Бурачек, Микола Григорович
Бура́чек, Мико́ла Григо́рович (16.03.1871, с. Летичів, тепер Хмельницького району Хмельницької області, Україна — 12.08.1942, м. Харків, тепер Україна) — живописець, сценограф, мистецтвознавець, театрознавець, шевченкознавець, педагог, професор (з 1917), заслужений діяч мистецтв УРСР (з 1941).
|
Бурачек, Микола Григорович | |
|---|---|
| Народження | 16.03.1871 |
| Місце народження | Летичів |
| Смерть | 12.08.1942 |
| Місце смерті | Харків |
| Напрями діяльності | образотворче мистецтво |
Зміст
Життєпис
Народився у сім’ї міського поштмейстера.
1888 закінчив Кам’янець-Подільську чоловічу гімназію [малювання викладав І. Васьков (1814 — після 1889; Україна)]. Приєднався до місцевої трупи російської драми і став актором.
1888 вступив до Київського університету святого Володимира (тепер Київський національний університет імені Тараса Шевченка). Проте як учасник заворушень проти самодержавства зазнав переслідувань, був виключений і висланий до Симбірської губернії (тепер РФ).
Після повернення із заслання проживав у м. Києві. Працював (ймовірно, наприкінці 1890-х) у рисувальній школі М. Мурашка під керівництвом М. Пимоненка, Х. Платонова (1842; тепер РФ — 1907; тепер Україна).
Співпрацював 1888–1905 з антрепренерами. Писав оповідання і рецензії для газет «Київська думка» (рос. «Киевская мысль»), «Ехо» (рос. «Эхо»).
1905–1910 навчався у Краківській академії образотворчих мистецтв (тепер Академія образотворчих мистецтв імені Яна Матейка) у майстерні Я. Станіславського, Ф. Рушиця (1870–1936; тепер Білорусь).
1907 одружився з актрисою О. Тимофієвою.
1910–1912 навчався і працював у м. Парижі. Бурачек відвідував клас А. Матісса. Згодом перейшов до класу М. Дені в приватну академію П. Рансона. 1905–1917 брав участь у художніх виставках, зокрема Першій всеукраїнській виставці «Товариства прихильників української літератури, науки і штуки» у м. Львові (1905).
Повернувся з родиною до м. Києва 1912. Був членом літературно-мистецького об’єднання «Гурток дев’яти» (1915–1917), до якого входили: Лесь Курбас, Ю. Михайлів, Г. Нарбут, М. Семенко, П. Тичина та інші. Викладав курс мімодрами (див. Пантоміма) у Музично-драматичній школі М. Лисенка (від 1934 не існує) в м. Києві (1915–1917). Був членом Комітету Центральної Ради по утворенню Національного українського театру (1917). Один із засновників і перших професорів (1917–1921), виконувач обов’язків ректора (1921) Української академії мистецтв (тепер Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури).
1918 працював сценографом Державного народного театру у м. Києві (діяв 1918–1922), викладачем Київського інституту театрального мистецтва (1918–1921; тепер Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені І. К. Карпенка-Карого).
1921–1925 проживав на Уманщині (тепер Черкаська область), де викладав у школах малювання, працював режисером і художником у провінційних театрах.
1925–1942 жив у м. Харкові. Директор Харківського художнього технікуму (1925; тепер Харківська державна академія дизайну і мистецтв), очолював театрально-декораційну майстерню та вів заняття зі станкового живопису.
1926–1929 очолював Центральне бюро працівників мистецтв у м. Харкові. Один із засновників Асоціації революційного мистецтва України (АРМУ), член Об’єднання сучасних митців України (ОСМУ), член Шевченківського комітету, Комітету з увічнення пам’яті М. Коцюбинського, бюро Комітету охорони пам’ятників культури. Брав участь в організації, комплектуванні та розробці експозиції музею Т. Шевченка, увійшов до складу Комітету для упорядкування його могили (1926). Виступав зі спогадами-доповідями про М. Коцюбинського та Г. Нарбута.
1927 — професор Харківського художнього інституту (тепер Харківська державна академія дизайну і мистецтв).
Видав монографію «Великий народний художник» (1939), присвячену Т. Шевченку.
Персональна виставка творів Бурачека відбулася 1936 (найповніше зібрання демонстрували 1941). Брав участь у Всесвітній виставці в м. Нью-Йорку (1939, США).
Помер в окупованому (див. Окупація) німцями м. Харкові, де й похований.
Творчість
Від 1890-х студіював пейзаж. Написав краєвиди України («Сутінки», 1890; «Кладовище взимку», 1897; «Садиба (Серпень)», «Над ставком», «Вечір на болоті», «На Дніпрі в сутінку», усі — 1898; «У Карпатах», «На Дону. Богучар», обидва — 1908; «На Воронежчині. Богучар», «Хата в Закопаному. Карпати», обидва — 1909; «Струмок у Карпатах», «Веселка», «На Поліссі. Вечір», «Давид-Городок. Полісся», «Зима. Алея в саду», «Сарай. Полудень», усі — 1910; «Навесні», 1910-ті) та Франції («Париж. Зима»; 1911). Мав особливий підхід до написання твору: прописував роботу мастихіном (художнім шпателем), потім технічно «продряпував» кольорові плями. Створював додатковий ефект, коли колір картону виступав як колір у контексті кольорової плями. Картон часто використовував як імпрематуру (від. італ. imprimatur — перший шар фарби). Композицію пейзажу суцільно пророблював мазками різної заглибленості, внаслідок чого їхні рельєфи природно відбивали кут заломлення сонячних променів. Від 1908 у творах виробилася «крапкова» манера, або манера роздільного письма.
На початковій стадії творчості проглядалися риси постімпресіонізму, згодом відбувся перехід до імпресіонізму. Знайомство Бурачека з полотнами майстрів імпресіонізму збагатило його палітру. Дворічне перебування у м. Парижі сприяло удосконаленню манери художника. Його живопис став декоративнішим, точнішим, легшим.
Досвід європейського імпресіонізму Бурачек інтерпретував на національному культурному ґрунті: в його творчості відображено модель та глибину колоризму українського імпресіонізму. В окремих творах помітна перехідна стадія до постімпресіонізму та реалізму.
Тривалий час працював над полотнами «Палац» (1910–1918), «Узимку. Київ» (1912–1920).
Теми сільської природи стали провідними: «Діти. Пляж» (1912), «На городі» (1913), «Соняшники» (1914), «Луки» (1915), «Клуні», «Хата» (обидва — 1916), «Березень», «Соняшники», «Зима» (усі — 1917), «Межигір’я», «Сад узимку. Погребище», «Яблуні взимку. Дзюньків», «У серпні. Погребище», «Ставок. Погребище», «Вечір біля ставка. Погребище», «Місячний вечір. Дзюньків», «Старовинна церква. Дзюньків» (усі — 1922), «Будяки» (1928), «Вечір на кар’єрі коло Саборова», «Хуртовина» (обидва — 1931).
Роботи Бурачека 1930-х (виняток становлять декілька етюдів, виконаних у манері імпресіонізму) позначені рисами, характерними для соціалістичного реалізму. Догматичність цієї доктрини згубно впливала на творчі імпульси митця: він не міг вільно сповідувати естетичні ідеали духовності, краси і величі рідної землі у цей період.
Оформив вистави: «По дорозі в казку» Олександра Олеся (1918), «Маруся Чурай» за однойменною п’єсою М. Старицького (1935), «Дай серцю волю, заведе в неволю» М. Кропивницького, «Сорочинський ярмарок» М. Старицького за М. Гоголем (обидві — 1936), «Наймичка» (1937–1938) І. Карпенка-Карого тощо.
Серед станкових творів останніх років — «Дорога в околицях Святогірська», «Дорога до колгоспу» (обидва — 1937), «Реве та стогне Дніпр широкий (Причинна)» (1941).
Першим атрибутував мистецький доробок Т. Шевченка-живописця, підготував хронологію його живописної та графічної спадщини.
Картини Бурачека експонують у музеях міст Дніпра, Донецька, Києва, Львова, Одеси, Полтави, Харкова.
Нагороди та визнання
Професор (з 1917).
Заслужений діяч мистецтв УРСР (з 1941).
Додатково
Бурачеки проживали на півдні м. Парижа, на лівому березі р. Сени за адресою Бульвар Монпарнас, 43.
12.08.1911 народився син Борис-Жермен. За два місяці до цього померла старша донька Алла, що вплинуло на творчість художника.
Цитата
Бурачек М.: «Мене часто називали імпресіоністом, але я тільки пленерист, хоч не цураюся деяких набутків імпресіонізму».
Цит. за: Бурачек М. Секрет творчості // Образотворче мистецтво. 1941. № 3. С. 11–14.
Праці
- Моє життя. Київ : Мистецтво, 1937. 82 с.
- Великий народний художник. Харків : Мистецтво, 1939. 128 с.
- Секрет творчості // Образотворче мистецтво. 1941. № 3. С. 11–14.
Література
- Дюженко Ю. Микола Бурачек. Київ : Мистецтво, 1967. 87 с.
- Абліцов В. Ностальгія. Львів : Світ, 2003. 184 с.
- Дерегус М. Талант. Київ : [б. в.], 2004. 162 с.
- Петрашик В. Микола Бурачек: портрет на тлі епохи. Київ : Сіті прес компані, 2014. 176 с.
- Петрашик В. Микола Бурачек і Українська академія мистецтв (до 150-річчя від дня народження мистця) // Образотворче мистецтво. 2021. № 4. С. 12–14.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Бурачек, Микола Григорович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Бурачек, Микола Григорович (дата звернення: 11.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 05.07.2023
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
