Рада Європи
Ра́да Євро́пи (англ. Council of Europe, фр. Conceil de l’Europe), РЄ — міжурядова регіональна організація країн Європи, метою якої є розвиток співробітництва держав-учасниць на базі спільних принципів та ідеалів, а також сприяння їхньому економічному і соціальному прогресу.
Зміст
Характеристика
РЄ з’явилася на хвилі закликів про об’єднання країн європейського континенту та побудови своєрідних Сполучених Штатів Європи після Другої світової війни. Організацію утворено 05.05.1949 шляхом підписання представниками урядів 10 західноєвропейських держав (Бельгії, Великої Британії, Данії, Ірландії, Італії, Люксембургу, Нідерландів, Норвегії, Франції та Швеції) Лондонського договору про утворення РЄ та Статуту РЄ.
Членами РЄ є 46 держав, зокрема Україна (з 09.11.1995).
Парламентська Асамблея Ради Європи 16.03.2022 одноголосно ухвалила рішення про виключення РФ з організації через повномасштабне вторгнення в Україну (див. Російсько-українська війна). Діяльність Ради регулює її Статут. Відповідно до нього метою Організації є здійснення спільних заходів у соціальній, економічній, культурній, науковій, правовій та адміністративній галузях, а також у сфері розвитку демократії, захисту і здійснення прав та основних свобод людини. Головним завданням РЄ є координація законодавств країн-учасниць для забезпечення норм ліберальної демократії.
Офіційні мови РЄ — англійська і французька. Також під час сесій ПАРЄ як робочі можуть використовувати німецьку, італійську та російську. Місцеперебування РЄ — у м. Страсбурзі (Франція). РЄ має офіси в містах Брюсселі та Парижі.
Основною статутною умовою для вступу до РЄ є визнання державою-кандидатом принципу верховенства права, її зобов’язання забезпечити права та основні свободи людини всім особам, які знаходяться під її юрисдикцією. Для вступу до РЄ держава має отримати відповідну пропозицію від Комітету міністрів (КМ) РЄ. Будь-яка держава, яка отримала таку пропозицію, стає членом РЄ (дійсним чи асоційованим) після передачі на зберігання від її імені Генеральному секретареві документа про приєднання до Статуту РЄ.
Асоційований член РЄ має своє представництво в ПАРЄ. Віденська декларація наради глав держав-членів РЄ 1993 визначила загальнообов’язкові вимоги для вступу до РЄ нових членів:
- приведення політичних інститутів та правової системи у відповідність з принципами демократії, верховенства права і поважання прав людини;
- проведення вільних і справедливих виборів на основі загального виборчого права.
09.05.1988 запроваджено інститут «спеціально запрошеного». «Спеціально запрошені» можуть брати участь у пленарних засіданнях Парламентської асамблеї та в роботі її комітетів без права вирішального голосу. Першими такий статус отримали Угорщина, Польща, Югославія та СРСР.
Будь-який член РЄ може вийти з неї після офіційного повідомлення Генерального секретаря про свій намір. Такий вихід набуває чинності після закінчення фінансового року, в якому зроблено повідомлення про вихід, коли воно надсилається у перші 9 місяців цього фінансового року. Якщо повідомлення про вихід надсилається в останні 3 місяці поточного фінансового року. Вихід набуває чинності після закінчення наступного фінансового року. Член РЄ, який порушує Статут Організації, може бути тимчасово позбавлений права представництва. КМ може запропонувати йому вийти з РЄ. У випадку невиконання цієї пропозиції КМ може прийняти рішення про припинення членства цієї країни в РЄ. Якщо член Ради не виконав своїх фінансових зобов’язань, КМ може тимчасово позбавити його права представництва в КМ і ПАРЄ доти, доки він не виконає ці зобов’язання.
Структура
Основними органами РЄ є КМ, ПАРЄ та Секретаріат, а також консультативні органи — Конгрес місцевих і регіональних влад Європи та Європейська комісія «Демократія через право» (Венеціанська комісія). До органів РЄ належать також: Уповноважений РЄ з прав людини, Банк розвитку РЄ, Європейський центр за глобальну солідарність (Центр «Північ–Південь»), Європейська комісія проти расизму та нетерпимості та ін.
КМ займає ключове місце в системі органів РЄ. Він діє від імені РЄ, є її керівним виконавчо-розпорядчим органом.
Парламентська (до 1974 — Консультативна) асамблея — дорадча інституція, перша європейська асамблея в історії континенту. Фактично вона може обговорювати будь-яке питання, що відповідає меті й компетенції РЄ. Свої висновки у формі рекомендацій Асамблея надсилає КМ. Ухвалені Асамблеєю рішення мають рекомендаційний характер. Водночас, їх часто беру за основу майбутніх міжнародних угод, Європейських конвенцій, які формують правову базу РЄ.
Роботу офіційних органів РЄ забезпечує Секретаріат. До його складу входять Генеральний секретар, заступник і спеціальний персонал. Генеральний секретар і його заступник призначаються Парламентською асамблеєю за рекомендацією КМ на 5 років. Функції Секретаріату: допомога в координації роботи РЄ, збирання інформації, підготовка документів, організація засідань органів РЄ.
Витрати Секретаріату та інші спільні витрати розподіляють між членами РЄ у частках, які встановлюються КМ з урахуванням чисельності населення держав-членів РЄ. Розмір внеску кожного асоційованого члена визначає КМ. Генеральний секретар щороку повідомляє уряд кожної держави-члена РЄ про розмір його внеску, який сплачується не пізніше 6 місяців після отримання повідомлення. Генеральний секретар щороку подає на затвердження КМ бюджет РЄ. Він відповідає за діяльність Секретаріату перед КМ.
Конгрес місцевих і регіональних влад Європи (створено 14.01.1994) має консультативні функції. Він представляє органи місцевої влади (самоврядування місцеве) і регіональної влади держав — членів РЄ. Конгрес складається з депутатів від країн-членів РЄ, які є народними обранцями місцевого й регіонального рівнів, або призначеними посадовими особами, безпосередньо підпорядкованими виборчому місцевому чи регіональному органу. Конгрес складається з двох палат: Палати регіонів і Палати місцевих органів влади. Кожна з палат раз на 2 роки переобирає Голову і Бюро.
Діяльність
РЄ є авторитетною міжнародною організацією з розвитку демократії, забезпечення прав і свобод людини. За роки існування укладено та відкрито для підписання понад 170 міжнародних договорів. РЄ була ініціатором прийняття Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950, Європейської соціальної хартії 1961, Європейської хартії місцевого самоврядування 1985 та інших документів, утворення Європейської комісії з прав людини та Європейського суду з прав людини та ін.
Рада Європи та Україна
14.07.1992 Україна заявила про бажання приєднатися до РЄ. До набуття членства в РЄ Україна стала стороною декількох конвенцій цієї Організації, зокрема Європейської культурної конвенції, Європейської рамкової конвенції про транскордонне співробітництво між територіальними общинами або властями, Європейської конвенції про інформацію щодо іноземного законодавства, Рамкової конвенції про захист національних меншин.
26.09.1995 ПАРЄ ухвалила позитивний висновок щодо заявки України на вступ до РЄ. 19.10.1995 КМ РЄ ухвалив резолюцію про запрошення України стати 37-м членом Організації. 09.11.1995 відбулася урочиста церемонія вступу України до РЄ. Україна представлена в ПАРЄ, бере участь у роботі Конгресу місцевих і регіональних влад Європи, Європейської комісії «Демократія через право» тощо.
Україна головувала в КМ РЄ у травні–листопаді 2011. Програма Українського головування базувалася на трьох основних пріоритетах: захист прав дітей, права людини та верховенство права в контексті демократії і стабільності в Європі, а також зміцнення та розвиток місцевої демократії.
Джерела
- Віденська декларація Ради Європи (м. Відень, 25 червня 1993) // Верховна Рада України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/994_189#Text
- Європейська конвенція з прав людини // Верховна Рада України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004#Text
- Європейська соціальна хартія (переглянута) // Верховна Рада України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/994_062#Text
- Європейська хартія місцевого самоврядування (м. Страсбург, 15 жовтня 1985 року) // Верховна Рада України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/994_036#Text
Література
- Huber D. A Decade that Made History: The Council of Europe (1989–1999). Strasbourg : Council of Europe, 1999. 286 p.
- Збірка договорів Ради Європи: Українська версія / За ред. Є. М. Вишневського. Київ : Парламентське видавництво, 2000. 654 с.
- Мармазов В. Є., Піляєв І. С. Рада Європи: політико-правовий механізм інтеграції. Київ : Видавничий дім «Юридична книга», 2000. 468 с.
- Василенко С. Україна та Рада Європи: деякі аспекти // Науковий вісник Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки. Міжнародні відносини. 2013. № 9. С. 45–51. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Nvvnum_2013_9_12
- Рожко В. В. Рада Європи і захист прав людини // Науковий вісник Львівського державного університету внутрішніх справ. Серія юридична. 2015. Вип. 4. С. 51–64. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Nvlduvs_2015_4_8
- The Council of Europe: Its Law and Policies / Ed. by St. Schmahl, M. Breuer. Oxford : Oxford University Press, 2017. 986 p.
- Кацевич Т., Федорченко І. Європейська політика безпеки та роль міжнародних організацій (Рада Європи, ОБСЄ, ЄС) у вирішенні конфлікту на сході України // Українознавчий альманах. 2019. Вип. 24. С. 118–122. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Ukralm_2019_24_23
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Шемшученко Ю. С. Рада Європи // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Рада Європи (дата звернення: 29.04.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 14.04.2022
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
Національна поліція України
