Гомілетика
Гомілéтика (від грец. ὁμιλητής — бесіда, грец. ὁμιλητική — мистецтво бесіди) — церковна риторика, а також розділ богослов'я, де розглядаються питання теорії та практики проповідництва.
Історична довідка
В античні часи гомілією іменували невимушену бесіду, часто — застольну.
Із прийняттям християнства виникла потреба пояснювати прочитаний в ході богослужіння текст Біблії (з його юдейським контекстом, численними теологічними й історичними моментами). Гомілією почали називати коментар до Святого Письма з поясненням на кожний біблійний вірш.
Самостійна промова називалася проповіддю. З часом проповідь починають іменувати гомілією, а проповідника — гомілетом.
Серед фундаторів гомілетики — Аврелій Августин, Василій Великий, Григорій Назіанзін, Іван Золотоустий та ін. Становлення гомілетики відбувалося з урахуванням здобутків античної риторики. У середньовіччі на основі патристики формуються збірки проповідей (гомілій) — гоміліарії. Відтоді гомілетика осмислюється як мистецтво й наука складання і виголошення проповідей, невід’ємна частина християнської культури.
Новий поштовх розвитку проповідництва надав протестантизм, де гомілія активно відроджувалася в різних формах.
У 17 ст. виникає термін «гомілетика». Один із напрямів у гомілетиці («риторичний») покладає в основу успіху проповіді її переконливість, ступінь впливу на віруючих; інший — орієнтує на знання проповідником своєї пастви та визнання нею його морального авторитету.
В Україні
В Україні гомілетика розвивається від часів Давньої Русі (твори Іларіона Київського, Климента Смолятича, Кирила Турівського та ін.).
У 17 ст. формується київська проповідницька школа (Лазар Баранович, Йоанникій Галятовський, Димитрій (Туптало) та ін.). У 18 ст. одним із найвідоміших учителей церковного красномовства був Феофан (Прокопович).
У Києвській духовній академії гомілетику як самостійну дисципліну вперше відокремлюють від риторики в 19 ст. Перший фундаментальний курс гомілетики і практичні посібники до нього підготував проф. Я. К. Амфітеатров (1802–1848).
Українська гомілетика 20 ст. розвивалася переважно в екзилі, серед відомих постатей: митрополит Іларіон (І. Огієнко), митрополит Мстислав (Скрипник); митрополит Андрей Шептицький, митрополит Йосиф Сліпий, єпископ Софрон (Мудрий) та ін.
Література
- Adamek Z. Homiletyka. Tarnow : Biblos, 1992. 266 s.
- Darasz Z., Minczew G. Homiletyka. Lodz : Wydawnictwo Universitetu Lodzkiego, 2005. 196 s.
- Олійник А. Основні історичні етапи та напрями православної гомілетичної думки в східнохристиянській традиції Київської Русі-України кінця Х – поч. ХХ ст. // Українське релігієзнавство. 2011. № 60. С. 78–86. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Ukrr_2011_60_10
- Бурега В. В. Розвиток гомілетики в Київській духовній академії: західні впливи та пошуки власного шляху // Наукові записки НаУКМА. Сер.: Філософія та релігієзнавство. 2018. Т. 2. С. 57–64 URL: http://ekmair.ukma.edu.ua/bitstream/handle/123456789/14951/Bureha_Rozvytok_homiletyky_v_Kyivskii_dukhovnii_akademii.pdf
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Чікарькова М. Ю. Гомілетика // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Гомілетика (дата звернення: 10.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 04.06.2021
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
