Мазепа, Iван Степанович
Мазе́па, Іва́н Степа́нович (20.03.1639, хутір Камʼянський / Камʼянець, тепер с. Мазепинці Білоцерківського району Київської області, за іншими даними — м. Біла Церква, тепер Київської області, Україна — 21.09.1709, с. Варниця, тепер Аненій-Нойський район, Молдова; перепохований у м. Галаці, тепер Румунія) — гетьман, військовий, політичний та державний діяч, меценат.
|
Мазепа, Iван Степанович | |
|---|---|
| Народження | 20.03.1693 |
| Місце народження | |
| Смерть | 21.09.1709 |
| Місце смерті | Варниця |
| Місце поховання | Галаца |
| Alma mater | Національний університет «Києво-Могилянська академія» |
| Напрями діяльності | гетьман |
Зміст
Життєпис
Представник козацько-шляхетського роду. Походив із розгалуженого дрібношляхетного волинського клану Мазеп, повʼязаного службою з родом князів Острозьких. Початкову освіту здобув у школі Київського братства. 1646–1656 навчався в Києво-Могилянському колегіумі (тепер Національний університет «Києво-Могилянська академія»).
Перебуваючи при дворі короля Речі Посполитої Яна ІІ Казимира, здійснив освітню подорож теренами сучасних Нідерландів, Франції, Німеччини та Італії (1659−1663). Знав кілька іноземних мов (зокрема, латину).
По смерті батька виконував обовʼязки чернігівського підчашого (1663−1665).
1669−1674 служив у правобережного гетьмана П. Дорошенка. 1674–1687 — у лівобережного гетьмана І. Самойловича (зокрема, від 1682 на посаді генерального осавула). 1680–1687 брав участь у дипломатичних, політичних і воєнних акціях.
25.07.1687 обраний гетьманом. Тримав булаву найдовше з усіх українських очільників Гетьманщини — 8081 день (майже 22 роки).
Від початку Великої Північної війни (див. Північна війна 1700—1721 ) перебував на боці московського царя Петра І. Наприкінці жовтня 1708 під тиском генеральної старшини перейшов на бік шведського короля Карла ХІІ. Після поразки шведсько-українського війська в Полтавській битві 1709, опинився разом із королем, шведським військом та запорожцями в еміграції на теренах володінь Османської імперії. Вночі 21.09.1709 помер у молдавському с. Варниця, що неподалік фортеці Бендер (Тягиня), де його поховали. 18.03.1710 перепоховано в монастирі Святого Георгія в м. Галаці (тепер Румунія).
Діяльність
Внутрішньополітична діяльність
Гетьманування розпочалося в умовах значних обмежень владних повноважень гетьмана та старшини, зафіксованих у Коломацьких статтях 1687 — угоді між Військом Запорозьким і Московською державою. Нівелювання обмежень, яких вдалося добитися й зафіксувати в Московських статтях 1689 після зміни влади в Московському царстві, не полегшили Мазепі умов владарювання. Родом з Правобережної України, гетьман не мав необхідних зв’язків і значної підтримки серед військово-політичної еліти Лівобережної України. Прагнув знайти опору серед козацької старшини Лівобережжя, дбав про забезпечення її представників маєтностями. Водночас захищав інтереси простих козаків та посполитих. Так, універсали 1691, 1692, 1693, 1701 та ін. врегульовували питання оподаткування та відробітку, фіксували обсяги відробіткової ренти для селян та обмежували зловживання з боку старшини.
Врегулювання стосунків гетьмана з Військом Запорозьким Низовим розпочалось з придушення повстання П. Іваненка (Петрика) 1692–1693, яке інспірувала старшина південних полків (зокрема родина Кочубеїв). У подальшому основним важелем впливу гетьмана на запорожців було питання своєчасного постачання на Січ борошна та жалування від московських царів. Чимало заходів Мазепи викликали незадоволення січовиків, які вважали його промосковськи орієнтованим правителем. Перехід Мазепи 1708 на бік шведського короля Карла ХІІ призвів до порозуміння між гетьманом, кошовим отаманом К. Гордієнком та більшістю Війська Запорозького Низового. Запорожці підтримали ідею гетьмана щодо виходу з-під московської опіки та дали змогу королю, гетьману та їхньому найближчому оточенню після поразки в Полтавській битві 1709 відступити через землі, контрольовані січовиками, на територію Османської імперії. Вони ж забезпечили охорону гетьмана в еміграції, обрання його наступника — П. Орлика та ухвалення Бендерської конституції (див. Конституція Пилипа Орлика).
Мазепа тимчасово реалізував прагнення попередників щодо возз’єднання лівобережних та правобережних земель у складі соборної української держави внаслідок придушення козацького повстання 1702–1704 на чолі з С. Самусем, С. Палієм, З. Іскрою та А. Абазиним. Хоч гетьманові імпонувала ідея відродження козацтва на Правобережжі, він мусив діяти під тиском Петра І, який прагнув задовольнити інтереси свого союзника — польського короля Августа ІІ Сильного. Після відновлення контролю над Правобережжям, Мазепа з 1704 до 1709 титулував себе «гетьманом обох сторін Дніпра».
Вихований у принципах меркантилізму, впродовж періоду гетьманування в різні способи сприяв розвиткові економіки держави (насамперед — промисловому виробництву та торгівлі).
Меценатство
Заснована на початку 17 ст. Київська братська школа, перетворена митрополитом Петром Могилою на колегіум, заходами гетьмана отримала статус академії. Наприкінці 17 — на початку 18 ст. її називали «Могило-Мазепинською». Гетьман виділив кошти на будівництво нового корпусу, збагатив бібліотеку цінними друкованими виданнями та рідкісними рукописами.
1700 профінансував спорудження окремого приміщення для реорганізованої стараннями І. Максимовича школи, яку заснував Лазар Баранович. Над входом до будівлі Чернігівського колегіуму було розміщено закладну дошку з гербом Мазепи.
1689 долучився до заснування «латинської школи» у м. Харкові та її філії в м. Новгород-Сіверському.
Сприяв виданню творів української та перекладної літератури, зокрема текстів А. Заруцького, Димитрія (Туптала) та ін.
Діяльність Мазепи відбилася на розвитку архітектури (див. Бароко мазепинське) та образотворчого мистецтва (Київська граверська школа).
1687−1708 видав понад 222 універсали та 20 наказів, які стосувалися окремих церковних ієрархів: Варлаама (Ясинського), Йоасафа (Кроковського), І. Максимовича та ін., а також монастирів: Києво-Печерської лаври, Софійського монастиря в Києві, Видубицького монастиря в Києві, Межигірського Спасо-Преображенського монастиря, Максаківського Спасо-Преображенського монастиря, Домницького монастиря Різдва Богородиці, Єлецького Успенського монастиря тощо.
Коштом Мазепи збудовано, реставровано та оздоблено значну кількість церковних споруд. Зокрема, будівлі в Києво-Печерській лаврі, собори: Миколаївський (див. Пустинно-Рихлівський Миколаївський монастир), Спасо-Преображенський (див. Мгарський Спасо-Преображенський монастир), Миколаївський (див. Крупицько-Батуринський Миколаївський монастир), Домницький (див. Домницький монастир Різдва Богородиці), Троїцький (див. Троїцько-Іллінський монастир у Чернігові), собор Вознесенського монастиря в Переяславі, Микільський (Військовий) собор у Києві, Богоявленський собор Братського Богоявленського монастиря в Києві, церкву Успіння Богородиці (див. Густинський Свято-Троїцький монастир), Покровську церкву в Дігтярівці та ін., кафедральні собори в містах Києві, Переяславі, Чернігові тощо.
Обдаровував храми іконами, хрестами, чашами, митрами, ризами, дзвонами, срібними домовинами для святих мощей, богослужбовими книгами, оправленими та оздобленими золотом, сріблом, коштовним камінням, парчею, оксамитом і шовком.
Виділяв кошти на милостині та допомогу православним християнам за межами Гетьманщини.
Зовнішня політика
На початку гетьманування налагодив відносини з московською царівною Софією Олексіївною і фактичним правителем Московії князем В. Голіциним, та з їхніми наступниками — царями Іваном V та Петром І.
У зовнішній політиці гетьмана увиразнюють два етапи. На першому етапі (1687–1700) Мазепа зосередився на реалізації так званої чорноморської політики, яка передбачала протистояння Війська Запорозького Кримському ханату та Османській імперії, повалення могутності Османів та вихід до чорноморського узбережжя. Задуми гетьмана на деякий час збіглися з планами московських правителів, що зумовило спільні походи на Крим та турецькі фортеці.
Участь козаків у Великій Північній війні на боці Московії протягом 1700−1708 переконала їх у тому, що вони воюють за чужі інтереси і не отримують жодних преференцій. Гетьман та генеральна старшина упевнилися, що реформи армії, які задумав Петро І, відповідають потребам Московської держави і водночас шкодять Гетьманщині. Намагання Мазепи уникнути втягування Гетьманщини у військовий конфлікт між Петром І і Карлом ХІІ та не допустити воєнних дій на українських теренах утратили актуальність зі вступом шведського війська на землі Стародубського полку. На цьому етапі активовано давні плани відродження політичних стосунків козаків із Річчю Посполитою на основі Гадяцької угоди 1658 та ідею зміни політичного протекторату з московського на шведський.
У першій половині правління Мазепа (попри зафіксовану в Коломацьких статтях 1687 заборону міжнародних дипломатичних зносин) мав численні звʼязки з монархічними дворами, зокрема, Веттінів у Речі Посполитій, Гераїв у Криму та ін. З метою оборони південних кордонів гетьман побудував кілька фортець, зокрема Новобогородицьку та Новосергіївську (обидві — тепер Дніпропетровська область).
На другому етапі (1700–1709) гетьман (залежно від ситуації) контактував з польськими королями Августом ІІ і Станіславом-Богуславом Лєщинським, шведським монархом Карлом ХІІ, очільниками Кримського ханату та Османської імперії. Вживав заходи заради створення антимосковської коаліції, до якої мали увійти Османська імперія, Кримський ханат, Молдова та Валахія, Трансільванія, Калмицька орда, Башкирія, Військо Донське, кубанські черкеси, казанські татари тощо.
Українсько-шведський союз і протекторат Швеції
На початку 18 ст. в умовах Великої Північної війни 1700−1721 в союзі з королем Речі Посполитої Станіславом-Богуславом Лєщинським та королем Швеції Карлом ХІІ здійснив спробу вийти з-під політичної зверхності Московії й перейти під протекторат територіально відокремленого від України-Гетьманщини Шведського королівства. Попередніх домовленостей між королем та гетьманом не було (крім кількох листів, якими вони від 1705 обмінялися через посередників).
Українсько-шведський союз постав восени 1708 і до 1714 залишався одним із вагомих чинників міжнародної політики в умовах війни. Формально союз проіснував до жовтня 1720, коли наступник Мазепи і гетьман у вигнанні П. Орлик був змушений покинути територію Швеції. На думку П. Орлика, викладену в меморіалі «Вивід прав України» (1712), зміст українсько-шведської угоди передбачав кілька основних пунктів:
- Україна та землі, до неї прилучені, мають бути вільними та незалежними.
- Король Швеції зобов’язується їх захищати від будь-яких нападників.
- У разі потреби на терени Гетьманщини можуть бути негайно надіслані шведські війська.
- Мазепа залишається гетьманом довічно, а після його смерті має бути обраний новий гетьман.
- Король Швеції немає права на титул та герб «Українського Князівства».
Для забезпечення угоди на весь час війни шведам передавали найбільші фортеці: Стародуб, Мглин, Батурин, Гадяч та Полтава. Активну участь у реалізації союзницьких відносин відігравали запорозькі козаки на чолі з кошовим отаманом К. Гордієнком.
Спроба Мазепи вирвати Гетьманщину з-під протекторату Московії зазнала поразки. Це спровокувало неоднозначне ставлення до гетьмана як представників різних верств тогочасного українського суспільства, так і численних поколінь нащадків; відбилася на історіографічних оцінках 18–21 ст.
Анафема та заходи української церкви з її узневажнення
05.11.1708 за перехід на бік Карла ХІІ наказом Петра І Мазепу заочно позбавили булави й нагород. З метою посилення залякувального ефекту цар також наказав піддати його церковному прокляттю. Церковну анафему гетьману проголошено 12.11.1708 одночасно в соборі Святої Трійці в м. Глухові (див. Троїцький собор і дзвіниця в Глухові) та в Успенському соборі в м. Москві (тепер Росія). У м. Глухові анафему проголосив Новгород-Сіверський протопіп А. Заруцький, у м. Москві — митрополит Рязанський і Муромський Стефан (Яворський). Імовірно, до розробки сценарію проголошення анафеми був залучений колишній префект Києво-Могилянської академії Феофан (Прокопович) і сам московський цар.
Вселенські Патріархи Кипріан і Афанасій цього акту не визнали.
Мазепу поховали за повним православним чином, перед смертю гетьман сповідався та соборувався. Пізніше священник прочитав над тілом розрішальну молитву, яка канонічно зняла з нього анафему. Натомість із моменту остаточної інкорпорації Гетьманщини до складу Московської держави анафему Мазепі виголошували в першу неділю Великого посту в кафедральних соборах Києва, Чернігова та Переяслава.
1918 за Української Держави П. Скоропадського товариство «Батьківщина» організувало панахиду на спомин Мазепи в Софійському соборі в Києві.
1932 православні українці м. Кременця добилися від митрополита Діонісія права згадувати церковною молитвою гетьмана, як це робили греко-католики. 1933 таке право затвердив Святий синод Православної церкви в Польщі.
1959 Собор єпископів Української греко-католицької церкви в Канаді ухвалив постанову, яку уклав митрополит Іларіон (Огієнко). У тексті йшлося, що анафема не чинна, а гетьман — один з найбільших церковних діячів.
У питанні ставлення до церковної анафеми ієрархів та вірян Української православної церкви Київського патріархату та Української православної церкви Московського патріархату єдності не було. 1994 УПЦ (КП) назвала зняття анафеми актом офіційним та остаточним. Натомість священники УПЦ (МП) продовжували називати гетьмана «клятвопреступником». 2008 Президент України В. Ющенко, перебуваючи в Росії, звертався до патріарха Алексія ІІ з проханням визнати зняття анафеми. Відповіді не надійшло.
Православна церква України в односторонньому порядку визнала анафему недійсною та відновила всі служби на спомин гетьманової душі. 11.06.2023 панахиду по Мазепі вперше відслужили в збудованій коштом гетьмана Всіхсвятській церкві Києво-Печерської лаври, а 25.07.2023 (у день обрання на гетьманство) — в Успенському соборі Києво-Печерської лаври.
Доля мазепинців
Серед довірених осіб гетьмана домінували колишні дорошенківці та вихідці з Правобережжя: державні та військові діячі К. Довгополий, І. Ломиковський, Д. Чечель, М.Миклашевський, В. Кочубей, Я. Лизогуб, М. Вуяхевич, К. Мокієвський та ін.
З часом до цього кола увійшли полковники П. Герцик, Л. Полуботок (батько П. Полуботка), І. Новицький, В. Чуйкевич (див. Чуйкевичі), Д. Горленко, І. Скоропадський, та ін. Наприкінці свого гетьманування Мазепа зробив ставку на молоде покоління: А. Войнаровського, П. Орлика, М. Гамалію, Д. Максимовича, Ф. Мировича та ін.
Безпосередньо причетних до акції гетьмана та тих, кого зарахували до прихильників чи однодумців Мазепи за численними наклепами, карали впродовж 1708–1730-х. Частину оборонців м. Батурина, прибічників гетьмана, запорожців, піддано тортурам і страчено в містах Глухові та Лебедині 1708–1709. Після захоплення Чортомлицької Січі 18.05.1709 зруйновано та спалено фортецю. Щоб закріпити силову перевагу, московити поширювали розголос про криваві розправи над мазепинцями на всій території Гетьманщини. Частину підданих тортурам відпускали, аби вони були живим свідчення того, що чекає на кожного, хто не скориться московській владі.
Після подій 1708−1709 покарань зазнали не лише прибічники Мазепи, але й члени їхніх родин. Їх тримали в заручниках, намагаючись впливати на тих, хто разом із гетьманом пішов з України й опинився в еміграції.
Образ Мазепи в художній літературі та мистецтві
Мазепі присвячено твори різних жанрів: панегірики — «Муза Роксоланська…» І. Орновського (1688); «Луна голосу, що волає у пустелі…» С. Яворського (1689); «Алкід Руський, тріумфальним лавром укоронований…» (1695) і «Гіппомен Сарматський…» (1698) П. Орлика; «Руно орошене» Димитрія (Туптала) (1696); «Виноград домовитим благим насаджений…» С. Мокрієвича (1697); «Початок мудрості у гербовому клейноті Яна Мазепи…» (1704), «Зерцало от писання Божественного» (1705) та «Богородице Діво» (1707) І. Максимовича тощо; однойменні поеми Дж. Г. Байрона (1818), В. Гюго (1828), Ю. Словацького (1840), Й. В. Фріча (1865), С. Руданського (1897) та ін.; прозові твори Д. Мордовця, М.Старицького, Л. Старицької-Черняхівської, Б. Лепкого та ін.
Візуальна мазепіана, яка формувалася з кінця 17 до початку 21 ст., налічує понад 500 творів образотворчого мистецтва. Це гравюри доби Бароко, олійні портрети, скульптури, твори декоративно-ужиткового мистецтва. Автентична іконографія гетьмана представлена його образом на 4-х алегоричних гравюрах З. Самойловича, Л. Тарасевича, І. Мигури, Д. Галяховського; портретним зображенням у стінописі Успенського собору Києво-Печерської лаври; двома портретними зображеннями з Софії Київської та Троїцької надбрамної церкви Києво-Печерської лаври; малюнком у рукописі літопису Самійла Величка (художник невідомий); гравірованим портретом, виконаним та опублікованим в Європі за життя гетьмана; олійним портретом, виконаним невідомим західноєвропейським художником у проміжку від 1725 до 1750; портретом, виконаним невідомим місцевим маляром між 1730 та 1760. Найбільш реалістично зовнішній вигляд Мазепи відтворює портрет гравера М. Бернігерота, створений 1706, та два згадані портрети 18 ст., написані зі знанням цього зображення, або з невідомого втраченого першотвору. Правдивими можуть бути зображення з літопису Самійла Величка та зі стінопису Успенського собору Києво-Печерської лаври.
У західноєвропейському живописі епохи романтизму був представлений не реальний історичний діяч Гетьманщини кін. 17 — поч. 18 ст., а персонаж численних поетичних, драматичних та прозових творів. Найвідомішими живописними полотнами зі зображенням юнака, привʼязаного до коня, є полотна художників Т. Шассеріо, Е. Делакруа, О. Верне, Л. Булянже, В. Павлішака та ін.
У незалежній Україні створено низку уявних портретів Мазепи. Це, зокрема, роботи М. Кристопчука, Д. Нарбута, Б. Плаксія, Є. Путрі, М. Підгорного, В. Франчука, С. Якутовича, Н. Павлусенко та ін.
Образ Мазепи представлено на театральній сцені, у кіно та музиці.
Нагороди та визнання
Кавалер орденів Андрія Первозваного (08.02.1700), Білого Орла (22.10.1703). Князь Священної Римської імперії германської нації (01.09.1707).
Меморіалізація
На честь гетьмана 1912 названо Мазепинський мілітарний корпус, який очолювали І. Чмола, В. Кучабський, Ф. Черник.
На початку 1990-х створено Харківський округ Козацького війська імені гетьмана Мазепи.
Ім’я гетьмана присвоєно Харківському науково-дослідному Центру козацтва (імені Івана Мазепи 2003–2009); школі І–ІІІ ступенів № 292 в м. Києві (з 2011); 54-й окремій механізованій бригаді «Донбас» (06.05.2020).
18.08.2022 у складі Військово-морських сил Збройних сил України спущено на воду корвет «Гетьман Іван Мазепа».
Іменем гетьмана названо вулиці та проспекти в містах Білій Церкві, Вишгороді, Дніпрі, Житомирі, Києві, Полтаві, Львові тощо.
Памʼятники Мазепі встановлено в м. Кергонксоні (1990-ті, США; скульптор С. Литвиненко), м. Галаці (2004, Румунія; скульптор Г. Тенасе), м. Перхтольдсдорфі (Австрія); в Україні в містах Чернігові (2009, скульптор Г. Єршов), Батурині (2009, скульптори Б. Мазур, М. Мазур), Полтаві (2016, скульптори М. Білик, Н. Білик) тощо.
З моменту запровадження національної валюти України образ Мазепи представлено на 10-гривеневій купюрі (згодом — монеті).
2003–2010 проходив щорічний фестиваль «Мазепа-фест» (м. Полтава).
Речі пов’язані з Мазепою зберігаються в Шведському армійському (військовому) музеї, Харківському історичному музеї ім. М. Ф. Сумцова, Чернігівському історичному музеї ім. В.В.Тарновського, Національному музеї у Львові імені Андрея Шептицького, Національному художньому музеї України, Національному музеї історії України та ін.
Цитати
«Український гетьман Мазепа — це ціле явище, давно відоме європейській громадськості».
Цит. за: Крупницький Б. Гетьман Мазепа та його доба (1942). К.: Вид-во «Україна», 2003. С. 17.
«…чин Мазепи не пішов намарне. Він заманіфестував перед усім світом і перед майбутніми поколіннями незламну державну волю української нації».
Цит. за: Оглоблин О. Гетьман Іван Мазепа та його доба (1960). Нью-Йорк−Київ−Львів−Париж−Торонто. 2-е вид. 2001. С. 313.
«Мазепа багато діяв. Показ загальних взаємозвʼязків — тла його окремих вчинків сприяє правильному розумінню й тлумаченню їх змісту та причин, а завдяки цьому постають передумови того, щоб скласти чіткішу й багатшу на нюанси оцінку справи всього гетьманового життя».
Цит. за: Кентржинський Б. Мазепа (1962). К.: Темпора, 2013. С. 411.
Додатково
Мазепа народився, навчався та починав службу в одній державі (Річ Посполита), досяг найвищого карʼєрного зростання, ставши гетьманом, у другій (Військо Запорозьке, Гетьманщина), а помер і похований у третій (Османська імперія).
Мазепа не мав рідних дітей (які дожили до дорослого віку), натомість все життя опікувався прийомними дітьми та численними похресниками, серед яких були майбутній офіцер французької армії (Григорій-Петро Орлик), княгиня, майбутня поетка (Урсула-Франциска Радзивілл, уроджена Вишневецька), а також черниця (Мотря Кочубей).
Більшу частину статків Мазепа витрачав на благодійність та меценатську діяльність на користь української церкви. За підрахунками козацької старшини за 20 років гетьманування Мазепа на потреби церкви та культури витратив щонайменше 1 110 900 дукатів 9 243 000 злотих та 186 000 імперіалів.
Найвідоміші подарунки Мазепи іноземним православним патріархатам:
- срібний антимінс, який зберігають у вівтарі грецького православного собору Воскресіння при Гробі Господньому в м. Єрусалимі й використовують лише в особливо урочистих випадках;
- Євангеліє, виконане коштом гетьмана в м. Алеппо 1708 для богослужебного вжитку православних сирійців.
З сучасних уявних портретів Мазепи, найбільш наближеним до автентичних зображень, є твір художниці Н. Павлусенко. Перший варіант портрету виконано 2007. Після консультацій із науковцями й уточнення деталей одягу та озброєння гетьмана мисткиня представила остаточний варіант портрету (2019), який залучають до створення обкладинок книжок, календарів, презентацій тощо.
Джерела
- Листи Івана Мазепи : в 2 т. / Упоряд. В. Станіславський. Київ : Інститут історії України НАНУ, 2002–2010.
Література
- Крупницький Б. Гетьман Мазепа та його доба. Київ : Україна, 2003. 240 с.
- Павленко С. Іван Мазепа. Київ : Видавничий дім «Альтернативи», 2003. 315 с.
- Гетьман. Осмислення / Упоряд. О. Ковалевська. Київ : Темпора, 2009. 368 с.
- Гетьман. Шляхи / Упоряд. О. Ковалевська. Київ : Темпора, 2009. 272 с.
- Ковалевська О. Іван Мазепа. Київ : Дельта, 2009. 52 с.
- Кентржинський Б. Мазепа. Київ : Темпора, 2013. 496 с.
- Пеленська О. Образ Мазепи у французькому мистецтві романтизму. Львів : Апріорі, 2018. 324 с.
- Слісаренко О. Військово-стратегічні аспекти утворення українсько-шведського союзу 1708−1714 рр. Дніпро: ЛІРА, 2018. 360 с.
- Портрети Івана Мазепи: «багатоликий Іван» чи наслідки Петрової помсти? // Ковалевська О.
- Таємниці козацьких портретів. Київ : ТОВ «Видавництво “Кліо”», 2019. С. 83−122.
- Оглоблин О. Гетьман Іван Мазепа та його доба. Київ : Центр учбової літератури, 2020. 410 с.
- Павленко С. Іван Мазепа. Догетьманський період. Київ : Мистецтво, 2020. 262 с.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Ковалевська О. О. Мазепа, Iван Степанович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Мазепа, Iван Степанович (дата звернення: 28.04.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 20.03.2024
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
