Горкгаймер, Макс
Го́ркгаймер, Макс (нім. Horkheimer, Max; 14.02.1895, м. Штутгарт, Німеччина — 07.07.1973, м. Нюрнберг, Німеччина; похований у м. Берні, Швейцарія) — філософ і соціолог, один із засновників Франкфуртської школи.
|
Горкгаймер, Макс (Horkheimer, Max) | |
|---|---|
| Народження | 14.02.1895 |
| Місце народження | Штутгарт |
| Смерть | 07.07.1973 |
| Місце смерті | Нюрнберг |
| Місце поховання | Берн |
| Alma mater | Мюнхенський університет Людвіга та Максиміліана |
| Напрями діяльності | філософія, соціологія |
Життєпис
Народився в консервативній єврейській родині; батько — підприємець, власник текстильних фабрик.
1910 залишив навчання, щоб працювати на підприємстві батька. В цей період познайомився з економістом і соціологом Фрідріхом Поллоком (1894–1970; Велика Британія) та майбутньою дружиною Роуз Райкхер.
З 1919 навчався філософії та психології в Мюнхенському університеті. Невдовзі переїхав до м. Франкфурта-на-Майні, де познайомився з Т. Адорно. 1925 захистив дисертацію, присвячену філософії І. Канта.
Активна діяльність М. Горкгаймера була пов’язана із університетом у м. Франкфурті-на-Майні: працював на посаді професора (1930–1933, 1949–1963), ректора (1951–1953). З його діяльністю був пов’язаний період розквіту Франкфуртської школи — осередку критицизму, заснованого у Франкфуртському університеті. У 1931–1965 — директор Інституту соціальних досліджень, метою якого оголосив розробку соціальної філософії, доповненої емпіричними дослідженнями. Після приходу до влади в Німеччині нацистів Інститут розміщався в м. Женеві (1933–1934), у 1934 — переміщений до м. Нью–Йорка, з 1941 — у Каліфорнії, 1949 значна частина співробітників повернулися до м. Франкфурта.
Під час еміграції у США (1934–1949) Горкгаймер працював професором Колумбійського університету. У 1932–1941 видавав «Журнал соціальних досліджень» («Zeitschrift fur Sozialforschung»).
У 1953 та 1959 провів курси лекцій в Чиказькому університеті.
З 1957 Горкгаймер (разом з Ф. Поллоком) оселився в м. Монтаньолі (Швейцарія).
Похований на Єврейському кладовищі м. Берна (Швейцарія).
Погляди і праці
В еволюції Горкгаймера як філософа виділяють кілька етапів: розвиток традицій неомарксизму, дистанціювання від марксизму (з причин його методологічної слабкості в аналізі сучасного суспільства) та спільна праця з Т. Адорно, розробка «негативної теології», де переважають песимістично-екзистенційні мотиви.
Розвинув т. з. критичну теорію суспільства, в якій намагався поєднати критику буржуазного суспільства К. Маркса з ідеями діалектики Г. Гегеля, психоаналізу З. Фройда та етики А. Шопенгавера. Поняття «критична теорія» Горкгаймер запропонував 1937 у ст. «Традиційна і критична теорія», аналізуючи класичну науку й класичний тип раціональності.
Відслідковував розвиток капіталізму від ранніх (класичний лібералізм) до пізніх (монополістичний капіталізм) етапів, пов’язаних із насадженням тоталітарних режимів, ринковою та ідеологічною маніпуляцією індивідами. Аналізував причини перемоги фашизму в Німеччині. Вважав, що головним завданням науки в 20 ст. є допомога людині вистояти під тиском тоталітаризму й авторитарних методів впливу на індивіда. При цьому відкидав революційні методи втручання. Ірраціональність сучасного світу вбачав можливим подолати за допомогою критичного мислення, формування якого пов’язував з усвідомленням значущості діалектики. Книга «Затемнення розуму» («Eclipse of Reason», 1947, видана англійською мовою), де автор міркує про втрату індивідом здатності мислити і діяти самостійно, презентує лекції, прочитані 1944 у Колумбійському університеті.
Основною працею є написана у співавторстві з Т. Адорно «Діалектика Просвітництва» («Dialektik der Aufklärung. Philosophische Fragmente»; 1947), що стала програмним виразом філософсько-соціологічних ідей Франкфуртської школи. Спільно з Адорно розробив так звану «теорію панування», яка аналізувала позаекономічні, метафізичні структури панування/влади. Головну ваду європейської цивілізації вбачав у тому, що людина та європейська культура за допомогою техніки й технології спрямували природний принцип панування проти самої природи. Всесвітню історію поділяв на три періоди. Перший період характеризується пануванням сліпих сил природи над людиною, це — царина хаосу, варварства, відчуження. Другий — співпав з історією західної цивілізації: у цей період «відокремлення» людини від природи було здійснено ціною панування (влади) як принципу ставлення до природного. Проте, прагнення домінації над природою зробило людину її рабом. Індустріальне суспільство охарактеризовано як таке, що найповніше втілило всі негативні тенденції попереднього розвитку людської цивілізації. Третій період всесвітньої історії Горкгаймер означив не «царством свободи», а добою маніпульованого суспільства. Сучасну епоху вважав переходом до нього.
Після Другої світової війни присвятив серію публікацій дослідженню національних і расових упереджень («Studies in prejudice», 5 Bd., 1949–1950).
Перебуваючи на посаді директора Інституту соціальних досліджень, сприяв обмисленню актуальних суспільно-політичних проблем; у цей період Франкфуртська школа увійшла до кола найавторитетніших філософських товариств. Центром дослідження франкфуртців була людина у сучасному масовому суспільстві та пошук можливостей перетворення західного індустріального суспільства на вільну асоціацію творчих індивідів.
Визнання
Одна з ключових постатей у соціальній філософії неомарксизму й критицизму. Сприяв перетворенню франкфуртського дослідницького центру на наукову школу з міжнародним визнанням. До ідей М. Горкгаймера у 1960–1970 активно зверталися представники ліворадикальних рухів в США та Західній Європі.
Громада м. Франкфурта відзначила Горкгаймера спеціальною відзнакою Goethe-Plakette (1953) та вшанувала його званням «почесний громаданин Франкфурта» (1960).
Твори
- Zur Kritik der instrumentellen Vernunft. Frankfurt am Main : S. Fischer, 1967. 357 р.
- Dialektik der Aufklärung. Frankfurt am Main : S. Fischer, 1969. 275 р. (у співавт).
- Gesammelte Schriften : in 19 bd. Frankfurt am Main : S. Fischer, 1985–1996.
- Werk und Wirkung. Frankfurt am Main : S. Fischer, 1986. 400 p.
- Р о с. п е р е к л. — Диалектика просвещения. Философские фрагменты / Пер. М. Кузнецова. Санкт-Петербург ; Москва : Медиум ; Ювента, 1997. 310 с. (у співавт.)
- Культурная индустрия. Просвещение как способ обмана масс / Пер. Т. Зборовской. Москва : Ad Marginem, 2016. 104 с. (у співавт).
- У к р. п е р е к л. — Історія і психологія / Пер. В. Брижнік. URL: https://chtyvo.org.ua/authors/Horkhaimer_Maks/Istoriia_i_psykholohiia/
- Критика інструментального розуму / Пер. М. Култаєва. Київ : ППС—2002, 2006. 282 с.
Література
- Bolte G. Von Marx bis Horkheimer. Aspekte kritischer Theorie im 19. und 20. Jahrhundert. Darmstadt : Wissenschaftliche Buchgesellschaft, 1995. 104 s.
- Бурковський П. Проблема визначення влади у ХХ столітті. Реконструкція відносин панування у критичних концепціях А. Грамші і Франкфуртської школи // Людина і політика. 2003. № 1. С. 70–83.
- Соловйова А. С. Історія становлення та теоретична спадщина Франкфуртської школи (30 – 60 рр. ХХ століття) // Гілея. 2009. Вип. 22. С. 415–421.
- Wiggershaus R. Max Horkheimer: Unternehmer in Sachen «Kritische Theorie». Frankfurt am Main : Fischer Taschenbuch, 2013. 240 s.
- Литовченко А. Горкхаймер Макс // Історія політичної думки / За наук. ред. Н. М. Хоми. Львів : Новий Світ – 2000, 2014. С. 170–171.
- Соловйова А. С. Концепція «тотального заперечення» М. Горкгаймера // Політична думка ХХ – початку ХХІ століть: методологічний і доктринальний підходи : у 2-х т. / За заг. ред. Н. М. Хоми. Львів : Новий Світ – 2000, 2016. Т. 1. 516 с.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Соловйова А. С. Горкгаймер, Макс // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Горкгаймер, Макс (дата звернення: 2.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 12.03.2021
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
