Лобановський, Валерій Васильович
Лобано́вський, Вале́рій Васи́льович (06.01.1939, м. Київ, тепер Україна — 13.05.2002, м. Запоріжжя, Україна; похований у м. Києві) — спортсмен, футболіст (нападник), тренер, заслужений тренер СРСР (з 1975), Герой України (2002, посмертно).
|
Лобановський, Валерій Васильович | |
|---|---|
| Народження | 06.01.1939 |
| Місце народження | Київ |
| Смерть | 13.05.2002 |
| Місце смерті | Запоріжжя (місто) |
| Місце поховання | Байкове кладовище |
| Alma mater | Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського» |
| Місце діяльності | Україна |
| Напрями діяльності | фізичне виховання та спорт |
|
Відзнаки | |
|---|---|
| Відзнаки | Герой України |
| Ордени | Знак пошани, Трудового Червоного Прапора, Кавалер Рубінового ордена УЄФА «За заслуги» |
| Кубки | Кубок СРСР, Кубок України, Кубок володарів кубків європейських країн, Суперкубок УЄФА |
Зміст
Життєпис
Народився у робітничій сім’ї. З 1952 займався футболом у футбольній школі № 1, з 1955 — у Футбольній школі молоді. Навчався на теплотехнічному факультеті Київського політехнічного інституту (тепер Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського») за фахом «турбінобудування» (1956–1964). Навчання поєднував із заняттями спортом, грав за футбольну збірну інституту. Саме тоді його побачили тренери та запросили до складу команди дублерів клубу «Динамо» (Київ).
Спортивна кар’єра
Кар’єра гравця
Грав за команду «Динамо» (Київ) на позиції лівого крайнього та центрального нападника (1957–1964; з 1960 — в основному складі). Як гравець вирізнявся самобутнім дриблінгом, вмінням подавати кутові (з його подачі часто забивав О. Базилевич), виконанням «сухого листа» (м'яч, обертаючись, летів від кутового прапорця траєкторією дуги та, різко падаючи, потрапляв у ворота). Разом з командою став чемпіоном СРСР (1961), володарем Кубка СРСР (1964).
Наприкінці 1964 перейшов до клубу «Чорноморець» (Одеса) та перевівся до Одеського політехнічного інституту (тепер Національний університет «Одеська політехніка». 1966 закінчив інститут, захистив дипломний проєкт на тему «Газопостачання допоміжних цехів Сталепрокатного заводу імені Дзержинського» і здобув кваліфікацію інженера-теплоенергетика.
Виступав за «Чорноморець» (до березня 1967), у березні 1967 — липні 1968 грав за клуб «Шахтар» (Донецьк) і був там капітаном команди. Усього як гравець провів 253 матчі в чемпіонаті СРСР (у вищій лізі), забив 71 м’яч (у київському «Динамо» — 144 матчі і 42 м’ячі, в одеському «Чорноморці» — 59 і 15, в донецькому «Шахтарі» — 50 і 14).
Зіграв 2 матчі за збірну СРСР (1960–1961) і 2 матчі за олімпійську збірну СРСР (1963). Кар’єру гравця завершив у 28 років.
Кар’єра тренера
На тренерській роботі з жовтня 1968. Відтоді до жовтня 1973 працював головним тренером у футбольному клубі «Дніпро» у м. Дніпропетровську (тепер м. Дніпро). Під керівництвом Лобановського клуб «Дніпро» 1971 виграв турнір першої ліги СРСР та вийшов у вищу. Дебютний сезон у вищій лізі «Дніпро» завершив на високому для новачка шостому місці.
Завдяки успіхам тренера запросили очолити клуб «Динамо» (Київ). З цим клубом пов’язані подальша кар’єра та найбільші досягнення. Працював у «Динамо» (Київ) у жовтні 1973 — 1982, 1984 — серпні 1990 та з грудня 1996 до кінця життя.
Під керівництвом Лобановського команда «Динамо» (Київ) домінувала у радянському футболі. Клуб ставав чемпіоном СРСР 1974, 1975, 1977, 1980, 1985, 1986 і 1990; другим призером — 1976, 1978, 1982 і 1988; 3-м призером — 1979, 1989, володарем Кубка СРСР — 1974, 1978, 1982, 1985, 1987 і 1990. Згодом клуб вигравав Чемпіонат України — 1997, 1998, 1999, 2000 та 2001, Кубок України — 1998, 1999 та 2000.
На міжнародній арені клуб став переможцем Кубка володарів кубків європейських країн (1975 і 1986) та Суперкубка УЄФА (1975). У матчі за Суперкубок двічі була обіграна мюнхенська «Баварія».
За підсумками виступів київське «Динамо» 1975 було визнано Міжнародною асоціацією спортивних журналістів найкращою спортивною командою світу, а Лобановський і О. Базилевич — найкращими тренерами світу.
Гравці «Динамо» (Київ) становили кістяк олімпійської збірної СРСР і збірної СРСР, які також очолював Лобановський (1975–1976, 1982–1983, 1986–1990). Олімпійська збірна на Літніх Олімпійських іграх 1976 у м. Монреалі (Канада) у фіналі програла збірній Німецької Демократичної Республіки (1:2). Збірна СРСР під керівництвом Лобановського на Чемпіонаті світу 1986 дійшла до 1/8 фіналу, де поступилася збірній Бельгії (3:4). На Чемпіонаті Європи 1988 збірна СРСР вийшла у фінал, де програла збірній Нідерландів (0:2).
Був головним тренером збірних ОАЕ (жовтень 1990–1992), Кувейту (1994–1996).
Працював тренером-консультантом збірної України (з 1997), головним тренером збірної України (2000–2001), здобутків у збірної не було.
Тренерський доробок
Розвинув тактику і стратегію футболу. Співпрацював з тренером О. Базилевичем і науковцем А. Зеленцовим (1934, тепер Росія — 2006, Україна). У тренувальному процесі використовував планування, кожен гравець мав чіткі завдання відповідно до тактики ведення гри. Новаторством були командні дії. Тактики (офсайдна пастка, високий пресинг) тощо застосовувалися залежно від обставин і дій суперника. Була введена система збору та аналізу даних про конкретні матчі. Застосовувалися математичні методи, комп’ютерна оцінка дій футболістів. Після матчу вивішувався аркуш з цифровими характеристиками дій кожного гравця. Розраховувалися фізичні навантаження на гравців. Вважав важливою правильну організацію роботи клубу.
Виховав плеяду футболістів, серед яких О. Блохін, О. Михайличенко, А. Шевченко та інші.
Нагороди і визнання
Нагороджений орденами «Знак пошани» (1971), Трудового Червоного Прапора (1987). Кавалер Рубінового ордена УЄФА «За заслуги». Герой України (посмертно).
За рейтингом журналу «Фо Фо Ту» («FourFourTwo»; Велика Британія) Лобановський посів 10-е місце серед 100 найкращих тренерів в історії футболу.
На честь Лобановського названо проспект у м. Києві (2015) і вулицю у м. Запоріжжі.
28.08.2014 перед першим корпусом Київського політехнічного інституту відбулося закладення Алеї зірок видатних учених і випускників, серед яких є і зірка Лобановського.
У травні 2002 ім’я Лобановського присвоєно стадіону «Динамо».
11.05.2003 біля входу до стадіону встановлено пам’ятник Лобановському (скульптор. В. Філатов, архітектор В. Клімік). Футбольний клуб «Динамо» (Київ) започаткував Міжнар. турнір молодіжних команд –— меморіал пам’яті Лобановського.
Література
- Щербачов В. Лобановский. Київ : Мистецтво, 1998. 112 с.
- Кулеба В. 60 новел київського футболу. Київ : Київська правда», 2004. 184 с.
- Франков А. Футбол. Харків : Фактор, 2009. 192 с.
- Кращі футбольні клуби Європи. Харків : Фактор, 2010. 192 с.
- Аркадьев Д. Эра Лобановского. Киев : АДЕФ, 2018. 416 с.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Лобановський, Валерій Васильович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Лобановський, Валерій Васильович (дата звернення: 29.04.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 06.01.2024
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
