Вифлеєм
Вифлеє́м [Віфлеєм; івр. בית לחם (Bet Lekhem); араб. بيت لحم, (Bayt Laḥm); грец. Βηθλέεμ; лат. Bethleem; старослов. Виѳлее́мъ] — місто в Палестині, важливий центр авраамічних релігій та релігійного паломництва. Перебуває під юрисдикцією Палестинської національної адміністрації (ПНА, з 1995), адміністративний центр однойменної палестинської провінції.
Зміст
Географічне положення
Місто розташоване на хребті Юдейських гір на висоті 775 м над рівнем моря, на Західному березі річки Йордан в історичній області Юдеї.
Відстань до м. Єрусалима — бл. 10 км.
Площа — 5,4 км2, разом з провінцією — бл. 660 км2. Більша частина агломерації (бл. 85 %), куди входять міста Бейт-Джала і Бейт-Сахур, перебуває під управлінням Ізраїлю.
Етимологія назви
Згідно з семітською етимологією, перша частина назви Вифлеєм — «дім» (בית), що означає також і культове місце. За однією з гіпотез, друга частина назви (לחם) походить від імені аккадського (див. Аккад) божества родючості Ламу, якого ханаанці вшановували як Лехема. Саме на його честь у 3 тис. до н. е. було збудовано храм на пагорбі (тепер знаний як пагорб Різдва). Відтак храм, а пізніше й місто навколо нього, були відомі як Бет (Бейт) Лехем — букв. дім Лехема.
Окремі лінгвісти виводять назву від імен месопотамських (див. Месопотамія Давня) божеств Лахму і Лахаму, які фігурують в космогонічному епосі «Енума еліш…».
Згідно з єврейською народною традицією, назву тлумачать як «дім хліба», що пізніше закріпилось і в арамейській мові.
В 11 ст. Бернар Клервоський наповнив єврейську етимологію християнською символікою: Ісус Христос став «хлібом живим».
Арабська народна етимологія трактує назву як «дім м’яса». У деяких південноарабських діалектах слово «лехем» означає «риба».
Згідно з мідрашами, значення другої частини слова — «битва», а не «хліб», оскільки ל-ח-ם — корінь із семантичним полем «військові дії».
Історична довідка
Ханаанський період
Вифлеєм — одне з найстаріших міських поселень на планеті. Згідно з археологічними даними (обжиті печери і поховання на околицях), перші поселення виникли на цій території ще в добу енеоліту (бл. 3800–3400 до н.е.). Штучні тераси і поховання ранньої бронзи (бл. 3400–3200 до н. е., див. Бронзовий вік) свідчать, що населення займалось скотарством і землеробством.
Гіпотетично першою згадкою про місто як ханаанейське (див. Ханаан) вважається Амарнський архів (бл. 1400 до н. е.): у листуванні очільник м. Єрусалима, призначений Єгиптом, просить єгипетського царя про допомогу в поверненні під його владу Біт-Лахмі після повстання народу хабіру.
В добу заліза (див. Залізний вік) площа городища скоротилась удвічі, цілком імовірно, що місто було зруйноване за часів походу ассирійського царя Сеннахірима (бл. 712 до н. е.) і відновлене лише частково.
Археологічне підтвердження того, що Вифлеєм був містом в Юдейському царстві, було знайдено 2012 у вигляді булли (відбиток печатки на глині) давньоєврейським письмом, яку відносять до 8–7 ст. до н. е.
Ізраїльський та юдейський періоди
Вифлеєм у Старому Завіті
Місто згадано у Книзі Буття як місце поховання праматері Рахілі, дружини патріарха Якова, і де народжується Веніамін — другий син Рахілі і молодший син Якова (Бут. 35: 16–20). Гробниця Рахілі збереглася на північній околиці міста і є об’єктом паломництва.
Вифлеєм вважали містом, де після завоювання Ханаану ізраїльськими племенами оселились ефратяни (сини Хура від первістка Ефрафи) — одна з трьох найбільших сімей Юдиного коліна (див. Дванадцять колін Ізраїля). Тому в ТаНаХу Вифлеєм фігурує під назвами אפרת\ה (Ефрат, Ефрата, Ефрафа) — «плодовитий, родючий», а також Бет-Лехем Юди (Іс. Нав. 15: 59).
Вифлеєм згадано у зв’язку з історією молодого левіта, який став священником (Суд. 17: 7–13, 19), та неодноразово — в історії Рут (Рут. 1: 1–2, 19, 22; 2: 4; 4: 11). В сюжеті Книги Рут на околиці міста був розташований табір Вооза, куди жінка прийшла збирати колоски за женцями. Вооз узяв Рут за дружину і від їхніх нащадків народився цар Давид. В книгах Самуїла Вифлеєм згадується як дім Єссея — батька Давида. Ще за Давидової юності місто було укріплене царем Ромоавом (2 Хр. 11: 5–6). Згідно з Першою книгою Самуїла, у Вифлеємі Давид був помазаний пророком на царство (16: 1–13), тому Вифлеєм також називали «містом Давида». Саме з вифлеємської криниці три його воїни принесли Давидові воду, коли той переховувався у печері Одоллама (ІІ Сам. 23: 13–17).
Припускають, що Вифлеєм був зруйнований при знищенні Першого Храму й існував як невелике поселення. Після вавилонського полону вихідці з Вифлеєму знову повернулись у місто (І Ез. 2: 21; Неєм. 7: 26).
Пророк Міхей назвав Вифлеєм батьківщиною майбутнього Месії: «Ти ж, Вифлеєме-Ефрато, — найменший серед Юдиних тисячників. З тебе вийде за Моєю волею Той, Хто буде Владикою в Ізраїлі» (Міх. 5: 1). Християни інтерпретують слова Міхея як пророцтво про народження у місті Ісуса Христа.
Вифлеєм у Новому Завіті
У християнській традиції Вифлеєм — місце народження Ісуса Христа (див. Різдво Христове); вшановується християнами як друге місто за святістю після Єрусалима.
Про Вифлеєм як місце появи Богонемовля йдеться у двох Євангеліях — від Луки (2: 1–39) і від Матвія (1: 18 — 2: 23). На думку сучасних дослідників, ці дві оповіді суперечать одна одній. Згідно з Лукою, батьки Ісуса жили у м. Назареті, однак прибули до Вифлеєма під час оголошеного перепису населення, звідки Йосип (нащадок Давида) був родом. Матвій, імовірно, мав на увазі, що родина Йосипа і Марії вже мешкала у Вифлеємі, коли народився Ісус, однак втекла з немовлям до Єгипту, попереджена про наказ Ірода І Великого щодо жорстокої розправи над малечею віком до 2 р. (див. Побиття немовлят). Згодом родина не вертається в Юдею, а оселяється в галілейському Назареті. Євангелія від Марка та Івана не містять оповіді про Різдво Христове і не згадують Вифлеєм як місце народження Ісуса (повідомляють лише про те, що Він був з Назарета). Євангеліст Іван свідчить навіть про невіру багатьох ізраїльтян у Месію на тій підставі, що Ісус родом не з Вифлеєма (7: 41–42). Проте традиція співвідносити народження Ісуса саме з Вифлеємом існує з часів зародження християнської Церкви. Ранні джерела називають місцем Різдва або територію між містами Єрусалимом і Вифлеємом (наприклад, християнський апологет Юстин Мученик в «Діалозі з Трифоном- юдеєм», бл. 160; апокрифічне Протоєвангеліє Якова, сер. 2 ст.), або безпосередньо печеру у Вифлеємі, що стала об’єктом вшанування місцевих мешканців (наприклад, Оріген, Євсевій Кесарійський, Єронім Стридонський).
Римсько-візантійський період
Між 132 і 135 під час Третьої єврейської війни Вифлеєм був окупований римлянами. Місто було зруйноване імператором Адріаном під час повстання Бар Кохби, а єврейське населення вигнане. У печері Різдва римляни встановили святилище грецькому богу Адонісу.
326 Олена Августа, мати імператора Костянтина І Великого, під час паломництва у Святу землю сприяла відбудові Вифлеєма і визначила печеру святилища як місце народження Ісуса, над якою за її наказом збудували церкву Різдва. За твердженням Євсевія Кесарійського, Олена особисто керувала будівництвом.
529 храм був сильно пошкоджений і пограбований самарянами, а його стіни і базиліка Різдва зруйновані під час повстання проти Візантії. Відновлений і розширений імператором Юстиніаном І Великим.
У період вторгнення сасанідської Перської імперії (бл. 614, див. Сасаніди) церква Різдва лишилася єдиною вцілілою церквою (пізніші джерела пов’язують це з мозаїкою волхвів на фасаді будівлі, що були зображені у традиційному перському одязі).
У середні віки
637 місто було захоплене халіфом Омаром ібн Аль-Хаттабом, який наказав зберегти церкву Різдва і надав християнам у місті свободу віросповідання (1860 поряд із церквою на місці, де, за переказом, молився халіф, була споруджена мечеть на честь Омара, реконструйована в 1955). Християни Вифлеєма та всієї Святої землі перебували під опікою Константинопольського престолу (див. Константинопольська православна церква).
У 8 ст. Вифлеєм перейшов під контроль ісламських халіфатів — спершу Омеядів, згодом — Аббасидів. 1009 за правління халіфа Аль-Хакіма бі Амріллаха (985–1021) базиліку Різдва було наказано зруйнувати, проте вона була порятована місцевими мусульманами, які практикували культ у південній частині храму (в ісламі Ісуса вшановано як одного з головних пророків-попередників Мухаммада, див. Іса, Расуль).
Влада мусульман над Святою землею викликала невдоволення у християнській Європі. 1095 за ініціативою папи Урбана ІІ зорганізовано Перший хрестовий похід, головною метою якого було відвоювання міст Єрусалима, Вифлеєма і Назарета. Хрестоносці завоювали Вифлеєм у 1099, значно укріпили місто, збудували навколо нього мури, а також монастир бенедиктинців (північніше церкви Різдва). Грецьке православне духовенство було позбавлене своїх кафедр і замінене на католицький клір. 1100 згадані міста увійшли у т. з. Єрусалимське королівство на чолі з Балдуїном І Єрусалимським (бл. 1060–1118) — франкським вельможею, який був коронований на Різдво у Вифлеємі. У місті було встановлено латинський єпископат з каноніками-августинцями.
1187 місто захопив Салах ед-Дін, султан Єгипту і Сирії. Султан витіснив латинське духовенство, що дозволило поновитися тут грецькій ієрархії (1192 Салах ед-Дін дозволив чотирьом католицьким священникам повернутися в місто).
1229 Вифлеєм вдруге захоплено хрестоносцями, латинське духовенство повернулось у повному складі із м. Акко. Вифлеєм разом із Єрусалимом, Назаретом і Сидоном були передані Єрусалимському королівству хрестоносців за угодою між імператором Фрідріхом ІІ і аюбідським султаном Аль-Камілем Мухаммадом ібн Ахмадом (1177–1238; Єгипет) в обмін на десятилітнє перемир’я між аюбідами і хрестоносцями. В 1244 Вифлеєм знову був захоплений мусульманами.
З приходом до влади мамелюків (1250) терпимість до християнства значно спала, духовенство було вилучене з міста. 1263 мамлюцький султан Бейбарс І (1223–1277) зруйнував міські мури разом з монастирем, а згодом вивіз із нього мармур і колони до м. Каїра.
1347 католикам-францисканцям було дозволено повернутися в місто і зайняти монастир, що прилягав до базиліки Різдва. Православні греки отримали контроль над базилікою і розділили патронування над печерою Різдва з католиками і монофізитами-вірменами (див. Вірменська апостольська церква).
Османська і єгипетська доба
Від 1517 до кінця Першої світової війни Вифлеєм був частиною Османської імперії, за винятком десятиліття 1831–1841, коли Палестина перебувала під владою династії хедивів Мухаммеда Алі (1769–1849) в Єгипті.
У період османського панування між католицькою і греко-православною Церквами точилися постійні суперечки про опіку над базилікою. Мусульмани і християни були зорганізовані в окремі общини. За виключенням кількох нетривалих періодів доступ у місто для християн-паломників був відкритим.
Відмова Османської імперії надати Росії керівництво над християнськими храмами у Святій землі стала приводом для початку Кримської війни 1853–1856.
З кінця 19 ст. занепад Османської імперії спричинив і зменшення її впливу, зокрема і на життя у Вифлеємі.
20 століття
1918 в ході Першої світової війни місто був зайняте британськими військами, а 1922 після розпаду Османської імперії стало частиною Британської Палестини.
З утворенням Держави Ізраїль (1947), Вифлеєм і Єрусалим стали особливими анклавами під юрисдикцією ООН (т. з. Великий Єрусалим). 1948 за арабо-ізраїльської війни місто було анексоване Йорданією.
1967 під час Шестиденної війни Вифлеєм і Східний Єрусалим були зайняті Ізраїлем, а йорданський кордон посунуто.
Від 1995, відповідно до Мирної угоди в Осло, Вифлеєм разом із прилеглими населеними пунктами Західного берегу перебуває під контролем Палестинської національної адміністрації, є столицею провінції Вифлеєм з населенням бл. 180 тис. осіб.
Дотепер Західний берег річки Йордан це територія, на яку заявляють права як Ізраїль, так і Палестинська автономія. Станом на кінець 2022 Вифлеєм відділений від м. Єрусалима 8-метровим бетонним муром Ізраїльського розділового бар’єру (т. з. Стіна безпеки); вхід до міста здійснюється через контрольно-пропускний пункт.
Громадянам Ізраїлю в’їзд до міста заборонено.
Населення
За даними статистичного бюро ПНА, станом на 2017 населення міста — понад 28,3 тис. осіб.
У минулому більшість містян становили християни (так, у 1950 бл. 86 % мешканців міста і прилеглих сіл сповідували християнство), однак через напружені міжрелігійні відносини значне число християнського населення мігрувало в західні країни. Іншим чинником демографічних змін став приплив мусульман з навколишніх сільських поселень і м. Хеврона, а також вищий рівень народжуваності серед мусульманського населення. Все це сприяло значному вивищенню частки мусульман.
Натепер Вифлеєм — переважно мусульманське місто, однак суттєву частину продовжує становити палестинська християнська спільнота: 15–20 % населення (2016), з яких бл. 40 % — католики. Християнське населення зосереджено у т. з. Старому місті (у семи із восьми його кварталів).
Клімат
Клімат — середземноморський, зі спекотним літом і прохолодною зимою.
Середня температура: у січні — 12 °C, серпні — 30 °C. Щорічна кількість опадів — 700, 70 % з яких приходиться на період з листопада до січня. Середньорічна вологість — 60 % з максимальними піками у січні — лютому й мінімальна у травні.
На клімат впливають щорічні приливи гарячого, сухого піщаного вітру — хамсину з Аравійської пустелі у квітні — травні.
Господарство
Вифлеєм тісно пов’язаний господарськими зв’язками з м. Єрусалимом; його економіка базується на туризмі, торгівлі й землеробстві.
Туризм посідає головну позицію (бл. 65 %) економіки міста, яке щорічно відвідують бл. 2 млн осіб. У Вифлеєм, особливо на Різдво, прибувають численні іноземні туристи і християнські паломники. Працюють понад 30 готелів. Різдвяні заходи проводять тричі: 25 грудня — для католиків і протестантів, 6 січня — для грецьких, коптських і сирійських православних християн, 19 січня — для вірменських православних християн.
У місті поширені народні промисли, зокрема різьблення по оливковому дереву, каменю й мармуру тощо, що складає також основу місцевої торгівлі сувенірами.
Серед інших галузей: виготовлення текстилю, меблів, ювелірних прикрас. Діють підприємства хімічної, фармацевтичної, харчової промисловості.
Освіта і культура
Вифлеємський університет (араб. جامعة بيتلهم) — католицький палестинський заклад, заснований 1973 (перший заклад вищої освіти на Західному березі річки Йордан). Кількість студентів — бл. 3 400 (2020). Відкритий для студентів різних конфесій, більшість натепер становлять мусульмани. Вифлеємський університет є членом-засновником Палестинської ради з вищої освіти (1978) і підпорядковується Міністерству освіти та вищої освіти Палестинської автономії.
У Вифлеємському відділенні Національної музичної консерваторії імені Едварда Саїда навчається близько 500 студентів. Також у провінції Вифлеєм функціонують 135 шкіл (2006).
Діє Центр палестинського спадку (1991), мета якого — популяризація традиційних ремесел, мистецтв і фольклору Палестини. Ще один важливий культурний осередок — Міжнародний центр Вифлеєму, серед напрямів його діяльності — екскурсійна, освітня (зокрема, жіноча освіта), виставкова тощо.
У Вифлеємі відкрито чотири музеї, серед яких Міжнародний музей Різдва Христового, збудований ЮНЕСКО, Музей Давнього Вифлеєму тощо.
У центрі Вифлеєму збереглася стара забудова. Старе місто складається з 8 кварталів (з яких 1 — мусульманський, інші — християнські). Більшість християнських кварталів названі на честь арабських кланів Гассанідів (арабська королівська династія, що правила у 2–7 ст. у Східній Палестині).
Пам’ятки культури
Базиліка Різдва Христового — головна пам’ятка Вифлеєму, єдиний християнський храм в Палестині, що зберігся у первинному вигляді (хоча й з низкою перебудов) від домусульманських часів (зведена у 4 ст., розширена у 6 ст.). Розміщений в центрі міста на Ясловій площі, над печерою Вертепу Різдва, де, за переданням, народився Ісус. Довжина будівлі — понад 50 м, ширина — бл. 25 м. Ряди колон розділяють храм до вівтарної частини на 5 нефів. Всередині інтер’єру збереглися пам’ятки 6 ст. До печери Різдва ведуть сходи часів Юстиніана І Великого, розташовані по обидва боки від вівтаря базиліки, які складаються із 15 порфірових сходинок. У центрі печери — вівтар Різдва, під яким місце народження Христа означене інкрустованою в мармурову підлогу срібною зіркою з 14-ма променями, що символізує Вифлеємську зірку (ця точна копія зірки, викраденої 1847, й виготовлена наново того ж року). Біля вівтаря Різдва, ліворуч від входу — вівтар Ясел.
Поруч розміщений Молочний грот, де, згідно з переданням, Свята родина знайшла прихисток під час втечі до Єгипту, а Богородиця пролила краплі свого молока на стіни, які відтоді з червоного кольору забарвились у білий.
У середині 19 ст. за наказом турецької влади храм був розділений у такий спосіб, щоби в ньому могли здійснювати богослужіння представники різних християнських конфесій. 2012 базиліка Різдва була внесена до списку об’єктів всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.
До церкви Різдва прилягають православний грецький і вірменський монастирі, католицький францисканський монастир з церквою Св. Катерини. Церкву зведено 1881 на місці візантійського монастиря, заснованого бл. 5 ст. Єронімом Стридонським. Здійснюючи переклад Біблії латиною (т. з. Вульгата), Єронім користувався допомогою вчених-євреїв, що жили окіл Вифлеєма. Під церквою Св. Катерини є печера Св. Єроніма, у якій, згідно з переданням, він провів останні 33 роки свого життя.
Вифлеєм і Україна
Щорічно українські скаути беруть участь в акції поширення Вифлеємського вогню теренами нашої країни. Вифлеємський вогонь миру — це міжнародний скаутський захід, що відбувається щороку напередодні Різдва Христового. Ідея зародилася в м. Лінці (Австрія) 1986, коли австрійська телерадіокомпанія ORF зініціювала привезення вогню для тих, хто святкував Різдво не вдома — у лікарні, госписі, сиротинці. Але традицію швидко підхопили скаути і захід став міжнародним.
Вперше вогонь до України потрапив ще 1992 як приватна ініціатива окремих пластунів. Офіційно ж відлік ведеться від 1998. Щороку українські пластуни перебирають Вифлеємський вогонь від польських скаутів на митниці і поширюють його всією Україною. Основна мета — донести символічний вогонь з місця народження Ісуса Христа до всіх, хто його потребує. Вогонь символізує мир, любов і добро, символічно об'єднує всіх українців. Українські скаути передають його громадам міст, у лікарні, школи, сиротинці, державні установи.
Серед задумів митрополита Андрея Шептицького був і проєкт створення на Святій землі, у Вифлеємі, українського паломницького центру та монастиря студитів. У чернетках митрополита за грудень 1907 знайдено список монахів, які мали готуватися до місії у Вифлеємі: всього зазначено 6 осіб, серед яких 1 священник. Зберігся й рукописний латиномовний текст проєкту угоди між патріархом Мелхітської греко-католицької церкви Кирилом VIII і митрополитом Андреєм про заснування у співпраці церкви і студитського монастиря. Листування між предстоятелями та інші документи стосовно цього проєкту зберігаються у фондах Центрального державного історичного архіву України в м. Львові.
Додатково
- Натепер вчені розходяться у висновках відносно фактичного місця народження Ісуса. Багато хто поділяють думку, що євангельські оповіді були створені, аби представити народження Ісуса як виконання пророцтва і встановити зв'язок з родоводом царя Давида. Є й припущення, що Ісус народився в іншому Вифлеємі — Галілейському (тепер м. Бейт-Лехем-ха-Гліліт), що розташований на захід від м. Назарета, в районі розселення коліна Завулона (Іс. Нав. 19: 15–16; Суд. 12: 8–10). У Вифлеємі Галілейському були знайдені руїни міста 1 ст. і залишки синагоги.
- Першим королем Єрусалима був проголошений 22.07.1099 у м. Вифлеємі один із очільників Першого хрестового походу Готфрід Буйонський (бл. 1060–1100). Проте він відмовився від офіційної коронації в Єрусалимі та від титулу короля, бо, за його словами, не міг вдягти золоту корону там, де Цар царів носив терновий вінець. Став правителем (принцепсом) Єрусалимського королівства з титулом «Захисник Святого Гробу» (лат. Advocatus Sancti Sepulchri). Після його смерті (похований у храмі Гробу Господнього в Єрусалимі) титул короля Єрусалиму прийняв його брат, відомий як Балдуїн І.
Література
- Encyclopaedia Biblica : in 9 vol. Jerusalem : Bialik Institute, 1950–1988.
- Shomali S. Bethlehem 2000: A Guide to Bethlehem and its Surroundings. Waldbrol : Werner Wagener, 1997. 144 p.
- Marsh L. Palestinian Christianity — A Study in Religion and Politics // International Journal for the Study of the Christian Church. 2005. Vol. 5 (2). № 7. Р. 147–166.
- Petersen A. The Towns of Palestine Under Muslim Rule AD 600–1600. British Archaeological Reports. Oxford : Archaeopress, 2005. 243 р.
- Taylor J. E. Christians and the Holy Places. The Myth of Jewish-Christian Origins. Oxford : Clarendon Press, 2007. 384 р.
- Vermes G. Jesus: Nativity — Passion — Resurrection. London : Penguin Books, 2010. 481 р.
- Read P. P. The Templars: The Dramatic History of the Knights Templar, the Most Powerful Military Order of the Crusades. New York : St. Martin's Press, 2014. 477 р.
- Кlein К. Bethlehem // The Oxford Dictionary of Late Antiquity : in 2 vol. Oxford : Oxford University Press, 2018. Vol. 1. 800 p.
- Бойко Ю. Про Українську Церкву і монастир Студитів у Вифлеємі // Galinfo. 2020. URL: https://galinfo.com.ua/articles/pro_ukrayinsku_tserkvu_i_monastyr_studytiv_u_vyfleyemi_345330.html
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Луцюк М. В. Вифлеєм // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Вифлеєм (дата звернення: 10.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 29.12.2022
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
