Гарнак, Адольф фон
Га́рнак, А́дольф фон [ нім. Harnack, Adolf von; повне ім’я — Карл Ґустав Адольф (нім. Karl Gustav Adolf); 07.05.1851, м. Дорпат (Дерпт), тепер м. Тарту, Естонія — 10.06.1930, м. Гайдельберґ, тепер земля Баден-Вюртемберґ, Німеччина; похований на цвинтарі Св. Матвія у м. Берліні, Німеччина] — теолог, історик, організатор науки, дійсний член Прусської королівської академії в Берліні (з 1890), член-кореспондент Баварської академії наук (з 1897), Американської академії мистецтв і наук (з 1904), Британської академії (з 1907). Один із лідерів протестантської ліберальної теології 19 ст.
|
Гарнак, Адольф фон (Harnack, Adolf von) | |
|---|---|
| Справжнє ім’я | Карл Ґустав Адольф |
| Народження | 07.05.1851 |
| Місце народження | Тарту |
| Смерть | 10.06.1930 |
| Місце смерті | Гайдельберг |
| Місце поховання | Берлін |
| Місце діяльності | Німеччина |
| Напрями діяльності | теологія, історія християнства, організація науки |
| Традиція/школа | теологія ліберальна |
Зміст
Життєпис
Народився в сім’ї балтійських німців, які сповідували лютеранство. Мав брата-близнюка Акселя, молодших братів. Батько — Феодосій Андреас Гарнак (1817–1889) був професором теології, фахівцем з історії церкви та гомілетики, проповідником в Дорпатському університеті (тепер Тартуський університет), справив великий вплив на пробудження у сина інтересу до теології.
1853 родина переїхала до м. Ерлангена (тепер земля Баварія, Німеччина). Після смерті дружини батько повністю узяв на себе виховання дітей (за словами Адольфа, його підхід вирізнявся «суворістю, що походила від сумлінності»). 1866 повернулися до м. Дорпата, де Ф. Гарнак отримав запрошення працювати в університеті.
1868 брати отримали атестати про завершення школи, попередньо визначилися з майбутніми професіями: Адольф обрав теологію та історію, Аксель — математику.
У 1869–1872 Адольф навчався у Дорпатському університеті, вивчав історію церкви, текстологію, джерелознавство. З осені 1872 продовжив навчання в Лейпцизькому університеті. Тут захистив дисертацію «До джерелознавчої критики історії гностицизму» («Zur Quellenkritik der Geschichte des Gnosticismus») та отримав ступінь доктора (1873), пройшов габілітацію (1874), почав читати лекції. З 1876 призначений екстраординарним професором Лейпцизького університету.
Працював на посаді професора церковної історії в Університеті Гіссена (1879–1886), Марбурзькому університеті імені Філіппа (1886–1888) та Берлінському університеті Фрідріха Вільгельма (1888–1924; тепер Берлінський університет імені Гумбольдтів).
Одночасно упродовж 1905–1921 був генеральним директором Королівської бібліотеки (з 1918 — Прусська державна бібліотека, тепер Берлінська державна бібліотека).
Від 1911 до кінця життя мешкав у м. Берліні. У 1911–1930 був президентом заснованого з його ініціативи Товариства кайзера Вільгельма з розвитку науки (тепер Товариство імені Макса Планка).
З початком Першої світової війни підтримав німецького імператора. 1914 отримав від кайзера Вільгельма ІІ дворянський титул. Від того часу іменувався фон Гарнаком відповідно до нового статусу.
Помер після нетривалої хвороби.
Погляди і праці
Присвятив свою творчість головно реконструкції історії раннього християнства. У цій царині фактично продовжував лінію Ф. Шлеєрмахера і лютеранського теолога, історика Альбрехта Річля (1822–1889; Німеччина).
На його думку, тільки неупереджений і об’єктивний історичний аналіз уможливлює відповідь на питання, яким саме було первісне християнство, і в чому полягає його сутність. Відповідно, основну увагу історик присвятив вивченню християнської догматики, що маніфестує його 3-томний «Підручник з історії догматів» («Lehrbuch der Dogmengeschichte»; 1886–1890). Теолог був переконаний в тому, що справжнє вчення Ісуса Христа можна виявити, винятково завдяки історико-критичному методу. Реалізація такої методологічної парадигми призвела його до усвідомлення того, що догма в її первісному сенсі є «продуктом грецького розуму» і набула свого остаточного завершення в епоху Реформації, пієтизму й Просвітництва. Відтак християнство зазнало процесу еллінізації (нім. Hellenisirung), що докорінно змінило його теологію і догматику.
Така еллінізація, на погляд Гарнака, відбувалася двома хвилями: перша — гностична (1–2 ст.), друга — догматична (3–5 ст.). Якщо першій хвилі церква чинила супротив і зрештою її відкинула, то другій, навпаки, цілковито піддалася. Результатом цього, на думку теолога, стало активне використання грецької філософської термінології в процесі формулювання тринітарної та христологічної догматики. Висновував, що друга хвиля еллінізму виразно простежується на Вселенських соборах — Нікейському соборі 325, а особливо на Халкедонському соборі 451.
На думку теолога, виразним прикладом еллінізації став процес поступового ототожнення Христа з Логосом. При цьому «імпліцитно надавалося специфічне, філософське розуміння Бога, творіння і світу, що навіть формула хрещення ставала збірником наукової догматики, яка була пов’язана з платонівсько-стоїчною метафізикою». Саме еллінізація стала передумовою формування догмату Трійці, чому посприяло «включення філософської (платонічної) спекуляції у віру», та однією з найважливіших передумов виникнення тринітарного християнства.
Через усі томи «Історії догматів» простежується акцентована дихотомія «Євангеліє versus Догма». Те саме протиставлення зринає в іншій відомій праці Гарнака «Сутність християнства. Шістнадцять лекцій прочитаних студентам в зимньому семестрі 1899/1900 в Берлінському університеті» («Wesen des Christentums. Sechzehn Vorlesungen vor Studierenden aller Facultäten im Wintersemester 1899/1900 an der Universität Berlin»; 1900). Гарнак висновує, що «догма у своєму зародженні і розвитку є роботою грецького духу на ґрунті Євангелія», що поряд із Церквою (як справжньою світовою силою) догма «стала стрижневим пунктом в історії християнської релігії». Зрештою це призвело «до перетворення християнської віри на догму». На думку Гарнака, Ісус Христос не приніс нового вчення, але дав взірець святого життя з Богом і перед Богом, віддав Себе на служіння своїм братам, щоби закликати їх до Царства Божого. У подальшому церква щодалі втрачала первісну віру, поступова еллінізація вела до формування догматичної системи. На переконання теолога, Іриней Ліонський, Тертулліан, Іпполит Римський (бл. 170 — бл. 235) ще не мали «строгої систематичної теології». Їхнє християнство було ще еклезіологічним (див. Еклезіологія). Результатом їхньої праці, у тому вигляді, в якому вона була сприйнята церквою 3 ст. на Заході, стала не натуралізація систематичної й філософської догматики, а теологічні фрагменти, а саме: правило віри, витлумачене і закріплене в антигностичній манері. Остаточне перетворення церковної традиції на філософію релігії та зародження «церковної науки» і догматики пов’язане з іменами Климента Александрійського й, особливо, Оригена. Останній, на думку Гарнака, проголосив примирення науки з християнською вірою, культури з Євангелієм, що призвело до завоювання античного світу для Церкви. Понад те, найглибшими переконаннями Оригена були ті, що Святе Письмо включає в себе всі ідеали античності, а саме церковне християнство — єдино істинне й вірне. Не оминули еллінізації й латиномовні теологи — Аврелій Августин і Фома Аквінський. Водночас провідний діяч Реформації Мартін Лютер, попри боротьбу з еллінізацією на перших етапах своєї реформаційної діяльності, зрештою став «реставратором старої догматики». Так, вже в Аугсбурзькому сповіданні Ф. Меланхтона міститься підтвердження старих догм.
Підсумовуючи історію догми, Гарнак зазначав, що Євангеліє прийшло у світ не як доктрина, а як добра новина і сила Божого Духа, спочатку у формах юдаїзму. Воно напрочуд швидко позбулося цих форм і приєдналося до грецької науки, римської культури та античної цивілізації. Все це було кристалізовано в догматичному християнстві. Мета ж справжнього Євангелія, на думку теолога, — щобільше усвідомлення його простоти і серйозності, аби ставати чистішими, сповненими любові в братерстві.
Подібні міркування щодо сутності Євангелія викладені у згаданій праці «Сутність християнства». Тут аналіз історії християнства послідовно здійснений на засадах саме історико-критичного підходу. Концептуально робота поділена на три частини: у першій мислитель відповідає на питання про сутність Євангелія; у другій — розглядає його місце в контексті соціальної, правової й теологічної проблематики, у третій — аналізує еволюцію апостольського християнства в римському католицизмі, грецькому православ’ї та протестантизмі. У четвертому розділі роботи Гарнак визначає сутність християнства як єдність трьох компонентів: а) Царства Божого і його пришестя; б) батьківства Бога і нескінченно високої цінності людської душі; в) вищої справедливості й заповіді любові. Назагал у праці підкреслено ідею «простого Євангелія», яке пізніше було спотворене грецьким інтелектуалізмом і догматизмом. Водночас автентична керигма — глибоко моральна й соціальна, з орієнтацією на глибокі суспільні перетворення.
Найвідомішими учнями А. фон Гарнака були К. Барт і Д. Бонгеффер. На відміну від свого вчителя, вони не підтримали мілітарну експансію Німеччини, виступили з її відвертою критикою. Після 1918 серед послідовників Гарнака відбулося поступове переосмислення ліберальної теології, формування нових напрямів теологічної думки, часто відверто опозиційних до лібералізму. Показовим прикладом таких розбіжностей стала дискусія між Гарнаком і Бартом на сторінках журналу «Християнський світ» («Die Christliche Welt») у 1923.
Визнання
Кавалер ордену «За заслуги в науці та мистецтві» (1902) — найвищої цивільної нагороди Королівства Пруссія. Кавалери ордену утворюють братство, подібне до лицарського ордену — Орден Pour le Mérite, канцлером якого Гарнак був у 1923–1930.
Член-кореспондент Німецького археологічного інституту (з 1903).
Перший кавалер медалі Гарнака від Товариства Кайзера Вільгельма як найвищої нагороди за особливі заслуги (1925).
Нагороджений почесною відзнакою Орлиний щит Німецької імперії від Веймарської республіки (1926).
На честь Гарнака названо конференц-хол, заснований 1929 Товариством кайзера Вільгельма з розвитку науки, з 1948 — місце проведення конференцій, інших заходів Товариством імені Макса Планка.
1950 Німецька Демократична Республіка випустила поштову марку з портретом діяча (приурочену до 250-річчя Берлінської академії наук).
У 1953 Товариство імені Макса Планка відновило традицію нагородження медаллю Гарнака, призупинену з 1936.
Погляди Гарнака вплинули на шерег протестантських теологів, серед його учнів також були Р. Бультман, П. Тілліх та ін.
Додатково
- Батько Адольфа Феодосій Гарнак був автором 2-томної праці, присвяченої теології Мартіна Лютера: «Теологія Лютера з особливим акцентом на його вченні про примирення і викуплення» («Luthers Theologie mit besonderer Beziehung auf seine Versöhnungs und Erlösungslehre»; 1861–1862). Справив великий вплив на свого сина не тільки пробудженням інтересу до вивчення теології, але й боротьбою проти суб'єктивізму, прагненням до об’єктивності. Брат-близнюк Аксель став математиком. Дід по батьківській лінії Карл Готліб Гарнак мав у м. Санкт-Петербурзі (тепер РФ) велике підприємство з пошиття одягу, але після катастрофічної повені р. Неви втратив усе майно і невдовзі помер (1832). Карл Гарнак все життя з гордістю та вірністю тримався своєї прусської ідентичності й ніколи не приєднувався до Російського союзу підданих, активно виховував у такому ж дусі своїх дітей.
- Книга «Сутність християнства» була перекладена іноземними мовами і видана такими накладами, що поступалися лише Біблії. За свідченням автора, залізничний вокзал м. Лейпцига 1900 був блокований товарними вагонами з перекладами «Сутності християнства», яку звідти надсилали по всьому світу.
Праці
- Lehrbuch der Dogmengeschichte : in 3 bd. Freiburg : Akademische Verlagsbuchhandlung von J. С. B. Mohr (Paul Siebeck), 1886–1890.
- Das Wesen des Christentums. Sechzehn Vorlesungen vor Studierenden aller Fakultäten im Wintersemester 1899/1900 an der Universität Berlin gehalten von Adolf Harnack. Leipzig : J. C. Hinrichs, 1900. 189 p.
- Militia Christi: Die christliche Religion und der Soldatenstand in den ersten drei Jahrhunderten. Tübingen : J. С. B. Mohr (Paul Siebeck), 1905. 129 p.
Література
- Zahn-Harnack A. Adolf von Harnack. Berlin : Hans Bott Verlag, 1936. 579 p.
- Tillich P. Ergänzungs- und Nachlassbände zu den Gessamelten Werken : in 16 bd. Stuttgart; Berlin : Evangelisches Verlagswerk, 1972. Bd. 2. 208 p.
- Grenz S. J., Olson R. E. 20th-Century Theology: God and the World in a Transitional Age. Westmont : IVP Academic, 1997. 393 p.
- Ford D. F. Introduction to the Modern Theology // The Modern Theologians: An Introduction to Christian Theology Since 1918. 3rd ed. Malden : Blackwell Publishing, 2005. P. 1–15.
- Kennedy Ph. Twentieth Century Theologians: A New Introduction to Modern Christian Thought. London : I. B. Tauris, 2010. 368 p.
- Данканіч А. С. Ґенеза та розвиток ліберальної християнської теології ХІХ століття // Наукове пізнання: методологія та технологія. 2020. № 2 (46). С. 31–37.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Данканіч А. С. Гарнак, Адольф фон // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Гарнак, Адольф фон (дата звернення: 2.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 30.08.2023
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
