Софійський собор у Константинополі
Софі́йський собо́р у Константино́полі (грец. Αγία Σοφία, турецьк. Ayasofya) — християнський храм, пам’ятка архітектури, складник пам'ятки всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, м. Стамбул, Туреччина.
Зміст
Загальні відомості
Собор стоїть в історичному центрі міста і є його головною архітектурною домінантою. Вівтарною апсидою звернений до Босфору. Оточений численними тюрбе та іншими спорудами Османської доби (див. Османська імперія). З північного сходу прилягає територія султанського палацу Топкапи, з півночі — візантійська церква Святої Ірини 4–8 ст., перед північно-західним фасадом — невеликий сквер, перед південно-західним (тепер головним) — площа Аясофія з парком султана Ахмета й лазнями Хуррем-Султан (Роксолани).
Історична довідка
На підвищенні стрілки трикутного в плані мису між Босфором і бухтою Золотий Ріг імператор Костянтин І Великий 325 розпочав будівництво палацового залу у вигляді п’ятинавової базиліки. Основні споруди Великого імператорського палацу (не збережено) містилися на південь, а прилеглий іподром — на південний захід. Базиліку добудовано як ранньохристиянський храм у середині 4 ст. за імператора Констанція ІІ (317–361; тепер Сербія — Туреччина). Цей храм, названий «Великою церквою», спалено під час повстання 404, відбудовано за імператора Феодосія ІІ (401–450; тепер Туреччина) і знову спалено 15.01.532 під час «повстання Ніки», яке завершилося поряд на іподромі. Там його придушив імператор Юстиніан І Великий ціною значних людських жертв. Бажаючи спокутувати цей гріх, Юстиніан на місці зруйнованої Великої церкви 23.02.532 розпочав будівництво нового грандіозного храму, за його словами «такого, якого не було від часів Адама і ніколи вже не буде». Для цього виділено кошти, еквівалентні 145 т золота. Проєкт розробили Анфімій із Тралл та Ісидор із Мілета. Імператор щодня відвідував будівництво, де працювало до 10 тисяч робітників, і обговорював з зодчими архітектурні й інженерні подробиці. Спорудження купола завершено й собор освячено 27.12.537. На церемонії Юстиніан промовив: «Хвала і слава Всевишньому, що визнав мене гідним виконати таку справу. Соломоне, я перевершив тебе» (маючи на увазі Єрусалимський храм царя Соломона).
Софійський собор був кафедральним Константинопольського Вселенського патріархату та з 641 коронаційним храмом візантійських імператорів. Він входив до ансамблю імператорських споруд на центральному міському плато й домінував над забудовою, вивищуючись у силуеті Константинополя, коли на нього дивитися з Мармурового моря і Босфору.
Перший плаский купол собору зруйновано двома землетрусами 553 і 558. Його відбудовано 558–662 (підвищивши підйом на 6 м), і знову зруйновано землетрусом 989, після якого відбудовано у 1000 вірменським зодчим Трдатом. 1346 частину купола і східну підпружну арку зруйновано землетрусом, після чого споруду укріплено контрфорсами й аркбутанами та відновлено купол, який збережено дотепер. У 8–9 ст. під час іконоборства в інтер'єрі собору знищено більшість мозаїчних зображень. Новими мозаїками інтер’єр оздоблено, переважно, у 9–10 ст. У соборі зберігалося багато християнських реліквій, зокрема до 1204 — Туринська плащаниця. Тут 16.07.1054 кардинал Гумберт (початок 11 ст. — 1061; тепер Франція — Італія) вручив Константинопольському патріарху Михайлу Керуларію буллу про відлучення від церкви й анафему. У відповідь свою анафему Римській церкві Михайло Керуларій виголосив у соборі 20.07.1054. З цього почалася Велика схизма — розділення християнства на католицизм і православ’я. Після захоплення Константинополя хрестоносцями з 1204 Софійський собор був римо-католицьким храмом. 1261 після вигнання хрестоносців його заново освячено як православний храм. 29.05.1453 м. Константинополь захопило військо Османської імперії, внаслідок чого храм перетворено на мечеть, християнські атрибути ліквідовано, а мозаїки та інші християнські зображення потиньковано й забілено, завдяки чому вони збереглися. Добудовано чотири мінарети на кутах собору: з них найперші — 1453 та на зламі 15–16 ст. (зруйновано 1573); теперішні — 1573–1574. 1574 соборний баптистерій перетворено на мавзолей султана Селіма ІІ (1524–1574; тепер Туреччина).
Першу реставрацію пам’ятки виконано 1847–1849. 24.11.1934 на пропозицію М. К. Ататюрка Рада Міністрів Турецької республіки ухвалила перетворити мечеть Аясофія на музей. 1935 мозаїки розчистили з-під тинькування, яке їх закривало в попередні сторіччя. Реставраційні роботи в соборі тривали протягом усього часу діяльності загальнодоступного музею. 2015 після збиття силами оборони Туреччини російського військового літака С. Гаврилов (1966 р. н., Російська Федерація) — голова комітету Державної думи Російської федерації з розвитку громадянського суспільства, питань громадських і релігійних об’єднань — виступив з провокаційною заявою про необхідність перетворення музею Аясофія на православний храм. Це викликало суспільну дискусію в Туреччині, що завершилася ухвалою Вищого адміністративного суду 10.07.2020, якою урядове рішення 1934 скасовано і музей перетворено на мечеть. Перше ісламське богослужіння відбулося 24.04.2020 за участю президента Туреччини Р. Т. Ердогана. Це засудили ЮНЕСКО, Європейський Союз, Ватикан, Греція, США, інші країни, християнські конфесії та міжнародні організації.
Характеристика
Собор є тринавовою купольною базилікою розмірами в плані 84,4×73,28 м, заввишки 56,3 м, при товщині поздовжніх стін 1,3 м, поперечних — до 2 м. При створенні його архітектурного образу будівничі орієнтувалися на композицію найбільшої в м. Римі базиліки Костянтина і Максенція. Проте середню частину середної нави вони перекрили не хрестовим склепінням, а куполом на кшталт Пантеона в Римі, причому діагональ підкупольного квадрата собору дорівнює діаметру купола Пантеона (43,3 м). Це стало архітектурним втіленням ідеї імператора Юстиніана, що Новий Рим (офіційна назва Константинополя) має продовжити традицію і перевершити старий Рим.
Перед основним об’ємом храму — прибудований дещо пізніше нартекс, перед нартексом — оточений галереєю атріум (не збережено). В інтер’єрі панує велетенський купол діаметром 31,4 м, на 25 % менший, ніж у Пантеоні (в якому купол без вікон спирається на стіну завтовшки понад 6 м). У Софійському соборі купол за посередництвом пандативів і підпружних арок спирається лише на чотири пілони, причому у нижній частині його прорізано 40 вікнами, завдяки яким інтер’єр щедро освітлено, але конструкцію купола ослаблено. Купол, що здіймається на 56-метрову висоту, має радіальні ребра, складені з порожніх керамічних амфор, у проміжках між ними — легке заповнення. Горизонтальний розпір купола передається на конхи над західною і східною великими екседрами та контрфорси над бічними навами. На другому ярусі бічних нав облаштовано репрезентативні приміщення — хори, де відбувалися імператорські прийняття та палацові церемонії.
Збережене мозаїчне оздоблення соборного інтер’єру виконано в три етапи: середина 9 ст.; на межі 9–10 ст.; наприкінці 10 ст. До першого етапу належать мозаїки в апсиді — тронне зображення Богородиці з немовлям Христом й архангелом Гавриїлом; композиція «Деісіс», пророки, мученики й імператор Костянтин І, 12 апостолів і чотири патріархи костантинопольські у південному вестибюлі. У північному тимпані собору збережено мозаїки 878 (старозавітні пророки та чотирнадцять святителів). Мозаїки межі 9–10 ст. збережено у нартексі. У північній галереї 1958 відкрито й реставровано мозаїчний портрет 912 імператора Александра (870–913; тепер Туреччина). У південному вестибюлі визначною мозаїчною композицією другої половини 10 ст. є зображення Богородиці на престолі з немовлям Христом, якій імператор Костянтин І приносить у дар місто Константинополь, а Юстиніан — Софійський собор. Соборні галереї також прикрашено мозаїками. Серед усіх мозаїк собору найцікавішими є портретні зображення візантійських імператорів й імператриць, котрі предстоять перед Христом чи Богородицею. Крім того, інтер’єр прикрашено мозаїчними орнаментами¸ різнобарвним каменем зі скульптурним різьбленням й іншим декором.
Значення
Софія Константинопольська протягом багатьох сторіч вважалася найкращим у світі християнським храмом. Протягом 16–17 ст. її композиція стала зразком для мечетей так званого Великого османського стилю (див. Сулейманіє), але сам собор ніхто й ніколи не зміг повторити, оскільки неповторним було функціональне завдання — спорудження головного храму великої ранньосередньовічної християнської імперії.
З 1985 — складник пам’ятки всесвітньої спадщини ЮНЕСКО Історичні райони Стамбула (№ 356-біс).
Додатково
Із собором пов'язано багато легенд.
Християнські — про те, як неповторна композиція споруди наснилася імператору Юстиніану; як під час останньої незавершеної літургії в соборі 29.05.1453 патріарх (чи священник, або ченці) увійшли у вівтарну стіну і вийдуть із неї та завершать богослужіння тільки тоді, коли Константинополь знову стане християнським.
Ще одну легенду про кривавий туман, який перед 29.05.1453 огорнув собор, піднявшись до хреста на куполі, трактують як знак того, що Святий Дух полишив собор перед його захопленням мусульманами.
Мусульманські легенди стосуються труднощів у спорудженні собору, які вдалося подолати, звернувшись по допомогу до пророка Мухаммада; ця легенда сприяла збереженню пам'ятки під владою Османської імперії.
Цитата
Художник О. Грищенко:
«Сьогодні вдалося мені дістатися до Святої Софії. Яка архітектура! Ритм заокруглених ліній підноситься все вище й вище, схоплює вас непереможно й тягне в цю божеську центральну сферу, широку, як саме творіння, як баня зоряного неба. Яка ширина і яке надхнення в задумі архітекта, який взаємозв'язок і яка конструктивна сила з найвитонченішими нюансам, що все завершують! (…) Тут немає наслідування, але є нова творча концепція архітектури, знаменито пристосована до повітря, берегів, вод нового Риму, нової столиці людської думки. (…) Коли входите, сила архітектури розчавлює вас уже від майдану (…) Не дивуюся стародавнім людям, які приїздили з-поза далеких морів і гір, з-понад тисячі верств, щоб поглянути на славну церкву. За кожним разом вона розбуджує особливі зворушення думки і за кожним разом покидаю її зачарований і перетворений. Яке щастя, що я бачив Святу Софію!»(Цит. За вид.: Грищенко О. Велика церква // Пам’ятки України: історія та культура 1996. № 3–4. С. 7–10.)
Література
- Асєєв Ю. Константинопольська Софія // Пам’ятки України: історія та культура 1996. № 3–4. С. 2–4.
- Грищенко О. Велика церква // Пам’ятки України: історія та культура 1996. № 3–4. С. 6–10.
- Тищенко М. Храм Софії Константинопольської та його основні пропорції // Українська Академія мистецтва. Дослідницькі та науково-методичні праці. Вип. 6. Київ, 1999. С. 54–63.
- Norwich J. J. Great Architecture of the World. New York : DaCapoPress, 2003. P. 84–85.
- Оустерхаут Р. Византийские строители. Киев—Москва : Корвин-пресс, 2005. 332 с.
- Вечерський В. Курс історії архітектури. Київ: Інститут проблем сучасного мистецтва, 2006. С. 73–76.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Вечерський В. В. Софійський собор у Константинополі // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Софійський собор у Константинополі (дата звернення: 2.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 14.12.2022
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
Національна поліція України
