Тілліх, Пауль Йоганнес
.JPG)
Ті́лліх, Па́уль Йога́ннес (нім. Tillich, Paul Johannes; 20.08.1886, с. Штарцедель, тепер с. Староседле Кросненського повіту Люблінського воєводства, Польща — 22.10.1965, м. Чикаго, США; похований у м. Нью-Гармоні, штат Індіана, США) — теолог і філософ, один із лідерів протестантської філософської думки 20-го ст., член Американської академії мистецтв і наук (з 1950).
|
Тілліх, Пауль Йоганнес (Tillich, Paul Johannes) | |
|---|---|
| Народження | 20.08.1886 |
| Місце народження | Староседле |
| Смерть | 22.10.1965 |
| Місце смерті | Чикаго |
| Місце поховання | Нью-Гармоні |
| Alma mater | Гумбольдтський університет Берліна, Галле-Віттенберзький університет імені Мартіна Лютера |
| Місце діяльності | Німеччина, США |
| Напрями діяльності | теологія, філософія, освіта |
| Традиція/школа | ліберальна теологія |
Зміст
Життєпис
Народився в сім’ї лютеранського пастора. Родина часто змінювала місце проживання, 1900 переїхала до м. Берліна. Цього ж року вступив до гімназії Фрідріха Вільгельма, де студіював давньогрецьку й латинську мови.
Від 1904 здобував теологічну освіту в університетах Берліна, Тюбінгена (1 семестр, 1905) і Галле (4 семестри, 1905–1907; див. Галле-Віттенберзький університет імені Мартіна Лютера). У Галле познайомився з теологом і біблеїстом Мартіном Келером (1835–1912; Німеччина), вплив поглядів якого позначився на христологічній концепції Тілліха. 1908 склав із найвищою оцінкою іспит з теології в Берлінському університеті (тепер Гумбольдтський університет Берліна).
У березні — жовтні 1909 ніс пастирське служіння в Ліхтенраді (тепер південне передмістя Берліна), почав проповідувати.
1910 в Університеті Бреслау (тепер Вроцлавський університет) захистив дисертацію з філософії: «Релігійно-історична конструкція в позитивній філософії Ф. Шеллінга, її передумови і принципи» (нім. «Die religionsgeschichtliche Konstruktion in Schellings positiver Philosophie, ihre Voraussetzungen und Prinzipien»). За 2 роки отримав ступінь ліценціата теології (1912) за дисертацію «Містика та усвідомлення провини у філософському розвитку Шеллінга» («Mystik und Schuldbewußtsein in Schellings philosophischer Entwicklung») в Університеті Галле.
З початком Першої світової війни добровільно вступив капеланом до лав німецької армії. 1915 брав участь у бойових діях поблизу поселення Соммпі-Таюр, 1916 — у Верденській битві. Демобілізований в грудні 1918.
Від 1919 — приват-доцент теологічного факультету Берлінського університету. Активно долучився до філософського гуртка «Kairos-Kreis», зацікавився релігійним соціалізмом, публікувався у часописі «Листи релігійного соціалізму» (нім. «Blätter für religiösen Sozialismus»). 1924 отримав посаду доцента систематичної теології в Марбурзькому університеті імені Філіппа. У цей період познайомився з М. Гайдеґґером, Р. Бультманом, Г.-Ґ. Ґадамером та ін.
У 1925–1929 працював на професорських посадах в університетах Лейпцига і Дрездена, 1929–1933 — професор філософії та соціології Франкфуртського університету. Підтримував стосунки з провідними представниками Франкфуртської школи М. Горкгаймером і Т. Адорно.
Після приходу до влади націонал-соціалістів (див. Націонал-соціалізм) відсторонений з посади декана філософського факультету (1933) через свою програмну роботу «Соціалістичне рішення» («Die sozialistische Entscheidung»; 1933) та позитивне ставлення до єврейських студентів. Публічна заборона книги, офіційна санкція на її спалення, а також погрози в бік родини, змусили Тілліха шукати прихисток за межами Німеччини. Прийняв пропозицію Р. Нібура викладати в Нью-Йоркській об’єднаній теологічній семінарії; 04.11.1933 разом із родиною прибув до м. Нью-Йорка.
У 1933–1955 викладав у семінарії комплекс дисциплін: філософію релігії та систематичну теологію (з 1933), філософську теологію (з 1936), історію Церкви та історію християнства (з 1945). Отримав звання доцента (1937), професора (1940, Honoris causa, Єльський університет). Набув американське громадянство (1940). 1955 вийшов на пенсію.
Співзасновник і перший президент (від 1936) благодійної організації «Самодопомога німецьким емігрантам» (англ. Self-help for German Emigres). 1944 обраний головою Ради демократичної Німеччини. Після початку Другої світової війни рішуче засудив загарбницьку політику націонал-соціалістичної Німеччини. На запрошення Американського управління військової інформації виступав на радіостанції «Голос Америки», між 1942 і 1944 записав 109 промов.
1947 уперше відвідав батьківщину, згодом кількаразово приїздив до Німеччини, читав лекції в різних університетах.
Восени 1955 став професором Гарвардського університету, багато подорожував Америкою з лекціями, зажив широкої популярності. 1960 відвідав Японію. 1962 прийняв запрошення від теологічного факультету Чиказького університету. Тут проводив спільні семінари з М. Еліаде.
Влітку 1965 Тілліх переніс кілька серцевих нападів, його стан помітно погіршився, помер після чергового важкого нападу.
Погляди і праці
Творчість П. Тілліха умовно поділяють на 2 етапи: німецький (1911–1933) та американський (1933–1965). Перший — період інтелектуального становлення, яке знаменували студії І. Канта й Ф. Шеллінга. У той час увага Тілліха була прикута до соціально-політичної проблематики (рух релігійного соціалізму), а також місця релігії в культурі. Другий період характеризує перехід до антропології та філософії існування. Від 1940-х онтологічна проблематика посіла чільне місце у філософії Тілліха: праці «Систематична теологія» (англ. «Systematic Theology», тт. 1–3; т. 1 — 1951, т. 2 — 1957, т. 3 — 1963), «Мужність бути» («The Courage to Be»; 1952), «Любов, сила і справедливість» («Love, Power, and Justice»; 1954), «Нове Буття» («New Being»; 1955), «Вічне тепер» («Eternal Now»; 1962) та ін.
Методологічні засади
На думку Тілліха, теологія має перебувати у постійному діалозі з сучасною культурою і мисленням, враховувати науковий, мистецький, політичний, економічний, етичний контексти. Відповідно, поділяв теологію на керигматичну (акцентує увагу на незмінності вічної істини в історії) та апологетичну (враховує поточну історико-культурну ситуацію як простір для творчої інтерпретації). Інструментальною основою такої програми є метод кореляції, який, із погляду Тілліха, дозволяє співвідносити питання й відповіді, ситуацію й керигму, людське існування та Божественне одкровення (теологічне коло). Структура методу кореляції: 1) аналіз екзистенціальної ситуації людини засобами філософії, психології, соціології, мистецтва; 2) християнська відповідь на визначені проблеми людського існування.
Вважав екзистенціалізм «великою удачею для християнської теології», таким, що допоміг наново відкрити класичне християнське тлумачення людського існування. Так само значущими для теології вбачав аналітичну психологію, літературу, поезію, драматургію та мистецтво.
За Тілліхом, об’єктом теологічного дискурсу і християнської віри є те, що викликає стан «граничного охоплення» (англ. «Ultimate Concern»).
Теологія
Тілліхівська теологія сформувалася під впливом середньовічної філософської теології, німецького ідеалізму, екзистенціалізму С. Кєркегора та фундаментальної онтології М. Гайдеґґера. Її головні елементи викладені у 2-й частині 1-го тому «Систематичної теології». На думку Тілліха, онтологія забезпечує можливість «God-talk» значно краще за будь-яку іншу форму теологічного або філософського дослідження. Онтологічні питання зринають під час т. з. метафізичного шоку, тобто усвідомлення можливості небуття.
Теологія Тілліха має 4 виміри: коопераційний (поєднання філософії й теології), онтологічний, символічний, критичний. На першому — Тілліх демонструє важливість онтологічної проблематики як для філософії (питання щодо категорії буття), так і для теології (питання щодо сутності Бога). Наголошував, що «Бог Авраама, Ісака, Якова це також і Бог філософів». Оскільки Бог і буття є сферами екзистенції, то саме вона є точкою їх об’єднання. На другому рівні активно використовує онтологічне поняття буття як спосіб вираження сутності та природи Бога. Тілліх вважає, що Бог — це відповідь на питання, яке імпліцитно міститься в бутті, як і на питання людської кінечності. Для нього Бог — це «Ipssum Esse», тобто форма Буття, що існує сама-в-собі. Вона передує існуванню, поділу на категорії та модуси, суб’єкт і об’єкт. На третьому рівні Тілліх активно використовує поняття символа й міркує про символічні форми опису сутності Бога. Саме в цьому сенсі, як показує мислитель, стародавній світ, грецькі філософи, юдеї та християни надавали Божественні атрибути Логосу. Будь-яка форма опису, самопрояву Бога має глибинні символічні підстави: вони оприявнюються у формі релігійних символів і ведуть до граничної реальності, найглибшого рівня буття, «основи буття». Серед усіх теолого-онтологічних понять, які використовував Тілліх, помітно виділяються: «Само-Буття» (Being-itself), «Основа буття» (Ground of Being), «граничне охоплення» (Ultimate concern). На четвертому рівні теолог критикує класичну християнську традицію, що помістила Бога в категорії існування, речей, об’єктів, субстанцій. Його буття, за Тілліхом, не можна розуміти як існування деякого сущого поряд із / над іншими, інакше Бог буде підпорядкований категоріям кінечності, а особливо — часу і субстанції. Відповідно, розуміння Бога як Само-Буття або Основи буття дозволяє уникнути багатьох помилок у теології, плутанини й апологетичних слабкостей.
Христологія
Пошук історичного Ісуса, який започаткували ліберальні протестантські теологи 19 ст., істотно вплинув на тілліхівську версію христології (поряд із христологією К. Ранера часто схарактеризована як екзистенційна). Основні засади христології Тілліх презентував у 2-му томі «Систематичної теології». Услід за А. Швейцером критично ставився до спроб історичної науки реконструювати образ Ісуса (хоча й визнавав, що такі спроби відтворити вірогідний життєпис людини Ісуса з Назарета мали на меті забезпечити якнадійніший фундамент для християнської віри). На думку Тілліха, численні «Життя Ісуса», укладені в 19-му ст., були більше схожими на романи, ніж на біографії.
Тілліхівська христологія тісно переплетена з антропологією та сотеріологією. Вважав, що стан людини свідчить про її відчуження від буття. Сучасна людина сприймає теперішню ситуацію як ситуацію розпаду, ворожнечі, саморуйнування, безглуздя та всеосяжного відчаю. Єдиним шляхом виходу з цього є прийняття реальності, яка долає відчуженість людського існування й надає примирення та возз’єднання з Богом. Такою реальністю вважав Нове Буття в особі Ісуса Христа. Стверджував, що Христос — це новий еон, Нове Буття, в якому міститься відповідь на екзистенційні питання. На думку Тілліха, в імені Ісуса Христа сполучені історична реальність (людина з Назарета) і символ (Христос, носій нового еону). Підкреслював, що ця формула може бути зрозумілою тільки в грекомовному контексті. У нових історичних умовах христологічний понятійний апарат доби Вселенських соборів втрачає свою актуальність. Саме тому Тілліх використовує формулу «Ісус як Христос» (на його погляд, релевантнішу й зрозумілішу для сучасного суспільства).
Сотеріологія
Виокремив 7 типів дохристологічної сотеріології: релігійну, законницьку, аскетичну, містичну, сакраментальну, доктринальну та емоційну. Усі перелічені способи самоспасіння вважав приреченими на невдачу. На думку Тілліха, христологічний парадокс полягає в тому, що Христос приймає і рятує світ, який відкидає і розпинає Месію на хресті. Ісус як Христос постає як Нове Буття, що долає страх небуття, відчуження і загрозу забуття; Спаситель, що прийшов для зцілення людства (у сенсі возз’єднання того, що було відчужене, подолання розколу між Богом і людиною, людиною й світом, людиною й самістю).
За Тілліхом, процес спасіння має три складники: відродження, виправдання, освячення (процес, у якому сила Нового Буття перетворює особистість і спільноту як усередині, так і поза Церквою).
Антропологія
Тілліх визначав існування людини як екзистенційно відчужене, за якого людина втрачає зв’язок з Богом як з основою cвого буття.
З погляду Тілліха, попри те, що Святе Письмо не розглядає поняття «відчуження», всі біблійні описи гріховного стану людини імпліцитно його виражають. Тілліх вважав, що людина відчужується в кожен момент свого існування за власним вибором. Те, що людина (благе за своєю суттю творіння), реалізуючи свою свободу, потрапляє в стан екзистенційної відчуженості, розколу, стає її фундаментальною антропологічною характеристикою. Поряд із тим мислитель визначає людину як «місце, де буття саморозкриває себе», але його аналіз неможливо проводити з об’єктивістських позицій, а тільки — з феноменологічних.
Хамартіологія
В інтерпретації Тілліха гріх — це стан відчуження людини, яке розкривається:
- як «самозвеличення» (англ. hubris), радикальний вияв пихи або ставлення до себе як до центру Всесвіту;
- як «відсутність віри» (unbelief) — духовне падіння, де людина виявляє свою відчуженість від Бога на користь самої себе й свого буття;
- як «жадання» (сoncupiscence) — демонстрація людини ввібрати в себе всю повноту реальності.
Еклезіологія
Основні засади еклезіології виклав у працях «Систематична теологія» та «Протестантська ера» (англ. «Protestant Era»; 1948). На думку Тілліха, Церква репрезентує Царство Боже в історії як всеосяжний і універсальний символ спасіння. Її завдання полягає у свідченні Царства Божого світові. Водночас Церква мусить бути глибоко самокритичною. І сакраментальна основа, і здатність до самокритики й реформ не є властивістю чи здатністю Церкви, але виявом дії Духа.
За Тілліхом, «протестантський принцип» категорично заперечує кожні абсолютні претензії, чи-то на інституцію, чи-то на доктрину. «Католицька субстанція» відбиває конкретне втілення Духа в церкві, проявлена в конкретних символах і практиках, які формують традицію християнської віри.
Викликами для Церкви в 20-му ст. Тілліх убачав становлення секулярних квазірелігій (першим увів цей термін у науковий обіг), до яких він зараховував фашизм, комунізм, ліберальний гуманізм. Об’єктом граничного охоплення (Ultimate concern) в квазірелігіях можуть виступати народ, наука, певна форма суспільного устрою, ідея прогресу, емансипація, які фактично обожнюються.
Визнання
Нагороджений Медаллю Ґете міста Франкфурта-на-Майні (1956) та Ганзейською Ґете-премію (1958), Премією миру німецьких книгарів (1962).
Фото П. Тілліха з’явилося на обкладинці журналу «Тайм» (англ. «Time», «Час») 16 березня 1959.
Тілліха було запрошено на інавгурацію Дж. Кеннеді 20.01.1961.
Отримав різні почесні докторські ступені від 10 американських і 2 німецьких університетів, у більшості з яких працював за життя.
У м. Нью-Гармоні, де похований діяч, на його честь названо парк. Тут на кам’яних брилах викарбувані цитати з його творів, а в кінці стежки, що пролягає між посадженими Тілліхом деревами, встановлено його бронзовий бюст (скульптор Дж. Росаті).
Тілліхівське поняття «Ultimate Concern» увійшло в американську правову систему.
Додатково
- У берлінській гімназії Фрідріха Вільгельма навчалися такі знані німецькі діячі, як-от Бруно Бауер, Адольф фон Баєр, Отто фон Бісмарк та ін.
- Відмінність між двома періодами інтелектуальної діяльності Тілліха виразно демонструє той факт, що в Німеччині його вважали теологом, натомість у США — філософом.
- Відомий теолог Р. Нібур назвав Пауля Тілліха «Орігеном нашого часу», а його колегу Карла Барта — «Тертулліаном наших днів».
- Важливо, що Тілліх закликав читати його проповіді, перш ніж переходити до «Систематичної теології» або інших праць.
- Тілліх був глибоко занепокоєний станом церкви і вірян-християн у Радянському Союзі. На його думку, відсутність соціальної доктрини в Російській православній церкві призвела до розповсюдження на теренах Російської імперії марксизму, а згодом — сталінізму. Такий історичний сценарій став можливим тому, що східне християнство від перших століть свого існування було релігією таїнств, літургії, світоспоглядання, містики, а не релігією суспільного порядку і політичних трансформацій. Це стало однією з причин історичного падіння Візантії, а згодом і Російської імперії.
Праці
- Protestant Era. Chicago : The University of Chicago Press, 1948. 323 p.
- The Shaking of the Foundations. New York : Charles Scribner’s Sons, 1948. 186 p.
- Dynamics of Faith. New York : Harper & Row, 1957. 136 p.
- Theology of Culture. Oxford : Oxford University Press, 1959. 213 p.
- Systematic Theology : in 3 vol. Chicago : University of Chicago Press, 1951–1963.
- What is Religion? New York : Harper & Row, 1969. 191 p.
Література
- The Theology of Paul Tillich / Еd. by Ch. W. Kegley, R. W. Bretall. New York : Macmillan, 1952. 370 p.
- Martin B. The Existentialist Theology of Paul Tillich. New York : Bookman Associates, 1963. 221 р.
- Grenz S. J., Olson R. E. 20th-Century Theology: God and the World in a Transitional Age. Downers Grove : InterVarsity Press, 1992. 393 p.
- Cambridge Companion to Paul Tillich / Ed. by R. Re Manning. Cambridge : Cambridge University Press, 2009. 322 p.
- Kennedy P. Twentieth Century Theologians: A New Introduction to Modern Christian Thought. London : I. B.Tauris & Co Ltd, 2010. 368 p.
- Paul Tillichs Theologie der Kultur: Aspekte, Probleme, Perspektiven / Hrsg. von C. Danz, W. Schüssler. Berlin; Boston : Walter de Gruyter, 2011. 506 p.
- Таранов С. Теологічний екзистенціалізм. Київ : Четверта хвиля, 2014. 328 с.
- Shearn S. Pastor Tillich: The Justification of the doubter. Oxford : Oxford University Press, 2022. 245 p.
- Данканіч А. С. Тілліх, Пауль Йоханнес (в авторській редакції) // Простір знань. URL: https://vue.gov.ua/FREEARTICLES:%D0%A2%D1%96%D0%BB%D0%BB%D1%96%D1%85,_%D0%9F%D0%B0%D1%83%D0%BB%D1%8C_%D0%99%D0%BE%D1%85%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D0%B5%D1%81
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Данканіч А. С. Тілліх, Пауль Йоганнес // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Тілліх, Пауль Йоганнес (дата звернення: 28.04.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 23.11.2023
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
