Банніков, Віктор Максимович
Ба́нніков, В́іктор Макси́мович (28.04.1938, смт Лугини, тепер Коростенського району Житомирської області, Україна — 25.04.2001, м. Київ, Україна) — спортсмен, футболіст (воротар), заслужений майстер спорту СРСР (з 1991), тренер, заслужений працівник фізичної культури і спорту України (з 1998), один із ініціаторів і фундаторів незалежного українського футболу.
|
Банніков, Віктор Максимович | |
|---|---|
| Народження | 1938 |
| Місце народження | Лугини |
| Смерть | 2001 |
| Місце смерті | Київ |
| Alma mater | Національний університет фізичного виховання і спорту України |
| Напрями діяльності | Фізичне виховання та спорт |
Зміст
Життєпис і спортивна кар’єра
У дитинстві залишився сиротою (батько загинув під час Другої світової війни), перебував в евакуації, з якої повернувся 1946 до м. Житомира. Підлітком працював на взуттєвій фабриці та навчався у вечірній школі. Займався атлетикою легкою (був майстром спорту зі стрибків у висоту, брав висоту 195 см), а також баскетболом і волейболом (грав у захисті).
Почав грати у футбол як воротар у віці 20 років. Грав за заводську команду, перший тренер — Л. Місіожник. Виступав за команди клубів: «Авангард» (Житомир; 1959), «Шахтар» (Коростишів, 1960), «Десна» (Чернігів; 1960–1961). За запрошенням тренера клубу «Динамо» (Київ) В. Соловйова (1925–1996; тепер РФ) перейшов до київського клубу. Виступав 1961–1969 за «Динамо» (Київ), зіграв у 151 матчі у чемпіонаті СРСР, загалом у 170 матчах. У складі «Динамо» став чемпіоном СРСР (1966, 1967, 1968), володарем Кубку СРСР (1964, 1966). Брав участь (02.09.1965) у першому єврокубковому матчі в історії клубу та загалом радянського футболу: «Колрейн» (Північна Ірландія) — «Динамо» (Київ) — 1:6. Встановив кілька голкіперських рекордів. Упродовж 1122 хвилин поспіль (понад 11 матчів) не пропускав голів. За увесь сезон 1967 пропустив лише 5 м’ячів у 22 матчах.
1967 закінчив Київський державний інститут фізкультури (тепер Національний університет фізичного виховання і спорту України). Восени 1969 отримав травму (перелом зап’ястка правої руки), тривалий час лікувався. За запрошенням тренера В. Лобановського 1970 перейшов до клубу «Дніпро» (Дніпропетровськ, тепер м. Дніпро), де відновлювався і був фактично тренером воротарів. 1970–1973 виступав за «Торпедо» (Москва), зіграв 107 матчів. У складі «Торпедо» став володарем Кубка СРСР (1972), у фінальному матчі в серії післяматчевих пенальті відбив два удари суперників. Загалом у Чемпіонатах СРСР зіграв у 258 матчах.
Був членом збірної СРСР (1964–1972), зіграв у 14 матчах. Учасник Чемпіонату світу 1966, в якому команда СРСР посіла четверте місце. Під час чемпіонату на поле не виходив, був дублером Л. Яшина. Брав участь у Чемпіонаті Європи 1972, в якому збірна СРСР завоювала срібні медалі, однак у фінальній частині (тоді складалася лише з півфіналів та фіналу) ворота захищав Є. Рудаков.
1973 завершив кар’єру гравця. Двічі визнавався найкращим воротарем СРСР, здобував приз журналу «Вогник» («Огонёк») — 1964 і 1972, причому як гравець двох різних клубів.
Член символічного «Клубу Льва Яшина» — 138 матчів без пропущених м’ячів.
Після завершення кар’єри гравця з серпня 1973 працював інструктором з футболу клубу «Торпедо» (Москва). Був на тренерській роботі: 1976 — начальником команди клубу «Зоря» (Ворошиловград, тепер Луганськ), 1977–1978 — головним тренером клубу «Спартак» (Житомир).
Працював у товаристві «Зеніт», зокрема на посаді заступника голови республіканської ради, був начальником відділу футболу і хокею при республіканській раді Спортивного товариства профспілок.
Перший президент Федерації футболу України (1991–1996), перший віце-президент (з 1996 до кінця життя). За його керівництва в Україні з’явилися свій чемпіонат і збірна, Україна стала членом УЄФА і ФІФА.
Нагороди і визнання
Нагороджений Рубіновим орденом УЄФА «За заслуги» (1999) за внесок у розвиток футболу.
На честь спортсмена названо Навчально-тренувальний комплекс імені Віктора Баннікова (відкрито 2005).
Від 2002 в Україні проводяться міжнародні змагання — меморіал Віктора Баннікова, в яких беруть участь юнацькі команди.
Додатково
Отримав прізвисько «летючий воротар» за самобутню та ефективну манеру гри. Вирізнявся стрибучістю, швидкою реакцією та високим рівнем техніки.
Цитата
Тоді, 1964-го року, кияни здобули Кубок Союзу. Одним із героїв тих матчів став Віктор Банников, журналісти називали його “летючим воротарем”. Відмінні фізичні данні — швидкість, реакція, карколомні стрибки дозволяли Вікторові творити у воротах дива. […] По-людські відкритий, товариський, завжди готовий прийти на допомогу, оптиміст і життєлюб за вдачею, Віктор Банников залишив свій неповторний слід в історії українського футболу.
Володимир Кулеба, журналіст. Цит. за кн.: Кулеба В. 60 новел київського футболу. Київ : ВАТ «Київська правда», 2004. С. 59–60).
Література
- Банников Виктор Максимович // Футбол. Энциклопедия : в 3 т. Москва : Человек, 2012. C. 227.
- Случевский С. Первопроходцы. Иллюстрированная история украинского футбола. Киев : Саммит-книга, 2018. 240 с.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Банніков, Віктор Максимович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Банніков, Віктор Максимович (дата звернення: 10.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 13.12.2021
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
