Березіль (театр)
Березі́ль ― філософський театр Леся Курбаса, що найповніше втілив його світоглядні, режисерські та етичні ідеї. Засновано 1922 в м. Києві. 1926–1933 працював у м. Харкові, Україна.
_%D0%92%D0%A3%D0%95.jpg){kind=small}
Зміст
Історична довідка
Виникнення
Лесь Курбас у березні 1922 започаткував роботу мистецького об’єднання «Березіль» (МОБ). Назву пов’язують з місяцем створення театру. Творчий колектив нараховував 250 осіб. Об’єднання складалося з системи майстерень: перша ― експериментальна, четверта — власне театр «Березіль». Театральні майстерні-філії були в містах Білій Церкві, Борисполі, Умані, Одесі.
Очолювала МОБ режисерська колегія з трьома секціями: лабораторною, шкільною і постановною. Діяла Літературна студія (70 учасників). Було заплановано відкрити Театральний музей.
Художнім оформленням опікувався В. Меллер, музичною частиною ― музикознавець, композитор А. Буцький (1892–1965; тепер Російська Федерація), хореографічною — Н. Шуварська (дати й місця народження та смерті невідомі).
Етапи розвитку
Перший етап «Березолю» (Київ, 1922–1926) — театр політичний. Позначений зсувом акцентів з політичного, революційного моменту до психологічного, соціального, різних форм «відчуження». Другий етап розпочався з переводом «Березолю» як найкращого театру республіки в столицю м. Харків. Цей період (1926–1933) означено як театр філософський.
Характеристика
Стратегічний функціонал театру (особливо періоду існування МОБ) тяжів до суб’єктності академії. Було закладено всі напрями театральної інфраструктури: драматичний театр, опера, оперета, кабаре, ревю, театр для дітей, сільський театр, польський, німецький театри та ін. Втілено науковий супровід: соціологічні опитування й аналіз, психологічні досліди тощо. Лесь Курбас посилав своїх акторів вивчати психологію, біологію, психоаналіз, культурну антропологію.
Безпосередньо театральний досвід з усіма його новаторськими імплікаціями втілювався у вистави і розпрацювання теорії образного «перетворення», розпочатої ще в часи Молодого театру (1916–1919).
На базі ідеї ритму як фундаментальної антропної енергії вітальності Лесь Курбас створив формулу актора ― «розумного Арлекіна» ― інтелектуала, здатного до трагікомічної буфонади, парадоксу, ексцентрики, перетворень із залученням усіх видів художніх тропів.
Приміщення
У м. Києві МОБ відкрився Літературною студією на вул. Хрещатик, 38. Діяв у приміщенні театру «Пел-Мел» (Хрещатик, 29). Зокрема, саме там було відкрито Театральний музей (1923). Гуртожиток МОБу був на вул. Левашовській (тепер Шовковична; точна адреса невідома). З 1924 і до переїзду в м. Харків МОБ працювало у приміщенні театру «Соловцов» (Миколаївська площа, 3). Сцену у стилі конструктивізму перебудував В. Меллер.
У м. Харкові театр працював у будівлі сучасного Українського академічного драматичного театру ім. Т.Г. Шевченка (вул. Сумська, 9).
Постаті
У «Березолі» працювали актори А. Бучма, М. Крушельницький, Й. Гірняк, Лесь Сердюк, В. Чистякова, Н. Ужвій, режисери Ф. Лопатинський, Б. Тягно (1904–1964; тепер Україна), В. Василько, Я. Бортник та ін.
Вистави
«Газ» Г. Кайзера (1923) ― класика театрального експресіонізму; етичну основу вистави активно трансформовано до руссоїстських ідей, проти підступності машинної цивілізації, за «природні» засади суспільства. Критика звинуватила виставу в толстовстві.
Пʼєса «Джиммі Ґіггінс» за Е. Б. Сінклером (1923) стала лабораторією нової мови: уперше в театрі мультифункціонально використовували не так фактуру екрану (що переважало у виставах цього періоду С. М. Ейзенштейна і В. Е. Мейєрхольда), як поетику кінематографа і його монтажний принцип. Лесь Курбас синтезував «диктатуру факту» (за Д. Вертовим) і елементи ігрового кіно. Було знято спеціальний фільм із головним персонажем (Джиммі зіграв А. Бучма), який входив у тканину вистави, надаючи їй можливості «великих планів», нової експресії, оригінальних варіацій кіно-театрального простору. Новацією стала й одна з перших у театрі спроб знайти адекватну сценічну мову для межових станів свідомості, зокрема, для підсвідомого. Уперше на сцені внутрішній світ персонажа матеріалізувався через потік свідомості. Логіка художнього аналізу Леся Курбаса відтворювала феноменологію спасіння душі. Театральний феномен синхронізувався з авангардною європейською прозою «потоку свідомості» («Улісс» Дж. Джойса, 1922).
Новації Леся Курбаса надали можливість українському театру й культурі динамічно вписатися в контекст Європи, її художні смисли та картини світу.
Художньою кульмінацією українського модерного театру, його філософською версією, стали вистави, які створив творчий тріумвірат: режисер Лесь Курбас ― драматург М. Куліш ― сценарист В. Меллер: «Народний Малахій» (1928), «Мина Мазайло» (1929), «Маклена Граса» (1933). Оформилася на практиці курбасівська теорія «образного перетворення», яку він не завершив. Її реконструкція за виставами засвідчила домінування нелінійного ігрового ресурсу на базі художніх тропів ― метафори, символу, асоціації, парадоксу, зрушення смислів. Еволюція перетворення відбувалася від точкового перетворення (окрема метафора мізансцени, жесту, ролі) ― до перетворення, яким могла стати вистава загалом, згенерувавши подеколи смисли політико-соціальних контекстів.
Малахій із «Народного Малахія» ― Дон Кіхот і «Гамлет з вулиці Міщанської», «народний пророк», який запропонував замість «червоної» або «білої» «голубу реформу» людства і який пройшов через пекло і божевільню. Його історія стала художнім діагнозом суспільству, що розлюднювалося, втрачало людину і стрімко прямувало до тоталітаризму. Під машкарою філософської іронії Лесь Курбас недвозначно змоделював універсум народної трагедії. За міжнародними оцінками «Народний Малахій» входить до ста найкращих вистав 20 ст.
Кінець 1920-х відзначився в Україні спалахом національної самосвідомості. Гостро встала проблема національної ідентифікації. Ексцентрична «драма маргінесу» комедія «Мина Мазайло» з Й. Гірняком, що в ролі Мини феєрично перетворювався на десятки персонажів різних статусних сходинок, ― запропонувала актуальні трансформи «національної» ідеї.
Вистава «Диктатура» за І. Микитенком (1930) ― приклад рішучої, послідовної деструкції як основи режисерської драматургії. Перетворення драми на вокально-речитативне дійство (оперу, 400 сторінок партитури) як на інструмент відчуження смислів ― зрушило експресивні смисли вистави, надавши мотивам дій персонажів право на «інакомислення» та «інакомовлення». Принцип деструкцій і диспропорцій діяв по всьому естетичному спектру: від звукоряду вистави, її предметного середовища ― до її підтекстів, здобуваючи принципово нові значення подій, непередбачені першоджерелом. Цей новаторський експеримент ― в українському театрі явище унікальне.
Лесь Курбас і М. Куліш у співпраці з В. Меллером та найкращими силами «Березоля» вирішили останній шедевр ― «Маклену Грасу» у жанрі своєрідного фантастичного реалізму. Це вистава про деформацію логіки розвитку світу, у якому вторинні цінності ― гроші та кастові («партійні», кланові) інтереси вбивають людську індивідуальність, її свободу і відчужують дух. Вигнання мистецтва на смітник, на маргінеси історії ― музикант і філософ Падур із протесту до диктатури живе в собачій буді на краю ойкумени, ― стало знаком, передвісником апокаліпсису. Сутність авангардизму 20 ст. промовляла через Падура свої найважливіші формули. Уперше прозвучала тема голодомору 1932–1933. Спектакль тяжів до жанру філософської трагікомедії і був генетично повʼязаний з «іронічною трагедією» «Народний Малахій». Лесь Курбас досяг довершеності режисерського письма, продемонструвавши вибуховий потік художньо-естетичних новацій. Тут була й дияволіада всесвітнього дефілею жебраків і калік у стилі «химерної» естетики українського бароко та моторошних видінь Гої, і класичні філософські новели Т. Падури (1801–1871; тепер Україна) ― А. Крушельницького. Спостерігаємо перетворення жебрацтва на «жанр мистецтва», і похмурий гільйотиновий «театр у театрі», де режисером був Зброжек, що репетирував власне ― реальне, не вигадане ― вбивство; і «розпад свідомості» Маклени, співмірний із розпадом Всесвіту.
Фантастичний реалізм Леся Курбаса перегукувався з основами гоголівської поетики й елементами барокового химеричного українського роману. «Березіль» послідовно моделював кризу суспільної свідомості.
Додатково
У першому номері журналу «Барикади театру» (1923), який 1923–1924 видавав Курбас, зафіксовано епіграф нового театру — фрагмент вірша Б. М. Б’єрнсона (у перекладі з норвезької Курбаса): «Я обираю Березіль / Він рушить все старе / Прокладає дорогу новому…».
1970 театрознавець Н. Корнієнко уперше фундаментально дослідила діяльність театру «Березіль» та режисури Леся Курбаса, що відображено в її дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата мистецтвознавства. Текст дисертації став основою монографії «Режисерське мистецтво Леся Курбаса. Реконструкція (1887–1937)» (рос. «Режиссерское искусство Леся Курбаса. Реконструкция (1887–1937)», яку опубліковано 2005.
Цитати
«Березіль не догма, хоч вміщає в себе і догматиків. Березіль рух, і коли він ним перестане бути ― заперечить своїй назві ― взагалі перестане існувати. Він вільна асоціація на динамічних гаслах. Він процес. І він не в театрі тільки, навіть не в мистецтві ― а в культурі, в житті... Березіль проти академізму, проти естетства і проти безграмотності. Березіль проти всякої флегматичності і сонливості. Проти культури «стріхи» і важких чобіт. Проти вузького індивідуалізму, що ховається від життя. Березіль за активність, за організованість, за темп, за американізацію, за останнє слово науки, за сучасність. Скептиків — в шию!»
Цит. за: Лесь Курбас. Березіль // Барикади театру. 1923. № 1. С. 1–2. URL: http:openkurbas.org/wp-content/uploads/2021/11/4.-BARIKADI-TEATRU-1.pdf
Джерела
- Лесь Курбас. Спогади сучасників. Київ : Мистецтво, 1969. 412 с.
- Гірняк Й. Спомини. Нью-Йорк : Сучасність, 1982. 487 с.
- Курбас Л. Березіль. Із творчої спадщини / Упоряд. М. Лабінський. Київ : Дніпро, 1988. 518 с.
- Лесь Курбас: Статьи и воспоминания о Лесе Курбасе. Литературное наследие / Сост. М. Лабинский, Л. Танюк. Москва : Искусство, 1988. 463 с.
- Курбас Л. Молодий театр / Упоряд. М. Лабінський. Київ : Мистецтво, 1991. 320 с.
- Курбас Л. Філософія театру / Упоряд. М. Лабінський. Київ : Основи, 2001. 917 с.
- Гірняк Й. Спомини. Харків : Видавець Олександр Савчук, 2022. 512 с.
Література
- Ревуцький В. Нескорені березільці. Нью-Йорк : Об’єднання Українських Письменників «Слово», 1985. 201 с.
- Волицька I. Театральна юність Леся Курбаса. Львів : Інститут народознавства НАН України, 1995. 152 с.
- Ukraine, Theatre: 1920–1990 // The World Encyclopedia of Contemporary Theatre : in 6 vol. London; New York : Routledge, 2001. Vol. 1. 1072 p.
- Корниенко Н. Н. Режиссерское искусство Леся Курбаса. Реконструкция (1887–1937). Киев : Государственный центр театрального искусства им. Леся Курбаса, 2005. 393 с.
- Корнiєнко Н. Лесь Курбас: репетиція майбутнього. Київ : Либідь, 2007. 336 с.
- Курбасівські читання. № 2: (до 120-річчя з дня народження Леся Курбаса). Київ : Національний Центр театрального мистецтва ім. Леся Курбаса, 2007. 286 с.
- Танюк Л. Мар’ян Крушельницький, або Школа образного перетворення, заповідана від Леся Курбаса. Київ : Либідь, 2007. 360 с.
- Танюк Л. Талан і талант Леся Курбаса. Київ : [б. в.], 2007. 44 с.
- Kornienko N. Les Kurbas and the Spiritual Foundations of the Ukrainian Avant-garde // Modernism in Kyiv. Jubilant Experimentation. Toronto; Buffalo; London : University of Toronto Press, 2010. 666 p.
- Курбасівські читання № 7. Київ : Національний Центр театрального мистецтва ім. Леся Курбаса, 2012. 286 с.
- Єрмакова Н. Березільська культура: Історія, досвід. Київ : Фенікс, 2012. 512 с.
- Корнієнко Н. Нелінійне театро(мистецтво)знавство: постнекласичний ландшафт. Від Фауста до Протея. Київ : Альтерпрес, 2013. 264 с.
- Osterreichische und Ukrainische Literatur und Kunst. Kontakte und Kontexte in Moderne und Avantgarde. Frankfurt am Main : Peter Lang, 2016. 276 p.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Корнієнко Н. М. Березіль (театр) // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Березіль (театр) (дата звернення: 10.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 25.07.2023
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
