Кальвін, Жан
Ка́львін, Жан (фр. Calvin Jean; лат. Ioannes Calvinus; 10.07.1509, м. Нуайон, тепер регіон О-де-Франс, Франція — 27.05.1564, м. Женева, Швейцарія) — богослов, один із провідних діячів Реформації, засновник кальвінізму.
|
Кальвін, Жан (Calvin Jean) | |
|---|---|
| Народження | 10.07.1509 |
| Місце народження | Нуайон |
| Смерть | 27.05.1564 |
| Місце смерті | Женева |
| Alma mater | Орлеанський університет, Франція |
| Напрями діяльності | богослов, релігійний і церковний діяч |
Життєпис
Походив із сім’ї адвоката. В дитинстві охрещений у Католицькій церкві, з 12 років виконував обов’язки капелана. В юнацькому віці з волі батька виїхав до м. Парижа для отримання університетської богословської освіти. Про студентські роки Кальвіна свідчень бракує. Вивчав базовий курс латинської граматики в одній із паризьких колегій; вступив на факультет мистецтв до колегії Монтегю, брав участь у диспутах з філософії та логіки. Самостійно опановував богослов’я, уподобав ідеї августинізму. По завершенні тривіуму (1527 або 1528) направлений батьком до м. Орлеана для вивчення цивільного права. 1533 (з перервами) закінчив Орлеанський університет. Набув відомості як блискучий полеміст, ритор, систематизатор. У цей період написав і власним коштом видав свою першу наукову працю — коментар до твору Сенеки «Про милосердя» (1531).
Захопився ідеями гуманізму, євангелізму, реформації Католицької церкви. 1534, рятуючись від переслідувань, полишив Францію. Втік до м. Базеля (Швейцарія), де остаточно порвав з католицизмом. Там уклав свою головну працю «Настанови у християнській вірі» («Institutio Christianae religionis», вид. 1536).
1536, прямуючи до м. Страсбурга, вимушено зупинився в м. Женеві. Затримався в місті, запрошений прихильниками реформації церкви. 1536–1538 призначений пастором і проповідником у м. Женеві, став одним із ініціаторів церковних реформ. 1538 у зв’язку з політичною перемогою опонентів рішенням міської влади був вигнаний з міста.
Служив священником у м. Стразбурзі, викладав у Академії Й. Штурма (де впроваджувався інноваційний для того часу взірець шкільної системи). Прожив у місті 3 роки, познайомився з лідерами Реформації (М. Буцером, Ф. Меланхтоном), опублікував кілька теологічних праць, сформувався як ідеолог оновлення церкви. 1540 одружився на удовиці І. де Бур, виховував її двох дітей (рідна дитина померла невдовзі після народження).
1541 на запрошення магістрату повернувся до м. Женеви, де й мешкав до кінця життя. Став визнаним лідером міської протестантської громади Авторитет і впливовість Кальвіна в місті часто прирівнюють до диктатури та теократії (т. з. «женевський папа»).
1559 заснував Женевську теологічну семінарію (тепер Женевський університет). Похований на Цвинтарі Королів у м. Женеві. За його бажанням — у спільній могилі без надгробку. Надгробна стелла встановлена у 19 ст. і позначає ймовірне місце поховання діяча.
Погляди і діяльність
У теологічних пошуках, на відміну від духовних лідерів ранньої Реформації, Кальвін перемістив фокус уваги з Євангелій на Старий Завіт. Висунув вчення про «наперед призначення», згідно з яким всі люди за непізнаванною Божественною волею поділені на обраних і засуджених. Відтак ні своєю вірою (бо людина вірує лише тому, що призначена Богом до спасіння), ані «добрими справами» вони не можуть змінити свою долю. Після смерті обрані віряни будуть врятовані, а відкинуті — приречені на вічні муки. Тому доля душі після смерті — це таємниця і воління Бога, перед якими люди безсильні.
Тим кальвінізм прагнув звільнити земне життя людини від необхідності постійних турбот про спасіння душі. Навзамін Кальвін пропонував дотримуватися морально-етичних принципів мирського аскетизму, зосередити всі зусилля на сумлінній праці, фаховій діяльності. Професійні успіхи, на думку Кальвіна, опосередковано свідчать про обраність — трудова діяльність була сакралізована, оголошена формою релігійного служіння Богу. Об’єктивним доказом професійних успіхів вважав багатство. Засуджував бездіяльність і непродуктивні розтрати капіталу й часу. Достаток, багатство тлумачив як Божий дар, який гріховно витрачати на особисті потреби.
Під час першого перебування в м. Женеві (1536–1538) докладав зусиль, щоб світська влада виконувала розпорядження духовної. Оприлюднив план організації Женевської церкви і програму морально-релігійного виховання городян. Запроваджену в Церкві виборність намагався впровадити і в світські органи. Вважав, що світська влада призначена стати захисницею і моральною опорою Церкви, інакше вона втрачає законність.
Після повернення до м. Женеви 1541 з подвійною енергією взявся за будівництво нової Церкви — простої, «дешевої», демократичної, яка формувалася б знизу догори як союз незалежних, самоврядних громад, через виборність своїх пастирів, пресвітерів, делегатів.
Був вольовою, незламно упевненою у власній правоті особистістю. Домагався строгого і ретельного дотримання релігійно-моральних приписів. Утворив, по суті, диктатуру реформатської консисторії, якій було підпорядковано міський магістрат. Від того моменту відбулася еволюція Кальвіна в бік догматизму і граничної нетерпимості до ідейних і політичних противників. Дав свідчення й теологічний висновок щодо поглядів лікаря і вченого Мігеля Сервета (1511–1553; Іспанія), які стали підставою звинувачення того в єресі та спалення. До 1555 фактично ліквідував у м. Женеві опозицію і став непримиренним «женевським папою» Реформації. Ввів сувору, дріб’язкову регламентацію релігійного, суспільного і навіть особистого життя городян. Порушення дисципліни каралося (рішенням консисторії або синоду) різними санкціями аж до позбавлення громадянства, вигнання з міста та страти. Були заборонені світські розваги, голосний сміх на вулиці; введені обмеження на чепурний одяг тощо.
До м. Женеви з’їжджалися з усієї Європи протестанти, переслідувані у себе на батьківщині, отримували тут прихисток і громадянство. В університеті, заснованому Кальвіном (1559), навчалися майбутні протестантські теологи й проповідники з усіх європейських країн. Завдяки турботам Кальвіна місто перетворилося на духовний центр і оплот Реформації.
Праці
Основний твір Ж. Кальвіна «Настанови у християнській вірі» (1536) містить систематичний виклад теологічного обґрунтування Реформації. Праця майже одразу стала «нормативною» для різних течій протестантизму. Залишив великий доробок: коментарі до більшості книг Біблії, полемічні твори, політичні памфлети, богословські трактати. Збереглися бл. 3 тис. рукописних проповідей і лекцій; відомо бл. 1300 листів (зокрема провідним європейським політикам, главам держав).
Джерела
- Кальвін І. Інституція або Навчання християнської релігії. Атланта-Торонто : Ukrainian Evangelical Alliance of North America, 1986. 238 с.
Література
- Порозовськая Б. Д. Иоганн Кальвин, его жизнь и реформаторская деятельность Санкт.-Петербург : Типография Ю. Н. Эрдих, 1891. 104 с. URL: https://www.gumer.info/bogoslov_Buks/History_Church/poroz/index.php
- Таранов П. С. 120 философов: Жизнь. Судьба. Учение. Мысли : Универсальный аналитический справочник по истории философии : в 2 т. Симферополь : Реноме, 2005. Т. 1. 704 с.
- Parker T. H. L. John Calvin: A Biography. Oxford : Lion Hudson PLC, 2006. 224 р.
- Calvin and His Influence, 1509–2009 / I. Backus and Ph. Benedict (еds.). New York : Oxford University Press, 2011. 336 p.
- Balserak J. John Calvin as Sixteenth-Century Prophet. Oxford : Oxford University Press, 2014. 208 р.
- Макграт А. Жизнь Жана Кальвина / Пер. с англ. В. Г. Савенкова. Минск : Полиграфкомбинат им. Я. Коласа, 2016. 416 с.
- Макґрат А. Небезпечна ідея християнства. Протестантська історія від шістнадцятого до двадцять першого століття / Пер. з англ. О. Панича. Київ : Дух і Літера, 2017. 664 с.
- Dermange F. L'éthique de Calvin. Genève : Labor et Fides, 2017. 239 p.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Яроцький П. Л. Кальвін, Жан // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Кальвін, Жан (дата звернення: 2.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 28.04.2020
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
