Блохін, Олег Володимирович
Блохі́н, Оле́г Володи́мирович (05.11.1952, м. Київ, тепер Україна) — спортсмен (футболіст, нападник), тренер, майстер спорту міжнародного класу (з 1972), заслужений майстер спорту СРСР (з 1975), заслужений тренер України (з 2005), бронзовий олімпійський призер. Був одружений з гімнасткою І. Дерюгіною.
|
Блохін, Олег Володимирович | |
|---|---|
| Народження | 05.11.1952 |
| Місце народження | Київ |
| Alma mater | Національний університет фізичного виховання і спорту України |
| Місце діяльності | Україна |
| Напрями діяльності | фізичне виховання та спорт |
|
Відзнаки | |
|---|---|
| Відзнаки | Національна легенда України |
| Ордени | Ярослава Мудрого (V ст., IV ст., III ст., II ст.), За заслуги (III ст., II ст., I ст.), преподобного Нестора Літописця |
| Премії | Золотий м'яч |
| Кубки | Кубок володарів кубків, Суперкубок УЄФА |
Зміст
Життєпис і спортивна кар’єра
Кар’єра гравця
Народився у спортивній сім’ї. Батько був офіцером міліції та спортивним функціонером. Мати займалася легкою атлетикою (зокрема, бігом).
У дитинстві, крім футболу, захоплювався плаванням, легкою атлетикою, шахами. У дитячих футбольних командах грав на позиції нападника. З 1962 навчався у Дитячо-юнацькій футбольній школі клубу «Динамо» (Київ), перший тренер — О. Леонідов (1926–2005; Україна). Закінчив Київський державний інститут фізичної культури (тепер Національний університет фізичного виховання і спорту), навчався також (чотири курси) на факультеті міжнародних відносин Київського державного університету імені Т. Г. Шевченка (тепер Київський національний університет імені Т. Г. Шевченка).
25.11.1969 зіграв перший матч за основний склад київського «Динамо», того ж року отримав перший виклик до юнацької збірної СРСР. Загалом за юнацьку збірну СРСР (виступав до 1972) зіграв 21 матч, забив 9 м’ячів. 1970 зарахований до дублюючого складу «Динамо». 08.02.1972 відбувся дебют у міжнародному матчі «Динамо» проти команди «Шеффілд Юнайтед» (Англія). Від 1972 став постійно грати за основний склад «Динамо» та збірної СРСР. Підвести молодого гравця до основного складу зумів тренер О. Севідов (1921–1992; тепер РФ). Подальшому розвитку футболіста сприяв прихід до керівництва клубу тренерів В. Лобановського та О. Базилевича. У чемпіонатах СРСР (1969–1988) у складі «Динамо» (Київ) Блохін зіграв 432 матчі, забив 211 м’ячів, зокрема у єврокубках 78 матчів, 42 м’ячі. Разом із клубом чемпіон СРСР 7 разів (1974, 1975, 1977, 1980, 1981, 1985, 1986), володар Кубка СРСР 5 разів (1974, 1978, 1982, 1985, 1987), Кубка володарів кубків 2 рази (1975, 1986 — єдиний радянський футболіст, який двічі перемагав у єврокубках), переможець Суперкубка УЄФА (1975). Найкращий футболіст СРСР за опитуванням журналу «Футбол» (1973, 1974, 1975), найкращий футболіст України (1972–1978, 1980, 1981). П’ятнадцять разів входив за підсумками сезону до списку 33 найкращих футболістів СРСР, 13 разів був у цьому списку на першому місці. П’ятиразовий найкращий бомбардир Чемпіонату СРСР — 1972 (14 голів), 1973 (18 голів), 1974 (20 голів), 1975 (18 голів), 1977 (17 голів). Найвідоміший гол Блохіна — у ворота «Баварії» в матчі за Суперкубок УЄФА (09.09.1975), який «Динамо» виграло з рахунком 1:0. Форварду вдалося пройти з центру поля до воріт, обіграти трьох захисників і пробити точним ударом. 1975 після перемоги у Кубку володарів кубків і Суперкубку УЄФА був відзначений як найкращий футболіст Європи — здобув «Золотий м’яч» журналу «Франс футбол».
Наприкінці кар’єри виступав за іноземні клуби: «Форвертс» (м. Штайр, Австрія) — 1988–1989, зіграв 41 матч, забив 9 м’ячів; «Аріс» (м. Лімассол, Кіпр) — 1989–1990, 22 матчі, 5 м’ячів.
На міжнародному рівні виступав за збірну СРСР (112 матчів, 42 голи) і за олімпійську збірну СРСР (12 матчів, 9 голів). Був капітаном збірної. Зіграв найбільшу кількість матчів за збірну СРСР, найкращий бомбардир за всю її історію. Учасник чемпіонатів світу (1982, 1986). Бронзовий призер Літніх Олімпійських ігор 1972 у м. Мюнхені (Німеччина) і Літніх Олімпійських ігор 1976 у м. Монреалі (Канада).
Характеристика гравця: вирізнявся швидкістю, координацією, добрим баченням поля. Особливістю амплуа була «лівоногість» (удар з лівої ноги).
Найкращі голи О. Блохіна
Кар’єра тренера
Після завершення кар’єри гравця працював тренером у Греції: 1990–1993 — у клубі «Олімпіакос» (м. Пірей), 1993–1994, 1998 — ПАОК (м. Салоніки), 1996–1997, березень 2000 — січень 2002 — «Іонікос» (м. Пірей). Під керівництвом Блохіна клуб «Олімпіакос» став другим у Чемпіонаті Греції, виграв Кубок Греції та дістався чвертьфіналу в Кубку володарів кубків; клуб «Іоннікос» вийшов у фінал Кубку Греції. У березні — грудні 1997 був також тренером-консультантом українського клубу «Чорноморець» (м. Одеса).
Наприкінці 2003 призначений головним тренером збірної України. Пообіцяв вивести збірну з першого місця на Чемпіонат світу 2006 і цю обіцянку виконав. Зумів згуртувати команду та створити боєздатний колектив. У фінальній частині Чемпіонату світу збірна переграла по пенальті Швейцарію та вийшла до чвертьфіналу турніру (що було для неї досягненням), де поступилася збірній Італії (3:0). Блохін став найуспішнішим тренером збірної України.
Відбірний цикл збірної України на Чемпіонат Європи 2008 був для Блохіна невдалим. Збірна посіла в групі четверте місце після Італії, Франції та Шотландії та не пройшла на чемпіонат, а Блохін у грудні 2007 подав у відставку. Статистика матчів збірної України під керівництвом Блохіна за 2003–2007: 46 ігор — 21 перемога, 14 нічиїх, 11 поразок.
Відтоді протягом року був головним тренером футбольного клубу «Москва». У Чемпіонаті Росії клуб 2008 опинився на 9 місці. У сезоні 2009–2010 Блохін був спортивним директором футбольного клубу «Чорноморець» (м. Одеса).
У квітні 2011 призначений головним тренером збірної України, яка проводила тоді лише товариські матчі, готуючись до фінальної частини домашнього Чемпіонату Європи з футболу 2012. На виконкомі Федерації футболу України за його кандидатуру віддали голоси 19 членів з 27. Під керівництвом Блохіна у рамках підготовки до турніру було зіграно 13 товариських матчів, з них 6 виграшів, 1 нічия та 6 програшів.
У вересні 2012 був призначений головним тренером клубу «Динамо» (Київ). Не зміг досягти успіхів з командою, яка посіла лише третє місце в Чемпіонаті України. У квітні 2014 після поразки від «Шахтаря» (Донецьк) тренера було звільнено. Відтоді до тренерської роботи не повертався.
З 2018 працював співголовою Ради стратегічного розвитку професійного футболу Української асоціації футболу. Займався залученням дітей до футболу. У серпні 2021 призначений співголовою Комітету національних збірних Української асоціації футболу. Автор кількох автобіографічних книг про футбол.
Тренерську роботу поєднував з громадсько-політичною діяльністю. Президент Міжнародного благодійного фонду ім. О. Блохіна (з 1994). Обирався депутатом Верховної Ради України (1998, 2002), був членом комітету з питань молодіжної політики, фізкультури, спорту і туризму. У березні 2022 на своїй сторінці в мережі «Інстаграм» записав звернення, в якому закликав Росію та Білорусь припинити війну в Україні.
Нагороди та визнання
- Володар «Золотого м’яча» (1975).
- Відзначений ювілейною нагородою УЄФА (2004) як найкращий український футболіст 50-річчя (1954–2004), міжнародною нагородою «Золота нога» («Golden Foot»; 2009 у номінації «Легенди футболу»).
- Нагороджений орденами: князя Ярослава Мудрого V ступеня (2006), IV ступеня (2012), ІІІ ступеня (2015), ІІ ступеня (2020); «За заслуги» ІІІ ступеня (2002), ІІ ступеня (2004), І ступеня (2011), преподобного Нестора Літописця (1992); відзнакою Президента України «Національна легенда України» (2021).
- Почесний громадянин м. Києва (2006).
- Блохіну присвячені пісні «Віват, король!» (1989, слова Ю. Рибчінського, музика Г. Татарченка), «За Блохіна!» (2006, автор М. Назаренко), про нього та інших українських володарів «Золотого м’яча» розповідає документальний фільм «Найкращий футболіст Європи» (2017, телеканал «Інтер»).
Додатково
Дочка Блохіна — гімнастка, тренер І. Блохіна (нар. 1983) під час Чемпіонату Європи з футболу 2012 була однією з ведучих телепрограми «Великий футбол».
Цитата
«Олег Блохін — форвард, поза всяким сумнівом, дуже високого міжнародного класу, ігрова стабільність якого вражає, самовіддане служіння футболові — приклад для решти, а вже про рекорди, які належать йому, і говорити не доводиться».
(В. Лобановський. Цит. за кн.: Таліновський Б., Франков А., Фришко О. Зірки світового футболу. Харків : Фактор, 2011. С. 85).
Твори
- Гол, который я не забил. Киев : Молодь, 1981. 160 с.
- Право на гол. Москва : Физкультура и спорт, 1984. 224 с. (у співавт.)
- Экзаменует футбол. Київ : Молодь, 1986. 208 с.
- Футбол на всю жизнь. Киев : Веселка, 1989. 391 с. (у співавт.)
Література
- Олег Блохін // Кулеба В. 60 новел київського футболу. Київ : Київська правда, 2004. С. 99–101.
- Олег Володимирович Блохін // Франков А. В. Футбол. Харків : Фактор, 2009. С. 86–89.
- Талиновский Б. Х., Франков А. В. Все чемпионаты мира по футболу : в 9 т. Киев : ООО «Издательский Дом Украинский Медиа Холдинг», 2010. Т. 8. 224 с.
- Олег Володимирович Блохін // Таліновський Б., Франков А., Фришко О. Зірки світового футболу. Харків : Фактор, 2011. С. 70–87.
- Чеховський Г. Олег Блохін: Другий похід за славою // Ukraine 2012. 2011. № 7. С. 36–43. Франков А. В., Талиновский Б. Х., Панкратов Е. П. Чемпионаты Европы : в 7 т. Киев : ООО «Издательский Дом Украинский Медиа Холдинг», 2012.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Редакція ВУЕ Блохін, Олег Володимирович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Блохін, Олег Володимирович (дата звернення: 1.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 06.11.2022
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
