Чернігів
Черні́гів — місто, адміністративний центр Чернігівської області та Чернігівського району України, місто-герой України (з 2022).
|
Чернігів | |
|---|---|
| Країна | Україна |
| Область | Чернігівська область |
| Чисельність населення (тис.осіб) | 285 |
| Територія (кв.км.) | 79 |
| Уродженці | Вербицький, Микола Андрійович, Ганцов, Всеволод Михайлович, Щирський, Іван, Вороний, Микола Кіндратович, Федоров, Олексій Федорович |
Зміст
Географічне положення
Розташоване в північній частині України, у місці злиття річок Десни (притока Дніпра) і Стрижня (притока Десни) на Придніпровській низовині, у природній зоні українського Полісся.
Відстань до м. Києва залізницею 209 км, автошляхом 141 км.
Найближчі обласні центри — Черкаси, Полтава, Суми.
Територія — близько 79 км2.
Адміністративно поділене на 2 райони — Деснянський та Новозаводський.
Історична довідка
Найдавніше поселення на землях сучасного Чернігова над річкою Стрижень з’явилося понад 3 тис. років тому. Його відносять до тшинецького культурного кола (див. Тшинецька культура) доби бронзи. Також у межах міста зафіксовані поселення київської, колочинської, волинцевської та роменської культури (середина 2-ї половини 1 тис.).
Період Давньої Русі
Згідно з літописними свідченнями, наприкінці 9 ст. київський князь Олег приєднав сіверян і Подесення (землі в сточищі р. Десни) до Руської держави. У першій літописній згадці (договір Русі з Візантією 907) Чернігів представлено як друге місто в країні після Києва.
У середині 10 ст. про Чернігів як місто згадував візантійський імператор Костянтин VII Багрянородний у трактаті «Про управління імперією».
За матеріалами археологічних розкопок, потужні укріплення дитинця було зведено в середині 10 ст. на плато, в місці злиття річок Десни та Стрижня, на території поселення, яке існувало в 9 — на початку 10 ст. Чернігівський дитинець займав площу 16 га. Був центральною укріпленою частиною міста. Не менш потужними укріпленнями в 2-й половині 10 ст. було захищено Окольний град (площею 40 га), що складався з кварталів простого люду, торговельного майдану, церков і монастирів.
Чернігів був одним із найбільш розвинених міст, центром великого регіону, населеним впливовою ранньофеодальною знаттю. Це підтверджують, зокрема, численні кургани на території сучасного Чернігова. Серед них вирізняється болдиногірська група ― один із двох збережених у межах міста курганних некрополів часів Давньої Русі.
Розбудова дитинця пов’язана з чернігівським князем Мстиславом Володимировичем (бл. 983 ― 1036; тепер Україна), який став правити в Чернігові після перемоги над братом Ярославом Мудрим у Лиственській битві (1024). Унаслідок міжусобної боротьби брати поділили Русь по Дніпру. Мстислав отримав Чернігів із Лівобережжям. Щоб возвеличити місто, розпочав будівництво мурованого храму ― Спаського собору (де і був похований; 1036). Після смерті Мстислава Чернігів повернувся під київську владу.
За князювання Мстислава Володимировича розпочалося створення комплексу кам’яних споруд княжого двору на території дитинця (нині Вал). Успішно розвивалося муроване та дерев’яне будівництво, ремесла, внутрішня та міжнародна торгівля. Чернігівські ювеліри та зброярі були майстрами високої кваліфікації, зналися на таких техніках, як перегородчата емаль, філігрань, чернь.
Після смерті Ярослава Мудрого (1054) місто успадкував його син Святослав II Ярославич. Правив до 1076. Започаткував династію чернігівських князів Ольговичів, під владою яких місто перебувало понад 200 років. Святослав Ярославич залишив у спадок Єлецький Успенський монастир та Антонієві печери (див. також Троїцько-Іллінський монастир у Чернігові). У дитинці споруджено близько 10 мурованих будівель церковного та світського призначення.
Дитинець був політичним, військовим, адміністративним і церковним центром Чернігова й Чернігово-Сіверської землі до монголо-татарської навали 1239. Крім дитинця і Окольного града, до складу Чернігова входили Передгороддя та Поділ. Площа складала більш як 400 га, а населення — понад 25 тис. мешканців. Місто облямовувала чи не найбільша на той час мережа приміських поселень.
1239 монгольське військо зруйнувало Чернігів, винищило або забрало в полон населення. Монголо-татарська навала сповільнила розвиток міста більш як на століття. Утім, уже в 14 cт. Сіверська земля ввійшла до складу Великого князівства Литовського. Чернігів почав відроджуватися.
Козацький період
Після литовсько-московської війни (1500–1503) Чернігів перебував у складі Московської держави до 1518. Був містом-фортецею на межі двох князівств. 1604 містяни стали на бік Лжедмитрія І. 1610 місто було спалене в полум’ї польсько-московської війни (1609–1618) та більш як на 10 років стало практично безлюдним.
1618 Річ Посполита взяла Сіверську землю під свою владу. Утворилося Сіверське князівство (від 1635 — Чернігівське воєводство) зі столицею в м. Чернігові.
27.03.1623 привілеєм польського короля Сигізмунда ІІІ Чернігів отримав магдебурзьке право. Згодом — статус головного в Чернігівському воєводстві (1635). Зі здобуттям магдебурзького права в м. Чернігові почав діяти магістрат. Створено ремісничі цехи пекарів, кравців, кушнірів, шевців і ковалів. Межі міста швидко розширювалися. З’явилися церкви — католицька та унійна. 1646 унійний єпископ Кирило (Кирило Ставровецький (Транквіліон)) видав друком збірник релігійних творів «Перло многоцінне», започаткував друкарство.
1630 населення м. Чернігова становило понад 2 тис. осіб.
У період національно-визвольної війни українського народу 1648–1654 під проводом Б.-З. Хмельницького Чернігів став центром однойменного полку. Одним із головних політичних, економічних та культурних центрів козацької держави — Гетьманщини (до 1781).
1680 єпископ Лазар Баранович заснував друкарню, започаткував розвиток постійного друкарства на Лівобережжі. 1700 зусиллями Іоанна Тобольського було засновано Чернігівський колегіум.
Козацька старшина та духовенство сприяли відбудові давньоруських церков, у яких унікально поєднувалася давньоруська архітектура та бароко українське. Наприкінці 17 — на початку 18 ст. Чернігів возвеличили нові монументальні споруди — Свято-Троїцький собор, трапезна церква з дзвіницею Борисоглібського монастиря, Катерининська церква, кілька кам’яниць, зокрема палац П. Полуботка та будинок полкової канцелярії (див. Мазепи будинок у Чернігові). Значні кошти на будівництво церков надавав гетьман І. Мазепа. 1666 Чернігів населяло близько 3 тис. мешканців. Населення міста було майже етнічно однорідним.
Загрозу для дерев’яної забудови м. Чернігова становили пожежі (1718, 1719, 1723, 1742, 1746). Велика пожежа 1750 повністю випалила центральну частину міста.
У складі Російської імперії
Від 1782 м. Чернігів — осередок Чернігівського намісництва, 1797 — центр Малоросійської губернії, а від 1802 — Чернігівської губернії. 1785 Міська дума («шестигласна дума») перебрала управління містом. Магістрат було ліквідовано.
Протягом першої половини 19 ст. місто зазнало реконструкції. До середини 19 ст. мало 3 площі (Соборну, Красну, Олександрівську), 38 вулиць і провулків. Околиці обрамляли 4 передмістя. Чернігів зажив слави міста-саду.
У наступні десятиріччя міську інфраструктуру модернізовано. Відомі чернігівці ― міський голова В. Хижняков (1843–1917), історик, краєзнавець, археолог А. Верзилов (1867–1931), адвокат І. Шраг (1847–1919; усі ― тепер Україна) ― сприяли появі брукованих вулиць, електричного освітлення, водогону. Видатною подією стало відкриття вузькоколійки (1890-ті) до станції Крути (тепер в с. Пам’ятне Ніжинського р-ну Чернігівської області).
1897 в місті проживало 27 тис. осіб. Українці становили більш як третину населення. Дві інші третини складали росіяни та євреї.
На кінець 19 — початок 20 ст. основою економіки було дрібне виробництво, яке переважно зосереджувалося в майстернях (понад 180). Динамічно розвивалася сфера послуг — перукарні, пекарні, фото- і швейні майстерні, чоботарні тощо. Працювали готелі (15), магазини (понад 500). Значущим для роздрібного торгового обороту був літній Десятинний ярмарок. 1913 населення м. Чернігова становило близько 36 тис. осіб.
Національна революція
1917 Чернігів одним із перших визнав владу Центральної Ради та ввійшов до складу Української Народної Республіки. 01.02.1918 в місті вперше проголошено радянську владу. Протягом 1918–1919 політична влада в місті змінювалася кілька разів. Міська дума підтримувала українські уряди. 1919 Чернігів знову захопили червоні війська, після чого остаточно було встановлено радянську владу.
Населення за час революційних подій скоротилося на 6 тис. осіб.
Радянський період
У 2-й половині 1920-х у Чернігові з’явилося залізничне сполучення. Протягом наступного десятиріччя збільшилася кількість підприємств. Серед найбільших — фабрика музичних інструментів. Працювали чавунно-ливарний, горілчаний, пивоварний, цегельний, лісопильний, свічний заводи тощо. 1925 місто стало центром Чернігівської округи й Чернігівського району в її складі, 1930–1932 — центр району республіканського підпорядкування, а 1932 — обласним центром Української Соціалістичної Радянської Республіки.
Населення зросло і станом на 1941 становило понад 70 тис. осіб.
За час Великого терору в СРСР 1937–1938 було репресовано понад 1 тис. чернігівців.
1941–1943 Чернігів окупували німецькі війська (див. Друга світова війна). Унаслідок масованих бомбардувань гітлерівської авіації (1941) центральну частину міста та промзону було спалено. Відбувалися постійні розстріли населення, зокрема 1941 ― євреїв. Містян відправляли на примусові роботи до Німеччини. У результаті воєнних дій інфраструктуру Чернігова було зруйновано, близько 50 промислових споруд знищено повністю, ще понад 50 ― частково. Утрачено більш як 70 % житлових будинків. Повоєнне населення міста становило близько 11 тис. осіб. Надзвичайна державна комісія визнала Чернігів одним із найбільш зруйнованих міст у країні.
На початок 1950 відновлено 89 % знищеної житлової площі. Уведено в дію 14 шкіл, 13 адміністративних будівель, відновлено кінотеатр, будинок культури, збудовано новий залізничний вокзал за проектом архітектора Г. Гранаткіна (1913; тепер Російська Федерація ― 1990; тепер Україна), залізничний міст через Десну.
Упродовж 1950–1955 перебудовано центр міста, з’явилися нові квартали та вулиці, сучасні паркові зони. Театр ім. Т. Г. Шевченка 1959 зустрів глядача в новій будівлі, яку спроектували архітектори С. Фрідлін та С. Тутученко (1913; тепер Російська Федерація ― 1994; Україна).
1960–1970 місто було одним із найбільших індустріальних і культурно-історичних урбаністичних осередків українського Полісся. 1961 введено в експлуатацію першу турбіну Чернігівської ТЕЦ. Зростання промисловості спричинило збільшення кількості населення до 240 тис. осіб (1979, оцінка). 1975 розпочав роботу торговий центр «Дружба», 1981 зведено готельно-ресторанний комплекс «Градецький», 1984 — кінотеатр «Перемога», видавничо-поліграфічний комплекс «Десна».
Активно розвивалася мережа закладів освіти та культури. Чернігівське вище військове авіаційне училище льотчиків (1951–1996) випустило понад 6 тис. льотчиків, 11 з них — космонавти. 1989 населення Чернігова становило близько 300 тис. осіб.
У 1990-ті м. Чернігів — великий промисловий центр Полісся з розвиненою промисловістю, транспортною системою, будівельною індустрією. Визнане найбільш екологічним в Україні.
1986 на Чорнобильській АЕС (ЧАЕС; відстань від Чернігова — 80 км) сталася найбільша в історії людства техногенна катастрофа. Мешканців міста — пожежників, лікарів, правоохоронців, військовослужбовців, будівельників — було мобілізовано на ліквідацію наслідків аварії. Багато з них втратили здоров’я і життя через радіоактивне зараження. Станом на 2020 в місті проживали 7 123 особи, що постраждали від радіоактивних речовин. Громадська організація «Союз інвалідів Чорнобиля» опікується ліквідаторами наслідків аварії на ЧАЕС, сім’ями померлих чорнобильців. У пам’ять про загальнонаціональну трагедію на Алеї героїв встановлено пам’ятний знак «Жертвам Чорнобильської катастрофи» (1996). Радіоактивне забруднення оминуло місто.
На початку 2022 Чернігів було вдруге визнано екологічно найчистішим містом України.
Чернігів у російсько-українській війні
У перші дні повномасштабного вторгнення Російської Федерації в Україну Чернігів потрапив під обстріли російських військ. Майже місяць місто перебувало в напівоточенні. Окупанти обстрілювали житлові райони, будівлі в центрі міста, об’єкти інфраструктури. З ракетних систем залпового вогню «Град» розстріляно мікрорайон Масани та проспект Миру. Пошкоджено Чернігівський літературно-меморіальний музей-заповідник Михайла Коцюбинського, Чернігівський обласний художній музей імені Григорія Галагана, будівлю Дворянського земельного банку, завдано шкоди Єлецькому Успенському монастирю. 500-кілограмовими бомбами напівзруйновано будинок В. Тарновського, у якому було розміщено обласну бібліотеку для юнацтва. Зруйновано готель «Україна» і корпус Національного університету «Чернігівська політехніка». Бомбардування зазнала Чернігівська районна лікарня з пологовим та ковідним відділеннями. Повністю знищено архів обласного управління СБУ з матеріалами слідчих справ доби Великого терору 1937–1938 в СРСР.
Російська авіація атакувала школи й дитсадки. Місто залишилося без світла, опалення, води та зв’язку. На житлові будинки скидали важкі бомби, призначені для фортифікаційних споруд, а також кілька некерованих авіабомб ФАБ-500. Значних руйнувань зазнали передмістя Чернігова.
Наприкінці березня росіяни підірвали мости, зокрема міст через р. Десну, який сполучав Чернігів зі столицею. 04.04.2022 автомобільне сполучення з Києвом було налагоджено трасою через смт Гончарівське.
Станом на 29.04.2022 місто знищене на 70 %. Зруйновано 27 із 34 шкіл та 37 із 52 дитячих дошкільних закладів, 3 з 4 лікарень.
Після евакуації населення міста зменшилося втричі — від 285–290 до 80–95 тис. осіб. Загинули близько 700 осіб: цивільних і військових. Відомо про 68 дітей, що постраждали від агресивних дій військ Російської Федерації.
Чернігів став містом-фортецею на шляху окупаційних військ до столиці Києва, зупинивши просування ворога до столиці.
Указом Президента України В. Зеленського від 06.03.2022 м. Чернігову присвоєно почесну відзнаку «Місто-герой України».
Населення
Загальна кількість населення (2022, оцінка) — близько 285 тис. осіб; густота — 3 726 осіб/км2; упродовж 2018–2020 скоротилася на 4 165 осіб або на 1,4 %. Питома вага працездатного населення має тенденцію до зменшення і коливається на рівні 65–63 %. Загальна кількість населення, задіяного на підприємствах, в установах, організаціях усіх форм власності та господарювання, станом на 01.01.2021 становила 70 286 осіб або 40–42 % від загальної кількості працездатних містян.
Склад населення за етнічними групами (2015, перепис): українці (86 %), росіяни (10 %), білоруси (1 %), євреї (0,12 %), вірмени (0,08 %), цигани (0,06 %) та інші.
За релігійними групами (2000, опитування): християни (37 %), мусульмани (24 %), юдеї (12 %), інших конфесій (9 %), не належать до жодної релігії (8 %).
За віковими групами (2021, оцінка): до 17 років — 16,3 %, 18–64 роки — 65 %, 65 і більше — 18,6 %. За статевими групами (2021, оцінка): жінки (53 %), чоловіки (47 %).
Українську мову вважали рідною (2001, перепис) 74 % жителів, російську — 24 %.
2018 в Чернігові спостережено природне скорочення населення (–5,1 на 1000 наявного населення), коефіцієнт народжуваності становив 7,4, а коефіцієнт смертності — 12,5.
Регіон є найстарішим серед областей України. Середній вік жителів становить 42 роки. Це найвищий показник в Україні.
Клімат
Клімат континентальний, прохолодно помірний.
Середня температура січня — –6 °С, липня — +19 °С.
Середньорічна кількість опадів — 550–660 мм. Найбільше опадів випадає в липні, у середньому близько 90 мм.
Господарство
Промисловість
У багатогалузевій спеціалізації міста домінують харчова промисловість (27,9 %) та машинобудування (10 %). Господарський комплекс представлений майже 10,4 тис. суб’єктів господарювання різних форм власності, Із них 3,8 тис. (майже 40 %) — підприємства переробної промисловості, машинобудування, оптової та роздрібної торгівлі. Переробну промисловість представляє 971 підприємство. Серед них найбільші — ТОВ «ЧАЗ», ТОВ «Сівертекс», ТОВ «ДП «Завод Рапід», АТ «Будіндустрія». У добувній промисловості функціонує 27 підприємств різних форм власності (ДП «Чернігівторф», КП «Надра Чернігівщини», ТОВ «Північ Будресурс», ТОВ «ДП Чернігів Екоінвест»).
Основними підприємствами з виробництва харчової продукції є «Чернігівська броварня» (безбалансова філія ПРАТ «АБІНБЕВ ЕФЕС УКРАЇНА»; виробник і постачальник пива); ТОВ «Торговий дім "Чернігівський"» (виробник м’ясної продукції, оптова торгівля м’ясом та м’ясними продуктами; постачає продукцiю населенню міст Чернiгова, Києва, Чернiгiвської та Київської областей); ПАТ «Чернігівський молокозавод» (виробництво молока, кисломолочних продуктів, сметани, йогуртів, сирів; повністю забезпечує себе сировиною, надлишок молока продає іншим виробникам); ПАТ «Чернігівська кондитерська фабрика «Стріла» (більш як 170 видів солодощів; експортує в Казахстан, Грузію, Молдову, Азербайджан, Киргизію); ПрАТ «Млибор» (виробництво і складування продуктів борошномельно-круп’яної промисловості) тощо.
Провідні підприємства галузі легкої промисловості представлені ТОВ «Чернігіввовна-плюс» (первинна обробка вовни); ПрАТ «Камвольно-суконна компанія «Чексіл» (переробка вовни; виробництво камвольно-суконних тканин для пошиття одягу); ПрАТ «ВТП художніх виробів «Ярославна» (виробництво постільної та кухонної білизни, скатертин і серветок із художньою вишивкою, обрядових рушників, вишитих жіночих і чоловічих костюмів, сорочок, державних прапорів, вимпелів); ПрАТ «Чернігівська швейна фабрика «Елегант» (спеціалізується на випуску чоловічого, жіночого та дитячого одягу; якість товарів визнано в Польщі, Франції, Німеччині, Швеції тощо); ПрАТ «Чернігівська взуттєва фабрика «Берегиня» (лідер із виробництва дитячого взуття в Україні) тощо.
Галузь машинобудування репрезентують 10 підприємств. Провідними є ПрАТ «Завод металоконструкцій та металооснастки», ПрАТ «Чернігівський механічний завод», Чернігівське колективне підприємство «Пожтехніка», ПрАТ «ЧеЗаРа» (виробництво радіоапаратури, продукції космічного призначення, спецтехнік), ПрАТ «Чернігівський РМК», ТОВ «Український кардан» тощо.
У виробничій галузі будівельних матеріалів працюють ТОВ «Склоплюс» (основна продукція — склопакети, дзеркала, вироби зі скла); ПрАТ «Чернігівський цегельний завод № 3»; ПП «Ростбуд» (залізобетонні, бетонні та металеві вироби); ПАТ «Будіндустрія» тощо.
КЕП «Чернігівська ТЕЦ» ТОВ фірми «Тех Нова» та КП «Чернігівводоканал» виробляють і розподіляють електроенергію та воду.
Спеціалізація регіону в хімічній промисловості — це мийні засоби, мило шампуні — ТОВ «Мейнпак»; виробництво тари та упаковки з пластмас — ТОВ «Пласт-Бокс Україна». Виготовлення кордових тканин, які використовують у шинній промисловості — ВАТ «Чернігівське Хімволокно» (одне з провідних хімічних підприємств в Україні).
Целюлозно-паперове та поліграфічне виробництво представлене ПАТ «Чернігівська картонажно-поліграфічна фабрика» (картонажна тара та бланкова продукція); ПАТ «Поліграфічно-видавничий комплекс «Десна» (випуск книжкової та журнальної продукції, брошур); ПАТ «Рекламний комбінат» тощо.
В агропромисловому комплексі станом на 01.01.2021 функціонувало 206 підприємств сільського, лісового та рибного господарства, найбільш потужні: КП «Чернігівоблагроліс», СТОВ «Олстас-Льон», ТОВ «Агростар+», ТОВ «Чернігів Агро МТС», ТОВ «Грано Холдинг».
Сфера послуг
У галузях оптової та роздрібної торгівлі, ремонту автотранспорту (2001, оцінка) працювало 2790 суб’єктів господарювання (ТОВ «Альянс маркет», ТОВ «АТБА Маркет», TOB «Торнадо-Ре», TOB «Коллар Компані», ПрАТ «Насіння Чернігівщини» тощо). 61 % від роздрібного товарообігу міста припадає на українського виробника. Наближеність до столиці і можливість залучити різні види транспорту (автомобільний, залізничний, водний) сприяла розвитку туризму. Станом на кінець 2019 в області функціонувало 57 готелів та аналогічних місць розміщення мандрівників, 26 баз відпочинку, 36 садиб сільського зеленого туризму, 4 туристично-інформаційні центри, 15 із них (26,3 % від загальної кількості) — у Чернігівському районі та м. Чернігові. 2019 найбільше надходжень від туристичної галузі області припадало на м. Чернігів — 853,9 тис. грн, що становило 53 % від загальної кількості туристичного збору. Наприкінці 2017 в місті працювали 8 ресторанів, понад 120 кав’ярень і закладів швидкого харчування.
Сфера охорони здоров’я Чернігівської міської територіальної громади станом на 31.03.2021 — це 4 міські лікарні із загальною кількістю стаціонарних лікарняних ліжок 1150 одиниць та 30 ліжок денного стаціонару; пологовий будинок (175 стаціонарних ліжок, 25 ліжок денного стаціонару); 2 дитячі поліклініки (зокрема 1 стоматологічна) та міський стоматологічний центр.
Сприятливі природно-кліматичні умови, розгалужена гідромережа, запаси лікувальних і столових мінеральних вод, соснові ліси, мальовничі ландшафти, значний природно-заповідний фонд та історико-культурний потенціал дають змогу розвивати туризм та уможливлюють рекреаційні заняття.
Транспорт
Чернігів є головним транспортним вузлом області.
Аеропорт «Чернігів» розташований недалеко від міста.
Через місто проходять автомобільні магістралі міжнародного, національного й обласного значення: Одеса — Київ — Санкт-Петербург, Чернігів — Новгород-Сіверський, Чернігів — Сеньківка. Також місто має залізничний вузол із трьома напрямками — на Гомель, Ніжин та Славутич і річковий порт (до 2021 працював у форматі замовних прогулянок по р. Десні).
Діють 46 автобусних і 9 тролейбусних маршрутів. Перевезення (від 2000) здійснюють приватні підприємці (таксобуси), які охоплюють усі райони й мікрорайони міста.
Транспортну галузь територіальної громади представляє КП «Чернігівське тролейбусне управління» Чернігівської міської ради.
Наука, освіта, культура
Наука та освіта
Мережа закладів освіти (2021, оцінка) ― це 54 дошкільні установи із середньорічною чисельністю вихованців 10 787 осіб; 32 заклади загальної середньої освіти, де навчалися 29 598 учнів; приватна школа (165 учнів); 2 навчально-реабілітаційні центри (267 осіб); 2 заклади позашкільної освіти, 5 професійно-технічних навчальних закладів; інклюзивно-ресурсний центр; центр професійного розвитку педагогічних працівників Чернігівської міської ради; 5 логопедичних пунктів.
Станом на початок 2022 в місті функціонувало 6 закладів вищої освіти: Академія Державної пенітенціарної служби (з 1978; підготовка спеціалістів в галузі права, цивільної безпеки, психології, економіки); Національний університет «Чернігівський колегіум» імені Т. Г. Шевченка (родовід починається від 1700); Чернігівський державний інститут економіки і управління (з 1994); Чернігівський державний інститут права, соціальних технологій та праці (з 1969); Чернігівський інститут інформації, бізнесу і права; заклад вищої освіти «Міжнародний науково-технічний університет імені академіка Юрія Бугая» (з 2000); Національний університет «Чернігівська політехніка» (з 1960).
Працює Інститут сільськогосподарської мікробіології та агропромислового виробництва НААН України. Визначає основи державної і науково-технічної політики, координує, організовує та проводить наукові дослідження в галузі сільськогосподарської мікробіології. Структурним підрозділом Інституту є Колекція корисних ґрунтових мікроорганізмів для підвищення врожайності сільськогосподарських культур, яка з 2002 має статус національного надбання. Створені колекції вірусів картоплі та сортів картоплі, оздоровленої біотехнологічними методами.
З 1964 працює Чернігівська філія державної установи «Інститут охорони ґрунтів України». Здійснює агрохімічне обстеження сільськогосподарських угідь (щороку 170–200 тис. га), паспортизацію земельних ділянок.
Культура та мистецтво
Станом на 2022 мережу закладів культури міста представляють 4 мистецькі школи, Центр культури і мистецтв (заснований 2021); Туристичний інформаційний центр Чернігівської міської ради (заснований 2018); Центральний парк культури та відпочинку (заснований 1964); Міський палац культури імені В’ячеслава Радченка (заснований 2016); культурно-мистецький центр «Інтермеццо» — книгарня, сувенірний, музичний відділ і музейна кімната в центрі Чернігова (2017).
Наприкінці 2021 працювали п’ять бібліотек. Головною і найбільшою в регіоні є Чернігівська обласна універсальна наукова бібліотека імені В. Г. Короленка (заснована 1877). Загальний фонд — 868 тис. примірників.
Другою за обсягом бібліотечного фонду є Чернігівська обласна бібліотека для дітей (з 1897). Це найбільша книгозбірня дитячої літератури в області, одна з найстаріших в Україні. Станом на 2018 обсяг бібліотечного фонду становив близько 175 тис. примірників. Щороку бібліотека обслуговує понад 17 тис. користувачів.
У місті працюють театри: Чернігівський обласний академічний український музично-драматичний театр ім. Т. Г. Шевченка (з 1926; головна сцена міста та області); Чернігівський обласний театр ляльок імені Олександра Довженка (з 1976); Чернігівський обласний молодіжний театр (з 1985); Театр тіней «Fireflies» (з 2010).
Є декілька сучасних кінотеатрів «7D CINEMA», «Дружба-Кіно», «Multiplex» тощо.
Із 1944 діє Чернігівський обласний філармонійний центр фестивалів та концертних програм. У структурі має симфонічний і духовий оркестри, капелу бандуристів, камерний і народний хор тощо. У місті є кілька палаців культури, концертні зали.
Музеї: Національний архітектурно-історичний заповідник «Чернігів стародавній» (з 1967); Чернігівський обласний історичний музей імені Василя Тарновського. Від 1978 в будинку В. Тарновського працювала Чернігівська обласна бібліотека для юнацтва. Функціонують Музей бойової слави (з 2015); Чернігівський обласний художній музей імені Григорія Галагана; Чернігівський військово-історичний музей (з 1985); Чернігівський літературно-меморіальний музей-заповідник Михайла Коцюбинського (з 1934); Чернігівський музей сучасного мистецтва «Пласт-Арт» (з 2010) тощо.
Встановлено пам’ятники: М. Коцюбинському (1955), скульптори С. Андрейченко (1919; тепер Україна) і Ф. Коцюбинський (1921; тепер Російська Федерація ― 1991; Україна); Б.-З. Хмельницькому (1956), скульптори І. Кавалерідзе та Г. Петрашевич (1903–1999; тепер Україна); меморіальний комплекс жертвам фашизму (1974), скульптор Г. Гутман (1916–1965; тепер Україна), Т. Шевченку (1992), скульптор В. Чепелик; І. Мазепі (2009), скульптор Г. Єршов (1967; тепер Україна) та ін.
Архітектура
1300-літня біографія міста зберегла 112 пам’ятників історії та культури, залишила по собі десятки археологічних пам’яток — курганів і фортифікаційних земляних споруд, підземних печерних комплексів, що дає право називати Чернігів містом-музеєм під відкритим небом. Найбільший розквіт міста припав на 12–13 та 17–18 ст.
Найвизначніші пам’ятки Чернігова вціліли під час московсько-комуністичного погрому української культури 1920–1980. Архітектурні комплекси зазнали значних руйнувань у часи Другої світової війни. Протягом 1950–1960 їх відреставрували зі збереженням автентичності.
До складу Національного архітектурно-історичного заповідника «Чернігів стародавній» входять пам’ятки архітектури національного значення: Спасо-Преображенський собор (11 ст.), Благовіщенська церква (1186), Троїцько-Іллінський монастир (12 — поч. 13 ст.; збережено Іллінську церкву); П’ятницька церква (кін. 12 — поч. 13 ст.); Борисоглібський собор (12 ст.); у стилі українського бароко — Мазепи будинок (кін. 17 ст.); Колегіуму будівля в Чернігові (кін. 17 — поч. 18 ст.); ансамбль Єлецького Успенського монастиря (12–19 ст.; монастир заснований в 11 ст.); Катерининська церква (1715); Воскресенська церква і дзвіниця (обидві — 1772); у стилі класицизму — архієрейський будинок (1780); губернаторський будинок (поч. 19 ст., архітектор А. Захаров; тепер Чернігівський обласний історичний музей імені Василя Тарновського); Будинок міри та ваги (поч. 19 ст., архітектор А. Карташевський) тощо.
У структурі сучасного великого міста комплекси й ансамблі нерухомої культурної спадщини, розташовані трьома компактними групами вздовж пругу високого правого берега р. Десни від гирла р. Стрижня до Болдиних гір.
Історична цінність Чернігова полягає не тільки в універсальній значущості пам’яток архітектури й містобудування, а й у тому, що на придеснянських пагорбах зберігся унікальний за цілісністю архітектурно-ландшафтний комплекс. Це останнє в Центрально-Східній Європі східнослов’янське місто, яке зберегло автентичність основних засад давньоруського містобудування. Місто є винятково цінним свідченням культури Давньої Русі, українського відродження і бароко. З огляду на це заповіднику «Чернігів стародавній» надано статус національного (1998).
Спорт
У місті функціонує 7 дитячо-юнацких спортивних шкіл, зокрема, спеціалізована дитячо-юнацька школа олімпійського резерву з футболу «Десна», Центр спортивної боротьби Чернігівської міської ради, Чернігівський міський центр фізичного здоров’я населення «Спорт для всіх», спортивна школа танцю «Альянс», мережа фітнес-клубів «X-line sport», екстрим-клуб «SemargL» (квести, тренінги на виживання, пейнтбол); секції греблі, гірськолижного спорту, альпінізму і скелелазіння тощо.
Найбільш популярними серед містян є футбол, волейбол, легка атлетика, кульова стрільба, бокс, настільний теніс, баскетбол, дзюдо, вільна боротьба, лижні гонки, художня і спортивна гімнастика.
1960 засновано футбольний клуб «Авангард» (із 1961 ― «Десна»). Серед відомих вихованців — віце-чемпіон Європи О. Кузнецов (1963; Німеччина), другий бомбардир в історії збірної України А. Ярмоленко (1989; тепер Російська Федерація), В. Банніков, Д. Фаворов (1991; Україна; капітан «Десни»; 2020 за версією газети «Український футбол» визнаний найкращим футболістом України), О. Рябоконь (1964; тепер Україна; від 2012 тренер ФК «Десна»; 2019 визнаний найкращим тренером року в Прем’єр-лізі).
Крім чоловічої, місто має жіночу команду з футболу.
Тренуються команди в Олімпійському навчально-спортивному центрі «Чернігів» (стадіон імені Юрія Гагаріна); вміщує 12 060 глядачів.
Персоналії
У Чернігові народилися: письменник і педагог М. Вербицький, публіцист В. Дебогорій-Мокрієвич (1848, тепер Україна ― 1926, Болгарія), політик, мер м. Чернігова В. Атрошенко (1968), актриса Р. Окіпна (1914–1942; тепер Україна), учений-фізик О. Бугай (1934), актор і режисер В. Бугайов (1933), акторка І. Бурдученко (1939–1960), мистецтвознавець і етнограф Б. Бутник-Сіверський (1901–1983; всі ― тепер Україна), фотограф і громадська діячка Сіма Везервакс (1905, тепер Україна ― 2006, США), поет М. Вороний, мовознавець В. Ганцов, піаністка і педагог С. Глух (1945), хорова диригентка М. Гончаренко (1967), письменник Б. Левін (1919–2002; всі ― тепер Україна), учений-генетик Й. Рапопорт (1912, тепер Україна ― 1990, тепер Російська Федерація), гравер, поет І. Щирський, партизанський командир О. Федоров.
У місті жили, навчалися та працювали: історик і лікар О. Шафонський, історики М. Маркевич, О. Лазаревський, В. Модзалевський, фольклористи-етногрфи О. Маркович і О. Русов, лікар і фольклорист С. Ніс (1829–1901; тепер Україна), революціонер-народник М. Кибальчич, акторка М. Заньковецька, історик і письменник О. Бодянський, скульптор І. Мартос, композитор Л. Ревуцький, композитор і диригент Г. Верьовка, графік-живописець М. Жук; космонавт Л. Каденюк.
З Черніговом пов’язані життя і творчість письменників: Марка Вовчка, П. Куліша, В. Забіли, І. Кочерги, Олекси Десняка, Л. Глібова, М. Коцюбинського, В. Cамійленка, Б. Грінченка, А. Казки, Лазара Барановича, Василя Еллана-Блакитного та ін.
Бували в Чернігові філософ-поет Г. Сковорода і класик української літератури Т. Шевченко.
Джерела
- Офіційний сайт Чернігівської міської ради, міського голови, виконавчого комітету. Режим доступу: https://www.chernigiv-rada.gov.ua.
- Про присвоєння почесної відзнаки «Місто-герой України»: Указ Президента України № 111/2022 від 6 березня 2022 року // Президент України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/111/2022.
Література
- Історія міст і сіл Української РСР: у 26 т. / Гол. ред. П. Т. Тронько. Київ : Головна редакція Української радянської енциклопедії АН УРСР, 1971. Т. 12: Чернігів.
- Леп’явко С. Чернігів: історія міста. К., 2012.
- Вечерський В. Пам’ятки архітектури й містобудування Лівобережної України. К., 2005.
- Карнабіда А. Чернігів: Архітектурно-історичний нарис. К., 1980.
- Коваленко В. К исторической топографии Черниговского Детинца. В кн.: Проблемы археологии Южной Руси. К., 1990.
- Чернігівщина: Енциклопедичний довідник. К., 1990.
- Самойленко Г.В. Громадсько-культурне та літературне життя в Чернігові у кінці ХIХ — на початку ХХ ст. Ніжин, 1999.
- Архітектура дерев’яна і кам’яна. URL: http://litopys.org.ua/istkult/ikult12.
- Чернігів. Інвестиційний паспорт. URL: https://chernigiv-rada.gov.ua/storage/files/18/19/26/03/1e3a3c7a44ce503bf7509e61fd81df9a.pdf.
- Соціально-економічний паспорт Чернігівської області. URL: https://cg.gov.ua/index.php?id=3933&tp=1.
- Про кількість та склад населення Чернігівської області за підсумками Всеукраїнського перепису населення 2001 року. URL: http://2001.ukrcensus.gov.ua/results/general/nationality/chernigiv/.
- Від початку війни у Чернігові загинули близько 700 людей. URL: https://www.ukrinform.ua/rubric-regions/3452201-vid-pocatku-vijni-u-cernigovi-zaginuli-blizko-700-ludej.html.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Чернігів // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Чернігів (дата звернення: 3.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 06.06.2022
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
Національна поліція України
