Арамейська мова
Араме́йська мо́ва — мова північно-західної групи семітської мовної сім’ї. У вузькому розумінні не є окремою мовою, а поєднує низку мов та діалектів, що утворюють арамейську підгрупу північно-західної групи семітських мов. Найближчою до цієї підгрупи є ханаанська, до якої належать давньоєврейська (іврит) та фінікійська мови.
Історична довідка
Серед європейських лінгвістів та істориків до 20 ст. арамейську мову називали «халдейською» (нім. Chaldäisch; франц. chaldéen; англ. Chaldean). Ця назва походить від назви семітського народу, який жив у південній частині Месопотамії, а згодом утворив халдейську династію, що керувала Нововавилонською державою (626–539 до н. е.).
Припускали, що халдеї розмовляли одним із діалектів арамейської, оскільки свідчення про це збереглися в тогочасних писемних джерелах. Зокрема, у Книзі Даниїла в Старому Завіті згадано, що ворожбити-халдеї розмовляли з царем Навуходоносором арамейською (‘ǎrāmīṯ). У сучасній науці назву «халдейська мова» щодо арамейської не вживають.
У давнину арамейська мова та писемність набули значного поширення: з кінця 8 ст. до н. е. вони стали загальновживаними на території всієї Новоассирійської держави (див. Ассирія). Приблизно цим часом датовано найдавніші написи арамейською — написи Бар-Ракиба; стела Хаматського царя Закіра (8 ст. до н. е.); табличка зі слонової кістки з написом царя Хазаеля (9 ст. до н. е.).
В Ассирії арамейська мова витіснила аккадську мову. Одна з історичних причин цього — практика депортації підкорених народів: на територію Ассирії переселено багато західносемітських народів, розмовною мовою яких була арамейська. У 7 ст. до н. е. арамейці становили значну частину ассирійської аристократії та ділових кіл країни. Падіння Новоассиріської держави під ударами халдейського та лідійського військ у 612 до н. е. також сприяло занепаду аккадської мови як розмовної та поширенню арамейської.
У створеній халдейською династією Нововавилонській державі (626–539 до н. е.) розмовною мовою стала арамейська, хоча аккадська (у формі пізньовавилонського діалекту) зберігалася як мова документів та царських наказів, зокрема в Нижній Месопотамії. Утім, у тогочасних аккадських документах простежено відчутний арамейський вплив.
Наприкінці 7 ст. до н. е. переважна частина Месопотамії, а також уся територія Сирії, Фінікії, Палестини та Транс-Йорданії арамеїзувалися. Арамейська мова перетворилася на лінгва франка близькосхідного регіону.
Витіснення давньоєврейської мови (ханаанська підгрупа семітських мов), імовірно, було пов’язано з падінням Сирії (732 до н. е.) та Ізраїльського царства (722 до н. е.), коли ассирійські царі переселили на територію Ізраїлю представників різних народів (цей процес описано в Другій книзі царів у Старому Завіті), що здебільшого розмовляли арамейською. Таким чином, було закладено основу для створення арамейських діалектів Палестини.
У Юдеї давньоєврейська мова як розмовна занепала після зруйнування Навуходоносором ІІ м. Єрусалима та депортації значної частини населення до Вавилонії (586 до н. е.).
Після падіння Нововавилонського царства 539 до н. е. до Юдеї повернулася частина євреїв із території держави Ахеменідів. Вочевидь, різні групи репатріантів розмовляли арамейською та давньоєврейською мовами. Про те, що жителі перської провінції Єгуд (Юдея) розмовляли арамейською, свідчить мова Елефантинських папірусів (5 ст. до н. е.), написаних у середовищі єврейської громади острова Елефантина (Єгипет).
За доби Ахеменідів (550–331 до н. е.) арамейська стала однією з державних мов Персії та мовою торгівлі від Єгипту та Малої Азії до Індії. У цей період вона була найбільш уживаною мовою юдейської діаспори в державі Ахеменідів, зокрема в Єгипті як її провінції.
Арамейська зберігала статус розмовної мови також у елліністичний період та в добу римського панування. У єврейській державі Хасмонеїв (142–37 до н. е.) писемною мовою був єрусалимський варіант «імперської» арамейської мови. Чимало нелітературних пам’яток писемності того часу (насамперед епіграфічні тексти) написано саме нею. Про її поширення свідчать також тексти Кумрану (див. Кумранські рукописи). Арамейську мову засвідчено й у висловах Ісуса Христа та його апостолів, зафіксованих у Новому Завіті.
Пам’ятки арамейською мовою
У добу пізньої античності та ранньовізантійський період (до арабських завоювань) було створено численні юдейські та християнські літературні пам’ятки арамейською. Серед юдейських творів особливе місце посідають:
- таргуми — переклади біблійного тексту на арамейську;
- арамейські частини мідрашів — коментарів до тексту ТаНаХу (давньоєврейського тексту Старого Завіту);
- арамейські частини Єрусалимського Талмуду (близько 500 н. е.);
- окремі літургійні твори (наприклад, молитва Кадіш, а також так звані піюти — пам’ятки релігійної лірики);
- окремі тексти магічного, епіграфічного та приватного характеру.
Численні християнські писемні пам’ятки арамейської мови написано переважно на едесському діалекті сирійської мови (тобто, однією зі східноарамейських мов). Це, зокрема, сирійські переклади Нового Завіту, твори гомілетичного, полемічного, догматичного змісту, що належали єретику Бар-Дайсану (3 ст.), св. Єфрему Сиріну (4 ст.), несторіанському полемісту Хиві (5 ст.), єпископу Нізібії Бар-Савмі (5 ст.), св. Ісааку Сиріну (6 ст.) та ін.
У цей період із грецької на сирійську перекладено праці християнських авторів (Павла Самосатського, Діодора Тарсійського, Федора Мопсуестійського, Несторія) та твори Аристотеля. Ознайомлення арабів із грецькою філософією за часів халіфів Мансура (753–774) та Аль-Мамуна (813–833) відбувалося саме через сирійські (несторіанські) переклади.
Арамейська мова в різних її варіантах упродовж тривалого часу зберігала статус не лише лінгва франка, а й мови міжкультурного спілкування. Саме вона стала своєрідним мостом між античним світом та Сходом. Проте, починаючи з часів арабської експансії (7 ст.), поступово втрачала свій унікальний статус. Значна частина арамейськомовних семітських народів перейняла арабську як мову спілкування та писемності.
Однак деякі юдейські та християнські твори доби середньовіччя було написано арамейською: масоретські коментарі в середньовічних рукописах Біблії тиверіадської редакції, палестинські шлюбні контракти (західноарамейська група); праці християнських авторів 13 ст. Давида бар-Павла, Григорія бар-Гебрея, Якова Шакко (східноарамейська група). На сьогодні арамейська є мовою літургії (наприклад, у Сирійській яковитській церкві), а мови, утворені на основі її діалектів, функціонують як живі розмовні мови нечисленних етнічних груп, що є нащадками арамейськомовних семітських народів (див. Арамейські мови).
Література
- Beyer K. The Aramaic Language, its Distribution and Subdivisions / Trans. from germ. J. Healey. Göttingen : Vandenhoek & Ruprecht, 1986. 61 p.
- Цолін Д. Синтаксис поезії таргумів. Острог : Видавництво Національного університету «Острозька академія», 2015. 489 с.
- Цолін Д. Арамейська мова біблійних текстів і Тарґума Онкелоса. Київ : Дух і Літера, 2017. 392 с.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Арамейська мова // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Арамейська мова (дата звернення: 28.04.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 19.02.2021
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
