Бажан, Микола Платонович
Бажа́н, Мико́ла Плато́нович (09.10.1904, м. Кам’янець-Подільський, тепер Хмельницької області, Україна — 23.11.1983, м. Київ, тепер Україна) — поет, державний та громадський діяч, культуролог, перекладач, літературознавець, публіцист, сценарист, академік АН Української РСР (з 1951), заслужений діяч науки УРСР (з 1966), заслужений діяч мистецтв Грузинської РСР (з 1964), народний поет Узбецької РСР (з 1974).
|
Бажан, Микола Платонович | |
|---|---|
| Народження | 1904 |
| Місце народження | Кам'янець-Подільський |
| Смерть | 1983 |
| Місце смерті | Київ |
| Місце поховання | Байкове кладовище |
| Напрями діяльності | поет, державний та громадський діяч, культуролог, перекладач, літературознавець, публіцист, сценарист |
| Традиція/школа | українська енциклопедистика |
|
Відзнаки | |
|---|---|
| Ордени | Герой соціалістичної праці (1974), 5 орденів Леніна (1939, 1954, 1960, 1964, 1974), орден Жовтневої революції (1971), орден Червоного Прапора (1943), два ордени Трудового Червоного Прапора (1948, 1967). |
| Почесні звання | академік АН Української РСР (1951), заслужений діяч науки УРСР (1966), заслужений діяч мистецтв Грузинської РСР (1964), народний поет Узбецької РСР (1974) |
Зміст
Життєпис
Народився у сім’ї офіцера, військового топографа.
Навчався в Київському кооперативному інституті (1921–1923) та на краєзнавчому факультеті (близькосхідний цикл) Київського інституту зовнішніх зносин (1923–1925). Водночас з 1923 — репортер у газеті «Більшовик».
Від 1925 працював завідувачем сценарного відділу Всеукраїнського фотокіноуправління (ВУФКУ) у м. Харкові, заступником редактора журналу «Кіно» (1926–1928), згодом — сценарист і редактор Київської кінофабрики ВУФКУ (тепер Національна кіностудія художніх фільмів імені Олександра Довженка). Завідував літературною частиною Харківського театру опери та балету (1932–1934; тепер Харківський національний академічний театр опери та балету імені М. В. Лисенка).
У роки Другої світової війни}, Микола Платонович перебував на фронті, 1941–1942 — відповідальний редактор газети «За Радянську Україну!», що видавалася для партизанів і населення тимчасово окупованих районів республіки.
У 1943–1949 — заступник Голови Раднаркому України у справах культури. У полі його зору були не тільки визволені, а й окуповані райони. Контролював десятки установ культури і мистецтва, працював над втіленням в життя низки проектів загальнодержавного масштабу.
На 1950–1970-і припадає кульмінація організаційно-творчої праці Бажана в галузі літератури та науки: діяльність як голови Спілки письменників України (1953–1959), віце-президента Європейської співдружності письменників (1960–1972), академіка АН УРСР і головного редактора Української Радянської Енциклопедії (з 1958 до кінця життя). Обраний 1958 на першому Установчому конгресі Європейської співдружності письменників віце-президентом від країн Східної Європи, робив усе можливе для наведення мостів дружби між Заходом і Сходом, зокрема між Італією та Україною.
Депутат Верховної Ради СРСР 2–5-го скликань, депутат Верховної Ради УРСР 6–11-го скликань.
Творчість
Поетична творчість
Друкуватися почав з 1923. У ранній період творчості зазнав впливу авангардистської естетики та поетики — експресіонізму (театр Л. Курбаса), футуризму (М. Семенко, В. Маяковський), неоромантичного інтелектуалізму (О. Довженко). Входив до створеної М. Семенком у м. Києві Асоціації панфутуристів, реорганізованої 1924 в Асоціацію комункульту.
Перші поетичні збірки Бажана — «17-й патруль» (1926) і «Різьблена тінь» (1927) — відобразили його художньо-естетичні шукання. Перша збірка виявила героїко-драматичне й трагічне експресіоністське світовідчуття, друга — інтимні, мінорні, елегійні мотиви, посилені літературними та соціальними конфліктами. Водночас відбувся поворот до першоджерел, до витоків національної та західноєвропейської культури (в дусі ВАПЛІТЕ, до якої поет виявляє інтерес), до традицій бароко, народної міфології (вірші «Папороть», 1925; «Розмай-зілля», «Любисток», обидва — 1926), епізодів національної історії (цикл «Залізнякова ніч», 1925–1927). Мотиви шукань власного творчого шляху відбились у низці поетичних творів і статей кінця 1920-х (вірш «Дорога», 1927, поема «Розмова сердець», 1928, стаття «Одягніть окуляри!», 1927). Поетичний триптих «Будівлі» (1928), поема «Гофманова ніч» (1929), низка оригінальних ліричних віршів («Елегія атракціонів», 1927; «Фокстрот», «Нічний рейс», обидва — 1928 та ін.) засвідчили появу унікального художнього стилю, заснованого на кількох парадоксах: виразно національного, але позбавленого просвітянської сентиментальності, урбаністичного, але без футуристичної «машинізації», пристрасного, бурхливого, але переважно у вияві думок, а не почуттів. У триптиху «Будівлі» зіставлено три стилі в історії української архітектури; сучасна культура розглядається як пряме продовження культури попередніх епох, особливо бароко, що з’єднало українське мистецтво з західноєвропейським. На межі 1920–1930-х кристалізується епічна система в поезії Бажана. Якщо рання ліро-епіка витримана в традиційному баладному дусі («Боєць 17-го патруля, 1926), то вже в наступних творах («Розмова сердець», 1928, «Гофманова ніч», «Сліпці», обидві — 1929, «Число», 1931, «Смерть Гамлета», 1932, «Трилогія пристрасті», 1933, «І сонце таке прозоре…», 1934) з’являється новий тип поеми, де не сюжет, зведений до мінімуму, а концептуальні образи, «драма ідей» організують структуру твору. Критика дискусійного методу Бажана з боку ортодоксів 1930-х (особливо стосовно поем «Гетто в Умані», 1929 та «Сліпці») позначилася на творчій продуктивності поета. Корекції диктувалися й політичними змінами в Європі, загрозою світової війни.
Бажан одним із перших в українській літературі викрив фашизм («Смерть Гамлета», 1932), проаналізував його моральні та ідеологічні корені, визначив небезпеку політичних переодягань з камзолу «принца Данії» в мундир «принца Солдафонії».
Ідейні та стилістичні зміни помітні в епічній трилогії «Безсмертя. Три повісті про товариша Кірова» (1935–1937), де переважає не умовно-асоціативне, а побутове письмо, що характерно для творів кінця 1930-х (поеми «Батьки й сини», 1938; «Мати», 1939 та ін.). Пластичність зображення, сконцентрованість думки зберігаються в «Грузинських поезіях» (1935–1958) та «Узбекистанських поезіях» (1938).
У роки війни у першому номері газети «За Радянську Україну!» був опублікований вірш Бажана «Клятва» (1941); його слова, покладені на музику Г. Верьовкою, набули широкої популярності. Першою історичною поемою в українській літературі воєнного часу став ліро-епічний твір Бажана «Данило Галицький» (1942), в якому йдеться про переможний двобій східнослов’янських дружин з німецькими нападниками (1238). На основі безпосередніх вражень від подій героїчної битви з нацистськими агресорами на р. Волзі була створена книжка поезій «Сталінградський зошит» (1943), у ній постав героїчний образ рядового солдата, визволителя Вітчизни. Загалом за роки війни було видано п’ять поетичних збірок «Гнів Отчизни», «Клятва» (обидві — 1941), «Данило Галицький» (1942), «Сталінградський зошит» (1943), «В дні війни» (1945). Вийшли в світ також публіцистичні книжки «Били, б’ємо і будемо бити» (1941) і «Сини України в боях за Вітчизну» (1943). Кінець 1940-х — період творчої кризи, що відбилося на художньому рівні окремих творів (збірка «Біля Спаської вежі», 1952). Але вже наступна збірка «Міцкевич в Одесі» (1957) відкрила нові грані творчого хисту поета у мистецтві перевтілення та імпровізації.
Під впливом вражень від поїздок Італією була створена одна з найсвітліших книжок лірики Бажана «Італійські зустрічі» (1961–1962), де оспівано творчий геній людини, мистецькі скарби італійського Відродження («Перед статуями Мікеланджело», «Ірис Флоренції» та ін.). Низка поем 1960–1970-х вирізняється соціально-філософським змістом, всеосяжністю гуманістичної проблематики та новаторством епічної форми. Поема «Політ крізь бурю» (1964; Державна премія УРСР ім. Т. Г. Шевченка, 1965) — твір про драматичний шлях народу крізь катаклізми історії, про боротьбу віри з безвір’ям, високе окрилення духу. У наступних творах Бажан розробляє оригінальну жанрову форму епічного циклу — комплекс епічних оповідань або новел, об’єднаних загальним задумом. Так, цикл поем «Чотири оповідання про надію. Варіації на тему Р. М. Рільке» (задум підказаний двома «українськими» новелами поета з Австрії) — діалог і разом з тим філософська полеміка з Р. М. Рільке і Ж.-П. Сартром (близькість гуманістичних мотивів і водночас трактування Бога як «речника не потойбічних, а живих, дійових людських надій»). У найбільшому епічному циклі «Уманські спогади» (шість поем: «Боги Еллади», 1968; «Дебора», 1968; «Сіль», 1969; «Дощовий прелюд»,1970; «Іскра», 1972; «27 січня»; 1973) поет повертається до днів своєї юності. Хронологічно друга поема «Дебора» (опублікована в журналі «Вітчизна», 1968, № 8) була заборонена цензурою і не увійшла навіть до посмертного 4-томника творів поета (1984–1985). Динаміка сюжетних перипетій, антитези, наскрізна символіка свідчили про посилення неоромантизму в творчості Бажана, хоча не ослабли й неореалістичні тенденції (в поемі «Нічні роздуми старого майстра» (1975–1976). Неоромантичним настроєм овіяна пізня лірика поета, зокрема філософський ліричний цикл «Нічні концерти» (1977). Мистецтво музики осмислене в ньому як вищий, універсальний вияв людської творчості. Усупереч нівеляційним процесам, спробам принизити роль творчої особистості, Бажан показав цілу низку талантів (М. Леонтовича, Л. Грабовського, Е. Вілла-Лобоса, Е. Піаф, Ф. Шуберта, Я. Сібеліуса, Д. Шостаковича). Поет говорить про «горя минучість і життєтворчість», надихаючу й об’єднуючу місію справжнього мистецтва, яке спроможне протистояти варварству, єднати людей в духовному братстві («О музики благословенна соборність!»). Вірші останньої збірки ліричних поезій «Карби» (1978; Ленінська премія, 1982), куди увійшли й «Нічні концерти», вирізняються особливою ліричною суб’єктивністю і разом з тим потужним струмом філософсько-аналітичної думки й трагізмом («Пролог до спогадів», 1975; «Пам’яті друга», «Пильніше й глибше вдуматися в себе…», обидва — 1976; «Лампочка вдалині», 1977; «Фонтан», 1983 та ін.). Останні вірші кінця 1970-х — 1983 — справжні зразки інтимної, любовної лірики («Перший сніг», «На луг лягло благословення снігу…», обидва — 1977; «Чебрець і верес, і вологий мох…», 1978; «Пройшли ми всілякі дороги удвох…» 1979), присвячені дружині Ніні. В одній з прощальних поезій «Подзвін конвалій» (1983) мотив смерті відступає перед мотивом невмирущої краси світу, що асоціюється з музикою і дарує відчуття щастя.
Переклади
У 1930-ті Бажан звернувся до мистецтва художнього перекладу. Одним із найбільших його досягнень став переклад поеми класика грузинської літератури Ш. Руставелі «Витязь в тигровій шкурі» (завершений 1937 до 750-річчя поеми); він вважається найкращим із перекладів цього твору слов’янськими мовами (Державна премія Грузинської РСР ім. Ш. Руставелі, 1937).
Успіх надихнув Бажана на переклади творів інших поетів Грузії, а також поезій О. Пушкіна, В. Маяковського, Г. Гейне та ін. У 1940-і переклав поему-дастан А. Навої «Фархад і Ширін» (1947).
Другий пік перекладацької хвилі, що збіглась з періодом загального розквіту українського перекладу, припадає на 1970-і — початок 1980-х, коли Бажан заглибився у світ європейської поезії, особливо польської (Ц. Норвід, Я. Івашкевич) і німецькомовної (Ф. Гельдерлін, Й. Гете, Р. М. Рільке, П. Целан). Вагомим є загальний внесок Бажана у справу українського перекладу. До 2-го тому його чотиритомника (1985) включено переклади з 13 мов народів світу, зокрема з білоруської, болгарської, грузинської, італійської, німецької, польської, російської, словацької, узбецької, чеської тощо.
Кінокритика, літературна критика
Важливою ланкою творчої спадщини Бажана були критика і публіцистика.
У 1920-х він створив більше десятка сценаріїв художніх і документальних фільмів, виступав як кінокритик і теоретик кіномистецтва. Був першим із кінокритиків, хто відкрив О. Довженка, показав неповторність, національну своєрідність його кінопоетики (нарис «О. Довженко», 1930).
У 1950–1960-і вийшли три книжки критики літературної: «Дружба народів — дружба літератур» (1954), «Люди, книги, дати» (1962) і «Путі людей» (1969). Вінцем літературно-критичної, публіцистичної, мемуарної прози поета стали «Думи і спогади» (1982). Коло літературних інтересів Бажана надзвичайно широке: від середньовіччя (А. Навої, Ш. Руставелі) та Відродження (Я. Кохановський, Ф. Петрарка) до 18–19 ст. (Д. Гурамішвілі, А. Міцкевич, Ц. Норвід, О. Пушкін, Л. Толстой, Леся Українка, І. Франко, В. Стефаник, Шолом-Алейхем) і 20 ст. (П. Антокольський, Г. Белль, О. Гончар, І. Драч, Л. Костенко, Т. Манн, Я. Райніс, Ж.-П. Сартр, М. Семенко, Є. Чаренц та ін.). В останній його літературно-критичній статті «Світ героїв романів Олеся Гончара» (1983) подано ґрунтовний аналіз текстів романів письменника.
Видавнича та енциклопедична діяльність
Бажан був одним з ініціаторів прийняття 30.10.1944 постанови РНК УРСР і ЦК КП(б)У «Про видання Української Радянської Енциклопедії в 10 томах і одного тому настільної енциклопедії» загальним тиражем 550 тис. примірників, обсягом у межах 330 друкованих аркушів. Проект вдалося реалізувати лише 1958, коли Бажан очолив Головну редакцію Української Радянської Енциклопедії.
Вагомим є внесок Бажана як головного редактора Головної Редакції Української Радянської Енциклопедії Бажан у розвиток української енциклопедичної культури: за його участю підготовлено і видано майже 150 томів енциклопедичної, словникової та іншої суспільно значущої літератури. Бажан редагував рукописи, читав гранки, верстки. Справжньою школою для наукових редакторів були засідання Головної редакційної колегії, в яких брали участь О. Білецький, В. Глушков, І. Гуржій, К. Гуслистий, В. Касіян, А. Петрицький, Л. Ревуцький, М. Рильський, П. Тичина та ін. УРЕ стало еталоном для енциклопедій інших республік колишнього СРСР, співробітники яких приїжджали за досвідом до Бажана. Серед підготовлених видань: УРЕ, 1-е видання в 17 томах (1959–1965), 2-е видання у 12 томах (1977–1985); Український Радянський Енциклопедичний Словник у 3 томах (УРЕС, 1-е видання, 1966–1968); низка галузевих енциклопедій, перша в світі Енциклопедія кібернетики (т. 1–2; 1973), перше в СРСР біографічне (персональне) енциклопедичне видання — енциклопедичний Шевченківський словник (т. 1–2; 1976–1977), багатотомна «Історія українського мистецтва» (т. 1–6; 1966–1968). Чотирьом виданням присуджено премії: 6-томній «Історії українського мистецтва» — Державну премію УРСР (1971); 26-томній «Історії міст і сіл Української РСР» (голова редколегії — П. Тронько) — Державну премію СРСР (1976); 2-томній Енциклопедії кібернетики — Державну премію УРСР (1978); 2-томному Шевченківському словнику — Державну премію УРСР ім. Т. Г. Шевченка (1980).
Діяльність в УРЕ не поглинула усіх зацікавлень поета у сфері книговидання. Бажан стояв біля витоків багатотомної «Бібліотеки української літератури» (БУЛ), видання якої розпочалося ще за його життя. Шість перших томів вийшли за його безпосередньої редакторської участі, ще з десяток томів, до роботи над якими він долучився, з’явилися після його смерті. Він був ініціатором підготовки та випуску кількох унікальних літературно-художніх видань, серед них, наприклад, двотомна «Антологія польської поезії» (1979) в українських перекладах. Найдовершенішим із задуманих і реалізованих Бажаном видань став збірник «Мікеланджело» (1975), що вийшов до 500-річчя від дня народження митця. Бажан сам добирав текстовий матеріал та ілюстрації, запрошував перекладачів, навіть сам уклав примітки. У третьому розділі книжки «Поезії Мікеланджело» вміщено тринадцять його перекладів.
Нагороди та визнання
Тюрколог і славіст, професор Гарвардського університету О. Пріцак запропонував 1970 Нобелівському комітету розглянути кандидатуру Бажана на присудження йому Нобелівської премії. Пропозиція не була реалізована через недостатню кількість перекладів творів Бажана у Європі, а також через незгоду самого поета.
Бажан — лауреат Державної премії Грузинської РСР (1939), Державної (Сталінської) премії СРСР (1946, 1949), Державної премій Української РСР імені Т. Шевченка (1965), Державної премій Української РСР в галузі науки і техніки (1971), Ленінської премії (1982).
Герой соціалістичної праці (1974). Нагороджений 5 орденами Леніна (1939, 1954, 1960, 1964, 1974), орденами Жовтневої революції (1971), Червоного Прапора (1943), двома орденами Трудового Червоного Прапора (1948, 1967), медалями.
На будинку в м. Києві, де жив Бажан, 1984 встановлено меморіальну дошку (скульптор І. Макогон, архітектор О. Стукалов). У жовтні 2004 до 100-річчя від дня народження поета відкрито Київський літературно-меморіальний музей-квартиру М. Бажана, філіал Національного музею літератури України.
Додатково
- Можна говорити про Бажанівську енциклопедичну школу, яка дала путівку в життя плеяді діячів науки й культури.
Твори
- Твори : в 4 т. Київ : Дніпро, 1984–1985.
- Вибрані твори : у 2 т. Київ : Українська енциклопедія, 2003–2004.
- Маловідомі мистецькі сторінки / Упоряд. М. Г. Лабінський. Київ : Криниця, 2014. 815 с.
Література
- Адельгейм Є. Микола Бажан. Київ : Дніпро, 1974. 252 с.
- Новиченко Л. М. На магістралях часу // Бажан М. П. Твори : в 4 т. Київ : Дніпро, 1984. Т. 1. 637 с.
- Костенко Н. В. Подвижник української культури // Бажан М. П. Вибрані твори : у 2 т. Київ : Українська енциклопедія, 2003. Т. 1. С. 5–55.
- Костенко Н. В. Микола Бажан. Життя. Творчість. Особливості віршостилістики. Київ : Кий, 2004. 382 с.
- Черниш Н. Видавничий доробок Миколи Бажана. Львів : ЛА «Піраміда», 2012. 280 с.
- Кодак М. Семіосфера Миколи Бажана: роздуми над творчістю Майстра. Луцьк : Твердиня, 2013. 124 с.
- Холодинська С. М. Микола Бажан: від «футуристичної молодості» до «соцреалістичної зрілості» // Культурологічна думка. 2017. № 12. С. 122–130
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Костенко Н. В. (літературознавець) Бажан, Микола Платонович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Бажан, Микола Платонович (дата звернення: 28.04.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 30.07.2021
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
