Лазар Баранович
Ла́зар Барано́вич [світське ім’я — Лука; пол. Łazarz Baranowicz; 1620 (за ін. даними 1593, бл. 1613, 1617), точне місце народження невідоме, вірогідно Чернігівщина, тепер Україна — 13.09.1693, м. Чернігів, тепер Україна; похований у Борисоглібському монастирі, м. Чернігів] — церковний, культурно-світній і політичний діяч, письменник, полеміст, архієпископ, місцеблюститель Київської митрополії. Писав українською та польською мовами.
|
Лазар Баранович | |
|---|---|
| Справжнє ім’я | Лука Васильович |
| Народження | 1620 |
| Місце народження | Чернігівська область |
| Смерть | 13.09.1693 |
| Місце смерті | Чернігів |
| Місце діяльності | Україна |
| Напрями діяльності | література, церковне управління, освіта, політика |
| Традиція/школа | православ'я |
Зміст
Життєпис
Лазар походив із зауського шляхетського роду Барановичів.
Навчався у школі Київського Братського Богоявленського монастиря, згодом — за підтримки митрополита Петра Могили — у колегіях міст Вільно (тепер м. Вільнюс, Литва) та Каліша (тепер — Польща). Прийняв чернечу посвяту.
Від початку 1640-х — у Києво-Могилянській колегії (тепер Національний університет «Києво-Могилянська академія»): з 1642 — викладач, професор поетики, риторики й філософії, у 1650–1657 — ректор. З 1650 водночас ігумен Богоявленського монастиря, від 1651 чи 1652 — і Києво-Кирилівського монастиря.
З 1651 мешкав у Києво-Кирилівському (до наших часів дійшла Кирилівська церква), Куп’ятицькому та Дятиловецькому монастирях (обидва — тепер Білорусь), виконував обов’язки настоятеля. З 1653 завідував Єлецьким монастирем Чернігівської єпархії.
1657 висвячений на єпископа Чернігівського та Новгород-Сіверського (з осідком у м. Новгороді-Сіверському, тепер Чернігівська обл.).
27.05.1657 Б.-З. Хмельницький видав Універсал, яким затвердив право єпископа на володіння архієрейськими маєтностями на Чернігівщині.
08.09.1667 піднесений у сан архієпископа. Був місцеблюстителем київської митрополичої кафедри (у 1657, 1659–1661 та 1680–1681).
1692 за станом здоров’я звільнений від архієпископського служіння.
Діяльність
Ревно служив освітянській праці. Серед учнів Лазаря Барановича були Іван Мазепа, Симеон Полоцький, Йоанникій Галятовський та ін.
Організував нові монастирі, школи. 1674 заклав друкарню при монастирі в м. Новгороді-Сіверському, 1679 переніс її до м. Чернігова. За його життя надруковано понад 50 книг.
Архієпископ був противником втручання Московського патріархату в справи Київської митрополії, російської присутності в Україні (див. Російська православна церква). Не погоджувався вивести митрополію з-під юрисдикції Константинопольського патріархату, обстоював збереження прав і привілеїв українського духовенства та козацьких «стародавніх прав і вольностей». Брав участь у Московському соборі 1666–1667. За оцінками дослідників його життя і діяльності вимушено вів двоїсту, суперечливу політику.
Після приєднання Київської митрополії до Московського патріархату опікувався підготовкою кадрів для Чернігівського єпископства, реформував латинську школу. Упродовж життя як меценат підтримував Києво-Могилянську колегію та ін. освітні осередки Гетьманщини, здобув для колегії різні привілеї. Піклувався про відбудову, відновлення (зокрема і власним коштом) та упорядкування храмів і монастирів у містах Чернігові, Полтаві, Глухові, Батурині.
Згуртував біля себе коло богословів, письменників, утворивши відомий культурний осередок, до якого увійшли Іван Максимович, Іван Величковський, Стефан (Яворський), Йоанникій Галятовський, Димитрій (Туптало) та ін.
Мав політичний вплив на гетьманську верхівку, користувався повагою серед козацтва, брав участь у козацьких радах, зокрема Глухівській (1669).
Творчість
Автор понад 1500 різножанрових літературних, богословських, політичних творів і праць (віршів, полемічних трактатів, проповідей, епіграм), а також і музичних — кантів, псалмів. Є автором збірок проповідей «Меч духовний» (1666; 1668) і «Труби словес проповідних» (1674; 1679), збірки 1000 поезій «Лютня Аполлонова».
1676 видав релігійно-полемічний трактат «Нова міра старої віри» («Nowa miara starey wiary») як відповідь на працю «Стара віра» («Stara wiara») єзуїта Бенедикта Павла Бойми.
Визнання
Баранович мав значний вплив на церковне та суспільно-політичне життя Гетьманщини. Думку архієпископа враховували під час вибору гетьманів, призначення воєвод, надання духовних посад.
Як автора полемічних трактатів, книг поезій та проповідей Барановича дуже шанувала творча громадськість. Завдяки діяльності Барановича в м. Чернігові у другій половині 17 ст. надруковано найбільшу кількість поетичних збірок. Його досягнення у книговиданні та виправленні церковних книг поціновують поряд із заслугами митрополита Петра Могили, ієромонаха Єпифанія (Славинецького).
Непересічну роль Лазаря Барановича у тогочасній церковній, культурно-освітній, політичній царинах, його обдарованість та активність, відзначали І. Франко, М. Драгоманов, М. Грушевський, В. Липинський, Іларіон (Огієнко) та ін.
Додатково
- 1656 Лазар Баранович привіз до м. Києва з Куп’ятицького монастиря образ Богородиці (відомий як чудотворний), пізніше переданий у Софійський собор у Києві (де перебував до кін. 1920-х, подальша доля невідома). Існує ікона Покрови Пресвятої Богородиці першої пол. 18 ст., де під омофором Діви Марії схиляються Богдан Хмельницький і Лазар (Баранович).
- Лазарю Барановичу присвячена безпрецедентна кількість панегіриків, в яких ідеалізовано образ владики, звеличено його людські чесноти, роль у виданні та написанні книг, таланти полеміста, герменевта, проповідника, пастиря, композитора.
Твори
- Меч духовный. Киев : Друкарня Киево-Печерской лавры, 1666. 465 с.
- Труби словес проповідних. Київ : Друкарня Києво-Печерської Лаври, 1674. 403 с.
- Суспільно-політичні вірші 70–80-рр. ХVІІ ст. // Тисяча років української суспільно-політичної думки / Упоряд. В. Шевчук: у 9 т. Київ : Дніпро, 2001. Т. 3. Кн. 2. С. 81–93.
Література
- Софонович Ф. Хроніка з літописців стародавніх. Київ : Наукова думка, 1992. С. 262.
- Єфремов С. Історія українського письменства. Київ : Femina, 1995. С. 150.
- Цалай-Якименко О. Духовні співи давньої України. Київ : Музична Україна, 2000. 215 с.
- Хижняк З. І. Баранович Лука, чернече ім’я Лазар // Києво-Могилянська академія в іменах ХVІІ–ХVІІІ ст. / Відп. ред. В. С. Брюховецький. Київ : Видавничий дім «КМ Академія», 2001. С. 59.
- Чернігівські Афіни / Упоряд. А. Макарова. Київ : Мистецтво, 2002. 288 с.
- Матушек О. Проповіді Лазаря Барановича в дискурсі українського Бароко. Харків : Майдан, 2013. 359 с.
- Матушек О. Ю. Емоційні засоби переконання слухача/читача у проповідях Лазаря Барановича // Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. Серія: Філологія. 2015. Вип. 15 (1). С. 45–47.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Сажинська І. В. Лазар Баранович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Лазар Баранович (дата звернення: 27.04.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 16.06.2021
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
