Аттика

Аттика, географічне положення

А́ттика (грец. 'Αττική, Attikí, Attica — буквально «прибережна країна») — історична область і адміністративна одиниця на південному сході Греції.

Аттика
Адміністративний центр	Афіни
Країна	Греція
Чисельність населення (тис.осіб)	3800
Густота населення (осіб на кв.км)	1022
Найбільші міста	Афіни, Пірей
Адміністративні кордони	Фессалія і Центральна Греція, Егейські Острови (адміністративна одиниця)

Географічне положення

Розташована на південному сході країни. Межує з Фессалією і Центральною Грецією на півночі і сході, з Пелопоннесом, Західною Грецією та Іонією — на заході, з Егейськими островами — на півдні.

Омивається на північному заході Коринфською затокою Іонічного моря, на північному сході — Південною Евбейською затокою, на сході — затокою Петалія, на півдні і південному заході — Саронічною затокою Егейського моря.

Адміністративний поділ

Включає Центральний, Північний, Південний і Західний сектори м. Афін, Східну і Західну Аттику, Пірей, острови.

Територія — 3,8 тис. км².

Адміністративний центр — м. Афіни.

Історична довідка

Перші поселення на території Аттики виникли в епоху неоліту (8–3 тис. до н. е.). Близько 2 тис. до н. е. Аттику заселили іонійці. Помітну роль Аттика почала відігравати в період егейської культури. На початку 1 тис. до н. е. Аттику поділяли на декілька родоплемінних територій, що переважно збігалися з географічними районами області. За легендою, об’єднання родоплемінних територій Аттики (синойкізм) відбулося в 10–9 ст. до н. е., за царя Тезея, а головним містом стали Афіни.

Основною суспільно-політичною одиницею Аттики була дрібна місцева громада — дем, кількість яких сягала 170. У 8–7 ст. до н. е. в Аттиці панувала родова знать (евпатриди), що зосереджувалася, разом із переважною більшістю землеробів, у рівнинному районі (Педіея). Гористу частину (Діакрія) населяли скотарі.

З 8–7 ст. до н. е. розпочалася поступова централізація регіону довкола м. Афін. Від 5 ст. до н. е. м. Афіни отримало абсолютне економічне й політичне домінування в Аттиці. Воно виявилося в централізації політичної системи Аттики, наслідком якої стало зосередження в м. Афінах усіх адміністративних і судових органів. При цьому Аттику було розподілено на деми (близько 100), що виконували функції муніципальних округів, які об’єднувалися у філи (після реформ Клісфена в Аттиці існувало 10 філ, з кінця 4 ст. до н. е. — 12, у період Римської імперії — 13). Після битви при м. Коринфі (146 до н. е.) Аттика разом з іншими грецькими землями увійшла до Римської імперії, входячи до складу провінції Ахая.

Після розпаду Римської імперії Аттика залишилася у складі її східної частини. Після поділу Візантійської імперії на феми (7 ст.) Аттика увійшла до складу феми Еллада. Після падіння Візантії Аттика ввійшла до складу Османської імперії. Під час війни за незалежність Греції (1821–1830) Аттика була одним із центрів протиосманського руху. У 1820-х Аттика перебувала у складі невизнаної Грецької республіки, а 1832 увійшла до новоутвореного Королівства Греція.

Відтоді Аттика безперервно перебуває у складі Греції. 1987 на території історичного регіону Аттика утворено периферію Аттика, яка об’єднувала менші адміністративні одиниці: Афіни, Пірей, Західну і Східну Аттику. 2011 набув чинності новий адміністративний поділ: за програмою «Каллікратіс» Аттику перетворено на одну із 7 децентралізованих областей Греції.

Природа

Рельєф і корисні копалини

Рельєф переважно височинний. Найвища точка Аттики — г. Каравола (1 413 м) — є частиною гірського хребта Парніта, що простягається на північ від м. Афін. Є також смуга прибережних рівнин, серед яких, зокрема, Афінська і Тріасон.

В Аттиці поширені вапняк, мармур і глина. У гірській частині також є родовища азбесту. Потужний античний центр видобутку срібної руди — Лавріон.

Ґрунти

У регіоні представлені тера росса, коричневі ґрунти тощо.

Річки

Основною річкою Аттики є Кіфісос (27 км), що тече Афінською рівниною і впадає в Саронічну затоку.

Клімат

Клімат середземноморський, із тривалим сухим літом і недовгою вологою зимою.

Середня температура січня — +10 °С, липня — +28 °С.

Середньорічна кількість опадів — приблизно до 400 мм, найбільше в жовтні — лютому.

Населення

Загальна кількість населення (2011, перепис) — 3,8 млн осіб (35,6 % населення Греції), густота — 1 022 осіб/км².

За статевими групами: чоловіки (48 %), жінки (52 %).

Переважає міське населення.

Загалом населення зростає: 1999 в Аттиці проживало 3,5 млн осіб.

Господарство

Аттика забезпечує близько 48 % ВВП Греції (2017, оцінка). Понад 1 % зайнятих — у первинному секторі економіки, до 15 % — у вторинному, близько 84 % — у третинному.

Промисловість

Розвинені харчова, хімічна, фармацевтична, текстильна галузі промисловості, а також суднобудування. У м. Скарамангасі розташований один із найбільших у Середземномор’ї суднобудівних заводів — «Еллінські корабельні» («Hellenic Shipyards»).

Сільське господарство

Вирощують здебільшого виноград, інжир і оливу. Аттика також є виробником оливкової олії.

Сфера послуг

Переважає сервісна економіка. Населення займається торгівлею, фінансовими і соціальними послугами, інформаційно-комунікаційними технологіями, нерухомістю. Розвинений туризм: 2017 Аттику відвідало понад 1,7 млн осіб.

Транспорт

Недалеко від м. Афін діє міжнародний аеропорт «Елефтеріос Венізелос» (загальний пасажиропотік — 25,5 млн осіб, 2019).

Аттикою проходять автомагістралі, національні автомобільні дороги, залізничні шляхи.

Одним із найбільших у Європі пасажирських і вантажних портів є Пірей, наявне поромне сполучення.

Наука, освіта, культура

Наука та освіта

Аттика є провідним центром наукових досліджень, розвитку технологій та інновацій у Греції. У м. Афінах діє Афінська академія (заснована 1926), Національна бібліотека Греції (заснована 1829). Там само функціонує технопарк.

У регіоні розташована низка закладів вищої освіти: Афінський університет (засновано 1837), Афінський національний технічний університет (засновано 1837), Афінська школа вишуканих мистецтв (засновано 1930; усі — у м. Афінах), Університет Пірея (засновано 1838; м. Пірей) тощо.

Культура та мистецтво

Серед музеїв — Афін національний археологічний музей (засновано 1829), Афін національний історичний музей (засновано 1882), Візантійський і християнський музей (засновано 1914), Національний музей сучасного мистецтва (засновано 2000; усі — у м. Афінах), Морський музей Греції (засновано 1949; м. Пірей), Мінералогічний музей (засновано 1986; м. Лавріон) тощо.

Є низка театрів, кінотеатрів, галерей тощо, зокрема, у м. Афінах розташований Національний театр Греції (засновано 1930), Національна опера Греції (засновано 1940).

Архітектура

Колоритною є архітектура Аттики. На території Аттики у 5 ст. до н. е. сформувалися ордери архітектурні: доричний ордер та аттичний варіант іонічного. В античну добу центром розвитку архітектури було м. Афіни, що разом з портовим містом Пірей формувало унікальну у світовому масштабі містобудівну агломерацію парних міст. Вони мали цілісну систему фортифікації з довжиною оборонних мурів 35 км, створену під керівництвом Фемістокла 479–478 до н. е.

Громадським центром м. Афін була Агора, сакральним — Акрополь; їх забудова (збереглася частково), зокрема Парфенон, Ерехтейон, Пропілеї, храм Ніки Аптерос на акрополі належать до найвищих досягнень світової архітектури.

Античну театральну архітектуру представляють афінські театр Діоніса та одеон Ірода Аттика. Видатними зразками доричного периптера є храми: Посейдона на мисі Суній (440 до н. е.) та Афіни Афаї на о. Егіна (490 до н. е.).

У Середньовіччі Аттика була центром формування Грецької архітектурної школи в межах архітектури Візантії: монастир Дафні 11 ст. із собором центральнокупольної системи став класичним зразком для спорудження монастирів у Греції (див. Дафні, Хозіос Лукас та Неа Моні у Хіосі), а афінські церкви Апостолів і Святого Федора з розвиненим зовнішнім декором — приклади хрестовокупольної системи.

Зі здобуттям незалежності Греції м. Афіни знову стали центром розвитку архітектури, де працювали провідні європейські архітектори К. Ф. Шінкель, Л. фон Кленце, Г. Земпер, Т. Е. Ф. ван Гансен та інші.

На території Аттики є об’єкти всесвітньої спадщини ЮНЕСКО: Акрополь в Афінах (з 1987), монастир Дафні (з 1990).

Спорт

Аттика має давні традиції щодо спорту і спортивних заходів. Культивуються футбол, атлетика тощо.

Тут відбувалися змагання світового значення: у м. Афінах проходили Літні Олімпійські ігри 1896, Літні Олімпійські ігри 2004, Чемпіонат світу з легкої атлетики 1997, Чемпіонат Європи з баскетболу 1995, фінали Ліги чемпіонів УЄФА (1994, 2007); у м. Піреї — Чемпіонат світу з легкої атлетики 1987, Чемпіонат світу з баскетболу 1998 та багато іншого.

Серед спортивних споруд у м. Афінах — Олімпійський стадіон (1982; 69 тис. глядачів); у м. Піреї — стадіон «Караїскакіс» (1896; 32 тис. глядачів) тощо.

Додатково

Є Національний парк Парніта (засновано 1961), який від 1987 є частиною європейської програми «Natura 2000» (під охороною — близько 150 км²).

Література

1. Droysen J. Histoire de l’hellé nisme : en 2 vol. Grenoble, 2005; Herodotus. The Histories. London, 2014.
2. Vlacho poulos A. Athens and Attica: History and Archaeology. Athens, 2016; Fodor’s Essential Greece: with the Best Islands. New York, 2018.

Автор ВУЕ

Є. О. Маруняк

Покликання на цю статтю: Маруняк Є. О. Аттика // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Аттика (дата звернення: 1.05.2024).