Бауер, Бруно
Ба́уер, Бру́но (нім. Bauer, Bruno; 06.09.1809, м. Айзенберг, тепер земля Тюрингія, Німеччина — 13.04.1882, м. Риксдорф, тепер р-н Нойкельн адміністративного округу Нойкельн, земля Берлін, Німеччина) — філософ, один із лідерів неогегельянства, теолог, релігієзнавець, публіцист.
|
Бауер, Бруно (Bauer, Bruno) | |
|---|---|
| Народження | 06.09.1809 |
| Місце народження | Айзенберг |
| Смерть | 13.04.1882 |
| Місце смерті | Ріксдорф |
| Alma mater | Берлінський університет |
| Напрями діяльності | теологія, філософія, історія, публіцистика |
| Традиція/школа | неогегельянство |
Життєпис
Походив із сім’ї ремісника. Навчався у гімназії Ф. Вільгельма в м. Берліні.
У 1828–1832 студіював богослов’я та філософію у Берлінському університеті (тепер Гумбольдтський університет Берліна). Захоплювався працями і лекціями Г. Гегеля, початково належав до ортодоксальних («правих») гегельянців. 1834 захистив докторську дисертацію з теології.
1834–1838 — приват-доцент Берлінського, а в 1839–1842 — Боннського університетів. Висловлював радикальні для протестантської теології (див. Протестантизм) й нонконформістські погляди, написав кілька праць з критикою Старого і Нового Завітів та християнських інститутів. Книга «Трубний глас Страшного суду над Гегелем» («Die Posaune des jüngsten Gerichts über Hegel, den Atheisten und Antichristen»), видана в жовтні 1841, вже в грудні була конфіскована цензурою. Був позбавлений ліцензії на викладання та звільнений з університету (березень 1842).
Повернувся до м. Берліна, вів дослідницьку та публіцистичну діяльність. Твір «Викрите християнство» («Das entdeckte Christentum», 1843) підпав під заборону цензурою, наклад знищений.
Після поразки революції 1848–1849 в Німеччині став прибічником антилібералізму й консерватизму. Від 1855 основна сфера його діяльності — політична журналістика, дописував до урядової газети «Цайт» («Die Zeit»). Працював помічником редактора «Лексикону держави і суспільства» (виданий Ф. В. Г. Вагенером, Берлін, 1858–1867, у 23 т.), був автором багатьох статей. Став прихильником політичного курсу О. фон Бісмарка.
Переселився в м. Шарлоттенбург (тепер район у складі землі Берлін), писав історико-політичні статті, книги.
В останній період життя самотньо мешкав у м. Риксдорфі.
Погляди
Погляди і праці Бауера засвідчили рішучу світоглядну еволюцію: від ортодоксального гегельянства до молодогегельянства та секуляризму, від політичного й філософського радикалізму до апології прусського консерватизму.
Початково дотримувався раціоналістичного богослов’я й умоглядно-критичного метода Гегеля, з часом схилися до суб’єктивно-ідеалістичних позицій. На початку 1840-х став провідним представником «лівого» гегельянства (на деякий час цей інтелектуальний рух захопив Л. Фейєрбаха, К. Маркса). Заперечував гегелівську Абсолютну ідею, вважав рушійною силою історії інтелектуальну діяльність «критичних особистостей».
Знаний як історик християнства. Протиставив міфологічній теорії походження християнства Д. Штрауса (яку вважав прихованою апологетикою християнської релігії) власну концепцію — історичну. Доводив, що провідну роль у ґенезі християнства відіграла греко-римська культура, а не юдаїзм. Обстоював позапалестинську версію виникнення християнства як продукту передусім Римського та Александрійського культурних впливів. З його ім’ям пов’язана метафора про «батька християнства» — Філона Александрійського, та «дядька» — філософа-стоїка Сенеку.
Бауера вважають першим (чи одним із перших) авторів, які намагалися системно й аргументовано довести, що Новий Завіт не має історично-документальної цінності, а є літературним твором; Ісус Христос не був історичною постаттю, а факт його існування не підкріплено історичними джерелами 1 ст. Подав радикальну критику Євангелій (пізніше й авторства Послань апостола Павла), заперечував їх історичну достовірність, розглядав як літературні версії «первинного сюжету», змістовно пов’язаного з пізньоантичною філософією, етикою, ідеями месіанізму. Вдався до спроби аналізу соціальних основ християнства.
Серед праць: «Критика Євангелія від Івана» («Kritik der evangelischen Geschichte des Johannes»; 1840), «Критика синоптично-євангельської історії» («Kritik der evangelischen Geschichte der Synoptiker»; 1841–1842, у 3 т.), «Критика Євангелій та історія їхнього походження» («Kritik der Evangelien und Geschichte ihres Ursprungs»; 1850–1852, у 4 т.), «Христос і Цезар» («Christus und die Cäsaren. Der Ursprung des Christentums aus dem römischen Griechentum», 1877) та ін.
Антисемітські погляди Бауера (див. Антисемітизм) та його доводи проти емансипації прусських євреїв [«Єврейське питання» («Die Judenfrage») 1843] викликали гостру полеміку в інтелектуальних колах.
Аналізував історичні взаємозв’язки Росії з Європою, міркував про руйнівний вплив Росії на Захід. Пов’язував пробудження Росії із загибеллю традиційної цивілізації, а майбутнє Європи — з тим, «чи підкоряться германські народи російському впливу» (подібно до того, як «грецькі народи» підпали під римлян).
Сучасні дослідники включають погляди Бауера в традицію класичної німецької філософії.
Додатково
- Ім’я Бауера в радянську добу було відомо головно через полеміку, яку вели з ним К. Маркс і Ф. Енгельс у працях «Святе сімейство» («Die heilige Familie, oder Kritik der kritischen Kritik. Gegen Bruno Bauer & Consorten», 1845), «Німецька ідеологія» («Die deutsche Ideologie», 1846), «Бруно Бауер і первісне християнство» («Bruno Bauer und das Urchristentum», 1882). У 1839–1841 Бауер був учителем і близьким другом К. Маркса, їхні стосунки були розірвані після формулювання марксової комуністичної програми (яку Бауер не прийняв).
- В різні періоди життя отримав прізвиська «Робесп’єр теології», «Ріксдорфський відлюдник» та ін.
Праці
- Kritik der Evangelien und Geschichte ihres Ursprungs : in 4 Bd. Berlin : Hempel, 1850–1852.
- Geschichte der Politik, Kultur und Aufklärung des 18 Jahrhunderts : in 2 Bd. Berlin : Scientia, 1965.
- Hegels Lehre von Religion und Kunst. Aalen : Scientia, 1967. 227 p.
- Kritik der evangelischen Geschichte der Synoptiker und des Johannes. Hildesheim : Georg Olms Verlag, 1974. 341 p.
- Christus und die Cäsaren. Der Ursprung des Christentums aus dem romischen Griechentum. Frаnkfurt am Main : Minerva, 1981. 387 р.
- Kritik der Geschichte der Offenbarung: Die Religion des Alten Testamentеs. [W. p.] : Wentworth Press, 2018. 436 р.
- Франц. переклад — La Trompette du jugement dernier. Paris : l’Échappée, 2016. 395 р.
Література
- Koch L. Humanistischer Atheismus und gesellschaftliches Engagement. Bruno Bauers «Kritische Kritik». Stuttgart : Kohlhammer, 1971. 174 p.
- Waser R. Autonomie des Selbstbewußtseins. Eine Untersuchung zum Verhältnis von Bruno Bauer und Karl Marx (1835—1843). Tübingen : Francke, 1994. 238 p.
- Bruno Bauer // Stanford Encyclopedia of Philosophy Archive. 2002. URL: https://plato.stanford.edu/archives/spr2021/entries/bauer/
- Moggach D. The Philosophy and Politics of Bruno Bauer. Cambridge : Cambridge University Press, 2003. 290 p.
- Tomba M. Krise und Kritik bei Bruno Bauer. Kategorien des Politischen im nachhegelschen Denken. Frаnkfurt am Main : Peter Lang, 2005. 236 р.
- Bruno Bauer // Stanford Encyclopedia of Philosophy Archive. URL: https://plato.stanford.edu/archives/spr2021/entries/bauer/
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Бауер, Бруно // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Бауер, Бруно (дата звернення: 10.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 21.05.2021
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
