Дніпро (річка)
|
Дніпро (річка) | |
|---|---|
| Витік | Смоленська область, Росія |
| Гирло | Дніпровський лиман |
| Довжина (км) | 2 200 |
| Площа басейну (кв.км) | 509 000 |
| Середня витрата (куб.м/с) | 1 700 |
| Основні притоки | Березина, Прип’ять (річка), Тетерів, Рось, Інгулець, Сож, Десна (притока Дніпра), Сула, Псел, Ворскла (річка), Оріль, Самара (річка) |
| Протікає через території | Росія, Білорусь, Україна |
| Міста на березі | Дорогобуж, Смоленськ, Орша, Могильов, Черкаси, Горішні Плавні, Кам’янське, Дніпро, Запоріжжя (місто), Каховка, Нова Каховка, Херсон |
Дніпро́ — річка у Київській, Чернігівській, Черкаській, Полтавській, Кіровоградській, Дніпропетровській, Запорізький та Херсонській областях України, у Білорусі та Росії, впадає в Чорне море.
В античних джерелах відомий під назвою: давньогрецьк. Βορυσθένης (Борисфен), лат. Danapris.
Зміст
Характеристика
Витік, гирло
Бере початок з болота Аксьонинський Мох на південних схилах Валдайської височини поблизу с. Бочарово (Смоленська обл., Росія).
Впадає у Дніпровський лиман Чорного моря.
Протяжність
Довжина 2 200 км (в Україні — 1 121 км), площа басейну 509 тис. км2 (в Україні — 292,7 тис. км2). Спільна з Білоруссю ділянка становить 125 км.
За фізико-географічними умовами та чинниками формування стоку раніше Дніпро поділяли на: Верхній (до м. Києва); Середній (від м. Києва до м. Запоріжжя); Нижній (від м. Запоріжжя до гирла). Зі створенням дніпровського каскаду водосховищ актуальність цього поділу значно зменшилася.
Тип живлення
Живлення мішане. У верхній частині басейну переважає снігове (50 %), а на дощове та підземне припадає відповідно 20 % і 30 %. Нижче, в межах степової зони, частка снігового живлення зростає до 85–90 %, підземного — зменшується до 10–15 %, дощового майже немає.
Напрям і характер течії
У верхів’ї (до м. Дорогобужа Смоленської області) тече неширокою долиною, русло звивисте, шириною до 30 м. Нижче долина ширшає до 3–10 км, русло — до 40–125 м. Поблизу м. Орші (Вітебська обл., Білорусь) Дніпро перетинає пасмо пісковиків, утворюючи Кобеляцькі пороги. На території України русло річки звивисте, утворює рукави; багато перекатів, островів і обмілин. Ширина долини збільшується до 18 км, заплави до 12 км.
Нижче м. Києва долина Дніпра асиметрична: праві схили круті та високі, ліві — низькі та пологі. Вздовж Придніпровської височини русло Дніпра відхиляється на південний схід. Між містами Дніпром і Запоріжжям річка перетинає Український кристалічний щит. Тут до спорудження Дніпрогесу (1932) були Дніпрові пороги — виходи гранітів, гнейсів та інших корінних гірських порід в руслі річки, що перешкоджало наскрізному судноплавству.
Після м. Запоріжжя річка плине Придніпровською низовиною; нижче м. Херсона в гирлі утворює численні рукави та протоки. У пониззі заплава Дніпра розширюється до 20 км, площа дельти становить 350 км2. Дніпровський лиман, в який впадає Дніпро, разом з Бузьким лиманом, в який впадає Південний Буг, утворюють Дніпровсько-Бузький лиман Чорного моря.
Дніпровський каскад водосховищ
На території України від гирла р. Прип’яті до греблі Каховської ГЕС Дніпро перетворено на суцільний каскад водосховищ, споруджених для роботи ГЕС: Київське, Канівське, Кременчуцьке, Кам’янське, Дніпровське, Каховське (див. Гідроелектростанцій каскад на Дніпрі). З їхнім створенням природне русло та частина заплави були затоплені. Створення каскаду водосховищ почалося до Другої світової війни з будівництва Дніпровського водосховища для Дніпрогесу біля м. Запоріжжя (1932), продовжилося у повоєнний період — Каховське водосховище (1955), а завершилося введенням в експлуатацію Канівського водосховища (1976). Використовуючи класифікацію водосховищ за об’ємом води географа й гідролога А. Авакяна (1920‒2003; Росія), водосховища дніпровського каскаду можна класифікувати наступним чином: дуже великі — Кременчуцьке, Каховське; великі — Київське, Канівське, Кам’янське, Дніпровське. Каскад водосховищ акумулює 43,71 км3 води (82 % стоку Дніпра за рік).
Гідрологічний режим
Дніпро — типова рівнинна річка. Гідрографічна мережа у його басейні найбільш розвинута у верхній частині в межах зони мішаних лісів (0,39 км/км2), найменш розвинута — в нижній частині, в межах степової зони (до 0,2 км/км2). У гідрологічному режимі Дніпра чітко виражені весняна повінь, низька літня межень (з періодичними дощовими паводками), нерегулярні осінні паводки та зимова межень. У пригирловій ділянці відчувається вплив згінно-нагінних явищ. Льодостав утворюється у верхів’ї Дніпра на початку грудня, в пониззі — наприкінці грудня; скресає у верхів’ї на початку квітня, в пониззі — на початку березня. На водосховищах льодостав утворюється і зникає пізніше, ніж на незарегульованих ділянках русла. Найбільша частина стоку всієї річки (понад 80 %) формується вище м. Києва, або на Верхньому Дніпрі. Частки стоку, сформованого на цій частині Дніпра наступні: з території Росії — 32 %, Білорусі — 31 %, України — 37 %. За багаторічний період об’єм стоку коливався від 22,6 до 96 км3, нині у гирлі становить 53 км3, зменшуючись у маловодні роки до 43,5 км3. Загалом у басейні Дніпра на території України формується в середньому 19,7 км3 стоку. Середня річна витрата води поблизу м. Києва 1 370 м3/с, у гирлі — 1 700 м3/с. Вода гідрокарбонатна кальцієва з мінералізацією (поблизу м. Києва), мг/дм3: весною — 240, влітку — 280, взимку — 343. 1804 на Дніпрі біля м. Києва було створено перший постійно діючий гідрологічний пост для вимірів рівнів води.
Найбільші притоки
Головні притоки: праві — Березина, Прип’ять, Тетерів, Рось, Інгулець; ліві — Сож, Десна, Сула, Псел, Ворскла, Оріль, Самара.
Тваринний світ
Іхтіофауна Дніпра нараховує понад 70 видів риб. Нижня частина річки багатша на рибу (60–65 видів), біля м. Києва — близко 40. Основні промислові види риб: лящ (близько 40 % вилову), судак, короп, щука, окунь, товстолобик, білий амур.
Екологічні аспекти
Будівництво дніпровського каскаду водосховищ порушило екологічну рівновагу й докорінно змінило умови водообміну в Дніпрі. Порівняно з природними умовами річки, водообмін уповільнився в 14–30 разів. Це сприяє цвітінню води, розвитку синьо-зелених водоростей в літній період, що негативно впливає на якість води.
У результаті Чорнобильської катастрофи 1986 у Прип’ять та Київське водосховище потрапили радіоактивні елементи. В цілому ж, у басейні Дніпра розташовано 5 діючих АЕС: Рівненська, Хмельницька, Запорізька — в Україні; Смоленська та Курська — в Росії. Це вимагає ретельного контролю екологічної ситуації в басейні річки.
У пониззі Дніпра від греблі Каховської ГЕС до Дніпровсько-Бузького лиману, де річка зберегла свій відносно природний стан, у 2015 створено національний природний парк «Нижньодніпровський» (Херсонська обл.). Територія парку є однією з найцінніших серед природних заплавно-літоральних комплексів у Європі.
Для поліпшення якості води Дніпра та відтворення водних ресурсів здійснюються заходи, передбачені в «Загальнодержавній цільовій програмі розвитку водного господарства та екологічного оздоровлення басейну річки Дніпро на період до 2021 року», затвердженій Законом України від 24.05.2012 № 4836-VI. Серед них — боротьба з ерозією, створення захисних насаджень на пісках, у ярах та вздовж річок басейну Дніпра (див. Захисна смуга прибережна); будівництво сучасних очисних споруд і систем зворотного водопостачання з метою захисту водних ресурсів від забруднення.
Значення
Дніпро є важливим джерелом водних ресурсів для України та головна воднотранспортна магістраль. Дніпро забезпечує водою дві третини території України, близько 50 великих міст і промислових центрів, близько 50 зрошувальних систем.
Спорудження дніпровського каскаду ГЕС — Київської, Канівської, Кременчуцької, Середньодніпровської, Запорізької, Каховської — і разом з ними водосховищ, сприяло використанню енергетичних ресурсів Дніпра та поліпшенню водопостачання галузей економіки.
З Дніпра починаються канали, воду яких використовують для водопостачання і зрошування: Дніпро — Кривий Ріг; Дніпро — Донбас; Північнокримський; Дніпро — Інгулець. Щорічно за межі басейну перекидається 5–6 км3 водного стоку.
Від гирла до м. Дорогобужа (1 990 км) Дніпро судноплавний. Основні річкові порти в Україні: Київ, Кам’янське, Дніпро, Запоріжжя, а також Канів, Черкаси, Кременчук, Нікополь, Херсон. У Білорусі — Могильов, Рогачов, Жлобин.
Важливе значення має промислове рибальство. Береги Дніпра та його водосховищ — важливий рекреаційний район (див. Рекреація).
На Дніпрі розташовано міста: в Україні — Київ, Канів, Черкаси, Горішні Плавні, Кам’янське, Дніпро, Запоріжжя, Каховка, Нова Каховка, Херсон; в Білорусі — Могильов, Орша; в Росії — Смоленськ, Дорогобуж.
Додатково
Крім 8-ми областей України, якими протікає основне русло Дніпра, басейн річки поширюється ще на 10 областей: Вінницьку, Волинську, Донецьку, Житомирську, Львівську, Миколаївську, Рівненську, Сумську, Тернопільську, Хмельницьку.
Канали з 18 ст. слугували водними шляхами і сполучали Дніпро з річками басейну Балтійського моря: з р. Німан — Дніпровсько-Німанським каналом (збудовано 1783); з р. Західна Двіна — Березинською водною системою (1805); із Західним Бугом — Дніпровсько-Бузьким каналом (1783), який з’єднує р. Піна (притока р. Прип’ять) з р. Мухавець (притока р. Західний Буг, басейн Вісли). Станом на 2020 ці водні шляхи не діють. Занепад і зупинка діяльності каналів трапилися в різні часи. Зокрема Березинської водної системи — на поч. 20 ст.; Дніпровсько-Німанського каналу — 1980 (перекрито); Дніпровсько-Бузького каналу — кінець 20 ст., коли він втратив своє колишнє транспортне значення. За часів СРСР каналом з України доставляли руду Криворізького залізорудного басейну до м. Бреста, де перевантажували на залізничний транспорт і відправляли на металургійні підприємства в Німецьку Демократичну Республіку (існувала до 1990).
Література
- Максимович Н. И. Днепр и его бассейн. Киев : Типография С. В. Кульженко, 1901. 370 с.
- Белінг Д. Є. Дніпро та його рибні багатства. Київ : Всеукраїнська академія наук, 1935. 164 с.
- Швец Г. И. Многовековая изменчивость стока Днепра. Ленинград : Гидрометеоиздат, 1978. 84 с.
- Денисова А. И., Тимченко В. М., Нахшина Е. П. Гидрология и гидрохимия Днепра и его водохранилищ. Киев : Наукова думка, 1989. 216 с.
- Романенко В. Д., Кузьменко М. И., Евтушенко Н. Ю. и др. Радиоактивное и химическое загрязнение Днепра и его водохранилищ после аварии на Чернобыльской АЭС. Киев : Наукова думка, 1992. 194 с.
- Хільчевський В. К. Роль агрохімічних засобів у формуванні якості вод басейну Дніпра. Київ : ВПЦ «Київський університет», 1996. 222 с.
- Романенко В. Д., Афанасьев С. А., Васенко А. Г. и др. Идентификация и оценка источников загрязнения водных объектов («горячих точек») в бассейне Днепра на территории Украины / Под ред. А. А. Галяпы. Киев : ПолиграфКонсалтинг, 2004. 282 с.
- Хільчевський В. К., Ромась І. М., Ромась М. І. та ін. Гідролого-гідрохімічна характеристика мінімального стоку річок басейну Дніпра / За ред. В. К Хільчевського. Київ : Ніка-Центр, 2007. 184 с.
- Вишневський В. І. Ріка Дніпро. Київ : Інтерпрес ЛТД, 2011. 384 с.
- Шапар А. Г., Скрипник О. О., Сметана С. М. Еколого-економічні проблеми переводу екосистеми річки Дніпр до режиму сталого функціонування // Екологія і природокористування. 2011. Вип. 14. С. 26–48.
- Осадчий В. І. Ресурси та якість поверхневих вод України в умовах антропогенного навантаження та кліматичних змін // Вісник Національної академії наук України. 2017. № 8. С. 29–46.
Відео
| Документальна телепередача "Прогулянки містом" (телеканал "Київ") |
|---|
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Хільчевський В. К. Дніпро (річка) // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Дніпро (річка) (дата звернення: 28.04.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 06.08.2020
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
Національна поліція України
