Діва Марія
Ді́ва Марі́я (грец. Μαρια, від івр. מִרְיָם — Мір’ям, Міріам, букв. піднесена, звеличена) — у християнстві — мати Ісуса Христа; синонімічне означення Богородиці, атрибутами якої є цнота, чистота, непорочність і святість. Також — Пречиста, Матір Божа, Заступниця, Мадонна, Свята Марія, Марія-Діва, Пріснодіва, Цариця Небесна та ін.
Зміст
Життєпис (у церковній традиції)
Попри те, що канон Нового Завіту затверджено Церквою, його книги про життя Діви Марії практично не повідомляють. Усі відомості про неї походять винятково з апокрифічних джерел (див. Апокрифи) і церковних переказів, більшість з яких з’явилися набагато пізніше.
Студії про Діву Марію у католицькій і протестантській теології отримали назву маріології; у православній богословській традиції маріологічні дослідження провадяться в межах христології.
Батьки. Народження
За церковною традицією, батьками Марії вважають Йоакима із Назарета та Анну з Віфлеєма (див. Йоаким і Анна). Йоаким походив із коліна Юди (див. Дванадцять колін Ізраїля) та з роду царя Давида; Анна була молодшою дочкою священника Маттана «від племені Ааронового». Натомість, за «Євангелієм псевдо-Матвія», обидвоє походили з одного коліна (Юди) й були далекими нащадками царя Давида.
Згідно з переданням, батьки Марії були заможними людьми і вели побожне життя, проте тривалий, майже 50-літній шлюб, лишався бездітним. Народження на схилі літ доньки, яку назвали Марією, пояснюють як відповідь Всевишнього на їхні слізні молитви.
За деякими переказами, Марія народилась у передмісті Єрусалима, за іншими — оселя знаходилась у Старому місті (десь біля Левових воріт), де дівчина й мешкала з батьками до свого 3-ліття.
Католицизм на рівні догмату повчає, що Марія, хоча й була зачата подружжям природним способом, однак при цьому чудесним чином була захищена від успадкування первородного гріха.
Дитячі роки. Посвята Богові
Коли Марії виповнилося 3 роки, Йоаким і Анна на знак пошани до Всевишнього присвятили її Єрусалимському храму («Протоєвангеліє Якова», розд. 7, 8; «Євангеліє псевдо-Матвія» 4:1).
Первосвященник Захарія власноруч ввів її у Святе святих, дозволив їй тут повсякчас молитися. За однією версією, Марія перебувала в храмі до свого 12-ліття, за іншою — до 14-ліття.
По досягненні 12 (чи 14) років її подальше перебування у храмі ставало неможливим: згідно зі звичаєм, юначка мусила повернутися додому і вийти заміж. На такі слова священників майбутня матір Спасителя відповіла, що вона від народження присвячена батьками Богові й не бажає порушувати обітниці шлюбом, а берегтиме свою дівочу цноту. Тоді вирішують знайти їй такого чоловіка, який став би для неї опікуном [збереження довічного дівоцтва юдейська традиція не схвалювала: це розцінювали як порушення найпершої заповіді Творця «Плодіться і множтеся, та наповнюйте землю...» (Бут. 1:28), а незаміжність для жінки вважали соромом і ганьбою (див. Іс. 4:1)].
Див. також Різдво Пресвятої Богородиці, Введення в храм Пресвятої Богородиці.
Йосип Обручник
За апокрифами, по всіх «околицях Іудейських» було сповіщено, аби неодружені чоловіки з коліна Юди і з роду Давидового («Євангеліє псевдо-Матвія» 8:2), «вдівці з народу» («Протоєвангеліє Якова» 8:5) прибули до Єрусалимського храму. Вибір випав на Йосипа-теслю з Назарета («Євангеліє псевдо-Матвія» 8:5, «Протоєвангеліє Якова» 9:5). Відтак Йосип був зобов’язаний прийняти Марію як власну дружину, але за умови формальності шлюбу, фактично стати «охоронцем її дівоцтва». Як твердять церковні перекази, на час шлюбу з Марією, Йосип був уже 80-літнім, вдівцем і батьком дорослих дітей. Подружжя стало мешкати в місті Назареті, у Йосиповому домі.
Подібні шлюбні стосунки, коли Марія «з’єдналася з Йосипом», але без «шлюбного спілкування» Церква пояснює так: «Заручини ці були й охороною Діви, і введенням в оману того, хто спостерігав за дівами (тобто Сатани — П.П.)» [ Іван Дамаскин. Точний виклад православної віри IV, 14(87) ].
Утім, навіть поверховий огляд перших розділів Євангелій від Матвія та від Луки свідчить, що шлюб Марії й Йосипа був радше справжнім, ніж фіктивним (Мт. 1:18; Лк. 1:27, 2:4-5); понад те, про Йосипа як «охоронця дівоцтва» Марії автори новозавітних книг не повідомляють. Означене у канонічних Євангеліях «заручення» виглядало як традиційна згода на укладання шлюбу, а не «опікунство» чи «удочеріння».
Цікавий аспект містить Євангеліє від Матвія: «А народження Ісуса Христа відбулося так. Коли Його мати Марія була заручена з Йосипом, перш ніж вони зійшлися, виявилося, що вона мала в лоні від Духа Святого. А Йосип, її чоловік, будучи праведним і не бажаючи її ославити, вирішив таємно відпустити її. Щойно він про це подумав, як ось Господній ангел з’явився йому уві сні, кажучи: Йосипе, сину Давидів, не бійся прийняти Марію, дружину свою, бо зачате в ній є від Духа Святого. Вона ж народить Сина, і даси Йому ім’я Ісус, бо Він спасе свій народ від його гріхів». (Мт. 1:18-21). Увагу релігієзнавців привернула реакція Йосипа на вагітність Марії (небажання ославити, намір «таємно відпустити її»). За юдейськими традиціями, наречену вже від часу заручин прирівнювали до законної дружини майбутнього чоловіка, тому будь-яку невірність з її боку вважали подружньою зрадою, яка, за Торою, каралася смертю (Пов. Зак. 22:22-26). З тексту випливає, що Йосип не прагнув розголошувати справу й доводити її до суду й страти, як того вимагало чинне законодавство, а волів таємно «відпустити» дружину, тобто розлучитись з нею (юдеї мали право давати явне, або прилюдне, і таємне розлучення: якщо явне здійснювали на суді з обов’язковим оприлюдненням причини, то таємне — в присутності тільки 3-х свідків і без пояснення його причини, до чого й схилявся Йосип).
Йосипа-теслю християнська традиція вважає лише названим батьком, вітчимом Ісуса Христа чи його опікуном. За переданням, Йосипа ще називають Обручником, оскільки на момент Ісусового народження він із Марією офіційно не був одружений, а тільки заручений (обручений).
Див. також Йосип Обручник.
Благовіщення і Різдво Спасителя
За Новим Завітом, саме в м. Назареті сталася ключова для християнства подія — Благовіщення. Згідно з Євангелієм від Луки, «посланий був ангел Гавриїл від Бога до галилейського міста, названого Назаретом, до діви, зарученої з чоловіком на ім'я Йосип, із дому Давида, а ім'я діви — Марія. І, прийшовши до неї, сказав: Радій, сповнена благодаті! Господь з тобою, [благословенна ти між жінками]». Вона стривожилася від цих слів і міркувала, що означало б це привітання. «Та ангел сказав їй: Не бійся, Маріє, бо ти знайшла благодать у Бога. І ось, ти зачнеш в утробі й народиш Сина, і даси Йому ім'я Ісус. Він буде великий і Сином Всевишнього буде названий; і дасть Йому Господь Бог престол Його батька Давида, і довіку царюватиме в домі Якова, і Його царюванню не буде кінця! І озвалася Марія до ангела: Як станеться це, коли я чоловіка не знаю? У відповідь ангел сказав її: Дух Святий зійде на тебе, і сила Всевишнього тебе огорне; тому й Святе, Котре народиться, назветься Сином Божим. … А Марія промовила: Ось, я раба Господня, нехай буде мені за словом твоїм. І ангел відійшов від неї» (Лк. 1:26-38).
Марія народила Ісуса під час вимушеної подорожі до Вифлеєма. Євангеліст пов’язав цю мандрівку із імператорським указом про перепис населення: «І сталося тими днями, що вийшов указ кесаря Августа переписати всю землю. Цей перепис уперше відбувся, як Сирією володів Кириній. І йшли всі записатися, кожний до свого міста. Пішов і Йосип з Галилеї, з міста Назарета, до Юдеї, до міста Давидового, що зветься Вифлеємом, — бо був він з дому та з роду Давидового, — записатися з Марією, зарученою з ним [жінкою], яка була вагітна. І сталося ж так, що коли вони були там, сповнилися дні, щоб їй народити. І народила свого Первістка — Сина, сповила його й поклала в яслах, оскільки в гостиниці не було для них місця» (Лк. 2:1-7).
Достеменних свідчень щодо віку, в якому Марія народила Ісуса, не існує.
Див. також Благовіщення Пресвятої Богородиці, Різдво Христове.
Пріснодівство Марії
За християнськими догматичними положеннями, Марія мала лише одного сина — Ісуса, зачатого чудесним чином від Духа Святого. Проте, за твердженнями євангелістів, Ісус у Марії був тільки «первонародженим» (Мт. 1:25), «первістком» (Лк. 2:7). Прихильники ортодоксії витлумачують це в такий спосіб: юдеї традиційно могли називати первістком тільки одне дитя у батьків (а Ісус був у Марії єдиним сином). Примітно, що в канонічних текстах Ісус здебільшого означений як «Єдинородний від Отця», «Єдинородний Син» (Ів. 1:14, 18, 3:16, 18; 1 Ів. 4:9), натомість як син Марії зазвичай зветься «первістком», тобто її першою дитиною. У такому разі вона була дівою лише до часу народження Ісуса. Своєю чергою, це означає, що у Марії після народження Ісуса могли бути й інші діти, народжені вже від Йосипа.
В апокрифічному «Євангелії дитинства» (або «Сказання Хоми, ізраїльського філософа, про дитинство Христа») Ісус взагалі постає сином Йосипа й Марії. А «Євангеліє від Пилипа» навіть прямо засуджує тих, хто повчає про народження Ісуса від Духа Святого («Євангеліє від Пилипа» 1: 17). Однак подібні твердження вже з 2 ст. стали засуджувати як єресь. Іриней Ліонський вказував: «Жоден з єретиків не твердить, щоб Слово Боже стало тілом... Одні думають, що Він з’явився перетвореною Людиною, але не народився, ні втілився; інші навпаки, що Він не прийняв і подоби людської, але як голуб зійшов на Ісуса, який народився від Марії. Хибність всіх цих свідків показує учень Господа (апостол Іван — П.П.), мовлячи: І Слово стало тілом і жило з нами» (Іриней Ліонський. Проти єресей ХІ, 3). Іринею вторить Євсевій Кесарійський і повідомляє, що частина ебіонітів вірила, що Ісус народився «від шлюбного спілкування Марії та її чоловіка», хоча поряд згадує й про інших, хто все ж визнавали народження Ісуса «від Діви Марії і Духа Святого» (Євсевій Кесарійський. Церковна історія ІІІ, 27, 1–3).
Католицизм і православ'я повчають про пріснодівство Марії: мати Ісуса Христа була дівою до і під час його народження, залишалась непорочною дівою протягом усього життя. Віровчення про пріснодівство було ухвалене Церквою на П'ятому Вселенському соборі (553).
Католики і православні заперечують наявність у Спасителя кровних братів і сестер, а тому згадані в новозавітних текстах Ісусові брати і сестри (Мт. 13:55, 12:46; Мк. 3:31-32, 6:3; Ів. 2:12, 7:5; Дії 1:14; 1 Кор. 9:5; Гал. 1:19) потрактовані переважно як двоюрідні Йому (уперше цю думку озвучив Єронім Стридонський) або як діти Йосипа від першого шлюбу (тобто зведені брати і сестри).
Протестантизм у цьому питанні неоднозначний. Ранні протестанти поділяли ідею про пріснодівство Марії. Сучасні, дотримуючись принципу Sola Scriptura (винятковий авторитет Святого Письма), вважають, що Марія була дівицею лише до Ісусового народження, а після Різдва Христового жила повноцінним шлюбним життям. У межах теперішнього протестантизму існують і течії, які взагалі заперечують пріснодівство із посиланням на заувагу ап. Павла, що Спаситель був народжений саме «від жінки» (Гал. 4:4). Справді, у Павловому тексті вжито грецьке «γυνη» — у перекладі «жінка» (доросла, заміжня чи незаміжня, вдова, мати) чи «дружина». Проте Ісус для Павла є водночас і Сином Божим, «образом невидимого Бога», «первородним усього творіння» (Кол. 1:15). Не виключено, що апостол міг розрізняти фізичне народження Ісуса «від жінки» і народження його як Сина Божого [у межах раннього християнства існували уявлення, згідно з якими Ісус став власне Сином Божим під час Іванового хрещення (див.: Мт. 3:16-17, Мк. 1:10-11, Лк. 3:21-22; Ів. 1:32-34) і саме в ту мить, коли на нього зійшов Дух Святий (Іриней Ліонський. Проти єресей ХІ, 3; Євсевій Кесарійський. Церковна історія V, 28)].
Згідно з канонічними євангельськими текстами, Ісус Христос є Сином Божим, що втілився (став людиною) чудесним чином — завдяки непорочному зачаттю Діви Марії від Духа Святого.
Третій Вселенський собор (431) ухвалив називати Діву Марію Богородицею.
Див. також Богородиця.
Земне життя
Відомості про доросле життя Діви Марії практично відсутні, свідчення євангельських текстів Нового Завіту є фрагментарними. Так, Євангеліє від Луки містить переказ про принесення Богонемовля до Храму (Лк. 2:22-38, див. Стрітення Господнє) та оповідь про відвідування Святою родиною м. Єрусалима, коли Ісусові було 12 років (Лк. 2:41-52); Євангеліє від Івана — сюжет про гостювання Марії з Ісусом на весіллі у Кані Галілейській (Ів. 2:1-11), синоптичні Євангелія — епізод під час Ісусового месіанського служіння, коли мати і брати кликали Ісуса (Мт. 12:46-47; Мк. 3:31-32; Лк. 8:19-20). Євангеліє від Івана згадує Марію серед присутніх під час розп'яття Спасителя (Ів. 19:25-26), а Дії апостолів — у колі найближчих Ісусових учнів після його воскресіння і вознесіння на небо (Дії 1:12-14).
Назагал автори новозавітних книг мало уваги приділили життєпису Марії, хоча матір Христа є однією з центральних постатей євангельської історії. Ймовірна причина (як і у випадку з життєписом Ісуса) полягає в тому, що ніхто з вірян у 1 ст. не переймався біографічними відомостями в умовах очікування обіцяного прийдешнього кінця світу (див. Мт. 16:28; Мк. 9:1; Лк. 9:27). За словами ап. Павла, думали «про горішнє, — не про земне» (Кол. 3:2). І якщо тогочасні месіани не вважали за потрібне ретельно фіксувати життя Ісуса «за тілом» (2 Кор. 5:16), то життєпис його матері й поготів.
Про життя Марії та Йосипа за земного життя Спасителя повідомляють лише апокрифічні тексти, головними з яких є: «Протоєвангеліє Якова» (відоме також як «Історія Якова про народження Марії»), «Євангеліє псевдо-Матвія» (або «Книга про народження блаженної Марії і дитинство Спасителя»), «Історія про Йосипа-теслю» («Історія Йосипа-теслі»), «Арабське євангеліє дитинства Спасителя», «Євангеліє дитинства» (інші назви — «Сказання Хоми, ізраїльського філософа, про дитинство Христа», «Євангеліє про народження Марії» тощо). Утім, зміст цих праць ґрунтується на сумнівних джерелах, здебільшого непідтверджених переказах пізнішого часу.
З Євангелія від Івана відомо лише про те, що Ісус, вже перебуваючи на хресті, доручив піклування про свою матір найулюбленішому з учнів — апостолу Івану (Ів. 19:26-27). Про подальшу долю Марії новозавітні автори не повідомляють.
За одними переказами, Марія жила в родині Івана у Гефсиманії, за іншими — до кінця земного життя мешкала в м. Ефесі, у будинку Іванових батьків. Згідно з церковним переданням, мати Христа була присутньою на апостольських зібраннях, зокрема брала участь у жеребкуванні, яким визначали регіони проповіді для кожного з апостолів.
Успіння. Внебовзяття
За переказами, мати Христа повсякчас молила Сина забрати її до себе на небо. За три дні до смерті відповідь приніс їй архангел Гавриїл, повідомивши, що її молитви почуто. Померла у колі найближчих Ісусових учнів, які поховали її в Гефсиманії. Згідно з Мелітоном Сардським (2 ст.), на час смерті Марії було 69 років; за Іполитом Римським (3 ст.) — 57; за Євсевієм — 63; за Епіфанієм Кіпрським — 72. Згідно з християнською традицією, рік смерті Марії припадає на відтинок 43–59 н. е. (Євсевій називав 48 н. е., Іполит Римський — 43 н. е., Никифор Калліст — 44 н. е., Мелітон Сардський — 55 н. е.).
За церковним ученням, на третій день після кончини Діва Марія була взята у тілі на небо. Смерть Діви Марії у церковний традиції названо «успінням». Вірять, що Богородиця була тілесно перенесена у світ божественного буття, де перебуває дотепер, є Заступницею й Помічницею для тих, хто молитовно кличе її допомоги.
Католицизм і православ’я розмежовують внебовзяття Богородиці й вознесіння Ісуса Христа, посилаючись на біблійну традицію, що переказує про випадки взяття на небо праведників у тілі (Енох, Мойсей, Ілля).
Існують розбіжності у церковному тлумаченні завершення земного життя Марії: якщо православ’я повчає, що перед вознесінням на небо Діва Марія фізично померла, потім воскресла і тільки тоді була взята на небо, то католицизм — про внебовзяття Марії з душею і тілом (при цьому питання щодо її смерті лишається нез’ясованим). У Католицькій церкві догмат про «взяття» (лат. assumptio) Богородиці в Небесну Славу був проголошений ex cathedra Пієм XII у 1950, догмату присвячена й апостольська конституція «Munificentissimus Deus» (1950).
Другий Ватиканський собор проголосив Богородицю Матір’ю Церкви (1964), а конституцією «Lumen Gentium» («Світло народам», 21.11.1964) надав Марії титул Захисниці й заступниці людства перед Богом.
Відомості про успіння та поховання Діви Марії наводять кілька апокрифічних праць, переважно 5–7 ст., зокрема «Слово про Успіння Богородиці» псевдо-Івана Богослова, «Про відхід Марії Діви» псевдо-Мелітона Сардського, «Слово про успіння Божої Матері Іоанна, архієпископа Солунського» та ін. Традиція, що визначає м. Єрусалим, як місце поховання Богородиці, відома з 1 ст.; гробниця Діви Марії в Єрусалимі з надбудованою церквою Успіння є відомим місцем паломництва з 4 ст.
Див. також Успіння Пресвятої Богородиці.
Вшанування Діви Марії
Для Церкви Діва Марія є не тільки Матір’ю Спасителя, але й взірцем християнського життя та образом всієї Матері-Церкви. Діву Марію величають як Заступницю перед Богом за людей, Сподвижницю, Посередницю та Помічницю.
Пошанування Діви Марії бере початок від часів раннього християнства. Найдавніші зображення Богородиці відомі з римських катакомб (2 ст.). Історично сформувалися різні типи іконографії: Оранта, Одигітрія, Елеуса (Замилування), Годувальниця, Благовіщення тощо. Чудотворні ікони Богородиці є особливим об’єктом поклоніння і паломництва вірян, зокрема і в Україні (Почаївська, Бердичівська, Зарваницька та ін.).
Діві Марії присвячені особливі молитви, основними серед яких вважають «Богородице Діво, радуйся» у східному християнстві, «Аве Марія» — у західному. На її честь складені особливі богослужбові піснеспіви (див. Богородичні), які виконуються у літургійній практиці. З богородичною темою пов’язують виникнення жанру акафісту.
У католицизмі та православ’ї сформувалися дещо розбіжні цикли свят на пошанування Діви Марії (див. Богородичні свята).
Упродовж історії Церкви транслюються перекази про об'явлення Матері Божої (чи не найвідоміші з них — у французькому Лурді та португальській Фатімі).
Додатково
- За деякими християнськими уявленнями, Іван Хреститель був троюрідним братом Ісуса, позаяк його матір Єлизавета була двоюрідною сестрою Марії. Однак Євангеліє від Луки прямо не називає Єлизавету сестрою Марії, а вказує на неї як «родичку» (Лк. 1: 36).
- Матір Ісуса Христа (в ісламі — пророка Іси) шанобливо згадує Коран, причому подає про неї більше інформації, ніж новозавітні тексти. У Корані вона фігурує як Мар'ям (араб. مريم), на її честь названа сура 19. Священна книга мусульман повчає, що Марія до часу народження Ісуса залишалась дівою: «зберегла цноту лона свого, тож вдихнули Ми в нього від Духа Нашого; сприйняла за істину вона слова Господа її та Писання Його, і була вона з-посеред покірних» (Коран 66: 12). Простежують мотиви обраності Марії серед інших жінок за благочестя і побожність, згадано сюжет Благовіщення: «І сказали ангели: “О Мар’ям! Воістину, Аллаг обрав тебе і зробив пречистою. Він обрав тебе перед жінками усіх світів!”» (Коран 3:42); «І сказали ангели: “О Мар’ям! Воістину, Аллах сповіщає тобі добру звістку про слово від Нього! Ім’я йому — Іса Месія, син Мар’ям…”» (Коран 3:45). Згідно з Кораном, Діва Марія та її син є «знаменням» Аллага (Коран 23:50). Деякі відомості подають про неї й хадиси. Проте історія Мар’ям не тотожна біблійній версії (див. Мар'ям).
Джерела
- Eusebius. The Church History / Trans. from lat. P. L. Maier. Grand Rapids : Kregel, 2007. 368 p.
- Irenaeus Saint, Bishop of Lyon. Adversus Haereses: Libri Quinque. Charleston : Nabu Press, 2012. 488 р.
- Біблія. Сучасний переклад з давньогрецької та давньоєврейської мов / Пер. Р. Турконяка. Київ : Українське Біблійне Товариство, 2020. 1172 с.
- The Complete 54-Book Apocrypha. New York : Covenant Press, 2022. 747 p.
Література
- Павленко П. Ю. Ісус Христос — постать історії. Біла Церква : Мустанг, 2002. 347 с.
- Ратґебер А. М. Марія. Земний шлях, труди і подвиги. Львів : Місіонер, 2008. 600 с.
- Athans M. C. In Quest of the Jewish Mary: The Mother of Jesus in History, Theology, and Spirituality. New York : Orbis Books, 2013. 240 p.
- Мельник В. М. Життя і Служіння Пресвятої Богородиці. Київ : Ліра-К, 2016. 196 с.
- Hesemann M. Mary of Nazareth: History, Archaeology, Legends. San Francisco : Ignatius Press, 2016. 277 p.
- Еммеріх А. К. Життя Пречистої Діви Марії. Львів : Місіонер, 2017. 434 с.
- Pitre B. J. Jesus and the Jewish Roots of Mary: Unveiling the Mother of the Messiah. New York : Image, 2018. 228 p.
- Gold A. The Book of Mary: The Untold Story of Mary, Mother of Jesus. Sydney : Golden Wren Publishing, 2020. 306 p.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Павленко П. Ю. Діва Марія // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Діва Марія (дата звернення: 29.04.2024).
