Софійський собор у Києві
Софі́йський собо́р у Ки́єві — пам’ятка архітектури та монументального мистецтва національного значення, головний складник пам’ятки всесвітньої спадщини ЮНЕСКО; складова Національного заповідника «Софія Київська»; м. Київ, Україна.
Собор — провідна споруда архітектурного ансамблю Софійського монастиря у Києві. Розташований у центрі на території монастиря і є архітектурною домінантою.
Зміст
Історична довідка
Дата зведення собору є дискусійною (внаслідок розбіжності в літописних джерелах: «Повість минулих літ» містить дату 1037, а Новгородський перший літопис — 1017). Спорудження собору тривало не менше трьох років, опорядження — не менше чотирьох. Собор уважають витвором архітектури та мистецтва другої чверті 11 ст. Храм присвячено св. Софії — Премудрості Божій. Його архітектурні форми добре збереглися з 11 ст., але зовнішній вигляд змінено перебудовами 17–18 та 19 ст.
Спочатку це був хрестовокупольний п’ятинавовий (див. Нава) п’ятиапсидний (див. Апсида) тринадцятибанний (див. Баня) храм, оточений із півдня, заходу та півночі двома рядами аркових галерей — двоповерховими внутрішніми (із закритим другим ярусом) та одноповерховими відкритими зовнішніми, над якими був майданчик гульбища (є версія, що замість гульбища тут був односхилий дах). На західному фасаді асиметрично поставлено дві вежі з крученими сходами на хори, або полаті, облаштовані на другому поверсі. У східному членуванні північної галереї була князівська усипальня. Фасади собору були частково потиньковані (див. Тиньк) та прикрашені фресками.
Собор побудовано технікою змішаного мурування «opus mixtum» із чергуванням рядів бутового каменю і плінфи на вапняно-цем’янковому розчині (див. Будівельний розчин). Підмурки з бутового каменю завглибшки 0,8–1,4 м. Собор перекрито циліндричними та хрестовими склепіннями, куполами на світлових підбанниках і без них. Для заповнення пазух склепінь використано голосники, які зменшують вагу конструкцій і поліпшують акустику приміщення. Інтер’єр декоровано мозаїками, фресками, різьбленим каменем. Собор в 11–12 ст. зазнав певних перебудов: розширено усипальню, побудовано хрещальню, укріплено аркбутани зовнішніх галерей, зроблено надбудову над південною галереєю тощо.
Собор зазнав руйнувань і пограбувань: 1169 — від Андрія Боголюбського, 1203 — від Рюрика ІІ Ростиславича, 1240 — під час монголо-татарської навали, 1416 — від еміра Едигея (1352–1419; Золота Орда), 1482 — від хана Менглі І Ґерая. Його ремонтували 1375, 1577. У 1596 собор передано греко-католикам, а 1633 повернуто відновленій православній Київській митрополії. Протягом 14 — першої третини 17 ст. собор занепав і зазнав деяких руйнувань. У першій половині 17 ст. його ззовні оздоблено в стилі ренесансу фігурними гребінцями над фасадами, аттиками з постатями лицарів. Прибудовано контрфорси біля центральної апсиди. У 1640-х за ініціативи митрополита Петра Могили розпочато реконструкцію собору. Зламом 17–18 ст. датовано основні перебудови: замуровано внутрішні відкриті галереї, над зовнішніми галереями надбудовано другі поверхи та зведено шість нових бань, які, як і п’ять давніх центральних, набули барокового завершення. Це зроблено коштом гетьмана І. Мазепи. В інтер’єрі собору з’явився олійний живопис. Первісні фрески у 17 ст. частково поновлено темперою; у 18 ст. їх повністю потиньковано і вкрито олійним живописом у стилі бароко, а в середині 19 ст. під час реставрації їх розчистили й знову «поновили» олійними фарбами. У 18 ст. під південною зовнішньою галереєю споруджено крипту, в якій поховано митрополитів Київських: Рафаїла (Заборовського), Арсенія (Могилянського), Гавриїла (Кременецького), Самуїла (Миславського), Ієрофея (Малицького), Серапіона (Александровського). Митрополитів Євгенія (Болховітінова) та Платона (Городецького) поховано в північній зовнішній галереї.
1882 для оснащення собору калориферним опаленням до західного фасаду прибудовано нартекс, а під ним — машинний зал. Тоді ж перебудовано бароковий фронтон над західним фасадом, якому надали псевдовізантійської форми; понижено пізній дах і відкрито світлові підбанники малих куполів, раніше сховані під дахом.
29.04.1918 в соборі посвячено на гетьмана всієї України П. Скоропадського.
Храм Святої Софії Київської до 1934 р був кафедральним собором Української автокефальної православної церкви [УАПЦ (1921–1930)] та її наступниці Української православної церкви [УПЦ (1930–1939)]. Так, у Софійському соборі 14–20.10.1921 проходив Перший Всеукраїнський собор, на якому відбулося організаційне оформлення УАПЦ; 28–29.01.1930 тут проходив Надзвичайний Собор з «самоліквідації УАПЦ». Ліквідація УАПЦ-УПЦ потягла за собою вперше за багато століть зміну статусу пам’ятки України — Свята Софія Київська перестала бути діючим храмом і перетворилася на музей-заповідник: спочатку філію Всеукраїнського Музейного Городка у Києво-Печерській лаврі, а з 1939 р. — у самостійний музейний осередок антирелігійного спрямування.
Відтак від 1934 пам’ятка функціонує як музей, у якому організовано постійний моніторинг стану тримальних конструкцій, контроль температурно-вологісного і світлового режиму, виконують заходи щодо консервації і збереження монументального живопису та мозаїк.
Від 1930-х у соборі виконують пам’яткоохоронні дослідження та реставраційні роботи, за час яких чавунну підлогу 19 ст. понижено до рівня підлоги 11 ст., звільнено первісний стінопис від пізніших нашарувань і закріплено його, а олійний живопис залишено тільки там, де первісні зображення втрачені.
15.12.2018 у Софійському соборі відбувся Об’єднавчий собор українських православних церков, на якому проголошено Православну церкву України.
Характеристика
Тепер собор є двоповерховою спорудою у стилі українського бароко з дев’ятьма апсидами. Його увінчує 19 бань, 11 з яких мають грушоподібну форму, решта — давню сферичну. Центральний підбанник, верх апсиди та наріжні фронтони прикрашені бароковим орнаментальним ліпленням у техніці барельєфу. На західному фасаді є одноповерховий нартекс із тамбуром. Фасади потиньковано й побілено, прикрашено різноманітними елементами архітектурного декору, бані позолочено. На фасадах відкрито численні зондажі.
Собор є одним із найбільших в Україні: 63 м завширшки, 47 м завдовжки, 46 м заввишки разом з хрестом. В інтер’єрі зберігся унікальний ансамбль монументального живопису 11 ст. — 271 кв. м мозаїк та близько 3 000 кв. м фресок. Також збереглося близько 132 кв. м темперного живопису і 494 кв. м олійного живопису 18 ст. та 2 632 кв. м олійного живопису 19 ст.
Інтер'єр
Інтер’єр храму зберігся з 11 ст. (за винятком західної частини середньої нави). 12 хрещатих у плані стовпів поділяють храм на п’ять нав. Із півночі, півдня та заходу відгалуження підкупольного просторового хреста замикали двоярусні трипрогонові арки, які спиралися на восьмигранні внизу і пучкові вгорі пілони (західну арку не збережено). Перехід від підкупольного квадрата до підбанника — за допомогою пандативів. Великі за площею хори влаштовано над бічними навами та в західній частині храму; їхні південна та північна частини повністю зберегли первісне архітектурне вирішення та шиферні різьблені парапети. Зі сходу хори закінчуються вівтарями. Західні їхні частини мають у центрі пучкові пілони, на які спираються арки з чотирма малими куполами на підбанниках.
Мозаїки
Мозаїки прикрашають головний вівтар та купол собору, а фрески — решту площин в інтер'єрі. Із мозаїк найкраще збереглися в центральному куполі напівпостать Христа Пантократора (Вседержителя) в медальйоні та одна з чотирьох постатей архангелів, що оточували медальйон. З чотирьох євангелістів на пандативах найкраще збереглося зображення св. Марка. На підпружних арках збережено п’ятнадцять медальйонів із зображеннями севастійських мучеників. У консі центральної вівтарної апсиди — майже шестиметрова постать Богоматері Оранти, під нею — композиція «Євхаристія» і внизу — «Святительський чин»; на стовпах тріумфальної арки — «Благовіщення». Усі мозаїчні зображення виконані на золотому тлі. Домінують сині, світло-сірі, білі, світло-зелені та малинові кольори. Палітра мозаїк нараховує 177 відтінків. Розмір кубиків смальти — близько 1 куб. см.
Фрески
Фрески різною мірою збережено в усіх давніх приміщеннях храму. Вони зведені в єдину систему, яка включає багатофігурні композиції, окремі постаті та напівпостаті святих, численні орнаменти. У центральному підкупольному просторі — сцени євангельського (див. Євангеліє) циклу (збережено «Розп’яття», «Зішестя Христа в пекло», «Явлення Христа жонам-мироносицям», «Зішестя Святого Духа» та інші). Фрески в жертовнику присвячені апостолу Петру, в дияконнику — Іоакиму, Анні та Діві Марії, в бічних вівтарях — архістратигу Михаїлу та св. Георгію — патронові Ярослава Мудрого. На хорах збереглися фрески зі сценами євангельськими («Тайна вечеря», «Чудо в Кані Галілейській») та старозавітними (див. Старий Завіт) («Гостинність Авраама», «Жертвоприношення Авраама», «Три отроки в печі огненній» тощо). Напроти вівтаря, на трьох стінах середньої нави був груповий портрет родини Ярослава Мудрого, від якого збережено чотири постаті на південній та дві — на північній стінах. Унікальний ансамбль фресок зберігся у сходових вежах собору. Їхня тематика пов'язана з візитом княгині Ольги до Візантії (див. Константинополь) і зустріччю її з імператором Костянтином VII Багрянородним. На стінах веж є сцени «Імператриця з почетом», «Імператор Роман на білому коні», «Княгиня Ольга на прийомі у Костянтина Багрянородного», велика композиція «Іподром», численні сцени полювання, зображення музик тощо. Усі зображення виконано на блакитному тлі; переважають вохристі, білі та світло-зелені барви.
В окремих місцях соборного інтер'єру є фрагменти клейового (17 ст.) та олійного (18 ст.) живопису. Більшість олійних композицій виконано під час поновлення інтер'єру в 19 ст. Серед творів мистецтва 18 ст. велику цінність становлять дерев’яний різьблений позолочений іконостас, його царські врата та мідні позолочені двері в нартексі. У соборі збереглися мармуровий різьблений саркофаг Ярослава Мудрого, фрагменти мозаїчної та керамічної підлог 11 ст., віконниця 11 ст. тощо. В інтер’єрі експоновано музеєфіковані зондажі та шурфи.
Значення
Софійський собор у Києві є найвизначнішою в Україні пам’яткою сакральної архітектури й мистецтва. В інтер’єрі собору збережено найбільший у світі комплекс мозаїк і фресок першої половини 11 ст. Пам’ятка є результатом культурної взаємодії Давньої Русі з Візантійською імперією і засвідчує безперервність розвитку культури України в європейському контексті протягом останнього тисячоліття. 1990 собор унесено до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО у складі номінації «Київ: собор Святої Софії та прилеглі монастирські будівлі, Києво-Печерська лавра».
15.09.2023 19-та сесія Комітету всесвітньої спадщини ЮНЕСКО ухвалила внести до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, що перебуває під загрозою (англ. List of World Heritage in Danger) такі об’єкти України: Київ: собор святої Софії та прилеглі монастирські будівлі, Києво-Печерська лавра. Це зумовлено небезпекою для пам’яток через агресивну війну, яку веде Росія проти України.
Галерея
|
Додатково
В архітектурі Софійського собору закодовано християнську (див. Християнство) символіка. Інтер’єр поділено на п’ять нав — кораблів. А символ корабля нагадує вірянам, що крізь житейське море до небесної пристані людину може доправити лише Церква Христова. Коло центрального підбанника означає вічність Церкви. Це коло вписане у перехрестя головних склепінь храму, що виявляє найглибший символ — хрест як основу Вселенської Церкви. Первісно собор вінчали 13 бань, символізуючи 12 апостолів навколо Ісуса Христа. Мозаїчний образ Пантократора унаочнює головну роль центральної сфери.
Софійський собор у Києві ні в чому, крім назви, не схожий на Софійський собор у Константинополі. Архітектурне вирішення собору у м. Києві не має прямих аналогів в архітектурі Візантії. Це зумовлено тим, що запрошені з м. Константинополя майстри виконували волю замовника, який втілював у соборі власну політичну концепцію самостійності м. Києва, зафіксовану Іларіоном Київським у «Слові про закон і благодать» так: «церква та стала дивом і славою на всі навколишні країни, бо іншої такої не знайдеться по всій півночі земній од сходу до заходу». Стіни Софійського собору є неформальним кам’яним літописом: за багато сторіч на них, особливо в інтер’єрі, з’явилося понад 7 000 графіті — продряпаних написів про різні події — і про дрібниці, і про переломні моменти нашої історії. Зберігся тогочасний запис про смерть князя Ярослава Мудрого 1054.
Національний банк України, продовжуючи серію «Духовні скарби України», увів в обіг (від 16.09.2011) пам’ятну монету зі срібла номіналом 50 грн, присвячену Софійському собору.
Цитата
Ю. Асєєв:
«За значимістю для давньоруського мистецтва Софійський собор можна порівняти з славетним храмом античної Греції — Парфеноном. Як і Парфенон, він збудований на честь перемоги. Як і Парфенон, він був присвячений (…) мудрості, і, нарешті, як і Парфенон, це була найвизначніша споруда доби, найдосконаліший витвір мистецтва свого часу.»Цит. за: Асєєв Ю. Джерела. Мистецтво Київської Русі. Київ : Мистецтво, 1980. С. 67–68.
Література
- Шмит Ф. Искусство Древней Руси–Украины. Харьков : Издательство «Союз», 1919. 112 с.
- Моргілевський І. Київська Софія у світлі нових спостережень // Київ та його околиця в історії і пам'ятках. Записки історичної секції УАН. Т. 22. Київ, 1926. С. 81-108.
- Повстенко О. Катедра св. Софії у Києві. Нью-Йорк : УВАН, 1954. 472 с.
- Асєєв Ю. Джерела. Мистецтво Київської Русі. Київ : Мистецтво, 1980. 214 с.
- Асеев Ю. Архитектура древнего Киева. Киев : Будівельник, 1982. С. 48–67.
- Тоцька І. Софійський монастир // Пам’ятки архітектури й містобудування України: Довідник Державного реєстру національного культурного надбання. Київ : Техніка, 2000. С. 34–38.
- Логвин Г. Собор Святої Софії в Києві. Київ : Мистецтво, 2001. 352 с.
- Вечерський В. Українські монастирі. Київ : Наш час, 2008. С. 113–123.
- Заснування Софійського собору в Києві: проблема нових датувань. Київ : Інститут історії України НАН України, 2010. 120 с.
- Київ: Провідник / за редакцією Ф. Ернста. Харків : Савчук О. О., 2019. С. 294–325.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Софійський собор у Києві // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Софійський собор у Києві (дата звернення: 2.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 26.03.2022
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
Національна поліція України
