Гуго Сен-Вікторський
.png)
Гу́го Сен-Вікто́рский (фр. Hugues de Saint-Victor; лат. Hugo de Sancto Victore; світське ім’я — Гуго Бланкенбург; 1096, маєток Гартінгам, тепер ймовірно федеральна земля Саксонія, Німеччина — 11.02.1141, м. Париж, Франція) — богослов, філософ, педагог, очільник Сен-Вікторської школи.
|
Гуго Сен-Вікторський (Hugues de Saint-Victor) | |
|---|---|
| Справжнє ім’я | Гуго Бланкенбург |
| Народження | 1096 |
| Місце народження | Саксонія |
| Смерть | 11.02.1141 |
| Місце смерті | Париж |
| Місце поховання | Париж |
| Місце діяльності | Франція |
| Напрями діяльності | богослов'я, філософія, педагогіка |
| Традиція/школа | Сен-Вікторська школа |
Зміст
Життєпис
Походив із аристократичної сім’ї.
Освіту здобув у Гаммерслебенському монастирі (поблизу м. Гальберштадта, тепер земля Саксонія-Ангальт, Німеччина), прийняв чернечі обітниці, став регулярним каноніком.
Мандрував разом із дядьком-єпископом землями Фландрії (зокрема, навчався в м. Іпрі, тепер Бельгія), Лотарингії, Франції.
Близько 1115 осів у м. Парижі, вступив до Сен-Вікторського абатства августинців — знаний тоді центр філософсько-теологічної освіти в Європі та осередок однойменної філософської школи. Провів у абатстві решту життя. Вивчав схоластичні науки, з 1125 — викладав. Зажив відомості як мислитель і викладач із власною методикою. Від 1133 (за іншою версією — 1138) очолив Сен-Вікторську школу.
З 1139 посів посаду кардинала єпархії Фраскаті.
Пізніше визнаний місцевим святим, його мощі стали об’єктом паломництва.
Після руйнування соборної церкви абатства (1798) могилу діяча втрачено.
Погляди і праці
Вивчав, осмислював і розвинув погляди Аврелія Августина, Беди Преподобного, Іва Шартрського, Йогана Скотта Еріугени, Гільйома із Шампо, Ансельма Кентерберійського та ін. Листувався з Бернаром Клервоським. Здійснив доктринальний синтез святоотцівської спадщини. Богословські й філософські міркування Гуго Сен-Вікторського характеризують як такі, що сполучають символізм і містицизм одкровення зі схоластичними раціоналістичними підходами, екстатичне споглядання з інтелектуальною допитливістю й зацікавленістю науками.
Визнавав цінність наукового пізнання світу, понад те, вважав його корисним інструментом і необхідною пропедевтикою до богослов'я — умоглядного осягнення Бога-Творця. На його думку, наука як «служниця богослов’я» допомагає розкривати символічний зміст «Книги природи», а тим — торувати шлях до пізнання Абсолюту.
Автор філософсько-дидактичної праці «Дідаскалікон» (лат. «Didascalicon»; 1120-ті), яку вважають викладом його освітньої (шкільної) програми та педагогічної методики. Детально розробив приписи щодо наступності та правил читання. Трактат фактично презентував дидактичну модель схоластичної освіти, мета якої — навчити послідовному оволодінню різними науками, кожна з яких у свій спосіб і своєю чергою відтворює гармонію світобудови. Прагнув систематизувати й упорядкувати усе різноманіття людських знань: розробив детальну класифікацію наук, що випливала з філософії («науки наук і мистецтва мистецтв»). Поділяв знання (філософію) на теоретичне (царина споглядання — теологія, математика, фізика), практичне (етика, економіка, політика), логіку (граматика, мистецтво міркування) й механіку (різні види людської діяльності — ремесла, медицина, сільське господарство, театр). Виклад наук мав починатися з логіки та математики. Струнке і стисле визначення системи знань і наук, способів і черговості їх засвоєння пов’язував з божественним світоустроєм та сенсом існування людини. Трактат поєднав принципи схоластичної філософії, дидактизму й енциклопедизму, а водночас став проєктом реформи середньовічної освіти.
Автор численних філософсько-теологічних праць, у яких продовжував схоластичну традицію трактатів-діалогів (повчальної бесіди Учителя й Учня).
У полеміці щодо універсалій схилявся до позицій поміркованого реалізму. Власну «суму теології» виклав переважно у трактаті «Про таїнства християнської віри» (лат. «De sacramentis christianae fidei»; 1136–1141). У дусі середньовічного платонізму міркував про першообрази речей, що передзадані, упорядковані та оприсутнені волею Творця; ідеальну організацію суспільства, співвідношення влади «земної» і «Божественної»; природу людини. У трактаті «Про три дні» (лат. «De tribus diebus») розглядав різні способи пізнання Бога через Його твориво, стадії духовного життя людини.
Вирізняв головні пізнавальні здатності душі («три дивовижні ока»): сприйняття («око плоті»), розсудок-розум («око розуму»), взорування («інтелігенція», «око споглядання») і п’ять способів пізнання Бога (із творива; із розуму, або природи духу; із пізнання Божественних висловів; з променю споглядання; з містичної радості блаженнійшого видіння). Утім, мислення є нижчим щаблем розуміння Бога й світопізнання, тоді як вищий — містичне споглядання Творця.
З опертям на Святе Письмо напучував учнів з питань християнської догматики, сотеріології, христології, релігійної моралі (смертні гріхи і чесноти, блаженства і дари Святого Духа) тощо. У річищі августинівської традиції розгортав докази буття Бога.
Історичний процес тлумачив у дусі християнського провіденціалізму. Його «Хроніка» (лат. «Chronica») містила події від біблійного створення світу до понтифікату Гонорія ІІ, наводила хронологічні таблиці, історичні довідки про міста й держави, переліки імен історичних діячів тощо.
Серед екзегетичних трактатів залишив пояснення до П'ятикнижжя, Книг Царств, гомілії на Екклезіаста, тлумачення на Господню молитву тощо. Вплинув на оновлення методів традиційної герменевтики. Дослідники спадщини Гуго Сен-Вікторського підкреслюють значимість його коментарів і поточнення латинського перекладу «Небесної ієрархії» Діонісія Ареопагіта.
Автор низки дидактичних праць з географії, граматики, практичної геометрії тощо.
Визнання
Сучасники відзначали універсальність знань мислителя. За свої енциклопедичні знання та богословську освіченість отримав титул «Другий Августин». А. фон Гарнак назвав діяча «найвпливовішим богословом 12 століття».
Його праці, особливо догматичні, екзегетичні, містико-аскетичні вплинули на богословську традицію Сен-Вікторської школи та всієї високої схоластики, зокрема на погляди Александра Гельського, Альберта Великого, Бонавентури, Томи Аквінського, Йоганна Дунса Скота та інших.
Праці мислителя були неодноразово перевидані з доповненнями і виправленнями. Тривалий час кращим виданням вважали «Канони Сен-Віктора» (опублік. 1648 у м. Руані), проте згодом атрибуція вміщених в ньому джерел була піддана сумніву. Найавторитетнішу наукову публікацію «Дідаскалікона» підготував М. Лемуан у м. Парижі (1-ше вид. — 1969, 2-ге вид. — 1991).
Додатково
Девізом (духовний принцип) мислителя називають вислів: «Вивчай все! Пізніше ти побачиш: ніщо не зайве». Серед афоризмів філософа: «Філософія — це любов, тяжіння до мудрості і свого роду дружба з нею»; «Душа — це іскра Божа, змішана з плоттю»; «Існують дві речі, щоби навчитися знанню — читання й розмірковування».
Праці
- De contemplatione et ejus speciebus. Tournai; Paris : Desclée, 1954. 191 p.
- Opera propaedeutica. Notre Dame : University of Notre Dame, 1966. 247 p.
- А н г л. п е р е к л. — The Didascalicon of Hugh of St. Victor: A Medieval Guide to the Arts. London : Forgotten Books, 2018. 270 р.
- Ф р а н ц. п е р е к л. — L'Art de lire. Didascalion. Paris : Le Cerf, 1991. 245 p.
Література
- Baron R. Science el sagesse chez Huguesde Saint-Victor, thèse pour le doctorat ès lettres présentée à la Faculté des. Lettres de l'Université de Paris. Paris : Lethielleux, 1957. 283 р.
- Ehlers J. Hugo von St. Viktor. Studien zum Geschichtsdenken und zur Geschichtsschreibungdes 12 Jahrhunderts. Wiesbaden : Franz Steіner, 1973. 246 p.
- Sicard Р. Hugues de Saint-Victor et son école. Paris; Turnhout : Brepols, 1991. 288 р.
- Гуго Сен-Вікторський // Історія філософії. Словник / За заг. ред. В. І. Ярошовця. Київ : Знання України, 2006. С. 220–222.
- Мак-Грат А. Інтелектуальні витоки європейської Реформації / Пер з англ. М. Климчука, Т. Цимбала. Київ : Ніка-центр, 2008. 344 с.
- Сербін О. Систематизація читання як наслідок формування класифікаційної системи (на прикладі класифікації наук Гуго Сен-Вікторського) // Вісник Книжкової палати. 2009. № 8. С. 33–37. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/vkp_2009_8_14
- Сватко Ю. І. Методологічні засади європейського філософування в аспекті софійного синтезу // Магістеріум. 2012. Вип. 47. С. 3–27. URL: https://ekmair.ukma.edu.ua/server/api/core/bitstreams/5965e7a6-d3e2-4a5c-beff-002b957c2611/content
- Moulin I. Hugues de Saint-Victor: théologie sacramentaire: sacrement et sacramentalité dans l'économie de la grâce chez Hugues de Saint-Victor. Paris : Parole et Silence, 2015. 190 p.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Гуго Сен-Вікторський // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Гуго Сен-Вікторський (дата звернення: 2.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 25.01.2024
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
