Августинізм

Августині́зм — одна з провідних традицій західно-християнського філософування, початок якої пов’язаний з утвердженням в інтелектуальному середовищі раннього Середньовіччя ідейних установок Аврелія Августина.

У змістовому плані августинізм — рецепція принципів платонізму і деяких положень неоплатонізму, застосованих до християнського віровчення. Августинізм як напрям у богословсько-філософській думці має низку ознак. Методологічно він спрямований на розв’язання головних теологічних і філософських питань та ігнорує другорядні. До осмислення речей, явищ і процесів феноменального світу підходить із позицій суб’єктивізму. Роль Бога у формуванні людського пізнання абсолютизовано, внаслідок чого метою пізнавального процесу є осягнення Бога, а осягнення душі — його засобом. Бога проголошено критерієм реальності емпіричного світу. Самопізнання тлумачиться як необхідний супровідний акт у процесі богопізнання. Знання та мудрість розрізнено як два види пізнання, причому знання — відображення божественних ілюмінацій. Віра (любов) має аксіологічну пріоритетність над розумом; її визнано передумовою будь-якого фактуального знання («пізнаю, тому що вірю»), водночас акт віри повинен бути осмисленим. Історія людства здобуває провіденціалістське пояснення (є результатом таємних, зовнішніх сил, провидіння Господнього). Людина мислиться як душа, що керує тілом; радикально протиставлено насолоду і користь. Зло інтерпретовано як несубстанціальне та суб’єктивне.

Історичні форми августинізму:

• августинізм в культурній площині римської і меровінзької (див. Меровінги) Галлії — популяризація ідей Августина (Клавдіан Маммерт, Павло Орозій, Проспер Аквітанський, Фабій Фульгенцій, Вікентій Леринський, Паулін із Ноли);

• августинізм періоду каролінгського відродження (Алкуїн, Пасхазій Радберт, Ратрамн із Корбі, Готшальк);

• раціоналізований августинізм Ансельма Кентерберійського;

• августинізм схоластів францисканського ордену (Бонавентура, В. Оккам, П. Д’Альї, Г. Біль, Р. Бекон, Р. Луллій);

• августинізм схоластів Сен-Вікторської школи (Гійом із Шампо, Гуго Сен-Вікторський, Рішар Сен-Вікторський);

• радикальний августинізм, зокрема, ченців ордену св. Августина (Егідій Римський, Григорій Римінійський, Т. Брадвардин);

• янсенізм (К. Янсен, Сен-Сіран, А. Арно, П. Ніколь, Б. Паскаль);

• картезіанство як логічне продовження августинізму (Р. Декарт, Н. Мальбранш);

• августинізм священиків, членів «Французької каплиці» (П. де Берюль, А. Мартен);

• онтологізований августинізм 18–19 ст. (Б. Герділь, В. Джоберті, А. Розміні, Т. Маміані);

• неоавгустинізм у його різновидах: спіритуалізм (Р. Ле Сенн і Л. Лавель), персоналізм (Е. Муньє, Ж. Лакруа, М. Недонсель), екзистенціалізм (Г. Марсель).

Література

1. Марру А.-И. Св. Августин и августинианство. Долгопрудный : Вестком, 1999. 207 с.
2. Горелов А., Зайцев Е. Августинизм // Католическая энциклопедия. Москва, 2002. Т. 1.
3. Шишков А. М. Средневековая интеллектуальная культура. Москва : Савин С. А., 2003. 592 с.
4. Шафф Ф. История христианской церкви. Том VI. Средневековое христианство. От Бонифация VIII до протестантской Реформации. 1294-1517 г. по Р.Х. Санкт-Петербург : "Библия для всех", 2009. 528 с.
5. Хондзинский П. Блаженный Августин и августинизм в западной и восточной традициях. Москва : ПСТГУ, 2016. 248 с.

Автор ВУЕ

• О. В. Сарапін

Покликання на цю статтю: Сарапін О. В. Августинізм // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Августинізм (дата звернення: 27.04.2024).