Буцер, Мартін
Бу́цер, Ма́ртін [ нім. Bucer (Butzer), Martin; лат. Bucerus; 11.11.1491, м. Шлетштадт, тепер м. Селеста, регіон Гранд-Ест, Франція — 28.02/01.03.1551, м. Кембридж, Велика Британія] — релігійний діяч, ідеолог Реформації, гуманіст, теолог, письменник.
|
Буцер, Мартін (Bucer, Martin) | |
|---|---|
| Народження | 11.11.1491 |
| Місце народження | Селеста |
| Смерть | 28.02 або 01.031551 |
| Місце смерті | Кембридж (Велика Британія) |
| Alma mater | Гайдельберзький університет |
| Місце діяльності | Німеччина, Велика Британія |
| Напрями діяльності | реформація церкви, теологія, міжконфесійні відносини |
| Традиція/школа | протестантизм |
Зміст
Життєпис
Походив із родини ремісника, ймовірно був єдиною дитиною.
Здобув освіту у домініканському монастирі в рідному місті. 1505 вступив до ордену домініканців. 1510 висвячений на диякона, згодом на священника.
1517 був переведений до обителі в м. Гайдельберзі, завдяки чому зміг відвідувати Гайдельберзький університет. Вивчав теологію, єврейську та грецьку мови; 1519 здобув ступінь бакалавра.
1518 на Гайдельберзькому диспуті вперше зустрівся з Мартіном Лютером. Під впливом ідей Еразма Роттердамського й М. Лютера та особистого спілкування з ними анулював чернечі обітниці, вийшов із домініканського ордену (1521), став палким прихильником Реформації. Знайшов притулок в замку військового і політичного діяча, лицаря Ф. фон Зіккінгена.
1522 одружився на колишній чорниці, цього ж року став пастором у м. Ландштулі (тепер земля Рейнланд-Пфальц, Німеччина), 1523 — у м. Вейссенбурзі (тепер Віссамбур, регіон Гранд-Ест, Франція). Був вимушений переховуватися, 1523 відлучений від Католицької церкви.
Упродовж 1523–1549 був провідним діячом Реформації у м. Страсбурзі, став президентом Церковної ради. 1531–1548 — провідник євангельсько-реформаційної Церкви Швейцарії і Південної Німеччини.
1549 в умовах загострення стосунків із міською владою Страсбурга прийняв запрошення Архієпископа Кентерберійського Томаса Кранмера й перебрався до Англії, де провів решту життя, продовжуючи справу реформації церкви. Викладав у Кембриджському університеті.
Діяльність і погляди
Прагнув примирити «німецьку» (під проводом М. Лютера) та «швейцарську» (У. Цвінглі) гілки реформаційного руху, був посередником між релігійними лідерами. У гострому богословському конфлікті щодо причастя не став на бік жодного з них, а посів проміжну позицію: вважав, що під час євхаристії Ісус Христос присутній в дарах Святого Духа символічно, а не субстанційно. У царині церковних норм висловлював погляди, близькі до пуританізму, пізніше — пієтизму. Після смерті Цвінглі (1531) Буцер став лідером верхньонімецької та швейцарської Реформації. Від 1534 тісно співпрацював з Ф. Меланхтоном, істотно вплинув на його погляди.
Активно сприяв укладанню Віттенберзької згоди 1536 (текст якої укладав спільно з Ф. Меланхтоном), що врегулювала значну частину розбіжностей між саксонськими і швейцарськими реформаторами, вважав зусилля з об’єднання протестантських лав справою свого життя.
Мріяв про найширшу підтримку Реформації з боку вірян-католиків, прагнув поєднати сповідників обох течій задля створення Німецької церкви, незалежної від Риму.
Здійснив сильний вплив на Ж. Кальвіна, а також на розвиток англіканської теології.
Основна праця Буцера — «Тетраполітанське сповідання» (лат. «Confessio tetrapolitana», букв. «Сповідання чотирьох міст»; 1530, у співавт.).
Зберігся значний за обсягом епістолярій.
Визнання
Представники різних ранньопротестантських церков (лютеранських, кальвіністських, англіканських) апелюють до Буцера як свого ідейного попередника. Діяч зажив слави піонера екуменізму.
1891 встановлено пам’ятну дошку Буцеру в соборі Св. Томаса в Страсбурзі.
2001 пошта Німеччини випустила поштову марку на честь Мартіна Буцера (з нагоди 450-річчя від дня смерті).
Додатково
1557 під час тимчасового реваншу католицизму в Англії за королеви Марії I Кривавої Буцера було оголошено єретиком (посмертно), а його рештки і твори публічно спалені. 1560 реабілітований королевою Єлизаветою І.
Праці
Opera omnia : in 16 bd. Gütersloh : Gütersloher Verlagshaus Gerd Mohn, 1960–2006. Correspondance de Martin Bucer : in 7 bd. Leiden : Brill, 1979.
Література
- Rupprich H. Die Frühzeit des Humanismus und der Renaissance in Deutschland Gebundene Ausgabe. Darmstadt : Wissenschaftl. Buchgesellschaft, 1964. 317 р.
- Greschat М. Martin Bucer: ein Reformator und seine Zeit 1491–1551. München : Beck, 1990. 308 р.
- Martin Bucer zwischen Luther und Zwingli / Hrsg. von A. Matthieu, H. Berndt. Tübingen : Mohr Siebeck, 2003. 167 р.
- Котляров П. Гуманіст і реформатор: освітні, релігійні та соціально-політичні практики Філіпа Меланхтона. Київ; Вінниця : ТОВ «Нілан-ЛТД», 2017. 400 с.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Буцер, Мартін // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Буцер, Мартін (дата звернення: 11.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 08.09.2022
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
