Адорно, Теодор Людвіг

В. Захаров. Пам'ятник Адорно Теодору на території Франкфуртського університету імені Йоганна Вольфганга Гете

Адо́рно', Теодо́р Лю́двіг (нім. Adorno, Theodor Ludwig; повне прізвище — Візенґрундт Адорно (Wiesengrund-Adorno) 11.09.1903, м. Франкфурт-на-Майні, Німеччина — 06.08.1969, м. Вісп, Швейцарія) — філософ, соціолог і музикознавець, представник Франкфуртської школи.

Адорно, Теодор Людвіг

(Adorno, Theodor Ludwig)

Народження 1903
Місце народження Франкфурт-на-Майні, Німеччина
Смерть 1969
Місце смерті Вісп, Швейцарія
Alma mater Франкфуртський університет ім. Й. В. Гете, Франкфурт-на-Майні
Напрями діяльності філософія, соціологія
Традиція/школа франкфуртська школа

Життєпис

Т. Адорно походив із родини єврейського виноторговця О. О. Візенґрундта і співачки М. Кальвеллі-Адорно делла Піана. Зростав у середовищі, де панували музика, лібералізм, книги.

1921 закінчив із відзнакою гімназію, вступив до Франкфуртського університету ім. Й. В. Гете, де вивчав філософію, соціологію, психологію та музикознавство.

1924 захистив дисертацію, присвячену феноменології Е. Гуссерля.

У 1920–1932 Т. Адорно був музичним критиком, написав близько 100 музикознавчих статей; мав намір стати композитором і піаністом. Водночас працював над дисертацією «Концепція безсвідомого у трансцендентальній теорії розуму», яку, однак, не захистив.

Його перша публікація з філософії — габілітаційна дисертація «Конструкція естетичного в К’єркеґора» (1930). Отримавши місце викладача у Франкфуртському університеті, прочитав вступну лекцію «Актуальність філософії» (1933), в якій проаналізував когнітивний потенціал різних філософських течій.

Після приходу до влади нацистів у 1933, Т. Адорно, як «неарієць», втратив ліцензію на викладацьку діяльність в університеті й право публікуватися.

Подальша еміграція для Т. Адорно стала і психотравмою, і поштовхом до філософської творчості. Із 1934  — у Великій Британії.

1938 перебрався до США, де на запрошення П. Лазарсфельда долучився до проекту з вивчення радіо як ЗМІ. За два роки усунутий від участі через надто радикальну критику американської системи радіомовлення. За сприянням М. Горкгаймера став співробітником Інституту соціальних досліджень, досліджував проблеми масової комунікації, медійного впливу на громадську думку тощо.

1943 отримав американське громадянство й скоротив першу частину свого прізвища Візенґрундт.

1949 Т. Адорно повернувся до Німеччини. З 1956 — професор філософії та соціології у Франкфуртському університеті.

1969 Адорно помер від інфаркту у Швейцарії.

Діяльність

Т. Адорно — один із провідних представників Франкфуртської школи, розробників критичної теорії суспільства. Разом із М. Хоркгаймером написав працю «Діалектика Просвітництва. Філософські фрагменти» (1947) — своєрідну програму неомарксизму і студентського руху. Наслідуючи та переорієнтовуючи критицизм К. Маркса (зі сфери соціально-економічних процесів до сфери культурних і духовних), описав поняття індустрія культури, закономірності її розвитку в індустріальному суспільстві.

1966 вийшла друком «Негативна діалектика» — одна з основних його праць. Т. Адорно критично проаналізував систему діалектики І. Канта та Г. Гегеля. Ідею «негативної діалектики» сформульовано на основі критики панування ідеології та захисту індивідуума в його протистоянні процесу централізації та управління. Нова діалектика встановлює принципову рівноправність цілого та його елементів і заперечує панування загального над одиничним та особливим.

Результатом дослідження проблематики тоталітаризму та авторитаризму стала монографія «Авторитарна особистість» (1950), написана Т. Адорно у співавторстві (див. Авторитарної особистості теорія).

2003 біля університету у Франкфурті-на-Майні, де протягом багатьох років працював Т. Адорно, на майдані його імені встановлено пам’ятник роботи російського художника В. Захарова.

Твори

  • Український переклад — Теорія естетики / Пер. з нім. П. Таращука. Київ: "Основи", 2002. 522 с.
  • Російський переклад — Негативная диалектика. Mосква: Научный мир, 2003. 374 с.

Література

  1. Михайлов И. А. Макс Хоркхаймер. Становление Франкфуртской школы социальных исследований : в 2 ч. Москва : ИФ РАН, 2008–2010.
  2. Müller-Doohm S. Adorno : A Biography. Polity, 2009. 648 p.
  3. Социальная философия Франкфуртской школы (Критические очерки) / Ред. кол. Б. Н. Бессонов и др. 2-е изд., доп. Москва : Мысль, 2010. 281 с.

Автор ВУЕ

Покликання на цю статтю

Покликання на цю статтю: Павловська О. В. Адорно, Теодор Людвіг // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Адорно, Теодор Людвіг (дата звернення: 2.05.2024).

Увага! Опитування читачів ВУЕ. Заповнити анкету ⟶