Ататюрк, Мустафа Кемаль

Ататюрк, Мустафа Кемаль
Справжнє ім’я	Мустафа Кемаль-паша
Народження	1881
Місце народження	Салоніки, Греція
Смерть	10.11.1938
Місце смерті	Стамбул, Туреччина

Ататю́рк, Мустафа́ Кема́ль Газі [ тур. Atatürk, Mustafa Kemal Gazi; ім’я до 1934 — Мустафа Кемаль-паша (тур. тур. Mustafa Kemal Paşa); 1881, м. Салоніки, тепер Греція — 10.11.1938, м. Стамбул, Туреччина] — державний і військовий діяч, перший президент Туреччини.

Життєпис

Народився в сім’ї дрібного лісоторговця, колишнього митного службовця. Точна дата народження невідома, згодом самостійно обрав 19 травня — день початку боротьби за незалежність Туреччини.

Ще у ранньому дитинстві віддавав перевагу військовій кар’єрі. Навчався 1893–1896 у підготовчій військовій школі м. Салоніки, 1896–1899 — у військовій школі м. Манастира (тепер м. Битола, Північна Македонія), 1899–1901 — в Османській військовій академії (м. Стамбул, тепер Турецька військова академія, м. Анкара). У 1902–1905 — в Османській академії генерального штабу (м. Стамбул).

У роки навчання долучився до руху молодотурків, активно критикуючи консервативний режим султана Абдул-Гаміда ІІ. Наслідком цього став арешт. Після короткотермінового ув’язнення виправданий за відсутністю доказів і відправлений на службу до м. Дамаска (тепер Сирія). 1905 під час служби у м. Дамаську вступив до таємної революційної організації «Батьківщина та свобода» (тур. «Vatan ve Hürriyet»).

Після переведення до штабу 3-ї армії, дислокованого в м. Манастирі (тепер Північна Македонія), Ататюрк вступив до організації «Єдність і прогрес» (тур. «İttihat ve Terakki»). У 1908 взяв активну участь у Молодотурецькій революції. Через особистий конфлікт із лідерами молодотурків Талаат-пашою (1874–1921) й Енвером-пашою (1881–1922) відійшов від участі в їхньому русі, продовживши військову кар’єру.

Брав участь в Італо-турецькій війні (1911–1912), Першій балканській війні (1912–1913), Першій світовій війні. У нагороду за успішне командування військами у боях за півострів Галліполі (1915) був нагороджений офіційним приєднанням титулу «Газі» («переможець») до свого імені. Після поразки Османської імперії в Першій світовій війні працював у Міністерстві оборони (1918–1919), згодом вийшов у відставку.

Упродовж 1919 організував скликання Ерзурумського й Сиваського конгресів, під час яких озвучив вимоги збереження незалежності Туреччини в умовах початку її окупації військами Антанти. У квітні 1920 скликав самопроголошений парламент у м. Ангорі (тепер м. Анкара) під назвою Великого національного зібрання Туреччини. Цей орган влади оголосив Ататюрка головою парламенту й уряду, таким образом надавши йому необмежену владу у контрольованих ним регіонах. У 1920 уряд Ататюрка визнав нечинними всі міжнародні угоди Османської імперії, зірвавши ратифікацію Севрської угоди, яка регулювала умови миру між Османською імперією та країнами Антанти. Було встановлено сучасні кордони Туреччини. Це відбулося унаслідок бойових дій 1920–1922: Вірмено-турецької війни 1920 (під час якої Ататюрк отримав допомогу озброєнням від РРФСР); Другої грецько-турецької війни 1920–1922 і взяття м. Смірни (тепер м. Ізмір), у результаті чого почалася міграція грецького населення з малоазійського узбережжя Егейського моря. Запрошення представників Туреччини на Генуезьку мирну конференцію 1922 стало фактичним дипломатичним визнанням уряду Ататюрка.

Діяльність на посаді президента

29.10.1923 очолюване Ататюрком Велике національне зібрання Туреччини оголосило Туреччину республікою й обрало Ататюрка її першим президентом. Він зберігав цей титул до своєї смерті 1938.

Правління Ататюрка позначено низкою реформ. Столицю Туреччини було переведено з м. Стамбула до м. Анкари (1923). Скасовано норми шаріату і створено судову систему, побудовану за європейськими зразками. Заборонено полігамію. Поступово запроваджено юридичне рівноправ’я жінок (1926–1934). У 1925 заборонено дервішські ордени, заборонено традиційний одяг дервішів, заборонено традиційний становий одяг і головні убори та запроваджено носіння одягу європейського крою (1926). Скасовано державний статус ісламу. Замість ісламського календаря введено григоріанський календар. Прийнято метричну систему мір (1933). Писемність турецької мови переведено на латиницю (1928–1929; одночасно зі словника турецької мови вилучено численні арабські й перські запозичення). Запроваджено спадкові прізвища (1934; після введення цієї реформи він узяв собі прізвище «Ататюрк» — «батько турків»). Скасовано спадкові титули (1934), націоналізовано залізниці. Під час правління Ататюрка відбувалося активне національне будівництво, яке виявлялося у тюркізації етнічних меншин (передусім греків, вірмен і курдів) усередині Туреччини й пропаганді ідей пантюркізму за її межами.

Література

Ганіоглу М Ш. Ататюрк: біографія мислителя / Пер. з англ. Львів : Видавництво Анетти Антоненко ; Київ : Ніка-Центр, 2018. 239 с.
İnan A. A. Atatürk Hakkında Hatıralar ve Belgeler. 21 baskı. Istanbul : Türkiye İş Bankası Kültür Yayınları, 2019. 536 p.
Landau J. M. Atatürk and the Modernization of Turkey. Abingdon : Routledge, 2019. 284 p.

Автор ВУЕ

П. В. Бовсунівський

Покликання на цю статтю: Бовсунівський П. В. Ататюрк, Мустафа Кемаль // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Ататюрк, Мустафа Кемаль (дата звернення: 1.05.2024).