Ковалевський, Максим Максимович
Ковале́вський, Макси́м Макси́мович (08.09.1851, м. Харків, тепер Україна ― 05.04.1916, м. Петроград, тепер м. Санкт-Петербург, Російська Федерація) — соціолог, історик, етнограф, правознавець, громадський і політичний діяч.
|
Ковалевський, Максим Максимович | |
|---|---|
| Місце народження | Харків |
| Місце смерті | Санкт-Петербург |
| Місце поховання | Нікольський цвинтар Олександро-Невської лаври |
| Напрями діяльності | соціолог, історик, етнограф, правознавець, громадський і політичний діяч |
Життєпис
Народився в заможній дворянській сім’ї. 1868 закінчив 3-ю Харківську гімназію із золотою медаллю і вступив на юридичний факультет Харківського університету (тепер Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна).
Здобувши ступінь кандидата права (1872), залишився в університеті на кафедрі державного права західноєвропейських країн. Упродовж 1872–1876 працював у бібліотеках та архівах Берліна, Відня, Лондона, Парижа. Познайомився з Е. Дюркгеймом, Г. Спенсером, К. Марксом, Ф. Енгельсом.
1877 повернувся в Росію. Наступного року захистив дисертацію, отримав ступінь магістра державного права і став доцентом. 1880 після захисту дисертації на ступінь доктора державного права здобув звання професора Московського університету (тепер Московський державний університет імені М. В. Ломоносова). Активно працював як вчений та викладач, брав участь у створенні Московського психологічного товариства (1884).
1887 Ковалевського звільнили з Московського університету через його ідеї та погляди, «негативне ставлення до російського державного ладу». Був змушений виїхати за кордон.
Читав курси в університетах Великобританії, Франції, Швеції, США, Бельгії, Італії. 1895 Ковалевського обрали віцеголовою, а 1907 — головою Міжнародного інституту соціології.
1901 разом з однодумцями заснував у м. Парижі Руську вищу школу суспільних наук (1901–1905). Після повернення до м. Петербурга 1905 займався публіцистичною, педагогічною, науковою та суспільно-політичною діяльністю. Був учасником земського руху, брав участь у Земському з’їзді (1905). Засновник Партії демократичних реформ (1905–1907). 1906 став депутатом 1-ї Державної думи від Харківської губернії, 1907 ― членом Державної ради від Петербурзької АН і університетів.
Редактор газети «Страна» (1906–1907), редактор-видавець видання «Вісник Європи. Журнал історичний, політичний і літературний» (рос. «Вестник Европы. Журнал исторический, политический и литературный»; 1909–1916).
1908 відкрив у м. Петербурзі першу кафедру соціології в приватному Психоневрологічному інституті (тепер Національний медичний дослідний центр психіатрії та неврології ім. В. М. Бехтерєва, м. Санкт-Петербург, Російська Федерація).
Із 1899 член-кореспондент Петербурзької АН, з 1914 — академік.
Був головою Товариства ім. Шевченка в Петербурзі і одним з редакторів енциклопедичного видання з українознавства «Український народ у його минулому та теперішньому» (рос. «Украинский народ в его прошлом и настоящем» (т. 1–2, Санкт-Петербург, 1914–1916).
Наукова діяльність
Вивчав динаміку, рушійні сили розвитку суспільства та походження соціальних інститутів.
Був прибічником позитивізму. Соціологія, на його думку, є синтезом результатів досліджень окремих суспільних наук (історії, права, етнографії). Мета соціології — розкрити причину спокою та руху людського суспільства, стійкості й розвитку порядку в різні епохи в спадковому та причинному зв’язку між собою. Предмет соціології — організація та еволюція суспільства.
Надавав великого значення порівняльно-історичному методу (називав його історико-порівняльним) дослідження соціальних явищ. Вважав, що використання цього методу дає змогу встановити схожі стадії розвитку різних народів і країн.
У розумінні суспільства дотримувався принципу плюралізму: у різні епохи в певні проміжки часу на провідні позиції можуть виходити окремі фактори суспільного життя. Поряд з утвердженням принципу множинності факторів визнавав у кожній сфері суспільства основну причину змін. Наприклад, головним чинником економічної еволюції є зростання населення.
Розвивав «генетичну соціологію», яка аналізує проблеми утворення й розвитку основних соціальних інститутів. Докладно розглянув питання походження сім’ї, власності та держави.
Еволюцію сім’ї простежив від часу існування групового шлюбу та панування материнського права. Перехід до патріархату пов’язав із процесами розселення внаслідок збільшення населення, через що жінка втрачала підтримку братів і потрапляла в залежність від чоловіка. Общину та общинну власність розумів як таку, що передувала власності приватній. Пов’язав наявність суспільної власності в первісному суспільстві з колективним характером праці. Визначив дві форми суспільної власності — домашня общинна власність і сільська общинна власність. Причини розпаду общини вбачав у зростанні населення, розвитку соціальних протиріч під впливом майнової нерівності, укріпленні індивідуалістичних тенденцій. Приватну власність розумів як результат привласнення продуктів особистої праці. Водночас обстоював думку, що прагнення до приватної власності закладене в психіці індивіда.
Стверджував, що держава є розширенням меж «замиреної сфери». Спочатку «замиреною сферою» є рід, потім союзи, створені для захисту людей, що походять від спільного родоначальника. Держава виникає тоді, коли певне число таких союзів погодиться обрати спільного вождя. У виникненні держави важливим є психологічний фактор: схильність людей визнавати над собою владу тих, хто наділений магічною силою. Зокрема, царській владі стали приписувати божественне походження.
Розумів прогрес як основний закон соціального життя. Зміст прогресу ототожнював з розширенням сфери солідарності, росту об’єднання людей, їх соціальної єдності. Розподіл праці зміцнює залежність окремих груп одне від одного і є фактором подальшого розвитку солідарності.
Уважав солідарність нормою, а класову боротьбу — відхиленням від неї. Прогрес, за Ковалевським, спрямований у бік зменшення жорстоких соціальних протистоянь та їх заміни солідарністю чи усвідомленням спільності цілей і взаємозалежності членів групи. Зростання солідарності поширюється на внутрішньодержавні і на міждержавні відносини.
Унаслідок прогресу, на думку Ковалевського, народи проходять однакові стадії розвитку, починаючи з родового ладу, за яким іде феодалізм і капіталізм.
Визнання
На честь Ковалевського в м. Санкт-Петербурзі відкрили пам’ятну дошку на будинку, де він мешкав 1908–1916. У Харківському національному університеті імені В. Н. Каразіна на соціологічному факультеті найкращим студентам призначають почесну стипендію імені М. Ковалевського.
Праці
- Историко-сравнительный метод в юриспруденции и приемы изучения истории права. Москва : Типография Ф. Б. Миллера, 1880. 73 с.
- Государственное право европейских держав: лекции за 1886–1887 учебный год. Москва : [б. и.], 1887. 192 с.
- Tableau des origines de l'evolution de la famille et de la propriete. Stockholm : Samson & Wallin, 1890. 202 p.
- Происхождение современной демократии : в 4 т. Москва : Типография А. И. Мамонтова, 1895–1897.
- Экономический рост Европы до возникновения капиталистического хозяйства : в 3 т. Москва : К. Т. Солдатенков ; Типо-литография В. Рихтер, 1898–1903.
- Социология и сравнительная история права // Вестник воспитания. 1902. № 2. С. 31–63.
- Этнография и социология / Пер. с фр. // Вестник воспитания. 1904. № 3. С. 34–66.
- Современные социологи. Санкт-Петербург : Типография Меркушева, 1905. 414 с.
- От прямого народоправства к представительскому и от патриархальной монархии к парламентаризму : в 3 т. Москва : Типография Сытина, 1906.
- Общее учение о государстве. Санкт-Петербург : Типография И. Трофимова, 1909. 214 с.
- Происхождение семьи, рода, племени, собственности, государства и религии // Итоги науки в теории и практике : в 12 т. Москва : Мир, 1914. Т. 10. С. 3–213.
Література
- Сафронов Б. Г. Ковалевский как социолог. Москва : Московский университет, 1960. 263 с.
- Емельянов Ю. Н. Библиография трудов М. М. Ковалевского // История и историки. Историографический ежегодник, 1980. Москва : Наука, 1984. С. 298–337.
- Медушевский А. Н. История русской социологии. Москва : Высшая школа, 1993. 317 с.
- Білодід В. Ковалевський Максим Максимович // Філософська думка в Україні. Київ : Пульсари, 2002. С. 97–99.
- Рахманов О. А., Бульбенюк С. С., Манелюк Ю. М. Історія соціології : в 2 кн. Київ : Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана, 2017.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Юрко О. С. Ковалевський, Максим Максимович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Ковалевський, Максим Максимович (дата звернення: 2.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 16.03.2023
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
