Парфенон
Парфено́н (грец. Παρθενών — дівоча кімната, від παρθένα — діва) — головний храм Афінського Акрополя, архітектурна пам’ятка, складник пам’ятки всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, Греція.
|
Парфенон | |
|---|---|
| Країна | Греція |
| Місце розташування | Афіни |
| Рік внесення | 1987 |
| Критерії | i, ii, iii, iv, vi |
Храм стоїть на найвищому місці в центрі горішнього плато Акрополя і є архітектурною домінантою ансамблю і всього міста. Західним фасадом звернений до Пропілеїв; на північ розташовано Ерехтейон. Перед західним фасадом з північного боку стояла культова статуя Афіни Промахос (не збережено).
Історична довідка
Перший храм, присвячений Афіні, розпочали будувати на цьому місці 490 до н. е. на знак вдячності богині-покровительці поліса за перемогу в Марафонській битві. Недобудовану споруду, заготовлені для неї будівельні матеріали і всі споруди на Акрополі знищили перси, які під час греко-персидський війн на короткий час 480 до н. е. захопили м. Афіни. Будівництво нового Парфенона стало головним пунктом амбітної програми створення величного архітектурного ансамблю Афінського Акрополя, який відповідав би здобутому у переможних війнах панівному значенню м. Афін у Давній Греції. За задумом Перікла протягом 448–406 до н. е. під керівництвом скульптора Фідія збудовано основні споруди, зокрема в 447–438 до н. е. — Парфенон. Його автори — архітектори Іктін (керівник і автор проєкту) і Каллікрат (виконавець будівельних робіт). Художні й опоряджувальні роботи тривали до 433 до н. е. У наосі була монументальна скульптура Афіни Парфенос (Діви) заввишки 11 м, яку виконав Фідій зі слонової кістки й золота (не збережено).
Походження найменування храму є дискусійним. Найпоширеніша версія — що на весь храм з часом перенесено найменування розташованого в ньому позаду наоса опістодома, названого Парфеноном, бо в ньому зберігали священні предмети, пов'язані з культом Афіни Парфенос. Цей опістодом був також скарбницею (див. Казна державна) Афінського союзу, де зберігали грошові кошти та інші цінності.
Наприкінці 4 ст. культову статую Афіни Парфенос з наосу вивезено у м. Константинополь, де сліди її втрачено. Із 6 ст. храм перетворено на християнську церкву з посвятою Діві Марії і прибудовою апсиди. Після завоювання м. Афін Османською імперією 1456 храм перетворено на мечеть з прибудовою мінарета. Під час облоги м. Афін військом Венеції 26.09.1687 внаслідок артилерійського обстрілу вибухнув порох, який турки зберігали в Парфеноні, що завдало йому значних руйнувань. Після цього всередині зруйнованого храму збудували невелику купольну мечеть. Мальовничі руїни приваблювали європейських поціновувачів історії та мистецтва; відповідні зображення та описи популяризували ідею звільнення Греції від влади Османської імперії.
1801–1803 посол Великої Британії у м. Стамбулі Т. Брюс лорд Елгін (1766; Велика Британія — 1841; Франція) отримав дозвіл султана на виконання натурних досліджень та обмірів Парфенона із застосуванням необхідних інструментів та механізмів і можливістю археологічних розкопок. Це було використано як легальний привід для того, щоб виламати з Парфенона численні найкраще збережені фрагменти скульптурного й архітектурного декору, знищивши при цьому багато автентичних (див. Автентичність) фрагментів (зокрема карнизів, метоп, скульптур), чим завдано значної шкоди пам’ятці. Фрагменти було вивезено до м. Лондона і згодом продано Британському музею. Збережено документи, що засвідчують усвідомлення лордом Елгіном злочинності своїх дій (1816 обговорювали у британському парламенті). З 1982 Греція та Велика Британія за сприяння ЮНЕСКО ведуть безуспішні переговори про реституцію так званих Елгінових мармурів.
З 1833 Парфенон є об’єктом наукових досліджень та реставрації. 1836 знесено апсиду православної церкви, 1842 — мечеть і мінарет. 1842–1845 у наосі функціонував тимчасовий музей. У 1920-х під керівництвом архітектора-реставратора Н. Баланоса (1860–1942; Греція) виконано масштабні реставраційні роботи методом анастилозу. Сучасний етап майже безперервної реставрації розпочато 1975. Більшість автентичних скульптур із фасадів Парфенона переміщено в експозицію музею Акрополя й на пам’ятці замінено копіями.
Характеристика
Парфенон є периптером доричного ордера завдовжки 69,54 м і завширшки 30,89 м, що має по 8 колон на головному й тильному фасадах та по 17 колон на поздовжніх фасадах. Збудовано з пентелійського мармуру насухо (без будівельного розчину). Ретельно витесані кам’яні блоки скріплено піронами. Фасади первісно були розфарбовані в яскраві кольори і покриті воском. Двосхилий дах укрито білою мармуровою черепицею. Головні приміщення — тринавові наос і прилеглий до нього з тилу опістодом (власне Парфенон); перед наосом містився пронаос, акцентований шестиколонним внутрішнім портиком. Стелі в приміщеннях були пласкими дерев’яними, з кесонами, розмальованими з домінуванням темносинього кольору й позолоченими. Колони в наосі — доричного ордеру, в опістодомі — іонічного ордеру. Усі колони з ентазисом; усі складники споруди від триступінчастого стереобата унизу до колон і антаблемента угорі мають курватури.
Храм знаменитий своїм витонченим скульптурним декором як зовні, так і всередині (збережено частково). Угорі по всьому периметру зовнішніх стін проходив суцільний барельєфний (див. Барельєф) фриз, який зображував панафінейську процесію — найбільше щорічне свято на честь Афіни, а також олімпійських богів. 92 метопи зовнішнього антаблемента містили горельєфні (див. Горельєф) зображення сцен міфічних битв (з кентаврами, велетнями, амазонками) та сцени Троянської війни. Площини тимпанів двох трикутних фронтонів завширшки 28,35 м і заввишки 3,46 м були заповнені багатофігурними скульптурними композиціями: із західного боку — змагання Афіни з Посейдоном за владу над Аттикою, на східному — народження Афіни.
Значення
У світовій науці 19–21 ст. загальновизнаним є висновок про Парфенон як найдосконаліший витвір архітектури й мистецтва не тільки античної Греції, а й європейської цивілізації загалом. У складі ансамблю Афінського Акрополя Парфенон внесено 1987 до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО під № 404.
Джерело
- Acropolis, Athens // UNESCO World Heritage Convention. URL: https://whc.unesco.org/en/list/404
Література
- Winter F. E. Tradition and Innovation in Doric Design: The Work of Iktinos // American Journal of Archaeology. 1980. Is. 4. P. 399–416.
- Boardman J. The Parthenon and Its Sculptures. London : Thames and Hudson, 1985. 256 p.
- Gruben G. Die Tempel der Griechen. 4 aufl. München : Hirmer, 1986. 480 p.
- Schneider L., Höcker C. Die Akropolis von Athen. Eine Kunst- und Kulturgeschichte. Darmstadt : Primus, 2001. 251 p.
- Norwich J. J. Great Architecture of the World. New York : DaCapoPress, 2003. P. 62–63.
- Вечерський В. Курс історії архітектури. Київ : Інститут проблем сучасного мистецтва, 2006. С. 40–44.
- Beard M. The Parthenon. London : Profile Book Ltd., 2010. 209 p.
- St Clair W. Who saved the Parthenon?: A New History of the Acropolis Before, During and After the Greek Revolution. Cambridge : Open Book Publishers, 2022. 896 p.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Вечерський В. В. Парфенон // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Парфенон (дата звернення: 2.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 14.03.2024
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
Національна поліція України
