Іван Богослов
Іва́н Богосло́в, євангелі́ст Іва́н, Іва́н Зеведе́їв (Йоан, Іоанн; грец. Ἰωάννης; івр. יוחנן; поч. 1 ст., с. Віфсаїда, тепер не існує, Ізраїль — бл. 100, ймовірно м. Ефес, тепер поблизу м. Сельчук, Туреччина) — апостол Ісуса Христа, наймолодший серед Дванадцяти; за церковною традицією — автор п’яти книг Нового Завіту: Євангелія від Івана, трьох послань та Об’явлення Івана Богослова.
Зміст
Джерела
Найдавніші відомості про ап. Івана та його проповідь пов’язують з Іринеєм Ліонським (2 ст.). Цінність його свідчень убачають в тому, що ці відомості Іриней отримав від свого наставника у вірі — Полікарпа Смірнського (прибл. 75–155), якого, своєю чергою, вважають безпосереднім учнем і соратником ап. Івана. Про апостольську місію Івана відомо переважно із церковного передання, зокрема з «Церковної історії» Євсевія Кесарійського, «Нарисів» Климента Александрійського та ін.
Апостольське покликання та діяльність
За новозавітними текстами, Іван був покликаний на апостольство разом зі своїм старшим братом Яковом одразу після Андрія Первозваного та Петра, і практично в такий саме спосіб. На заклик Ісуса брати-рибалки, які разом із батьком лагодили невід у човні на Генісаретському озері, облишили справу і пішли за Ним.
Івана та Якова Євангелія називають «синами Зеведеєвими»; їхня мати відома як Саломія, за церковними переказами — донька Йосипа Обручника. Від Ісуса брати отримали прізвисько «Боанергес» (грец. Βοανηργές), тобто «Сини громові» (Мк. 3:17), ймовірно, через запальний характер.
У первісному християнстві апостол Іван, поруч із Петром та Яковом Праведним (йдеться про брата Ісуса за тілом, першого керівника єрусалимської громади), вважався одним зі «стовпів» Церкви (Гал. 2:9). Разом з ними на апостольському Єрусалимському соборі (бл. 50 н. е.) презентував палестинські громади. За Климентом Александрійським, Петро, Яків та Іван «були особливо Спасителем пошановані», тому саме їм Господь після Воскресіння передав знання (гнозис), «вони ж передали його решті апостолів».
Іван був учасником усіх ключових євангельських подій. Разом із Петром та старшим братом Яковом Зеведеєвим був свідком Ісусового преображення (Мт. 17:1; Мк. 9:2; Лк. 9:28-29) та Його передсмертної молитви в Гефсиманії (Мт. 26:36–46; Мк. 14:33–42; Лк. 22:40–46). За наказом Христа разом із Петром готував останню пасхальну трапезу, відому як Таємна вечеря (Лк. 22:8–13). Вважається учнем, якого Ісус особливо виділяв з-поміж інших. Єдиний серед Дванадцяти був свідком Ісусової страти (Ів. 19:26) й тим, кому Ісус доручив піклуватися про Свою матір Марію (Ів. 19:27). За церковним переданням, Іван забрав її до себе і ставився до неї, як до рідної.
Проповідував у м. Ефесі та на території Малої Азії. За правління Доміціана вже у літньому віці був висланий римською владою на о. Патмос (разом з учнем Прохором).
Згідно з переказами, помер у третій рік правління імператора Траяна (правив у 98–117), тобто в 100 або 101 н. е. За александрійською «Пасхальною хронікою», Іван пішов з життя на 72-му році після Вознесіння Господнього, у віці за 100 років, а це — 105–106 н. е.
За свідченням Євсевія Кесарійського, був похований у м. Ефесі, куди повернувся після заслання.
Праці
Згідно з церковною традицією, вважається автором п’яти новозавітних творів — Євангелія від Івана, трьох послань (1-го, 2-го й 3-го від Івана) та Об’явлення Івана Богослова (Апокаліпсису). У більшості творів апостол не називає себе за іменем: в Євангелії зауважує, що написана вона «учнем, якого любив був Ісус» (Ів. 21:24), у Першому посланні відсутня згадка про особу автора, в Другому і Третьому — автор називає себе «старцем». Тільки в Об’явленні автор називає своє ім’я — Іван, і зауважує, що під час написання тексту він перебував на о. Патмос «за Слово Боже і за свідчення Ісуса Христа» (Об. 1:9).
Проте, серед сучасних теологів і біблеїстів існує думка, що приписувані ап. Івану новозавітні твори написані не ним, а вірянином-анонімом, що жив на порубіжжі 1–2 ст. Ще Євсевій Кесарійський засвідчив, що Євангелія, Об’явлення і Перше послання в його час визнавали як твори ап. Івана, однак були сумніви щодо Другого і Третього послань. Сучасний текстологічний аналіз довів, що автором Євангелія і послань є та сама особа.
На основі непрямих доказів (датування папірусних фрагментів, наявність у першій чверті 2 ст. списків з різних Євангелій) визначено приблизний час написання Євангелія від Івана як 2-га пол. — остання чв. 1 ст. Вважають, що Іван написав (надиктував) своє Євангеліє у віці 90–100 років. Текст суттєво відрізняється від синоптичних Євангелій.
Послання зазвичай відносять до 90-х років.
Книгу «Об’явлення» християнська традиція пов’язує з одкровенням апостолу в печерній келїї на о. Патмос. Датують 1-ю половиною 90-х (за «Церковною історією» Євсевія, отримав об’явлення «перед кінцем Доміціанового царства»). За вишуканий богословський стиль, особливості христології, вчення про Ісуса як Божественний Логос отримав ім’я Іван Богослов.
Пошанування
Канонізований церквою. Постать і діяльність Івана стали предметом агіографічної та апокрифічної літератури.
Апостолу й євангелісту Івану присвячено численні храми по всьому християнському світу (зокрема, в Україні — у містах Києві, Харкові, Одесі, Вінниці, Запоріжжі, Тернополі та ін.). На честь св. Івана названі чернечі ордени в католицизмі, православ’ї, протестантизмі, англіканстві (див. Іоанніти).
В іконографії Івана зображають або старцем із довгою бородою (в такий спосіб підкреслюють, що він прожив найдовше серед апостолів), або ж юнаком (під час євангельських подій був наймолодшим у колі Ісусових учнів). Іконографічним символом ап. Івана здебільшого є орел, який, за традицією, означає довершеність Іванового богослов’я, рідше — ангел.
Пам’ять про апостола Івана Західні церкви відзначають 27 грудня. Східні церкви вшановують Івана кількаразово: 8 травня за юліанським календарем (21 травня за новоюліанським та григоріанським) — День апостола і євангеліста Івана Богослова, 30 червня (13 липня) — Собор святих славних і всехвальних 12-ти апостолів Христових, 26 вересня (9 жовтня) — кончина апостола і євангеліста Івана Богослова.
Додатково
- Під час Таємної вечері Іванові вділена честь розташуватися «при Ісусовім лоні» (біля грудей), біля Спасителя, що традиційно означало посісти почесне місце серед учасників трапези. Це тлумачать як вказівку на «особливе сердечне ставлення» Вчителя до Івана (зокрема, на це вказував Ж. Кальвін у «Тлумаченні на Євангеліє від Івана»). Більшість відомих діячів християнства, зокрема й Отці Церкви, та низка авторитетних біблеїстів переконані, що в Євангелії від Івана під «учнем, якого любив Ісус» (грец. ὁ μαθητὴς ὃν ἠγάπα ὁ Ἰησοῦς; Ів. 13:23; 19:26; 20:2; 21:7,20) слід розуміти саме апостола Івана. Анонімність вказівки пояснюють тим, що автор Євангелія в такий спосіб затіняв свою персону, але водночас засвідчив, що Вчитель особливо виділяв його з-поміж учнів.
- Євангелісту Івану належить єдине свідчення про те, що учні Ісуса Христа здійснювали хрещення (Ів. 4:1–2), й на підставі цього припускають, що він і сам був серед них. Тільки в Євангелії від Івана наведено грецьку транслітерацію єврейського терміна «Машіах» — Месія (Μεσσίας; Ів. 1:41; 4:25).
Цитата
«Як проходив же Він поблизу Галілейського моря, то побачив двох братів: Симона, що зветься Петром, та Андрія, його брата, що невода в море закидали, — бо рибалки були. І Він каже до них: “Ідіть за Мною, Я зроблю вас ловцями людей!” І вони зараз покинули сіті, та й пішли вслід за Ним. І, далі пішовши звідти, Він побачив двох інших братів, — Зеведеєвого сина Якова та Івана, його брата, із Зеведеєм, їхнім батьком, що лагодили свого невода в човні, — і покликав Він їх. Вони зараз залишили човна та батька свого, — та й пішли вслід за Ним»
Євангеліє від Матвія (4:18-22) // Біблія або Книги Святого Письма Старого й Нового Заповіту: із мови давньоєврейської й грецької на українську дослівно наново перекладена / Пер. І. Огієнка. Київ : Східноєвропейська гуманітарна місія, 2019.
Джерела
- Кальвин Ж. Толкование на Евангелие от Иоанна / Пер. с лат. И. В. Мамсурова. Минск : МФЦП, 2007. 640 с. URL: https://equalibra.org/uk/book/tolkovanie-na-evangelie-ot-ioanna/
- Евсевий Памфил, єпископ Кессарийский. Церковная история. Санкт-Петербург : Издательство Олега Абышко, 2013. 544 с.
- Біблія або Книги Святого Письма Старого й Нового Заповіту: із мови давньоєврейської й грецької на українську дослівно наново перекладена / Пер. І. Огієнка. Київ : Східноєвропейська гуманітарна місія, 2019. 1409 с.
Література
- Павленко П. Ю. Етнічне та універсальне в ранньому християнстві: засади, особливості, тенденції. Київ : Абрис, 2009. 527 с.
- Апокрифы древних христиан: Исследование, тексты, комментарии. Москва : Мысль, 1989. 336 с.
- Volfing A. John the Evangelist in Medieval German Writing: Imitating the Inimitable. Oxford : Oxford University Press, 2002. 288 p.
- Hamburger J. F. St. John the Divine: The Deified Evangelist in Medieval Art and Theology. Berkeley : University of California Press, 2002. 323 p.
- The Gospel of John and Christian Theology / Ed. R. Bauckham, C. Mosses. Grand Rapids : Eerdmans Publishing, 2008. 384 p.
- Туптало Дмитро. Житіє і труди святого, славного і всехвального апостола та євангеліста Івана Богослова // У кн.: Житія святих / Пер. В. Шевчука : у 10 т. Львів : «Свічадо», 2008. Т. 1: Вересень. URL: https://www.truechristianity.info/ua/books/saints_ua_01/saints_ua_01_026.php
- Thomas W. H. G. The Apostle John: Studies in His Life and Writings. London : Forgotten Books, 2018. 380 p.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Павленко П. Ю. Іван Богослов // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Іван Богослов (дата звернення: 27.04.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 01.12.2020
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
