної війни цар Петро І наказав 1708–1709 реконструювати Харківську фортецю, внаслідок чого вона набула регулярніших обрисів у плані з бастіонами. Харківська фортеця втратила військове значення у 1770-х, за проектом перепланування міста 1786 фортечні вали та рови до 1804 ліквідовано.
Одним із перших архітектурних пам’ятників 17 століття, який зберігся досі, є Покровський собор у Харкові, побудований 1689. У 18 столітті споруджено низку кам’яних будинків адміністративного та громадського характеру. Зокрема, в центральній частині старого Харкова за проектом архітектора П. Ярославського збудовані провіантські склади, банк і Присутствені місця. У цей час почав складатись ансамбль адміністративного центру на Миколаївській площі (тепер майдан Конституції). Споруджено будинок генерал-губернатора (Катерининський палац; 1766–1777; архітектори М. Тихменєв, І. Вільянов, П. Ярославський), з 1804 — приміщення університету, тепер Української інженерно-педагогічної академії.
Інтенсивний розвиток Харкова почався з кінця 1850-х, від часу відкриття покладів вугілля Донбасу. У 19 ст. місто розрослося настільки, що з’явився поділ на стару та нову частини. Центр міста забудовували багатоповерховими прибутковими будинками, банками, готелями. Споруджено Земельний банк (1896–1898; тепер будинок Харківського державного автотранспортного коледжу), Торговий банк (1899; тепер у будинку розташовані Укрсиббанк, клініка «Інститут здоров’я»), Волзько-Камський банк (1907; тепер Харківський державний академічний театр ляльок імені В. А. Афанасьєва), усі — архітектор О. Бекетов, Комерційний банк (1911; тепер Ощадбанк, архітектор В. Величко), Державний банк Харкова (1897–1900; тепер Харківське відділення Національного банку України, архітектори Р. Голенищев, О. Бекетов), прибутковий будинок «Дім Золотої рибки» (1905; тепер житловий будинок, архітектори О. Гінзбург, І. Загоскін) Пам’яткою архітектури є будинок філармонії, зала з унікальною акустикою спроектована 1885 архітектором Б. Міхаловським як повна копія зали знищеного пожежою палацу Тюїльрі у м. Парижі. Приміщення Харківської філармонії вціліло за часів руйнівних бомбардувань Другої світової війни та залишилося єдиним в світі взірцем унікальної акустики такого роду. Масштабна реконструкція Харківської філармонії та реставрація зали відбувалася 2006–2019.
Серед пам’яток архітектури: Свято-Успенський собор (1771–77, дзвіниця — 1824–1833, архітектор Є. Васильєв); Свято-Благовіщенський собор (1888–1901; архітектор М. Ловцов), будинок колишнього казенного і поштового двору (1785; тепер Харківський державний професійно-педагогічний коледж імені В. І. Вернадського); будівля Міської думи (1883–1885; тепер Харківський міськвиконком; архітектор Б. Михаловський); будівля публічної бібліотеки (1901; тепер Харківська державна наукова бібліотека імені В. Г. Короленка), особняк М. Сомова (1899; тепер будинок Харківського медичного товариства), обидва — архітектор О. Бекетов.
На межі 19 і 20 століть у митців прокинувся інтерес до національної архітектури. Одним із напрямів пошуку став «неоукраїнський стиль», або «український модерн». У м. Харкові розвитку національних традицій сприяла діяльність Українського художньо-архітектурного відділу Літературно-мистецького гуртка, до складу якого входили художник С. Васильківський, архітектори В. Кричевський, С. Тимошенко, К. Жуков, В. Мороховець, І. Кальбус та ін. Відділ організовував виставки архітектури, на яких були репрезентовані не лише фотографії та малюнки пам’яток української архітектури, а й проекти сучасних будівель, виконаних у національному стилі.
У стилі «український модерн» зведено будинки Художнього училища (1913, тепер Харківська державна академія дизайну та мистецтв; архітектор К. Жуков); Селянський будинок (1912; тепер Харківське міське бюро технічної інвентаризації, архітектор Б. Корнєєнко), селекційну станцію (1909; тепер Науково-дослідний інститут рослинництва, селекції та генетики імені В. Я. Юр’єва, архітектори З. Харманський, Є. Сердюк), Будинок Народного комісаріату праці (1916, тепер Економічний факультет Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна, архітектор С. Тимошенко), кілька прибуткових будинків, зокрема прибутковий будинок Масловського (1911, архітектор М. Мелетинський). До робіт у цьому стилі належить особняк підприємця І. Бойка (1914, архітектори С. Тимошенко, П. Ширшов і П. Соколов), який колись включав лише три квартири, в одній з них — розписи художника М. Самокиша, картини С. Васильківського «Козача левада», портрет Т. Шевченка. У стилі неокласицизм зведено прибуткові будинки товариства «Саламандра» (1913–1914; архітектор М. Верьовкін), страхової компанії «Росія» (1912–1916; тепер Палац праці, архітектор І. Претро), у неоготичному та неомавританському стилі архітектури збудовано Хоральну синагогу (1914; архітектори Я. Гевірц, В. Фельдман, М. Піскунов).
Провідним стилем у 1920 — середині 1930-х був конструктивізм. До споруд у цьому стилі належать: ансамбль площі Свободи — перша в Європі залізобетонна багатоповерхівка Державної промисловості будинок, Дімпроектбуд (1930–1932; тепер головний корпус Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна, архітектор С. Серафімов), Будинок кооперації (1929–1931; тепер північний корпус університету, архітектори О. Дмітрієв, О. Мунц), готель «Інтернаціонал» (1932–1936; тепер готель «Харків», архітектор Г. Яновицький), будинок «Слово» (1929; архітектор М. Дашкевич), гуртожиток «Гігант» (1928–1929, архітектор О. Молокін), Палац культури залізничників (1929, архітектор О. Дмитрієв). У цей період сформувалася площа Дзержинського (тепер майдан Свободи), один з найбільших майданів Європи — близько 12 га, 6-е місце в Європі, 12-е місце у світі.
Створювалися житлові селища паровозобудівного заводу (1924, архітектор В. Троценко) і тракторного заводу (1931, група архітекторів під керівництвом П. Альошина). За часів Другої світової війни Харків зазнав масштабних руйнувань. Після війни місто протягом кількох років відбудовували. Серед післявоєнних споруд: залізничний вокзал (1953, архітектори Є. Лимар, Г. Волошинов, Б. Мезенцев), центральний універмаг (1952, архітектор М. Мовшович), Будинок Рад (1952; архітектори В. Костенко, В. Орехов; тепер будинок Харківської обласної адміністрації), Будинок зі шпилем (1950–1954, архітектор П. Арешкін), кіноконцертна зала «Україна» (1963, архітектори В. Васильєв, Ю. Плаксієв, В. Реусов), Будинок політичної освіти (1979, архітектор Б. Клейн; тепер Харківський регіональний інститут державного управління Національної академії державного управління при Президентові України). Закладено сквер Перемоги (1946, архітектори О. Касьянов, В. Корж, Г. Маяк), на його території споруджена альтанка-фонтан «Дзеркальний струмінь» (1947, архітектор В. Корж). Створено нові житлові масиви Павлове Поле (1970–1974, архітектори Л. Тюльпа та інші), Салтівка (1970–1977, архітектори Л. Тюльпа та І. Демешко), Рогань, Олексіївка, Холодна Гора, Червона Баварія. Серед будівель 21 сторіччя: Торговий центр «Нікольський» (2013–2021, Архітектурна майстерня А. Пашенька), житловий будинок з офісними і торговельними приміщеннями Hairloom (2007–2010, архітектори Drozdov & Partners), Торговий центр «Ave Plaza» (2003–2011, архітектори Drozdov & Partners), житловий будинок Carat (2003–2011, архітектори Drozdov & Partners), Сумський ринок (2012–2015, архітектори «Найс-Проект»), готель Villa Four rooms (2011–2012, архітектори Студія Ільченко), ЖК Nodus (2018–2019, архітектори Tun Architects), Багаторівневий паркінг у саду Т. Шевченка (2018–2020, архітектори «Найс-Проект»), ЖК «Схід — Захід» (2009, архітектори «Найс-Проект»), IT парк Manufactura (2018–2021, архітектор І. Лепетило), Регіональний центр надання адміністративних послуг (2017, архітектори ARTE development), готель Kharkiv Palace (2010–2012, Архітектурна майстерня С. Бабушкіна), ЖК «Театральний» (2019–2020, архітектори Ю. Дуганова, А. Вінтер). У Харкові цінність мають не лише окремі пам’ятки та ансамблі, а й усе історичне ядро міста, яке значною мірою зберегло архітектурно-художню цілісність.
До пам’яток національного значення належать пам’ятники: В. Каразіну (1905, скульптор І. Андріотті, архітектор О. Бекетов), Т. Шевченкові (1935, скульптор М. Манізер, архітектор Й. Лангбард), О. Пушкіну (1904), М. Гоголю (1909; обидва — скульптор Б. Едуардс), могила М. Кропивницького (1910; скульптор Ф. Балавенський) та інші. До реєстру пам’яток місцевого значення було занесено: пам’ятник Воїнам-визволителям (1981, скульптори Я. Рик, І. Ястребов), Міліціонерам, загиблим у боротьбі зі злочинністю (1995, скульптор А. Іллічов, архітектор С. Чечельницький), Г. Квітці-Основ’яненку (1993, скульптор С. Якубович, архітектор Ю. Шкодовський), танкобудівникові М. Кошкіну (1985, скульптор В. М. Савченко), М. Коцюбинському (1957, скульптор М. Рябінін та архітектор А. Алло), пожежникам «Вогнеборець» (1990, скульптор М. Овсянкін, архітектор Ю. Шкодовський), М. Скрипнику (1969, скульптор М. Овсянкін, архітектор В. Гнєздилов), репресованим кобзарям, бандуристам, лірникам (1997, скульптори В. Бондар, В. Семенюк, О. Шауліс та архітектор О. Морус), А. Макаренку (1969, скульптор М. Овсянкін і архітектор Е. Черкасов), Героям, які поклали голову за незалежність та свободу України (1957, архітектор — Л. В. Гурова), Г. Сковороді (1992, скульптор І. П. Ястребов), академіку В. Юр’єву (1964, скульптор В. І. Агібалов, архітектор Д. А. Морозов) та інші. У 2000–2010-х відкрито пам’ятники: Незалежності (2012, скульптори О. Рідний та Г. Іванова), Героям Чернобиля (2006, скульптор С. Гурбанов), архітектору О. Бекетову (2016, скульптори О. Рідний, Г. Іванова, архітектор С. Чечельницький), лікарю Л. Гіршману (2009, скульптор А. Демченко, архітектор В. Лівшиц), засновникам Харкова (2004, скульптор З. Церетелі), І. Мечникову (2005, скульптор С. Гурбанов), Нобелівським лауреатам І. Мечникову, Л. Ландау, С. Кузнецю (2016, скульптори О. Рідний, А. Іванова, архітектор С. Чечельницький), Першій учительці (2002, скульптор С. Гурбанов, архітектор Ю. Шкодовський), К. Шульженко (2001, скульптор М. Овсянкін, архітектор О. Жук) та інші, оригінальні скульптури «Скрипаль на даху» (2003, скульптор С. Гурбанов), Футбольному м’ячу (2001, скульптор О. Шевчук), Остапу Бендеру (2005, скульптор С. Гурбанов), Закоханим (2003, автор проекту Д. Іванченко) тощо.
Паркова зона міста на 2016 становила 31 парк, 5 садів, 150 скверів і бульварів, понад 500 зелених куточків відпочинку. Площа природно-заповідного фонду — 467,7 га, у його складі 15 об’єктів державного і місцевого значення. Загальна площа зелених насаджень міста — 15,4 га, що становить 15 м2 на кожного мешканця. Харківського національного університету ботанічний сад (заснований 1804) — найстаріший ботанічний сад України. Харківський зоопарк (заснований 1895) — найстаріший в Україні, має статус заповідної території державного значення. Під час російсько-української війни ударами російської армії пошкоджено або зруйновано кожну четверту будівлю міста. Серед частково зруйнованих пам’яток архітектури — Державна наукова бібліотека імені Короленка, Національний театр опери та балету, художній музей, Будинок рад, фасади, покрівля та інтер’єри Будинку Наркомпраці, Палац праці та міська рада на майдані Конституції, корпус економічного факультету університету, Свято-Успенський собор та інші будівлі. Значних руйнувань зазнала Салтівка — найбільший житловий масив країни (населення бл. 400 тис. осіб). Пам’яткоохоронці України та союзних країн досліджують питання їхньої реставрації та відновлення.
Спорт
У Харкові існує сучасна система підготовки спортивного резерву, яка включає ДЮСШ, спеціалізовані дитячо-юнацькі школи Олімпійського резерву (СДЮШОР), школи вищої спортивної майстерності, училища фізичної культури. Функціонувало 18 дитячо-юнацьких спортивних шкіл комунальної власності міста.
Станом на 2020 присвоєно спортивні розряди «Майстер спорту України» — 41 спортсмену, «Кандидат у майстри спорту України» — 468 спортсменам, 1-й спортивний розряд — 379 спортсменам. Велика увага надавалася фізкультурно-оздоровчій, реабілітаційній та спортивній роботі серед інвалідів. Проводилася робота щодо розвитку спорту ветеранів.
Станом на 01.01.2021 спортивна база Харкова складалася з понад 3,3 тис. об’єктів: 17 стадіонів; 6 легкоатлетичних ядер; 4 легкоатлетичних манежи; понад 2,0 тис. площинних споруд; 387 спортивних зал; 23 плавальних басейни, 112 стрілецьких тирів, стрілецький стенд, стрільбище для стрільби з лука, велотрек; 3 споруди зі штучним льодом; 2 веслувально-спортивні бази, лижна база; 680 інших спортивних споруд. Льодовий комплекс «Салтівський лід» приймав українські турніри з ковзанярських видів спорту та хокею, відповідав вимогам Міжнародної федерації ковзанярів. Олімпійський навчально-спортивний центр «Акварена» мав 10 доріжок 50 м завдовжки був єдиним у місті басейном, що відповідав олімпійським вимогам.
Обласний спортивний комплекс «Металіст» — місце проведення домашніх матчів футбольного клубу «Металіст». Стадіон і касовий павільйон занесені до Реєстру культурної спадщини України як пам’ятка місцевого значення.
У м. Харкові на стадіоні «Металіст» відбувалися матчі Чемпіонату Європи з футболу 2012.
У місті організовували спортивні змагання, щорічні марафонські забіги і веломарафони. Наймасовіші та найвагоміші змагання: традиційний зимовий турнір з футзалу на Кубок Харківської міської ради; Чемпіонат м. Харкова з дзюдо пам’яті Ю. Бавикіна; відкритий всеукраїнський турнір з вільної боротьби серед чоловіків пам’яті О. Саакяна; фестиваль з художньої гімнастики «Краса врятує світ»; чемпіонат м. Харкова з художньої гімнастики; всеукраїнські змагання «Кубок Харківського міського голови» зі стрільби з лука; традиційний «Велодень»; легкоатлетичний марафон «Визволення», присвячений Дню міста та річниці визволення Харкова від нацистських загарбників; фестиваль спорту «Kharkiv Sport City»; міжнародний турнір з гандболу серед чоловічих та жіночих команд «Кубок міської ради».
Персоналії
У м. Xаркові народилися: режисер і художник М. Акімов, астрономи М. Барабашов та І. Федоренко, архітектор О. Бекетов, актор Є. Бондаренко, фізик Б. Вєркін, актриса Л. Гурченко, льотчиця В. Гризодубова, фізіолог В. Данилевський, біохімік О. Данилевський, археолог П. Єфименко, історик і літературний критик М. Каченовський, вчений у галузі статистики, етнографії, географії П. Кеппен, історик, етнограф, юрист М. Ковалевський, педагог і методист М. Корф, один з перших кінорежисерів О. Олексієнко, ботанік А. Потебня, композитор П. Сокальський, фармаколог О. Черкес, співачка К. Шульженко.
Тут жили і працювали вчені О. Білецький, Л. Булаховський, В. Каразін, І. Мечников, О. Потебня, І. Срезневський та інші, письменники Г. Квітка-Основ’яненко, П. Гулак-Артемовський, П. Грабовський, поети-романтики Л. Боровиковський, О. Корсун, М. Петренко та інші, художники М. Бурачек, С. Васильківський, О. Довгаль, П. Левченко, М. Самокиш, О. Сластіон, М. Ткаченко, І. Шульга.
З Xарковом пов’язані життя і творчість письменників П. Тичини, В. Сосюри, М. Бажана, В. Еллана-Блакитного, Остапа Вишні, І. Микитенка, Ю. Яновського, М. Ірчана, М. Куліша, Г. Хоткевича, А. Макаренка, Ю. Смолича та інших, режисерів Л. Бикова, О. Довженка, композиторів В. Сокальського, С. Богатирьова, П. Гайдамаки, В. Губаренка, Б. Яровинського, диригента Н. Рахліна, співаків З. Гайдай, М. Гришка, Ю. Кипоренка-Доманського, М. Литвиненко-Вольгемут, М. Микиші, Є. Червонюка та інших, діячів театру Д. Антоновича, А. Бучми, Леся Курбаса, М. Крушельницького, П. Куманченко, І. Мар’яненка, Н. Ужвій, В. Чистякової, Г. Юри, В. Дальського, О. Сердюка.
Джерела
- Харків. Офіційний сайт Харківської міської ради, міського голови, виконавчого комітету. URL: https://www.city.kharkov.ua/uk/
Література
- Безхутрий М. М. Художники Харкова. Харків : Прапор. 1967. 175 c.
- Історія міст і сіл Української РСР : в 26 т Київ : Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1967. Т. 1: Харківська область. 664 с.
- Миклашевський Й. М. Музична і театральна культура Харкова кінця XVIII — першої половини XIX ст. Київ : Наукова думка, 1967. 160 с.
- Герасименко Ю. Г. Встречи с Харьковом. Харьков : Прапор, 1984. 63 с.
- Історія міста Харкова ХХ століття: присвячується 350-річчю міста Харкова. Харків : Фоліо ; Золоті сторінки, 2004. 686 с.
- Лейбфрейд А., Полякова Ю. Харьков: от крепости до столицы: Заметки о старом городе. Харьков : Фолио, 2004. 335 с.
- Скоробагатов А. В. Харків у часи німецької окупації (1941–1943). Xарків : Прапор, 2004. 368 с.
- Харьковское медицинское общество 150 лет / Под. ред. Н. А. Коржа. Харьков : Новое слово, 2011. 424 с.
- Маслійчук В. Л. Харків // Енциклопедія історії України : в 10 т. Київ : Наукова думка, 2013. Т. 10. 688 с.
- Підприємництво та споживчий ринок міста Харкова. URL: https://ppr.kharkov.ua/ua/the-largest-enterprises
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Харків // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Харків (дата звернення: 28.04.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 11.04.2022
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
