Барабашов, Микола Павлович
Барабашо́в, Мико́ла Па́влович (30.03.1894, м. Харків, тепер Україна — 29.04.1971, там само) — астроном, астрофізик, планетолог, доктор фізико-математичних наук (з 1936), академік АН УРСР (з 1948), заслужений діяч науки УРСР (з 1941). Засновник харківської школи планетології.
|
Барабашов, Микола Павлович | |
|---|---|
| Народження | 18.03.1894 |
| Місце народження | Харків, Україна |
| Смерть | 29.04.1971 |
| Місце смерті | Харків, Україна |
| Alma mater | Тартуський університет, Естонія |
| Напрями діяльності | астрономія |
|
Відзнаки | |
|---|---|
| Відзнаки | Герой Соціалістичної Праці, заслужений діяч науки УРСР |
| Ордени | Леніна, Трудового Червоного Прапора |
Зміст
Життєпис
Народився у сім’ї лікаря. Батько був професором, завідував офтальмологічною клінікою та кафедрою Харківського університету (тепер Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна). Мати закінчила Харківську консерваторію.
З дитинства захоплювався астрономією. Закінчив зі срібною медаллю Першу Харківську гімназію (1912). Відтоді навчався на фізико-математичному факультеті Юр’євського університету (тепер Тартуський університет, Естонія) та водночас працював у астрономічній обсерваторії м. Юр’єва (тепер м. Тарту). Через хворобу перервав навчання.
Продовжив здобувати освіту 1915–1919 на фізико-математичному факультеті Харківського університету. Учителями Барабашова в університеті були астрономи професори Л. Струве (1858, тепер РФ — 1920, тепер Україна), М. Євдокимов (1868–1941; тепер Україна) та В. Фесенков.
Після закінчення університету (1919) був залишений при кафедрі астрономії для підготовки до професорського звання. Відтоді працював в Астрономічній обсерваторії Харківського університету (тепер Науково-дослідний інститут астрономії Харківського національного університету імені В. Каразіна): завгосп (1919–1922), астроном-спостерігач (1922–1930), директор (з 1930).
Перші наукові праці, присвячені дослідженням Сонця, Місяця та інших небесних тіл опублікував у журналах Французького астрономічного товариства «Астрономія» («L’Astronomie») та у «Вістях Російського товариства світобачення» («Известиях Русского общества любителей мироведения»).
Працював також завідувачем астрономічного відділу Всеукраїнського соціального музею ім. Артема (1925–1926), завідувачем фотометричного відділу Харківської палати мір і вимірних приладів (1929–1933).
1930–1933 — завідувач кафедри Харківського університету комуністичної освіти. З 1933 — завідувач кафедри астрономії, 1943–1945 — ректор Харківського університету.
Засновник харківської школи планетознавства. 1936 за сукупністю наукових праць (без захисту дисертації) отримав науковий ступінь доктора фізико-математичних наук.
Під час Другої світової війни 1941 записався добровольцем у народне ополчення. Учив льотчиків і зенітників відрізняти сигнальні вогні літаків від деяких зірок. Сконструював для зенітників прилад для точного враження цілей. Згодом в евакуації очолював кафедру астрономії та теоретичної механіки Об’єднаного українського державного університету в м. Кзил-Орді (тепер м. Кизилорда, Казахстан), організованого там 1942 на базі Київського та Харківського університетів.
У перші повоєнні роки з ініціативи Барабашова було створено відділ фізики планет у Головній астрономічній обсерваторії АН УРСР (тепер Головна астрономічна обсерваторія НАН України) у м. Києві.
За участю Барабашова 1953 розпочалося видання «Вістей Комісії з фізики планет» («Известий Комисии по физике планет»), з 1967 регулярно почав виходити новий журнал «Астрономічний вісник» («Астрономический вестник»), присвячений дослідженню тіл Сонячної системи. Депутат Верховної Ради СРСР 4-го і 5-го скликань (1954–1962).
У 1960-х домігся будівництва Чугуївської спостережної станції Науково-дослідного інституту астрономії Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна (неподалік с. Іванівки, тепер Чугуївського району Харківської області), в яку вкладав і свої кошти. В обсерваторії було встановлено 700-мм дзеркальний телескоп АЗТ-8 для спостереження планет, хромосферний телескоп АФР-2, побудований лабораторний корпус.
Проводив педагогічну та громадську роботу, займався просвітницькою діяльністю: заснував «народну обсерваторію», для якої виготовив частину інструментів (зокрема п’ятидюймовий рефлектор).
За ініціативи Барабашова відкрито Харківський планетарій імені Ю. О. Гагаріна (1957).
Один із засновників Харківської обласної організації товариства «Знання» України.
Голова комітету з дослідження фізики планет Астрономічної ради Академії наук СРСР (з 1949), голова Астрономічної ради Академії наук СРСР (з 1952).
Член комісії з фізичних спостережень планет Міжнародного астрономічного союзу (з 1946), член комісії з дослідження Сонця (з 1946).
Науковий доробок
Автор близько 600 наукових праць, а також науково-популярних книг. Наукові праці вченого присвячені вивченню фотометричних властивостей поверхонь Місяця, Марса, атмосфер Венери та Юпітера, Сонця, змінних та нових зір, спостереження метеорних потоків та комет.
У 1918 встановив однакову яскравість місячних «морів» при фазі Ф=1 (незалежно від їхнього положення на диску Місяця) — саме в цей момент яскравість досягає свого максимального значення. Це дало підстави для висновку: поверхня Місяця сформована переважно вулканічними породами базальтового типу, пористість яких досягає (60–70) %, розмір зерен — від часток до кількох міліметрів.
Проводив інтенсивні дослідження в галузі астрометрії та фізики Сонця. Встановив незначну оптичну товщину шару атмосфери Юпітера над хмарним покривом та розташування світлих та темних смуг приблизно на тій самій висоті. Виявлено існування речовини у внутрішній зоні кілець Сатурна до його поверхні.
На основі візуальних спостережень Марса склав карту його поверхні. 1933 і 1939 виконав фотографічну фотометрію поверхні Марса в різних променях (це дозволило визначити її оптичні характеристики). Було встановлено двокомпонентну (поверхневу та атмосферну) природу полярних шапок на Марсі, зроблено оцінку атмосферного тиску на Марсі.
Методом фотографічної фотометрії, а пізніше — фотоелектронної фотометрії, 1932 виявив «квазідзеркальний» характер відбивання світла від поверхні Венери. Сконструював спектрогеліограф (1935, у співавторстві), що значно покращило роботу Служби Сонця.
Один із авторів і редактор першого «Атласу зворотної сторони Місяця» (1960), укладеного на основі фотографій автоматичної міжпланетної станції «Місяць-3».
Нагороди та визнання
Герой Соціалістичної Праці (1969).
Нагороджений 4 орденами Леніна (1948, 1953, 1961, 1969), орденом Трудового Червоного Прапора (1944), медалями.
Іменем Барабашова названо астероїд 2883 Барабашов та кратер на Марсі (відкритий 1978).
Національною академією наук України запроваджено премію імені М. П. Барабашова (з 1992).
На честь вченого названо станцію «Академік Барабашов» Харківського метрополітену (функціонує з 1984).
Додатково
Барабашов майже професійно грав на скрипці.
За своє життя відшліфував багато дзеркал для телескопів. Виготовлений ще у студентські роки 27-см рефлектор Барабашов 1931 передав обсерваторії. На ньому протягом багатьох років проводилися спостереження Місяця та планет.
Праці
Про склад поверхні місяця // Вісник природознавства. 1928. № 3–4. С. 1–4.
Фотографічна фотометрія Юпитерового диска // Публікації Харківської астрономічної обсерваторії. 1931. № 3. С. 3–52.
Об изменениях на поверхности Юпитера // Учені записки Харківського державного університету. 1941. Т. 23. С. 1–20.
Об атмосфере и поверхности Марса // Астрономический журнал. 1946. Т. 23. Вып. 6. С. 321–331.
Об изменении цвета «морей» Марса // Астрономический журнал. 1947. Т. 24. Вып. 3. С. 137–144.
Фотометрия светлых и темных зон Юпитера // Ученые Записки Харьковского государственного университета. 1948. № 28. С. 51–64.
Исследование физических условий на Луне и планетах. Харьков : Харьковский государственный университет имени А. М. Горького, 1952. 270 с.
О методах фотографического фотометрирования планет. Харьков : Харьковский государственный университет имени А. М. Горького, 1966. 67 с.
Природа небесных тел и их наблюдения. Харьков : Харьковский государственный университет имени А. М. Горького, 1969. 300 с.
У с п і в а в т. — Фотографическая фотометрия Марса в красных в синих лучах // Астрономический журнал. 1940. Т. 17. Вып. 5. С. 44–53.
Фотографическая фотометрия Марса со светофильтрами во время великого противостояния в 1956 г. Харьков : Харьковский государственный университет имени А. М. Горького, 1959. 532 с.
О микроструктуре лунной поверхности // Астрономический журнал. 1962. Т. 39. № 2. С. 305–314.
Література
- Сластенов А. И. Академик Н. П. Барабашов: К 70-летию со дня рождения // Вестник Харьковского университета. Серия: Астрономия. 1965. Вып. 1. № 4. С. 126–129.
- Шумский, Д. Л. Герой социалистического труда Н. П. Барабашов. Харьков : Прапор, 1971. 136 с.
- Александров Ю. В. Українська наукова школа планетознавства (до 100-річчя від дня народження академіка М. П. Барабашова // Вісник Академії наук України. 1994. № 2. С. 68–74.
- Лупишко Д. Ф., Лупишко Т. А. Николай Павлович Барабашов (К 100-летию со дня рождения) // Земля и Вселенная. 1994. № 4. С. 52–57.
- Барабашов Микола Павлович (18(30).03.1894–29.04.1971) // Ректори Харківського університету (1805–2014). Харків : Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна, 2015. С. 136–143.
- Барабашов Микола Павлович // Вкарбовані в літопис науки / Уклад.: О. І. Вовк, А. В. Григор’єв, С. М. Куделко; гол. ред. В. С. Бакіров. 2-ге вид., перероб. і допов. Харків : Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна, 2020. С. 27.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Шевчук О. Г. Барабашов, Микола Павлович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Барабашов, Микола Павлович (дата звернення: 10.05.2024).
Статус гасла: Оприлюдненно
Оприлюднено: 25.03.2023
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
