Центральнокупольна система
Центральноку́польна систе́ма, центральнокупольний храм — тип християнського мурованого купольного храму, в якому центральний купол спирається на вісім опор.
Центральний купол на світловому підбаннику, який увінчує церковну споруду, за допомогою підпружних арок спирається на вісім пілонів. Це дозволяє значно розширити підкупольний квадрат, ширина якого сягає від 1/2 до 2/3 загальної ширини споруди. Інша назва цього типу — церква з куполом на восьми опорах.
Історична довідка
Центральнокупольний тип храму сформувався на основі купольної базиліки у Греції як частині Візантійської імперії на початку 11 ст. й розвивався там упродовж 11–13 ст. Першим храмом цього типу вважають собор монастиря Осіас Лукас у Фокиді 1022. До цього ж типу належить собор монастиря Дафні 1080 та ще низка пам’яток. Можливість влаштовувати дуже великі куполи спопуляризувала цей архітектурний тип у Європі, зокрема і в Османській імперії доби бароко: до нього належать мечеть Селіміє в Едірне 1575 (див. Селіміє та її соціальний комплекс), Собор інвалідів у м. Парижі (Франція, 1677), Собор Святого Павла в Лондоні.
Характеристика
Центральнокупольний храм прямокутний у плані, з масивними стінами, перекритий склепіннями й увінчаний одним куполом. У такому храмі найважливішим сакральним місцем і центром архітектурної композиції є просторий підкупольний простір. Усі інші частини храму (нартекс, вівтарі, бічні нави, дияконник і жертовник) невеликі й трактуються як другорядні. Купол значного діаметру зі світловим підбанником через тромпи та підпружні арки спирається на вісім пілонів, які стоять по периметру підкупольного квадрата. Через значні статичні навантаження від купола, пілони масивні, квадратні або прямокутні в плані, нерідко поєднані зі стінами для міцності. Така конструктивна система дозволяє влаштовувати купол найбільшого діаметру з широким підбанником, прорізаним багатьма вікнами. Це збільшує освітленість інтер’єру денним світлом порівняно з хрестовокупольною системою.
Додатково
На відміну від поширеного у Давній Русі хрестокупольного типу, науці невідомі центральнокупольні храми на Русі. Є гіпотеза історика архітектури Н. Г. Логвин (нар. 1956 р. н.; тепер Україна), що центральнокупольною була церква Богородиці Влахернської на Клові у м. Києві 1108 (не збережено). Але поганий стан археологічних залишків церкви унеможливлює отримання однозначної відповіді на це питання.
Література
- Всеобщая история врхитектуры : в 12 т. Ленинград; Москва : Издательство литературы по строительству, 1966. Т. 3: Архитектура Восточной Европы. Средние века. С. 126–135.
- Якобсон А. Закономерности в развитии средневековой архитектуры. Ленинград : Наука, 1985. С. 76–78.
- Комеч А. Древнерусское зодчество конца Х — начала ХІІ в. Москва : Наука, 1987. С. 93–101.
- Вечерський В. Курс історії архітектури. Київ : Інститут проблем сучасного мистецтва, 2006. С. 80–81.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Вечерський В. В. Центральнокупольна система // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Центральнокупольна система (дата звернення: 27.04.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 06.06.2022
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
Національна поліція України
